Ціна України за свободу, роль НАТО та умови для швидкої поразки кремля: рік війни в оцінках західної преси
06 Березня 2023 12:01 Останній рік Україна залишається у фокусі всіх світових медіа та громадськості – велика війна, розв'язана кремлем, продовжує руйнувати українські міста, інфраструктуру, забирає життя мирного населення і військових, б'є по економіці, екології та регіональній безпеці.
До річниці війни багато західних медіа вийшли з матеріалами, присвяченими героїчній боротьбі України за свою свободу і право бути суверенною державою. Про те, як медіа бачать підсумки року війни – наша добірка найкращих аналітичних матеріалів.
Серію публікацій, присвячених річниці війни, випустив The Washington Post. У лонгріді A year in the trenches has hardened Ukraine's president («Рік в окопах загартував президента України») автори аналізують трансформацію поглядів Володимира Зеленського: від його бажання побачити мир в очах путіна і до єдиного можливого шляху України – здобути перемогу над агресором.
«Володимир Зеленський прийшов до влади, думаючи, що мир із путіним можливий. Тепер він вважає, що перемога – єдиний вихід»
Невдовзі після початку вторгнення росії в Україну, рік тому, олександр лукашенко, один із ключових союзників кремля, зателефонував Зеленському, щоб запросити українську делегацію офіційних осіб до мінська для перемовин про припинення війни.
Як згадує Андрій Сибиха, заступник глави офісу президента, Зеленський був обурений запрошенням до чергових переговорів. Переговори «Мінськ-1» і «Мінськ-2», що відбувалися в білоруській столиці у 2014 і 2015 роках, змушували Київ іти на поступки кремлю під загрозою втрат на полі бою.
«Відмова Зеленського від чергових мінських переговорів – незважаючи на те, що на Київ пішли російські бойові вертольоти, винищувачі та танки – засвідчила посилення українського лідера перед лицем загрози президента росії путіна, процес, який розпочався за багато місяців до вторгнення та прискорився з розвитком війни»
Комік, який став президентом, відмовився від пропозицій залишити Україну і постав набагато запеклішим супротивником, ніж очікувала москва, що є частиною ширшої його трансформації, яка закріпила за ним світову репутацію норовливого лідера воєнного часу.
«За останній рік Зеленський набув світової популярності, перетворившись на наполегливу совість західних демократій, наполягаючи на наданні більшої кількості зброї для посилення українських військ. Зі спритністю професійного артиста він виголосив сотні промов, презентуючи війну як Маніхейську боротьбу між демократією та автократією, свободою та тиранією, справедливістю та несправедливістю. А зовсім недавно, на Мюнхенській конференції з безпеки минулого тижня, - як бій Давида і Голіафа. У розсіяному західному світі він втримав фокус на Україні»
Зеленський змінювався, перетворюючись на більш безкомпромісного лідера, напруженого обставинами війни. Його позиції, особливо щодо зв'язків із росією, стають дедалі жорсткішими з кожною атакою. Це відображає настрої в українському суспільстві, незважаючи на те, що мільйони українців виявилися виснаженими після року тотальної війни.
«Якщо Зеленський, будучи кандидатом у президенти у 2019 році, розглядав росію як перспективного партнера, з яким можна вести мирні переговори, то тепер він регулярно називає росію терористичною державою, яка має бути переможеною, щоб врятувати Захід. Це трансформація, яка зробила його, можливо, найзатятішим і найрішучішим глобальним супротивником путіна»
Перетворення Зеленського стало особливо очевидним у вересні, коли він стояв перед урядовим комплексом України в зеленій армійській футболці та флісі – в той самий день, коли путін «анексував» чотири області на сході України – і зачинив двері для будь-яких можливих дискусій з російським лідером. Україна, сказав Зеленський, намагалася шляхом переговорів знайти мирне співіснування з росією «на рівних, чесних, гідних і справедливих умовах».
