Нові заяви Дональда Трампа щодо війни в Україні стали для багатьох справжнім інформаційним вибухом. Відверта критика президента Росії за його небажання завершувати війну, оголошення про нові поставки систем ППО Patriot, і найголовніше (та найдивніше) — 50-денний термін для укладення мирної угоди, після чого обіцяні нові санкційні покарання для Москви.
І хоча багато хто сприйняв ці слова як досить несподіваний розворот у бік Києва, насправді ситуація набагато складніша та багатошарова. Усе це виглядає як жорсткий ультиматум. Але до деяких речей у словах та діях американського лідера все ж виникають великі та обґрунтовані питання.
Наскільки релевантним є такий формат тиску на Москву? Чи дійсно Трамп вирішив остаточно стати на бік Києва? Чому «50-денний ультиматум» виглядає достатньо дивно та навіть конспірологічно? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Трамп проти Путіна: розчарування чи геополітична гра
Заяви президента Сполучених Штатів на перший погляд ознаменували відчутну зміну в риториці американського лідера. Якщо раніше Трамп неодноразово демонстрував схильність до дипломатичних реверансів у бік Кремля, то тепер, за його словами, все інакше.
«Я постійно добре спілкуюся з Путіним, але щойно ми поговоримо — ракети знову летять на Київ». Це формулювання чітко сигналізує про зростання недовіри до російського диктатора. Президент США неодноразово повторив цю тезу, причому навіть згадав свою дружину Меланію, яка нібито дорікнула йому цим фактом. Мовляв, ти кожного разу «чудово говориш» з Путіним, але після цього він ще активніше продовжує бомбити Україну.
Ймовірно, Трамп розчарувався у своїй попередній стратегії «стримування через перемовини». Кремль, попри всі спроби домовитися, продовжив ракетні та дронові обстріли України. Щобільше: він радикально інтенсифікував їх, зробивши терор ще більш масштабшним. А активізація бойових дій на фронті та дописи військових свідчить про старт нової наступальної кампанії.
Саме на цьому тлі Трамп оголосив про майбутню передачу Україні 17 установок Patriot. Він не уточнив цей момент, але схоже, що йдеться про дві повноцінні батареї, а не про 17 батарей, що було би дуже-дуже багато і вкрай дорого. Проте офіційно не вказано, скільки з них насправді потраплять на озброєння українських збройних сил і наскільки швидко це відбудеться. Представники країн ЄС вже кажуть, що навіть перші поставки можуть очікуватися місяцями.
Більше того: схоже на те, що йдеться лише про пускові станції, без уточнення щодо кількості ракет до них — а це принципово важливий момент. США також не надають зброю безкоштовно, як це було раніше. Вони виготовляють нові комплекси, а європейські союзники компенсують вартість, віддавши Україні власні більш старі зразки.
50-денний термін на мир
Найбільше запитань викликає оголошений Трампом термін у 50 днів — саме стільки він дав Путіну на досягнення мирної угоди з Києвом. Тобто це приблизно півтора місяці — якраз до завершення літа.
Якщо ж за цей час миру не станеться (а, вочевидь, так і буде), Сполучені Штати введуть вторинні торговельні санкції проти Росії та її партнерів — втім, лише у вигляді 100% мит, а не обіцяних раніше 500%. Причому зробити це можна без ухвалення окремого закону, що в теорії дозволить Трампу діяти дуже оперативно.
Саме це «вікно можливостей» у 50 днів співпадає із ще одним витоком, оприлюдненим виданням Axios 7 липня. У матеріалі журналістів сказано, що нібито Путін у телефонній розмові з Трампом ще 3 липня заявив про плани впродовж 60 днів посилити наступальні дії в Україні, аби до кінця літа вийти на адміністративні межі тієї ж Донецької області.
Говорячи простою мовою: кремлівський очільник дав зрозуміти, що зараз йому не потрібен мир, тому що він, мовляв, уже до кінця літа досягне своїх тактичних цілей військовим шляхом, вбиваючи українців та захоплюючи українські території.
