Російська агресія проти України неминуче спричинила формування асиметричної відповіді. Протягом кількох років Кремль намагався поставити Україну на коліна, систематично знищуючи її критичну інфраструктуру, вважаючи цю тактику засобом примусу до капітуляції. Однак такий підхід лише прискорив розвиток в Україні власних далекобійних ударних можливостей, які сьогодні ставлять під загрозу стратегічні вузли в самій Російської Федерації.
Останнім часом багато кажуть про потенційний блекаут у Москві. Про це розповідав президент Зеленський, про це казали в Генштабі ЗСУ, тощо. Повідомляється, що Україна може влаштувати відключення світла у Москві у відповідь на те, якщо Росія знову спробує «вимкнути» Київ.
Але чи може Україна це зробити? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався у питанні.
Парадокс далекобійної відплати
Після того, як Україна пережила сотні ракетних та дронових атак на свою енергетичну систему, стало очевидним, що пасивна оборона не може бути єдиною стратегією. Виникла нагальна потреба перенести загрозу на територію агресора.
Військовий експерт Павло Нарожний, оцінюючи цю можливість, чітко зазначив, що Україна здатна влаштувати ворогу блекаут власною зброєю, і для досягнення цієї мети навіть не треба бити безпосередньо по Москві. Мета полягає не в прямому ураженні якихось символів Кремля, а у виведенні з ладу критичних енергетичних вузлів, які забезпечують функціонування адміністративного, військового та економічного центру Московського регіону.
Цей стратегічний крок має значно більше психологічне та політичне значення, ніж суто військове. Протягом багатьох місяців російська пропаганда підтримувала наратив про те, що «СВО» відбувається десь далеко, гарантуючи безпеку та стабільність російської глибинки, особливо її столиці. Поява ж реальної загрози блекауту у Москві або Московському регіоні повністю руйнує цей базовий суспільний договір. Вона змушує російське населення відчути війну на собі, підриваючи внутрішню легітимність військового керівництва та політичної системи в цілому. Це призводить до необхідності для Кремля терміново перерозподіляти вкрай дефіцитні засоби ППО для захисту об’єктів, які раніше вважалися недоторканними.
Ключовим елементом, що робить загрозу блекауту Москви реальною, є експоненційне зростання можливостей українських далекобійних систем, які базуються на двох взаємодоповнюючих векторах: дешеві та масові безпілотні апарати (БПЛА) та високоточні крилаті ракети. Український оборонно-промисловий комплекс швидко визначив БПЛА як асиметричну відповідь на кількісну перевагу РФ у традиційному ракетному озброєнні.
Географія вразливості РФ
Збільшення далекобійності українських ударних засобів до понад 2000 кілометрів докорінно змінює оперативний простір війни. Зброя, здатна досягти Уралу, Заполяр'я та більшості військових об'єктів у глибокому тилу РФ , створює ефект, який можна назвати стратегічною дилюцією. Раніше цілі, розташовані далеко від фронту, вважалися недоторканими, дозволяючи Росії концентрувати свої найкращі засоби протиповітряної оборони навколо ключових адміністративних та військових центрів.
Тепер ця динаміка змінюється. Наприклад, українська зброя може досягти аеродрому «Оленья» у Мурманській області, де базуються стратегічні бомбардувальники, які регулярно обстрілюють українські міста. Успішні удари по таких віддалених стратегічних військових базах змушують російське командування перекидати високоцінні та дефіцитні системи ППО, такі як С-400, із зон бойових дій або, що важливіше, з-під захисту Москви, на периферію — для прикриття нових загрозливих напрямків. Це призводить до розрідження щільності оборони навколо столиці, роблячи її вразливішою для майбутніх атак.
У контексті потенційного блекауту Москви це означає, що цілями стануть житлові квартали чи цивільна інфраструктура загального користування. Йдеться про ключові енергетичні вузли, які прямо забезпечують електроенергією військові штаби, підприємства ВПК, адміністративні центри або критичні транспортні об'єкти Московського регіону.
Блекаут досягається не шляхом масового терору, а через дезорганізацію ключових енергетичних артерій, що живлять військовий потенціал Росії. Згідно з оцінками експертів , виведення з ладу таких об'єктів у Московському регіоні є стратегічно виправданою військовою ціллю, оскільки руйнує військову економіку та логістику агресора. Цей підхід дозволяє Україні перетворити географічну глибину Росії на її стратегічну вразливість.
Як спричинити блекаут у Москві
Хоча завдання уразити Москву з її дійсно потужною протиповітряною обороною є надзвичайно складним, викликати блекаут у Московському регіоні є цілком реалістичною військово-технічною метою. Енергетична система Московської області, як і будь-яка складна мережа, залежить від функціонування кількох ключових вузлових підстанцій та великих магістральних ліній електропередач.