«Цілком очевидно, що з цим російським президентом це неможливо», - заявив Зеленський. «Він не знає, що таке чесність і гідність. Тому ми готові до діалогу з росією – але вже з іншим російським президентом»»
Пізніше Зеленський пом'якшив свою позицію під тиском Вашингтона, але суть його послання залишилася зрозумілою: український лідер досягнув точки неповернення у відносинах з путіним. Перетворення на жорсткого військового лідера було завершено.
«Зник жвавий комік у водолазці, який вів передвиборчу кампанію за посаду президента України 2019 року з ідеалістичними обіцянками знайти спосіб укласти мир із росією. Зник і молодий президент, який у перший рік свого перебування на посаді «стрибав через обручі», щоб домогтися зустрічі з путіним у пошуках невловимих точок дотику. Зник військовий лідер перших тижнів, який відправляв емісарів на переговори в білорусь і Туреччину в надії, що розум візьме гору»
Досвід і трагедія очистили його. Його стиль управління посилився, щоб відповідати обставинам війни. Так само як і його позиція щодо росії та Заходу.
Переконавшись, що з росією не домовитися, Зеленський тепер зіштовхується зі зростаючим тиском, що вимагає від Заходу зберегти і розширити підтримку тривалої боротьби з москвою, яку Київ не в змозі виграти самостійно. І Україна, і росія готують нові наступальні операції напередодні весняного сезону бойових дій, який може виявитися вирішальним у траєкторії війни.
«Зеленський прийшов до влади у 2019 році, сповнений юнацької щирості щодо будівництва нової європейської України та ідеалізму щодо укладення миру з росією – позиції, які допомогли йому перемогти свого більш націоналістичного, жорсткого опонента Петра Порошенка, набравши 73% голосів»
У перервах між врегулюванням скандалу з імпічментом у США Зеленський провів більшу частину першого року свого правління, намагаючись досягти прогресу у відносинах із кремлем, організовуючи обмін полоненими, відводячи війська від лінії фронту і працюючи над підготовкою особистої зустрічі з путіним за посередництва Німеччини та Франції.
«Коли ця зустріч відбулася в Парижі в грудні 2019 року, путін поставився до Зеленського як до актора, який випадково забрів на знімальний майданчик дипломатичних переговорів. Тим не менш, Зеленський залишив Париж із надією»
Протягом кількох тижнів росія погодилася на ширший обмін полоненими і запропонувала Україні врегулювати газовий арбітраж на суму 3 мільярди доларів, а також укласти нову угоду щодо транзиту газу. У міру того, як путін і Зеленський придивлялися один до одного, думки почали змінюватися.
Протягом року переговорів після паризької зустрічі українці зрозуміли, що росія щиро не хотіла припинення війни. росія наростила сили на кордоні України навесні 2021 року і відкинула заклики Києва до переговорів. Наприкінці року американська розвідка почала попереджати, що росія готується до повномасштабного вторгнення в Україну.
Напередодні вторгнення Зеленський знову спробував поговорити з путіним. Безрезультатно.
«Зеленський залишався непохитним у тому, що Україна не піде на чергові перемовини з росією за мінським типом, але емісари українського уряду все одно проводили перемовини з росіянами в білорусі та Туреччині протягом березня, аж до виявлення російських звірств у київському передмісті Буча. Коли Зеленський відвідав Бучу 4 квітня, він виглядав помітно враженим і сказав журналістам, що «дуже важко говорити, коли бачиш, що вони тут накоїли»»
Напередодні організованої росією «анексії» чотирьох областей на сході України Зеленський знову зустрівся зі своїми головними радниками, щоб ухвалити рішення про заходи у відповідь. І команда ухвалила рішення унеможливити будь-які переговори з путіним.
«Спілкування Зеленського з іншими тепер зосереджене на тому, як домогтися перемоги на полі бою, а не на тому, як домовитися з москвою»
Команда Зеленського вірить тільки у перемогу. Для нього немає нічого проміжного.
The New York Times: Для беззастережної перемоги над росією у війну має вступити НАТО
The New York Times вийшов зі статтею America Is In Over Its Head («Америка не у своїй тарілці») з аналізом перспектив завершення війни перемогою України. З акцентом на можливості НАТО прискорити розгром росії, вступивши у війну прямо.
