Запорізька атомна електростанція (ЗАЕС) — найбільша АЕС нашої країни, найбільша в Європі та одна з найбільших у світі. До 2022 року вона відігравала ключову роль в енергетичній системі України, забезпечуючи понад 20% всієї електроенергії в країні та стабільність її енергомережі. Однак з початком повномасштабної війни станція була захоплена російськими окупантами, що призвело до катастрофічних наслідків як для української економіки, так і для енергетичної безпеки.
Станом на сьогодні ЗАЕС не працює, її інфраструктура поступово деградує через непрофесійне управління окупантів, а на її території розміщені склади зброї та військова техніка РФ. Це створює постійну загрозу як для України, так і для всієї Європи, адже будь-яка аварія на станції може мати наслідки, подібні до Чорнобильської катастрофи, якщо не гірше.
Україна ж стоїть перед надважливим викликом. Їй необхідно продовжувати докладати максимальних зусиль для повернення контролю над Запорізькою АЕС. Адже від цього залежить не лише енергетична стабільність, але й національна безпека країни та радіаційна безпека всієї Європи.
Чим так важлива ЗАЕС? Чому принципово важливо повернути її під контроль України? Чи вдасться це зробити? Політичний оглядач Микита Трачук разом із експертом, колишнім працівником станції, розбирався в ситуації.
Історія будівництва Запорізької АЕС
Запорізька АЕС була закладена у 1979 році в місті Енергодар Запорізької області. Фактичне будівництво розпочалося в 1981-му. Це був амбітний проєкт, який мав на меті забезпечити електроенергією не лише центральну та східну Україну, а й сусідні регіони тодішнього Радянського Союзу.
Перший енергоблок станції ввели в експлуатацію у 1984 році, а до 1995 року запрацювали всі шість енергоблоків. Кожен із них мав реактор типу ВВЕР-1000. Згодом це дало змогу забезпечувати потужність у 6000 МВт, що зробило ЗАЕС найпотужнішою атомною станцією в Європі.
«Шість ГВт, або ж 6000 МВт, вона почала видавати не з 1995-го року, а перед війною, за декілька років. Бо їй не вистачало ліній, щоб всю свою потужність видати в мережу. А потім лінії добудували», - пояснює UA.News Сергій, старший інженер з наладки та випробувань, який багато років пропрацював на Запорізькій АЕС. «І тільки коли побудували лінію «Запорізька АЕС» та підстанцію «Нова Каховка», яка зараз на окупованій території, і з цією лінією, яка зв'язалася з енергосистемою, ЗАЕС почала видавати свою максимальну потужність. До цього такого не було».
Після здобуття Україною незалежності у 1991 році станція перейшла у підпорядкування державної компанії «Енергоатом». Вона продовжувала стабільно працювати та регулярно модернізувалася відповідно до міжнародних стандартів безпеки. ЗАЕС залишалася одним з головним енергетичних об’єктів України, забезпечувала роботою тисячі працівників, а світлом і теплом – мільйони простих українців.
На жаль, все це закінчилося після повномасштабного вторгнення РФ 24 лютого 2022 року. 4 березня станцію захопили росіяни. І вже четвертий рік вона перебуває під окупацією та фактично не працює.
Роль ЗАЕС в енергосистемі України
До окупації у 2022 році Запорізька АЕС виробляла близько 40-42 млрд кВт/год електроенергії на рік. Ця цифра становила приблизно 20-22% всієї електроенергії України. Її значення для енергосистеми було величезним з кількох причин.
Перше – гарантія енергетичної стабільності. Атомні електростанції забезпечують стабільне виробництво «чистої» електроенергії, незалежно від погодних чи будь-яких інших умов. На відміну від теплових електростанцій, які залежать від постачання вугілля, чи гідроелектростанцій, що залежать від рівня води, ЗАЕС працювала спокійно і рівномірно, забезпечуючи стабільність всієї енергосистеми.
Друге – зменшення залежності від імпорту енергоносіїв. Завдяки роботі Запорізької АЕС Україна могла скорочувати споживання газу та вугілля. До речі, це особливо важливо в умовах війни. Фактично на тих атомних станціях, які залишилися, тримається вся вітчизняна енергосистема.
Третє – забезпечення експорту електроенергії. До 2022 року Україна експортувала значну частину надлишкової електроенергії до країн ЄС. Ми виробляли більше, ніж нам було потрібно, тож мали змогу заробляти на цьому. Після втрати контролю над ЗАЕС ці можливості суттєво скоротилися, що позбавило країну важливих доходів. Все стало навпаки: тепер ми – енергетично дотаційна країна, особливо у пікові періоди, коли НЕК «Укренерго» змушений закупати додаткові об’єми з сусідніх держав.
Четверте – зменшення вартості електроенергії для населення. Втрата Запорізької АЕС призвела до зростання собівартості е/е через необхідність компенсації втрат за рахунок теплових і відновлюваних джерел енергії.
ЗАЕС після 2022 року: окупація, деградація та загрози
У березні 2022 року російські війська захопили місто Енергодар і Запорізьку АЕС. Бої за станцію супроводжувалися обстрілами, через що виникали пожежі на її території. Згодом окупанти встановили повний контроль над об'єктом і почали чинити тиск на персонал.
Українських фахівців змушували працювати під примусом, багато з них зазнали репресій, деяких було викрадено. Через це значна кількість кваліфікованих спеціалістів була змушена покинути своє місце роботи.
З моменту окупації станція поступово деградує. Окупанти не змогли підключити її до енергосистеми РФ, не дивлячись на неодноразові спроби. Також росіяни не здатні забезпечити повноцінне функціонування – навіть попри те, що «Росатом» має всі потрібні навички та технології. Наразі всі шість реакторів перебувають у стані зупинки.