Для системного збою — блекауту — не обов’язково знищувати генераційні потужності. Достатньо вивести з ладу кілька великих трансформаторів на критичних підстанціях, розташованих на периферії, але які є важливими точками розподілу електроенергії, що надходить до столиці. Пошкодження таких об'єктів призводить до каскадного відключення, оскільки мережа не в змозі миттєво перерозподілити навантаження. Цей ефект доміно є набагато ефективнішим і легшим для реалізації з військової точки зору, ніж спроба прямого удару по цілях, які захищені найщільнішими ешелонами ППО безпосередньо в межах міста.
Саме тут на перший план виходить икористання БПЛА. Вартість одного далекобійного ударного безпілотника становить лише близько 30-50 тисяч доларів. Якщо припустити, що для виведення з ладу однієї ключової підстанції потрібна лише невелика кількість таких апаратів, а потенційна економічна шкода та політичний вплив від регіонального блекауту обчислюються мільярдами доларів, то стратегія насичення цілями є надзвичайно вигідною для України. Навіть якщо високий відсоток дронів буде збито, прорив незначної кількості апаратів може спричинити значний стратегічний ефект.
Таким чином, найбільш прагматичний план досягнення ефекту блекауту полягає у зосередженні на периферійних, але критично важливих об'єктах енергопостачання, які менш захищені, ніж стратегічні об’єкти в центрі столиці, але чиє виведення з ладу неминуче призведе до дестабілізації енергопостачання адміністративних та військових об’єктів у Москві.
Російська Федерація довгий час підтримувала міф про неприступність своєї столиці, яка захищена потужною ешелонованою системою протиповітряної та протиракетної оборони. Але Україна вже має доведений досвід знищення високоцінних систем на кшталт С-400. Це фактично показує, що, попри грізні заявлені характеристики, російські ЗРК не є невразливими, особливо при застосуванні комбінованих та скоординованих ударів.
Втім, гарантований прорив протиракетного щита Москви можливий лише через застосування доктрини «рою», яка заснована на принципі масованості та координації. Ключ до успіху лежить у використанні технічних обмежень російської ППО.
Так, повний склад ЗРК С-400 здатен одночасно обробляти лише 36 цілей. Запуск 100-200 дешевих, скоординованих, стійких до РЕБ БПЛА гарантує, що певна частина апаратів проб'є оборону. Навіть якщо більшість буде збита дорогими ракетами, це створює асиметричну ефективність. Україна змушує Москву витрачати високотехнологічні ресурси та боєкомплект, оцінений у мільйони доларів, на нейтралізацію апаратів вартістю приблизно в 40 тисяч доларів. Ця економіка війни виснажуватиме російський оборонний потенціал.
Крім масовості, вирішальне значення має технологічна стійкість самих апаратів. Новітні українські дрони оснащені системами протидії спуфінгу та інерційної навігації , що підвищує їхню здатність проникати через щільні зони РЕБ, які є характерними для оборони критичних об’єктів. Комплексне застосування цих технологій дозволяє маневрувати в обхід найбільш захищених зон, вибираючи для атаки менш прикриті енергетичні вузли на підступах до столиці.
Тож питання «чи може Україна відправити Москву у блекаут» вже перестало бути суто технічним: технічна можливість існує. Справжнє питання — це стратегічна доцільність.
Успішний блекаут у Московському регіоні матиме колосальні внутрішньополітичні наслідки для Кремля. Це стане демонстрацією слабкості, яка повністю руйнує пропагандистський наратив про абсолютний захист та контроль. Якщо російська держава не може гарантувати базові послуги, такі як електропостачання, у власній столиці, це неминуче підірве довіру до військового та політичного керівництва.
З іншого боку, існують логічні ескалаційні ризики. Навіть якщо атакуються енергетичні об'єкти, військове командування України має чітко обґрунтувати їхню пряму функціональну роль у забезпеченні військової машини.
Росія вже вичерпала більшість неядерних засобів ескалації, систематично застосовуючи ракетний терор проти української цивільної інфраструктури. Проте політичний ризик відповіді полягає в тому, що подібний удар може спровокувати Москву на кроки, які вона досі вважала занадто ризикованими або непотрібними.
Резюмуючи, технічна готовність України до завдання далекобійних ударів по критичних об'єктах у Московському регіоні є незаперечною. Однак потенційний блекаут Москви — це не самоціль, а інструмент стратегічного стримування та перенесення війни, який повинен бути застосований виважено, з урахуванням усіх міжнародних та внутрішньополітичних наслідків.
Загроза блекауту вже є потужним фактором, який змушує Кремль витрачати ресурси та публічно визнавати свою вразливість. Здатність до нанесення такого удару — це нова стратегічна реальність, яка формує динаміку майбутньої війни.