Автор пише, що найбільша помилка, якої, можливо, припустився президент володимир путін в Україні, - це створення у Заходу враження, що росія може програти війну.
«Російський удар по Києву спіткнувся і провалився, а російська міць виявилася не такою вже грізною, як її уявляли. Війна раптово постала як протистояння між масою розчарованих російських некомпетентних людей і надмотивованими, кмітливими українськими патріотами»
Такі очікування, природно, підвищили українські військові цілі. Президент Володимир Зеленський колись був прихильником мирного врегулювання в Україні. «Гарантії безпеки і нейтралітет, без'ядерний статус нашої держави. Ми готові піти на це», - заявив він через місяць після початку війни. Тепер він закликає до повної перемоги: відвоювати кожен сантиметр окупованої росією території, включно з Кримом.
«Опитування показують, що українці не згодні ні на що менше. Поки тривають бої в Донецьку і Луганську, лідери України і деякі їхні західні прихильники вже мріють про Нюрнберзький процес над путіним і його найближчим оточенням у москві»
«Проблема в тому, що в України є тільки один надійний спосіб зробити цей подвиг у найближчій перспективі: пряма участь НАТО у війні. Тільки повне розгортання військ і озброєнь НАТО і США в стилі «Бурі у пустелі» може призвести до всеосяжної перемоги України за короткий період часу. (Неважливо, що таке розгортання, скоріше за все, збільшить шанси на одну з найпохмуріших перспектив війни: що більше росія програє, то вища ймовірність того, що вона вдасться до ядерної зброї)»
Без участі НАТО українська армія може утримати лінію фронту і відвоювати позиції, як вона це зробила в Харкові та Херсоні, але повна перемога практично неможлива, вважає автор.
«Якщо росія насилу може просунутися на кілька сотень ярдів на день у Бахмуті за витрат у 50-70 осіб, оскільки українці добре обороняються, чи зможуть українці просуватися краще проти росіян, які так само добре окопалися, на всій території між росіянами та східним боком дельти Дніпра, включно з узбережжям Азовського моря та перешийком, що веде до Криму? Те, що було м'ясорубкою в одному напрямку, швидше за все, стане м'ясорубкою в іншому»
росія майже перевела свою державу на військові рейки, тоді як Сполученим Штатам ще належить задовольнити військові потреби своїх зарубіжних партнерів. Війна вже витратила 13-річний запас виробництва зенітних ракет Stinger і 5-річний запас ракет Javelin. Також Сполучені Штати мають відставання у постачанні зброї Тайваню на 19 мільярдів доларів.
Неясно, коли усі танки Leopard 1 і 2, M1 Abrams, обіцяні НАТО, запрацюють в Україні. Країна запросила від 300 до 500 танків, а НАТО пообіцяло близько 200.
«Те, що Зеленський зробив таку велику ставку на ці поставки озброєнь, має сенс: йому потрібно донести до кремля, що Україна готова до довгого, уповільненого конфлікту. Але з точки зору боєздатних матеріалів на найближчі шість місяців, дуже мало з обіцяного буде придатне для розгортання. Якщо Зеленський хоче якнайшвидше завершити свій образ Вінстона Черчилля, він захоче прискорити день вступу НАТО, тобто Америки, у війну»
Проблема для Києва полягає в тому, що Вашингтон не зацікавлений у прямому вступі у війну. Генерал Марк Міллі, голова Об'єднаного комітету начальників штабів, уже висловив свою думку про те, що повна перемога росії або України недосяжна в найближчій перспективі.
«Президент Байден і його радник Джейк Салліван непохитні у своєму прагненні утримати Сполучені Штати від прямої участі у війні. Сполучені Штати, можливо, навіть зацікавлені в продовженні бойових дій, оскільки війна знижує можливості росії діяти в інших регіонах світу, підвищує вартість американського експорту енергоносіїв і слугує зручною генеральною репетицією для згуртування союзників і координації економічної війни проти Пекіна»
Військові цілі кремля скорочено. Очевидно, змирившись зі своєю нездатністю здійснити зміну режиму в Києві та захопити більшу частину території України, москва тепер, схоже, в основному зосереджена на збереженні своїх позицій у Луганську й Донецьку та забезпеченні сухопутного мосту до Криму. Це території, які навіть за найсприятливіших обставин Україні буде важко повернути.