І ось за деякий час до публіки виходить президент Америки і дає Путіну «на мир» 50 днів. Напрочуд дивна синхронізація графіків викликає тривожні запитання.
Наприклад, про те, чи не є цей ультиматум США своєрідним «періодом індульгенції» на будь-які дії, які дозволять Кремлю спробувати силою змінити ситуацію на полі бою, перш ніж буде запропоновано новий дипломатичний сценарій? Деякі українські спікери, зокрема нардепка Мар’яна Безугла, вже назвали цю позицію «карт-бланшем для наступу на Дніпро чи Краматорськ». Подібні побоювання висловлюються і в окремих західних ЗМІ.
Варто також зазначити, що попри гучні заголовки у ЗМІ, загальний тон виступу Трампа не був аж надто конфронтаційним. Він підкреслив, що досі вірить у досягнення миру шляхом переговорів, наголосивши втім, що саме Росія не бажає домовлятись. Замість того, щоб негайно вводити санкції, він фактично запропонував Москві ще один шанс. Здається, фраза про «останнє китайське попередження» вже не актуальна, і прийшов час говорити про «останнє трампівське».
При цьому США епохи Трампа, на відміну від адміністрації Байдена, не виступають прямим донором для України. Уся схема постачання озброєнь побудована як суто комерційна операція: США виробляють, Європа купує нове, Україна отримує старе та/або нове, якщо пощастить. У такий спосіб Трамп намагається залишити собі маневр для переговорів. Адже формально він не постачає озброєння напряму, що дозволяє уникнути відкритої конфронтації з РФ.
Ця логіка добре вписується в електоральний образ Трампа. Він намагається показати себе як арбітра, здатного зупинити війну, не втягуючи США у повноцінне протистояння з Росією. Політичний сигнал адресований не лише Москві, а й американському виборцю: війна дорога, Європа має за неї платити, а Трамп — єдиний, хто здатен домовитися. Втім, навіть такі обмежені кроки назустріч Україні вже викликають невдоволення у радикальному MAGA-середовищі.
Чи буде «велика угода» після 50 днів?
Історичний досвід показує, що такі «ультиматуми» часто є частиною торгу, а не реального наміру діяти радикально. У ситуації з Україною простежуються схожі риси. Так, після заяв Трампа російський фондовий ринок показав зростання: інвестори явно не побачили ознак жорсткої ескалації, про яку перед цим активно писали західні ЗМІ.
Є досить значна вірогідність, що «договорняк» між президентами США і РФ, як його вже охрестили деякі медіа та спікери, насправді таким не є. Можливо, ми просто спостерігаємо за великою та цинічною грою геополітичних гравців.
Путін каже Трампу: Дональде, я не піду на мир зараз, як ти мене просиш, тому що і так скоро досягну всього військовим шляхом. На що американський лідер відповідає: ах так, Володимире? Ну добре, я подивлюся, що ти зможеш зробити за ці місяці, а поки що посилю Україну та підготую рішення стосовно потенційних мит та тарифних обмежень. А наприкінці літа, коли ти зрозумієш, що був неправий, ми ще раз обговоримо завершення війни.
Звичайно, вищенаведений приклад є значною мірою перебільшенням та спрощенням. Однак при цьому наглядним та показовим.
Іншими словами, йдеться про складну гру з відкритим фіналом. Якщо ЗСУ не дозволять Росії досягти поставлених військових цілей — Трамп отримає вигідні умови для майбутнього мирного плану та зможе розмовляти з Путіним з позиції сили. Якщо ж наступ РФ буде успішним — баланс сил зміниться, і умови диктуватиме Кремль.
Думки експертів
Політолог, директор Центру прикладних політичних досліджень Володимир Фесенко не схильний вважати, що Трамп «перейшов на бік України». Просто він намагається досягти своїх цілей.
«Про перехід Трампа на наш бік не йдеться. Ми завжди впадаємо в крайнощі: то кажемо, що він на боці Росії, то радіємо, що він на боці України. Трамп хоче припинення війни. Це його мета. Він незадоволений і роздратований Путіним, який цього не хоче. І такі дії він сприймає як пряму образу. Трамп діє за власною логікою. Його улюблений метод — це тарифи. Хоча 100% мита на торгівлю з Росією — це пустишка. Це ні про що і немає жодного значення, адже товарообіг між США та РФ мізерний.
