2024 рік у російсько-українській війні став визначальним роком, який демонструє ключову рису цього конфлікту — остаточну трансформацію у війну на виснаження. Сторони продовжують вичерпувати ресурси одна одної, а географія бойових дій стала лише одним із багатьох аспектів боротьби.
Специфіка війни на виснаження полягає в тому, що тривати вона може майже безкінечно. При цьому ситуація на фронті може не змінюватися особливими чином. Це поєдинок «довгої волі», в якому програє той, хто перший вичерпає всі свої ресурси та можливості.
Східний фронт: Донбас у центрі уваги
Донбас залишався та залишається епіцентром бойових дій протягом усього 2024 року. Основні бойові операції зосередилися навколо Бахмута, Авдіївки, Торецька та Вугледара. Російські війська продовжували реалізовувати стратегію «повзучого наступу», поступово захоплюючи ключові опорні пункти. Найзапекліші бої відбувалися саме на Донбасі: сторони зазнали колосальних втрат, але поки що не змогли змінити стратегічну ситуацію.
Російська тактика, яка передбачає масоване використання артилерії, авіації та піхотних атак, мала обмежену ефективність. Українські сили, натомість, використовували високоточну зброю, зокрема HIMARS, а також удосконалені системи ППО для знищення логістичних шляхів противника.
Так, росіяни досі сунуть вперед та володіють військовою ініціативою. Вони мають певні успіхи та захоплюють нові й нові населені пункти. Однак стратегічно це не вирішує головних питань російсько-української війни. Щобільше: просування ворога поки що не має політичного впливу. Тобто це не загрожує ані владі в Києві, ані українській державності як такій. І в цілому це не є маркером перемоги РФ у війні.
Нові напрямки: операція в Курській області
Операція Збройних сил України в Курській області, яка почалася у серпні 2024 року, стала важливим елементом стратегічного планування протистояння Російській Федерації та одним із головних «ньюсмейкерів» війни в цьому році. Це була перша широкомасштабна операція України на території РФ із початку вторгнення в лютому 2022 року. Так, можна згадати ще рейди «РДК» в Бєлгородську область, але вони все ж таки були обмеженими. Операція викликала значний резонанс як в Україні, так і за її межами, ставши символом змін у динаміці війни.
Курська операція мала стратегічну мету: змусити Росію перекинути частину військ із найбільш напружених ділянок фронту на Донбасі та в Запорізькій області. Російські війська, зіткнувшись із загрозою вторгнення на власну територію, змушені були розпорошувати свої ресурси, зокрема логістичні та мобілізаційні.
Удар по території Росії показав, що українська армія здатна діяти наступально не лише у рамках деокупації власних територій, але й наносити удари по території супротивника. Це мало як військовий, так і політичний ефект, створивши додатковий морально-психологічний тиск на російське керівництво.
Для українського суспільства операція в Курській області стала символом сили та рішучості ЗСУ, спроможності української армії проводити нетипові, асиметричні операції. Вона підвищила рівень довіри до військового командування і показала, що Україна здатна не лише оборонятися, але й активно відповідати на агресію. Втім, були й негативні висновки та оцінки Курської операції: її критикували за те, що через це ЗСУ сильно розпорошили свої війська та втратили можливість задіяти на інших напрямках найкращі кадрові резерви.
Південний напрямок
2024 рік для Південного напрямку в російсько-українській війні став одним із найнапруженіших і стратегічно важливих. Ця частина фронту, що охоплює Запорізьку, Херсонську області та прилеглі акваторії Чорного й Азовського морів, зберігала вирішальне значення для обох сторін конфлікту. Україна прагнула закріпити свої позиції та відновити контроль над критично важливими територіями, зокрема узбережжям Азовського моря, тоді як Росія намагалася утримати свої завоювання та використати регіон як плацдарм для подальших операцій.
Важливою подією року стало посилення активності в Херсонській області. Українські війська проводили численні диверсійно-розвідувальні операції на лівобережжі Дніпра, завдаючи ударів по російських логістичних центрах і військовій техніці. Особливу увагу привертали дії українських безпілотників, які завдавали ударів по базах постачання російських військ і їхніх командних пунктах. Російська сторона була змушена перекидати додаткові сили для захисту своїх тилових об’єктів, що послаблювало їхній тиск на інших напрямках.