«Сьогодні економічне майбутнє України видається життєздатним навіть без територій, окупованих росією. Україна не перетворилася на країну, яка не має виходу до моря, і, як і раніше, контролює сім із восьми областей із найвищим ВВП на душу населення. У разі контрнаступу Україна ризикує поставити під загрозу це становище»
Парадоксально, але продовження бойових дій також служить деяким російським інтересам: це дає москві більше шансів перетворити Україну на де-факто буферну державу, роблячи її дедалі менш привабливим кандидатом на вступ до НАТО та Європейського Союзу.
Тільки Вашингтон зрештою має право вирішувати, яку частину України він захоче взяти під свою парасольку. Тим часом, європейські лідери можуть незабаром опинитися у незавидному становищі, переконуючи українців у тому, що доступ до спільного ринку і Європейського фонду Маршалла – це розумний обмін на «повну перемогу».
The Guardian: путін прорахувався в Україні, але ціна війни постійно зростає
Британський The Guardian вийшов із матеріалом про річницю війни під грифом Editorial – The Guardian view on Ukraine: one year on, no end yet in sight («Думка The Guardian про Україну: рік потому, фіналу поки не видно»).
Країна проявила вражаючу мужність і рішучість перед лицем жорстокого російського вторгнення, вважає редакція, але наслідки війни зростають із кожним днем.
«Коли Джо Байден і володимир путін виступали у вівторок у Варшаві та москві, прірва між росією і Заходом з його союзниками стала ще ширшою. Однак в основі двох абсолютно різних промов лежало спільне припущення: ця війна не закінчиться найближчим часом»
російський президент припускав, що вона закінчиться за кілька днів, коли рік тому він почав своє жорстоке повномасштабне вторгнення в Україну. Навряд чи він був один.
«Мужність і рішучість українців, а також стрімка підтримка з боку Заходу та його союзників були вражаючими. Кожен день, коли Україна відбивалася від поразки, вважався перемогою. Однак параметри змінилися. У війні на виснаження час зазвичай на боці агресора»
Мільйони людей були змушені тікати зі своєї країни. Загинуло понад 7000 цивільних осіб, сотні з них – діти, а за оцінками США, втрати українських військових становили понад 100 000 осіб. Економіка та найважливіша інфраструктура зруйновані, а ключові ресурси перебувають під контролем росії.
«Кожен військовий злочин росії посилює розуміння українцями того, що це екзистенціальна боротьба, і страх того, що врегулювання шляхом переговорів на даному етапі буде просто можливістю для путіна поповнити запаси і підготуватися до нового нападу»
росія зазнала невдачі у своєму наступі, а потім втратила захоплені землі внаслідок українських контрнаступів. путін об'єднав українців, повернув США до Європи, зміцнив європейську єдність, відродив і розширив НАТО, але дорого обійшовся своїй країні в економічному, військовому та людському плані, адже загинули десятки тисяч російських солдатів.
«Однак санкції виявилися не настільки каральними, як очікувалося, і автократ не несе відповідальності, як демократичні лідери. Завдяки пропаганді та політичним репресіям, спрямованим на просування його альтернативної реальності, підтримка війни та президента залишається високою на росії. І поки Україна бореться з російськими військовими, росія націлилася на Україну цілком»
Призупинення путіним договору про контроль над ядерними озброєннями є тривожним кроком, хоча США вже заявили, що росія не дотримується його умов, а військова економіка наразі зазнає труднощів із виробництвом достатньої кількості звичайних озброєнь.
