1 вересня 2025 року в Україні та в усьому світі святкується День знань. Це свято, сповнене надій на життя та прагнень у майбутнє, коли першокласники вперше переступають поріг школи, старші учні повертаються до навчання, а студенти знову починають відвідувати пари. У повітрі витає передчуття нових відкриттів, інтелектуальних здобутків та особистісного зростання. Це свято знаменує початок нової сторінки в житті мільйонів людей, символізуючи віру в силу освіти, прогресу та мирного майбутнього.
Водночас ця дата несе в собі також інший, значно трагічніший історичний контекст. 1 вересня 1939 року, рівно 86 років тому, розпочалася найбільша й найкривавіша війна в історії людства — Друга світова. Вторгнення військ нацистської Німеччини до Польщі ознаменувало старт глобального конфлікту, що забрав десятки мільйонів життів, зруйнував цілі країни та кардинально змінив світовий устрій.
Цей гіркий збіг у календарі слугує вічним нагадуванням про те, що історія, якщо її уроки не засвоєні, має здатність повторюватися із жахливою точністю. Війна, що почалася в день, який мав би бути символом знань, прогресу і миру, стала найжорстокішим уроком, який світ, на жаль, так і не зміг вивчити до кінця.
Як почалася Друга світова, яким став післявоєнний устрій та що трапляється, коли людство не засвоює уроки історії? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
1 вересня 1939 року: як починалася Друга світова
Формальною причиною для початку військової агресії нацистського режиму проти Польщі стала зухвала провокація, відома як «інцидент у Гляйвіці». Це була таємна спецоперація під кодовою назвою «Консерви», спланована та реалізована німецькою спецслужбою СД, якою керував Рейнхард Гейдріх.
Ввечері 31 серпня 1939 року, напередодні вторгнення, група співробітників СД, переодягнених у польську військову форму, інсценувала напад на німецьку радіостанцію в місті Гляйвіц. Вони транслювали антинімецьке звернення польською мовою, а щоб надати інциденту правдоподібності, залишили на місці «докази» — тіла страчених в'язнів концтаборів, переодягнених у польську форму. Цей цинічний вчинок був представлений нацистською пропагандою як акт польської агресії проти Німеччини та використаний як безпосередній привід для нападу. Історики вважають, що то був «перший постріл» Другої світової війни. Що було далі — відомо: швидка окупація та поділ Польщі між Третім Рейхом та Радянським Союзом.
Інцидент у Гляйвіці був лише «димовою завісою», яка приховувала справжні, глибинні причини війни. Основною рушійною силою, яка призвела до глобального конфлікту, був імперіалізм та «геополітика» тодішніх політичних режимів: боротьба великих держав за ресурси та сфери впливу. Проте в нацистській Німеччині це явище набуло винятково жорстокого та расистського забарвлення.
Ключовою доктриною Третього Рейху була ідеологія «життєвого простору» (Lebensraum). Нацисти прагнули завоювати значні території у Східній Європі, які вони вважали необхідними для розселення «арійської раси». Вони планували домінувати над слов'янськими народами, яких вважали «недолюдьми» (Untermenschen), виселяти або знищувати їх. Ця агресивна політика мала на меті не лише територіальне розширення, а й зміну демографічної та політичної карти континенту, що передбачала масове поневолення та геноцид.
Сфабрикований привід (інцидент у Гляйвіці) демонструє, що імперіалістичні держави-агресори ніколи нібито «не атакують першими» — вони завжди «захищаються» від вигаданої загрози. Так само сьогодні виправдовує свою агресію проти України Російська Федерація. Чим це закінчиться сьогодні — невідомо. Однак тоді це закінчилося світовою різаниною, яка забрала десятки мільйонів життів та призвела до спроб винищення цілих народів.
Безпека після Другої світової: від Статуту ООН до Гельсінського акту
Завершення Другої світової війни поставило перед світовою спільнотою завдання побудувати таку архітектуру безпеки, яка б змогла запобігти подібним катастрофам у майбутньому. Ключовим інструментом для досягнення цієї мети стало створення Організації Об'єднаних Націй (ООН) 24 жовтня 1945 року.
Задумана як стабілізуючий чинник світового співтовариства, ООН мала слугувати форумом для мирного вирішення суперечок, колективної безпеки та співробітництва. Статут ООН, ухвалений 26 червня 1945 року, закріпив основоположні принципи нового світового порядку. Серед них — суверенна рівність усіх держав-членів, сумлінне виконання зобов'язань за Статутом, відмова від погрози силою або її застосування, а також мирне врегулювання міжнародних конфліктів. Документ також закріпив повагу до територіальної цілісності та політичної незалежності держав і право народів на самовизначення.
Наслідки Другої світової війни, які спричинили тотальну зміну кордонів та появу нових держав, вимагали особливого міжнародно-правового закріплення. У повоєнному світі набув розвитку принцип непорушності державних кордонів. Ця норма означає, що держави відмовляються від будь-яких посягань на існуючі кордони, а також від територіальних домагань зараз чи в майбутньому.
Завершальним етапом у формуванні цього принципу як норми міжнародного права стало його чітке закріплення в Гельсінському акті 1975 року. Цей документ, підписаний учасниками Наради з безпеки і співробітництва в Європі, став фундаментальною гарантією європейської безпеки, юридично закріпивши політичні та територіальні підсумки Другої світової війни. Він зобов'язував держави утримуватися від застосування сили з метою зміни кордонів.