Ультиматум про 50 днів — так, можна сміятися, але це метод Трампа: метод контрольованої ескалації. Трамп завжди так діє з тими ж тарифами, він розсилає дедлайни, а потім каже — домовляйтеся з нами, а то буде гірше. Така ж методика застосовується і по відношенню до РФ. Але все це не означає, що Трамп — наш союзник. Ні, він таким чином впливає на Путіна. Меседж такий: ти, Володимире, хочеш воювати? Ну то ми допомагаємо Україні це робити. Постачання зброї тут — лише метод тиску на Путіна. Ключова ціль Трампа — завершення війни в Україні. Тому не варто сприймати дії Трампа як перехід на чийсь бік. Це суто прагматичні дії», — заявив Володимир Фесенко в коментарі UA.News.
Військовий експерт Олександр Кочетков дотримується схожої думки. У коментарі нашим журналістам він сказав, що наразі не йдеться про те, що президент США остаточно перейшов «на бік добра» та тепер постійно стоятиме за спиною в України.
«Жодним чином не можна вважати, що це рішення Трампа — яке ще не виконане — щодо передачі певної зброї означає, що він стоїть на «боці добра» і переходить до постійної підтримки України. Цього не відбувається. У мене особисто були сподівання, що він діятиме більш жорстко та висуне Путіну якийсь ультиматум. А якщо ні, то будуть ухвалюватися жорсткі рішення. І саме для цього до нас приїхав Кіт Келлог: щоб обговорювати жорсткі рішення з нашою владою, щоб вони були дієвими. Але Трамп дав Путіну ще 50 днів. А згадаємо їхню останню розмову, коли Путін переконував Трампа, що він за два місяці прорве фронт і захопить всі ті області, які вписав в свою конституцію. Путін сказав, що це відбудеться за два місяці — ну і зараз Трамп дав йому 50 днів. Це якраз ті самі два місяці. Тобто Трамп продовжує бути партнером Путіна і надавати йому всі умови для реалізації того, що він хоче», — стверджує Кочетков.
В свою чергу американський Конгрес не бажає бути партнером Путіна, каже експерт. І ось тут існує певне стримування.
«Тобто Трамп повертає постачання зброї, яке було прийнято при Байдені. Він пообіцяв пошукати нові системи Patriot. В першу чергу, тут йдеться про чотири дивізіони. 17 батарей — це такі мрії. Це б дуже добре було, але це мрії, це сподівання, але це не плани. Але вся ця допомога саме від Трампа — це ж за гроші. Це за гроші НАТО, за гроші ЄС. Тому процес почався, процес позитивний в тому сенсі, що нам знову почнуть щось постачати… Але щоб це постачання стало більшим, ніж за часів Байдена і вплинуло на перебіг подій на фронті — поки що про це казати абсолютно зарано», — впевнений Олександр Кочетков.
Резюмуючи, 50-денний «ультиматум» Трампа — це не чіткий сигнал про зміну американської політики, а радше гнучка стратегія. Вона спрямована на демонстрацію сили та лідерства і водночас на уникнення прямої ескалації з РФ. Ключовою ж метою президента США в цьому кейсі залишається виконання його неодноразової публічної обіцянки: завершення війни.
У цьому сценарії Україна виступає інструментом у складній геополітичній грі. Позитивним моментом є те, що навіть у такому форматі США не залишають Київ без якоїсь підтримки. Негатив — у високому рівні невизначеності та в самому факті багаторічної війни на нашій території, коли страждають перш за все звичайні українці.
Для держави найважливішим завданням залишається збереження військової стійкості, максимальна мобілізація ресурсів та дипломатичне зміцнення позицій у ЄС і НАТО. Адже через 50 днів на нас чекатиме нова реальність — і краще, щоб вона настала не за російським сценарієм.