«Хоча договір охоплює стратегічний, а не тактичний ядерний потенціал, ця заява підкреслила побоювання з приводу можливого застосування москвою ядерної зброї. Небезпека ескалації не менш реальна, ніж у перші дні цієї війни»
Надзвичайне споживання боєприпасів призвело лише до необхідності нарощувати виробництво. США вже заявили про свою стурбованість тим, що Китай постачатиме зброю. Захід вагався, перш ніж надати ракетні системи середньої дальності, потім танки; тепер обговорюється питання про те, чи варто постачати винищувачі.
«Безсумнівно, необхідно, щоб країни прискорили надання вже обіцяної підтримки; половина обіцяної фінансової допомоги ще не реалізована. Також необхідна тісніша співпраця між союзниками для вирішення логістичних питань»
Припущення Путіна про те, що рішучість Заходу скоро ослабне, ще не справдилося – як засвідчила поїздка Байдена до Києва і його заява про подальшу підтримку України. Хоча у США дедалі частіше обговорюють, яким може бути фінал війни, і дедалі більше переймаються тим, що вибори 2024 року можуть означати для підтримки Києва, адміністрація прагне міцного миру.
«Українці, як ніхто інший, хочуть, щоб ця війна закінчилася. Але величезні витрати ще не досягли тієї стадії, коли вони вказують на якнайшвидше зарішення війни замість її продовження»
The Washington Post: Китай підіграє кремлю в Україні, переслідуючи інтереси в Тайвані
Ще одна публікація від The Washington Post, присвячена річниці вторгнення – A year later, China blames U.S. 'hegemony' - not russia – for war in Ukraine («Рік потому Китай звинувачує у війні в Україні «гегемонію» США, а не росію»). Автори аналізують позицію КНР і його загравання з агресором.
«Напередодні першої річниці вторгнення росії в Україну Китай розпочав наступ у публічній дипломатії, щоб отримати контроль над викладом своєї ролі у війні, намагаючись відвести від себе критику в тому, що він став на бік росії, і звинувачуючи Сполучені Штати у перетворенні конфлікту на «проксі» війну»
Мало що з позицій, викладених китайськими урядовцями до річниці, є новим, але вони наголосили, чому Пекін продовжує підтримувати москву, навіть коли висловлює «глибоку стурбованість» цією війною. КНР вважає США – не росію – родоначальником глобальної небезпеки, зокрема в Україні.
«Пекін наполягає на своїй нейтральності у війні, але ці твердження регулярно вступають у протиріччя з його риторичною і дипломатичною підтримкою росії»
Від самого початку війни Китай намагався захистити свої економічні та політичні зв'язки з росією, які швидко поглиблюються, водночас намагаючись запевнити західну аудиторію в тому, що він прагне миру і не повинен бути мішенню для санкцій.
«Але в міру того, як роль КНР як рятувального кола для ізольованої росії зростає, Пекіну стає все важче залишатися осторонь»
Проблема Китаю полягає в тому, що росія залишається ключовим союзником у протистоянні зі США, а політичний зиск від партнерства між кремлем і КНР полягає в тому, що їхні наративи підтримують один одного в опозиції Заходу, опозиції демократії та альтернативи правопорядку.
«Припинення війни – лише один із пунктів амбітної програми Сі з перебудови світового порядку, щоб Сполучені Штати та їхні союзники не могли уповільнити зростання Китаю або оскаржити його територіальні претензії. І для цього Китай, як і раніше, тісно співпрацює з росією»
Пекін відкинув попередження держсекретаря США Ентоні Блінкена про те, що Китай може розглядати можливість надання «летальної» підтримки росії, як «дике звинувачення» та звинуватив Сполучені Штати в тому, що вони хочуть, щоб Україна «воювала до останнього українця».
Президент України Володимир Зеленський вважає, що якщо Китай приєднається до агресії росії, почнеться «світова війна».
«Розглядати Сполучені Штати як джерело нестабільності – при цьому виключаючи агресію з боку росії та інших авторитарних держав – це давня позиція китайської комуністичної партії. Але за Сі цей світогляд став більш глибоко вкоріненим у зовнішній політиці Китаю і знаходить відгук у національній безпеці»
В основі пріоритетів Сі щодо просування безпеки Китаю лежить спроба протистояти впливу США в міжнародному порядку, часто шляхом залучення країн, які поділяють схожі претензії.