Проте аналіз діяльності ООН та інших міжнародних інституцій показує, що їхня ефективність сьогодні знаходиться під величезним питанням. Хоча Організація залишається важливим дипломатичним майданчиком, вона геть не стала надійним гарантом безпеки, особливо в умовах гібридних війн та конфліктів між різними міжнародними «полюсами сили».
Найбільш кричущим доказом крихкості цієї системи стало повне нівелювання та відмова від архітектури безпеки, що формувалася десятиліттями після Другої світової війни, з боку Російської Федерації. Анексія Криму у 2014 році і повномасштабне вторгнення 2022 року — це не просто порушення закону, а фундаментальна зрада принципів, на яких десятиліттями будувався мир у Європі (за виключенням Балканських війн).
Невивчені уроки історії: від 1939 до 2022 року
Сьогодні, через 86 років після початку Другої світової війни, Європа знову є свідком загарбницької агресії, яка ведеться з використанням методів, що мають жахливі паралелі з діями нацистської Німеччини. Як і Третій Рейх, Росія здійснила військове вторгнення рано-вранці — «віроломно, без оголошення війни», як казали по радіо в 1941-му, з метою зруйнувати державу, підкорити народ і диктувати свою волю світові.
У 1939 році нацистська Німеччина виправдовувала свій напад на Польщу сфабрикованим «інцидентом», а путінський режим виправдовує вторгнення в Україну абсурдними ідеями «захисту Донбасу» та «денацифікації і демілітаризації київського режиму». Виникає парадокс: Росія, яка ледь не страшніше за всіх постраждала від агресії Німеччини у Другій світовій (за різними оцінками, від 26 до 40+ мільйонів людей втратив СРСР, значна частина з них це етнічні росіяни) і разом з іншими народами перемогла нацизм, тепер сама поводиться як типова фашистська держава.
Цей трагічний поворот подій є прямим наслідком невивчених уроків минулого. Друга світова війна показала, що імперіалізм є смертельною загрозою для світового порядку, і людство зробило чимало висновків, включаючи визнання права народів на власні суверенні держави. Проте не всі імперії припинили своє існування. Росія — одна з останніх імперій світу — не зазнала деколонізації, а імперський характер СРСР був проігнорований міжнародним співтовариством. Ця безкарність дозволила вже путінському режиму відчувати «фантомні болі реваншу» та плекати ресентимент, що згодом вилилося у нову війну.
Російська агресія проти України ставить під загрозу не лише мир у Європі, а й у всьому світі. Аналітики неодноразово наголошували, що ситуація, яка склалася, має високий ризик початку Третьої світової війни. Водночас аналіз західних експертів свідчить, що Росія боїться прямої конфронтації з НАТО і тому поки що не вдалася до найбільш катастрофічних ескалаційних кроків. Однак це не означає, що ескалація неможлива в майбутньому. Якщо російське керівництво відчує неминучу перспективу повної поразки, ризик застосування більш руйнівних засобів значно зросте.
Трагічна паралель між Другою світовою та нинішньою війною стає найбільш пронизливою, коли мова заходить про дітей. У 1939 році, коли німецькі війська вторглися до Польщі, польські школярі, замість того, щоб піти до школи 1 вересня, опинилися в умовах окупації. Щоб зберегти свою мову, культуру та історію, вони змушені були вчитися в підпільних школах, які тисячами організовувалися по всій країні. Багато викладачів заплатили за це свободою, здоров'ям і навіть життям, але їхні зусилля дозволили полякам зберегти національну ідентичність.
Сьогодні українські школярі вже четвертий рік поспіль святкують День знань в умовах повномасштабної війни, що так само, як і 86 років тому в Польщі, вимагає надзвичайних зусиль та стійкості. Війна завдала нищівного удару по вітчизняній освітній системі: 13% освітньої інфраструктури пошкоджено або зруйновано, а загальні освітні втрати оцінюються не менше ніж у $5,5 мільярдів. Діти змушені навчатися онлайн, часто в умовах відсутності електроенергії та постійної небезпеки, що негативно впливає на їхнє ментальне здоров'я та можливості.
Тож можна зробити висновок, що історія не просто повторюється — вона карає за невивчені уроки. Друга світова війна почалася зі сфабрикованої причини та імперіалістичних амбіцій, що призвело до небачених раніше жертв і руйнувань. Після неї міжнародна спільнота намагалася створити нову архітектуру безпеки, засновану на принципах суверенної рівності, мирного врегулювання суперечок та непорушності кордонів. Проте цей післявоєнний устрій виявився крихким, бо не зміг повністю викорінити джерело зла — імперіалізм та мілітаризм політичних режимів, які прикривають псевдонауковими геополітичними теоріями своє банальне прагнення до влади, ресурсів і завоювання нових територій.
Війна в Україні є прямим наслідком ігнорування цієї проблеми. Радянська імперія, яка не була засуджена за свій злочинний характер у ХХ столітті, тепер повернулася як реваншистська сила путінської Росії, що відкрито порушує всі принципи міжнародного права. Тож історія не просто повторюється, а вимагає від нас засвоїти її уроки. Хоча би для того, аби якесь наступне 1 вересня не стало днем, коли розпочалася чергова світова війна.