В той же час Росія продовжувала використовувати південний регіон як зону для запуску ракетних ударів по українських містах і критичній інфраструктурі. Зокрема, з Криму і Чорного моря здійснювалися постійні атаки, які не лише руйнували об'єкти цивільної інфраструктури, але й створювали значний психологічний тиск на мирне населення. У відповідь Україна активізувала використання протикорабельних ракет і систем ППО, що дозволило дещо знизити ефективність російських атак.
Наприкінці року ситуація на Південному напрямку може бути охарактеризована як патова. Незважаючи на героїчні зусилля українських військових і певні успіхи в окремих операціях, прорвати російську оборону виявилося складним завданням через щільні мінні поля, укріплені позиції та значну концентрацію артилерії. Водночас і Росія, хоч і намагається проводити штурмові дії в районі того ж Херсону, все одно поки що не має великих успіхів.
Хоча територіальні здобутки України залишалися обмеженими, успіхи у виснаженні російських ресурсів і руйнуванні їхньої логістики підготували підґрунтя для майбутніх операцій. Боротьба на цьому напрямку також підкреслила необхідність посилення міжнародної підтримки, оскільки успіх України безпосередньо залежить від масштабів і темпів постачання сучасного озброєння.
Міжнародний контекст та роль зовнішньої підтримки
Міжнародна підтримка України в 2024 році залишалася критично важливою для забезпечення обороноздатності нашої держави. США та країни ЄС продовжували постачати зброю та виділяти необхідне фінансування. Загальний обсяг військової допомоги Україні перевищив 60 мільярдів доларів за рік.
Економічний тиск на Росію посилювався. Нові санкційні пакети, запроваджені ЄС, стосувалися обмеження експорту технологій, нафтопродуктів і фінансових послуг. ВВП Росії скоротився на 4,5% за 2024 рік, а дефіцит бюджету досяг рекордних 2 трильйонів рублів. Незважаючи на це, Росія знаходила шляхи обходу санкцій через треті країни.
Попри широку підтримку, серед західних союзників почали виникати розбіжності щодо тривалості війни. Деякі країни, зокрема Угорщина, активно закликають до пошуку дипломатичного врегулювання, тоді як інші, зокрема Польща та країни Балтії, виступали за продовження тиску на Росію.
Попри величезні втрати в техніці та особовому складі, варто визнати, що Росія зберігає військову ініціативу, реалізуючи стратегію поступового виснаження України. Після невдалих спроб швидкого прориву російське командування перейшло до тактики поступового захоплення територій із максимальною концентрацією артилерійського вогню. Такий підхід дозволяє Росії утримувати тиск на Україну, але не гарантує вирішальної перемоги.
Думка експертів
Видання UA.News звернулося за коментарем до військових експертів. Зокрема, до Олега Старікова. Ми попросили його оцінити 2024 рік з воєнної точки зору.
На думку Старікова, фактично Україна вже перемогла у війні. Тепер нам потрібно шукати, яким саме чином зафіксувати цю перемогу.
«Цей рік продемонстрував, що ми як країна та держава відстояли свій суверенітет та територіальну цілісність. І таким чином ми перемогли в російсько-українській війні. De facto. Війна як політична складова, політичний жест – вона закінчилася. Коли це буде de jure – незрозуміло, це питання довге. Але головний факт 2024 року: війна як політичне явище закінчилася», - впевнений Олег Старіков.
Експерт вважає, що Україна довела, що вона є стійкою. Також ми довели, що наша державна система залишається відносно стабільною та працюючою. Тепер необхідно визначити ціну миру та ціну перемоги, але це вже задача для дипломатів, а не для військових.
«Війна в 2024 році перейшла з позиційної у війну на остаточне виснаження. Противник робить все можливо, аби знищити нашу ресурсну складову. Тобто війна йде не стільки за квадратні кілометри, які потім все одно звільнять. Йде війна за ресурсну складову, і в цих рамках триває підготовка до переговорів з позиції сили. От зараз алармісти кричать, що фронт падає. Але якщо брати оперативно-стратегічний рівень, то фронт в цілому стабільний. На деяких напрямках є кризи. Але на стан всього фронту це не впливає. Але є погана тенденція: що на початку року була одна тактична криза, а зараз їх уже декілька», - каже Старіков.