Окремо цього тижня Китай випустив «концептуальний документ», у якому викладаються позиції щодо глобальних гарячих точок – від ізраїльсько-палестинського конфлікту до тихоокеанських островів.
«У документі, в якому не згадується росія, лише побіжно йдеться про «українську кризу» як питання, яке має бути вирішене шляхом діалогу. У ньому повторюється, що «законні інтереси безпеки всіх країн» мають сприйматися серйозно – фраза, яку Пекін часто використовує на захист москви»
«Від самого початку війни Китай намагався провести відмінність між діями росії та власною ескалацією військової агресії в Тайванській протоці. Однак для багатьох жителів самоврядної острівної демократії війна стала тривожним сигналом про необхідність бути краще підготовленими до відбиття нападу з боку Китаю»
У новій активній позиції Китаю, яку він зайняв, відсутні будь-які ознаки того, що Пекін готовий узяти на себе провідну роль у мирних переговорах, підсумовують автори.
Politico: Злочини проти людяності – це центральна частина військової стратегії росії
У матеріалі для Politico Calculated evil: How Putin's forces use war crimes and torture to erase Ukrainian identity («Розраховане зло: як путінські війська використовують воєнні злочини і тортури, щоб стерти українську ідентичність») автор пише про нове розслідування окупації Херсона, аналізуючи закономірності російської жорстокості по відношенню до українців.
Крім тортур, полонених цивільних принижували, обзивали нацистами, змушували вчити гімн росії, читати проросійські книги, тримаючи людей в одиночних камерах. Слідчі виявили проросійські гасла, вірші та пісні, написані на стінах камер.
«За всіма цими зловживаннями стоїть холодний розрахунок – бажання викорінити українську ідентичність. Вейн Джордаш, керуючий партнер міжнародної юридичної фірми з прав людини Global Rights Compliance, вважає себе загартованим у питаннях воєнних злочинів, але навіть він був вражений методичністю і продуманістю воєнних злочинів кремлівської армії проти українців»
Джордаш нещодавно повернувся зі звільненої частини Херсонської області, де його команда допомогла українським прокурорам проаналізувати нові докази про щонайменше 20 тортурних камер, які росіяни створили на правому березі Херсонської області за вісім місяців окупації. Прокурори також зібрали свідчення понад 1000 жертв незаконних затримань і катувань з боку російських спецслужб в окупованих районах Херсонської області.
«Адвокат заявив, що злочини проти людяності – це центральна частина військової стратегії росії»
Спочатку відбувається знищення всіх лідерів, чи то військові командири, політики, журналісти або добровольці – росіяни знищують усіх, хто потенційно може чинити опір або захистити цивільне населення.
Потім слідує процес фільтрації, під час якого населення ізолюється і перебуває під постійним наглядом, піддаючись перевіркам безпеки, щоб переконатися у відсутності опору. По-третє, відбувається знищення всього українського: книг, символів і культурних артефактів, перевиховання дітей за російською навчальною програмою та багато іншого.
««Цього неможливо досягти без незаконних затримань, тортур, убивств мирних жителів, насильницького переміщення, викрадення дітей. Але це засоби, за допомогою яких росія досягатиме своїх військових цілей», - сказав Джордаш. «Ви не можете мати таку форму і масштаб жорстокості щодо цивільного населення без мети націлитися на Україну як державу. І це те, що я вважаю незвичайним для збройного конфлікту. Рівень розрахунку вражає»»
На початку березня 2022 року жителі Херсона вразили світ, вийшовши на вулиці, щоб протистояти окупації. Навіть після того, як російська армія захопила місто, жителі протестували проти загарбників. У квітні росіяни почали жорстоко розганяти протести, стріляючи в беззбройних цивільних осіб.
