Кремль почав наступну фазу мілітаризації Арктики під завісою «наукових ініціатив». У Головному управлінні розвідки Міноборони України (ГУР) попередили, що у військових інтересах агресора діє «Арктичний та антарктичний науково-дослідний інститут».
Наукові експедиції, які організовує інститут, вивчають температуру води, силу течій, динаміку вітрів, а також прогнозують зміни льодовикового покриву. Ці дані мають подвійне призначення — як для цивільного використання, так і для планування військових операцій та пересування флоту.
У ГУР наголошують: Росія поступово перетворює Арктику на плацдарм для проекції сили, контролю над логістичними шляхами та доступу до ресурсів. Якщо міжнародна спільнота й надалі недооцінюватиме ці процеси, Північ може стати наступною зоною напруження.
UA.News розповідає, як Арктика перетворюється із наукової на мілітаризовану зону, скільки військових баз та підводних човнів там тримає Росія, і чому малоймовірна угода між Вашингтоном та Москвою про спільну арктичну експансію.
Ресурси Арктики та нові судноплавні маршрути
Арктику зазвичай позначають як найпівнічнішу частину Землі, розташовану в регіоні «Полярного кола». Проте глобальне потепління швидко змінює її географічні особливості. За даними кліматологів, у цій частині планети потепління відбувається у чотири рази швидше, ніж в інших регіонах. З 1980-х років обсяг льоду тут скоротився на біль ніж 70%. Це відкриває доступ до величезної невикористаної ресурсної бази Арктики, яка містить:
13% світових запасів нафти
30 % запасів природного газу
10% світового вилову риби
Найбільш цінним ресурсом Арктики вважають критично важливі мінерали. Родовища цинку, залізної руди, срібла, свинцю, нікелю, міді, вугілля, золота, урану, вольфраму, алмазів, рідкісноземельних елементів залишаються майже недоторканими. Поки що найбільший видобуток у регіоні здійснює Росія. Поклади у її частині Арктики оцінюють у суму від $1,5-2 трлн. Сполучені Штати і Канада також мають тут гірничодобувні проєкти, але не такі масштабні. Хоча танення льодовиків спрощує місцевий видобуток копалин, але поки що він залишається дорогим і потенційно небезпечним.
Через Арктику пролягають два основні судноплавні маршрути: російський Північний морський шлях і канадський Північно-Західний. Кліматологи прогнозують, що судноплавні шляхи на Північному полюсі можуть повністю звільнитися від льоду до середини століття. У такому разі відкриється третій трансарктичний судноплавний маршрут через міжнародні води. У перспективі середній час доставки між Європою та Азією може скоротитися з 37-ми до 22-х днів, а час доставки зі США до Азії з 43-х до 32-х днів.
Якщо прогнози кліматологів справдяться, то транспортування вантажів з Європи на Далекий Схід може виявитися на 25 % прибутковішим, ніж за маршрутом через Суецький канал.
Посилення напруги в Арктиці: конкуренти та можливі альянси РФ
Арктична суша та морські шельфи розділені між державами регіону, до яких належать: Росія, США, Канада, Данія (Гренландія), Норвегія, Швеція, Фінляндія та Ісландія. Ці країни, окрім Росії, є членами НАТО і почали нарощувати оборонні бюджети після того, як РФ повномасштабно напала на Україну. Агресія Кремля продемонструвала, наскільки непередбачуваними можуть бути військові загрози, особливо у регіонах, де десятиліттями триває конкуренція за значні ресурси та стратегічні морські маршрути.
Росія контролює майже половину узбережжя Арктики і дедалі більше розширює свою присутність у регіоні. Її основними суперниками залишаються Сполучені Штати та Китай, хоча останній фінансує арктичні проєкти РФ.
Стратегічні інтереси Китаю в Арктиці. Приблизно з 1980-х років Пекін почав активно цікавитися Арктикою, проводити наукові дослідження. З 2012 року Китай нарощував витрати на розширення присутності у регіоні, а в 2013-му отримав статус спостерігача в Арктичній раді, хоча географічно не належить до Арктичного регіону.
Найбільше Пекін цікавиться перспективами морських шляхів. У 2017 році започаткував проєкт «Полярний шовковий шлях», а через рік опублікував білу книгу під назвою «Політика Китаю в Арктиці». Відтоді КНР намагалася інвестувати у зведення на півночі транспортної інфраструктури. Утім, підхід Китаю «купи собі дорогу в Арктику» починають відкидати по всій європейській частині регіону. Наприклад, невдалими були спроби Пекіна купити морські порти в Норвегії та Швеції, а також аеропорт у Гренландії.
Стратегічні інтереси США в Арктиці. Сполучені Штати межують з Арктикою через Аляску, яку придбали у Росії 1867 року за $7,2 млн за ініціативи тодішнього держсекретаря США Вільяма Г. С'юарда. Штати, так само як і Китай, вбачають свій інтерес у тому, що Арктика може стати в майбутньому великим світовим торговим маршрутом. І якщо США не зможуть його контролювати, то зрештою можуть втратити свій статус лідера у світовому порядку.
Частково цим пояснюються пропозиції та вимоги президента США Дональда Трампа придбати Гренландію в Данії. Ці заяви вписуються у арктичну геополітику, в рамках якої Вашингтон прагне розширити свій вплив і протистояти експансії Китаю та Росії у полярному регіоні.