На його думку, головне питання зараз в тому, скільки ми як держава маємо ресурсів, а також яким є запас міцності ЗСУ. Насправді ніхто не може відповісти на це питання.
«На сьогоднішній день ситуація стабільно важка. Але контрольована. І нема причин стверджувати, що криза на Донбасі призведе до падіння фронту. Такого не буде. Немає загроз глобального масштабу. Але я бачу негативну тенденцію: що кількість криз зростає. І якщо це не локалізувати, то вони, ці кризи, і далі продовжать наростати. І це може призвести до поганих наслідків», - резюмував Олег Старіков.
Військовий експерт, офіцер Армії оборони Ізраїлю Ігаль Левін вважає, що головний висновок 2024 року – сучасній армії потрібна піхота. Багато піхоти. Саме це є основою для перемоги в майбутньому.
«Мій головний висновок перекочовує з 2023 у 2024 та 2025-й. Це в принципі висновок повномасштабної війни. Він в тому, що вирішує маса. Вам потрібно багато солдатів, багато піхоти. Концепція маленької, розумної, технологічної армії – вона не працює. Не працює, що ви можете воювати малою кількістю солдатів, але при цьому з технологіями. Це невірно. Вам потрібно багато солдатів. Тому що це ті, хто забезпечує саме контроль над місцевістю. Які б розумні системи не були, які б дрони чи техніка не були. Ось це дуже важливий урок», - каже Левін.
Військовий експерт Олександр Кочетков вважає, що цей рік демонструє володіння тактичною ініціативою з боку РФ. Україна ж при цьому показує свою винахідливість та доводить, що можна вести успішні бойові дії навіть попри технологічну та ресурсну перевагу ворога.
«Весь цей рік, за виключенням Курської операції, ворог володіє ініціативою. Він не жалкує живої сили, яка швидко перетворюється на силу мертву. Але поки що мобілізаційний ресурс Росії дозволяє залучати стільки людей, скільки потрібно. Український мобілізаційний ресурс сьогодні не здатний цього забезпечити. Через це і триває повзучий російський наступ.
Через те, що нам не вистачає живої сили, ми змушені використовувати винахідливість. Компенсувати креативністю свої недоліки. І ми бачимо, що війна стає все більш технічно досконалою, технічно оснащеною. Здебільшого боєприпаси постачаються нам сьогодні з Європи. Штати вже стали менше це робити в 2024 році. Європа майже вдвічі збільшила виробництво боєприпасів. І це певним чином обнадіює. Бо Штати можуть згорнути, зменшити допомогу. А Європа навпаки, розкручує свій ВПК. І є шанси, що наша підтримка не припиниться, навіть попри позицію нової адміністрації США.
На фронті триває «кібернетизація». Використовуються сучасні прилади, методи, штучний інтелект. Наша війна все більше і більше перетворюється у війну роботів. І тут є надія, що в України буде перевага. Зараз є тенденції, що війна стане настільки технологічною, що людям просто не буде на ній місця.
Стосовно технологічної переваги точно сказати не можна. Десь Україна попереду. А десь і Росія. На жаль, багато в чому перевага більше на боці Росії, саме в технологічному сенсі. Але і в нас щось є, щось випробується, але поки що недостатньо. А от по дронах ми явно переважаємо. Наші дрони летять на тисячі кілометрів, вони обходять ППО ворога і там виконують свої бойові задачі. Тож в контексті дронів ми однозначно переважаємо ворога», - підсумував Олександр Кочетков.
Війна триває на виснаження
2024 рік став роком випробувань і стійкості для України. Попри втрати та зусилля Росії щодо реалізації повзучого наступу, українська держава зберегла суверенітет, а її армія продемонструвала здатність протистояти набагато сильнішому противнику. Основні тенденції війни свідчать про те, що вона продовжуватиметься як війна на виснаження, де успіх залежатиме не тільки від військової могутності, але й від економічної стійкості, підтримки населення та зовнішньої допомоги.
Перемога України у цій війні можлива лише за умови збереження міжнародної підтримки та ефективного використання внутрішніх ресурсів. Водночас, Росія продовжує шукати способи адаптації до санкцій та підтримки свого військово-промислового комплексу. Тому 2025 рік, скоріше за все, стане не менш складним і визначальним для обох сторін.
Микита Трачук