«Незабаром протести зійшли нанівець. Окупанти встановили маріонетковий уряд і взяли під контроль інтернет та інформаційний простір. У мережі з'явилися відеоролики, на яких жителі Херсона перепрошують за опір російській армії. Українських вчителів змушували використовувати російську навчальну програму, а книжки українською мовою систематично знищувалися»
У вересні росіяни провели підтасований референдум в окупованому регіоні й оголосили, що 78% місцевого населення проголосували за приєднання до росії. Однак, коли в листопаді Україна звільнила правий берег Херсонської області, місцеві жителі кілька днів святкували деокупацію.
«Невдовзі українські та міжнародні слідчі, а також Мобільна група правосуддя, що працює в Україні з квітня 2022 року, виявили нові докази порушення прав людини та катувань у регіоні, які мали місце під час російської окупації»
Нові докази, які команда розслідувачів оприлюднила цього тижня, засвідчують, що катівні камери Херсона перебували у віданні різних російських силових структур, включно з фсб і російською тюремною службою.
«За даними «Мобільної групи правосуддя», у Херсонській області місцеві жителі, які пережили катівні камери, розповіли слідчим про побиття, тортури електричним струмом та обливання водою як найпоширеніші тактики, які використовуються російськими тюремниками, що намагаються зломити їх»
За словами Йордаша, ситуація в Херсоні відрізняється від деокупованої Київської області, оскільки південь був окупований набагато довше.
««Якщо ви подивитеся на те, що відбувається на окупованій росією території, то побачите, що залежно від тривалості окупації відбувається різна прогресія злочинного плану. У Херсоні ви бачите реальну ілюстрацію того, що російське політичне і військове керівництво планувало для України загалом», - сказав Джордаш»
Місцеві лідери були вбиті, зміщені або ув'язнені. Російські окупанти створили систему центрів утримання під вартою, куди вони могли поміщати всіх, кого вважали «проблемними» і такими, що становлять загрозу їхньому правлінню. Це були люди, пов'язані з українськими військовими, міліцією або владою, і навіть їхні далекі родичі. Це могла бути будь-яка людина, яку росіяни підозрювали у співпраці з українськими силами, сказав Джордаш. Понад 400 осіб вважаються зниклими безвісти в Херсоні.
««Якщо початковий план підпорядкувати і контролювати населення, а також позбавити його самобутності провалився, росіяни розв'язали насильство проти місцевих жителів, як, наприклад, у Бучі, недалеко від Києва. «Це може означати, що початковий план був змінений на план фізичного знищення населення», - каже Джордаш»
Наразі команда Джордаша допомагає українським прокурорам будувати справи в міжнародних судах. Однак притягнути росіян до відповідальності за численні воєнні злочини буде непросто.
«Російський уряд неодноразово заперечував свою відповідальність за воєнні злочини, стверджуючи, що докази вбивств у Бучі та багатьох інших містах були інсценовані українською владою після визволення, хоча десятки міжнародних слідчих і журналістів довели, що російські воєнні злочини в Бучі були реальними»
За словами адвоката, найважливіше визначити ланцюжки відповідальних осіб, причому не тільки на місцях, а й командирів, які віддавали накази військам, що скоювали ці злочини.
«Найскладніше питання – чи зможете ви знайти командирів, відповідальних за ці злочини. І це, я підозрюю, боротьба поколінь. Вони перебувають у росії або вже мертві, у будь-якому разі вони не прийдуть до зали суду найближчим часом», - сказав Джордаш»
Щоб притягнути володимира путіна до відповідальності, недостатньо просто зафіксувати воєнні злочини в таких місцях, як Херсон чи Буча. Слідчі мають довести це, встановивши зв'язок між путіним і його злочинами.
««путін майже напевно не віддавав наказу про зґвалтування в Бучі або тортури в Херсоні. Але яка ймовірність того, що він продовжував давати політичні та військові вказівки, які призвели до цих злочинів, знав про те, що відбувається, і схвалював це?»
Це великі питання, для з'ясування яких потрібен час, Україні та її жителям доведеться набратися терпіння.