Головні проблеми станції наразі наступні:
- Відсутність повноцінного обслуговування через брак персоналу.
- Деградація обладнання через відсутність планових ремонтів.
- Використання ЗАЕС як військового об’єкта – на території розміщені склади зброї та особовий склад армії РФ.
Наслідки ж для України якщо не катастрофічні, то як мінімум дуже й дуже серйозні. Зокрема, це хронічний дефіцит електроенергії, який відчувають усі українці під час вимкнень світла.
Втрата 6000 МВт потужності разом з усіма іншими розбитими станціями та підстанціями призвела до того, що у зимові та літні періоди в Україні постійно виникає нестача енергії. Це змушує уряд вводити віялові відключення.
Ще одна проблема органічно витікає з попередньої: держава стала занадто залежною від імпорту. Україна змушена імпортувати електроенергію з ЄС, що збільшує фінансове навантаження на воюючу країну. Тоді як раніше ми були енергопрофіцитною державою.
Врешті, нікуди не подівся ризик ядерної катастрофи. Регулярні обстріли, присутність військових, перетворення станції на склад боєприпасів (просто нонсенс та черговий показник безумства РФ), а також неналежне обслуговування створюють ризики аварії, яка може стати страшнішою за Чорнобильську катастрофу.
Думка експерта
Аби ще більш докладно розібратися в ситуації, ми звернулися за коментарем до Сергія, старшого інженера наладки, який віддав багато років роботі на Запорізькій атомній станції. Наразі він уже понад три роки не працює на ЗАЕС через її окупацію. Чоловік попросив не називати його прізвище. Нижче – його пряма мова: розповідь про значення станції, аналіз поточної ситуації та прогнози на можливе майбутнє.
«ЗАЕС – дуже потужний об’єкт. Але така велика потужність була необхідна при тих великих заводах, які в нас були, і які зараз розбиті або ж перебувають на окупованій території. Ми зараз не знаємо, яка потужність нам взагалі необхідна. Скільки людей в нас залишилося? Скільки залишиться після війни? Яка в нас буде промисловість після війни? Чи будемо ми розвивати енергоємну промисловість? Чи будемо ми відновлювати інші станції, які розбиті і яких дуже багато? Але ж у нас є концепція енергопереходу, від суто теплової енергії на відновлювальну, на газотурбіни, газогенератори, на ту ж атомку. Тобто ніхто зараз цього не може сказати. ЗАЕС була необхідною в довоєнній Україні. Але чи є прямо критична необхідність зараз – це вже питання.
Всі роки війни станція не працює, а блоки спершу перебували у «гарячому резерві», а зараз – у «холодному». Небезпека для ЗАЕС в тому, що може трапитися якась аварія. Скільки ліній взагалі залишилося цілими? Скільки з них проходять по вільній території, а не по окупованій? Навіть якщо б ми зараз повернули станцію, то незрозуміло, скільки блоків взагалі змогли б працювати. Я думаю, що взагалі жоден. Бо навіть якщо її повернуть, нам же кацапи її не віддадуть просто так, вони обов’язково зроблять якусь «підлянку».
І вже зробили. Бо частина електрообладнання для станції в нас не виробляється, його роблять виключно в РФ. Це реактор і це парогенератори. Якщо щось трапиться з цими двома об’єктами, то станція не зможе працювати. І замінити ми їх не зможемо, бо нема де взяти. Отака ситуація. Якщо нам таки віддадуть ЗАЕС, зроблять до неї якийсь прохід, відновлять деякі лінії – ну, якщо ми бодай декілька блоків зможемо запустити, це вже буде добре», – пояснює Сергій.
Інженер розповідає про ще один важливий аспект. Для охолодження блоків потрібен спеціальний ставок-охолоджувач. Для цього однією із задач Каховського водосховища було наповнення такого ставка водою. Зараз же водосховища вже не існує фізично, а ставок ізольований від Дніпра.
«Тобто цю проблему також потрібно якось вирішувати. Десь взяти воду, протягнути, щоб її вистачило для охолоджувача станції. Стільки проблем наробили кацапи, що як воно буде працювати, чи буде воно працювати взагалі – незрозуміло. Якою кількістю блоків… Про шість блоків, думаю, вже можна забути на дуже довгий термін.
І ще на додаток: от все обладнання стоїть. Перед тим, як його запустити, необхідно все протестувати. Багато чого стовідсотково вийшло з ладу, треба буде заміняти. Адже воно стоїть уже кілька років і не працює. Такого взагалі ще не було – щоб атомна станція так довго стояла і потім відновлювала роботу. Тобто потрібно зібрати весь персонал станції, а там мало хто залишився. Хтось працює вже на інших об’єктах, когось немає в Україні. Чи багато хто захоче повернутися? Це все дуже нетривіальне завдання», - резюмував Сергій.
В якості висновків можна сказати, що Запорізька АЕС була і залишається надважливою для енергосистеми та безпеки України. Її окупація призвела до важких економічних, енергетичних та навіть екологічних наслідків.
Україна має використовувати всі наявні засоби для повернення станції. МАГАТЕ та інші міжнародні організації повинні зі свого боку посилювати тиск на Росію, адже ситуація на ЗАЕС становить загрозу не лише для України, але й для всього світу.
Запорізька АЕС — це стратегічний актив, який не можна віддавати. Її повернення є одним з ключових завдань для української держави під час мирного процесу. Тож піднімати це питання необхідно на будь-яких переговорах.
Микита Трачук