The Economist: Україна платить жахливу ціну за свій вибір
The Economist підготував серію публікацій, присвячених річниці війни росії проти України. Також друкована версія видання від 25 лютого вийшла з обкладинкою в кольорах українського прапора з назвою The Future of Ukraine («Майбутнє України»).
В одній зі статей – The war is making Ukraine a Western country. But the cost is appalling («Війна перетворює Україну на західну країну. Але ціна жахає») видання пише про те, яку ціну довелося заплатити нашій країні та простим українцям за вибір незалежності, державності та демократії. А також про якісні трансформації, які відбулися з українським суспільством і державними інституціями за останні роки. Що і дозволило Україні настільки наблизитися до Заходу.
Багато українців, включно з тими, хто був у списках росіян на ліквідацію, пише медіа, не побоялися залишитися на місцях і взяти до рук зброю, організувати волонтерські штаби і робити все, щоб допомогти збройним силам України стримувати натиск противника з початком повномасштабного вторгнення.
«Після того як пан Зеленський встановив планку мужності, українська держава виявилася набагато менш крихкою, ніж очікували росіяни та багато західних країн. Ба більше, багато простих українців із готовністю стали на її захист. Під час війни держава і громадянська гордість стали ще сильнішими»
Усі потрясіння, які Україна пережила, починаючи ще з першої Помаранчевої революції, показали, що громадянське суспільство стає більш енергійним, а політика – більш сприйнятливою до нього. Антикорупційні активісти, вільна преса, лібералізація відносин з Європою сприяли європрагненням України, в той час як зусилля по боротьбі з корупцією підривали основні засоби впливу росії.
«Війна прискорила всі ці тенденції. Майже відразу географічний поділ України, який і так зменшився з 2014 року, зник. Російськомовні громадяни взяли на себе основний тягар вторгнення, оскільки вони проживають поблизу російського кордону. Безладний, жорстокий наступ позбавив їх ілюзій щодо братньої доброзичливості росії. За словами Володимира Паніотто, учасника опитування, більшість із 9 млн російськомовних жителів України вважають її своєю батьківщиною. Багато з них вивчають українську мову і занурюються в українську культуру, яка раніше здавалася їм чужою»
Політичні розбіжності з приводу майбутнього України – за росією чи Заходом – уже не актуальні. Україна офіційно стала кандидатом на вступ до ЄС – крок, який до вторгнення вважався десятирічною перспективою. 86% українців хочуть, щоб їхня країна вступила до НАТО, порівняно з ледь-ледь 50% до війни. Довіра до уряду і держінститутів також зросла. Серйозно перетворилася й українська армія, реформу якої розпочав ще Петро Порошенко.
«Можливо, найважливішим стало те, що військова культура України змінилася. До моменту повторного вторгнення росії торік, каже Ліам Коллінз, колишній офіцер американської армії, який брав участь у реформах, «Україна збудувала добре керовані, професійні сили з культурою, яка заохочувала ініціативу молодших командирів на полі бою»
Злагоджено спрацювали й інші урядові структури, приміром, Укрзалізниця, яка «проводить поїзди через зони бойових дій, евакуюючи громадян і переправляючи війська, вантажі та дипломатів у зворотному напрямку». Також – урядові агентства кібербезпеки, які нейтралізують хакерські атаки проти України, та інженери-енергетики, які рятують критичну інфраструктуру після ракетних ударів.
«Українська держава, як і раніше, не позбавлена багатьох слабких місць. Корупція вражає її. Нещодавній скандал, пов'язаний із контрактами на постачання військових пайків за завищеними цінами, показує, що навіть у Міністерстві оборони залишається багато продажних чиновників. Не зникла і дріб'язкова політика: президентська канцелярія параноїдально ставиться до величезної популярності Валерія Залужного, головнокомандувача ЗСУ і, схоже, прагне обмежити його роль»
Видання вважає, що яких би успіхів не досягла Україна, вони мають бути співставлені з катастрофічними наслідками війни – «сотні тисяч людей загинули, цілі міста було зруйновано», війна забирає життя найкращих громадян, які дуже потрібні Україні, якщо вона хоче побудувати справедливе і демократичне суспільство майбутнього.