Зазначимо, наприкінці 2024 року Пентагон опублікував нову Арктичну стратегію, в якій наголошувалося на ризику об'єднання Китаю і Росії в регіоні. У рамках політики минулого президента Джо Байдена США прагнули розширити свою військову готовність і спостереження в Арктиці у відповідь на «зростаюче зближення» між Москвою і Пекіном.
Союзники чи конкуренти. Донедавна Росія та Китай вважалися найбільшими союзниками у своїй експансії в Арктичному регіоні. Хоча росіяни розглядають цю частину планети, як власну вотчину, достатніх фінансів для її освоєння не мають. Найбільші інвестиції у будівництво російської інфраструктури та енергетичні проєкти вкладає Пекін.
За останнє десятиліття Китай інвестував понад $19 млрд в арктичні енергетичні та мінеральні проєкти, насамперед Росії. А також став найбільшим інвестором у проєкті газопроводу «Сибір-2», оціночна вартість якого становить $55 млрд. Москва також дозволила КНР побудувати доки в п'яти найважливіших портах уздовж свого арктичного узбережжя.
Крім того, збройні сили РФ та КНР зміцнюють військову співпрацю і спільно патрулюють регіон Північного Льодовитого океану за участю суден і бомбардувальників, проводять навчання.
Проте Москва не має наміру обмежуватися лише китайськими інвестиціями і почала публічно демонструвати зближення з Вашингтоном після приходу до влади Дональда Трампа. В обох столицях з’явилися заяви, що Росія та США розглядають Арктику як місце для економічного співробітництва. Зокрема щодо розвідки природних ресурсів та використання нових торговельних шляхів.
Кирило Дмитрієв, голова державного Російського фонду прямих інвестицій, заявив після переговорів між США і Росією в Саудівській Аравії у лютому 2025 року, що партнерство в арктичних енергетичних проєктах була однією з «конкретних сфер співпраці», які вони обговорювали.
Між тим, агентство Bloomberg процитувало одного з американських чиновників, який сказав, що США бачать у співпраці можливість послабити відносини між Росією та Китаєм, проте висловив сумніви щодо успіху цієї стратегії, враховуючи, наскільки ці країни зблизилися за останні роки, особливо з їхнім «всеосяжним» партнерством після початку війни в Україні.
Росія мілітаризує Арктику
У квітні 2021 року телеканал CNN опублікував супутникові знімки Maxar Technologies, які свідчили, що Кремль безпрецедентними темпами збільшує свої військові потужності в Арктиці. Росіяни відновили старі радянські бази і побудував нові, встановили радіолокаційні системи біля берегів Аляски, побудували підземні сховища для нової високотехнологічної зброї. Супутникові знімки також показали МіГ-31БМ на найбільшій військовій базі у Нагурському, що, посилило можливості російської авіації на Крайній Півночі.
«Це має наслідки для Сполучених Штатів та їхніх союзників, не в останню чергу тому, що створює можливість проектувати силу аж до Північної Атлантики», — прокоментував ситуацію представник Держдепартаменту.
За даними Bloomberg, особливий інтерес для Москви має так званий прохід Гренландія-Ісландія-Великобританія, через який російським суднам необхідно пройти, щоб потрапити в Атлантичний океан. Опинившись там, війська Путіна потенційно можуть перекрити комерційне судноплавство або військові лінії постачання, щоб США не могли відправляти підкріплення в Європу. А також можуть здійснювати саботаж підводних трансатлантичних кабелів передачі даних.
У 2022 році російський диктатор Путін представив нову морську стратегію, пообіцявши захищати арктичні води «всіма засобами», зокрема за допомогою гіперзвукових ракетних комплексів «Циркон». Тодішній міністр оборони Сергій Шойгу оголосив про плани надати російським арктичним військам близько 500 сучасних систем озброєння і забезпечити повне радіолокаційне покриття арктичного повітряного простору. Невідомо, чи виконала Москва ці плани. Але міністерство оборони РФ звітувало про регулярні навчання в Арктиці задля «захисту російських територій».
Особливе значення для Москви має розташування у регіоні деяких стратегічних об'єктів, включно з ударними підводними човнами, здатними нести ядерну зброю. По суті, Росія використовує Арктику для зберігання стратегічної зброї та як полігон для регулярних випробувань.
Близько двох третин атомних суден російського флоту, включно з підводними човнами, приписані до Північного флоту, що базується на Кольському півострові регіону. Так, за даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS), у Росії є 11 підводних човнів, здатних запускати ядерну зброю великої дальності для використання в повномасштабній ядерній війні, вісім із них базуються в Арктиці. До речі, у НАТО є 22 підводні човни, включно зі США, Францією та Великою Британією.
У липні 2022 року ВМФ Росії отримав новий підводний човен «Бєлгород», який може нести торпеду «Посейдон» — нову ядерну торпеду-невидимку, розроблену для того, щоб прослизнути повз берегову оборону, переміщаючись по морському дну. Російські державні ЗМІ заявили, що «Посейдон» може викликати гігантське цунамі, яке перетворить узбережжя на «радіоактивну пустелю».
Москва також випробувала в Арктиці гіперзвукову плануючу ракету «Циркон», яка за словами російських командувачів, може розвивати швидкість, яка в дев'ять разів перевищує швидкість звуку, що робить її найшвидшою у світі. У лютому 2022 ракету було запущено в арктичних водах між материковою Норвегією і Шпіцбергеном.
За даними, Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS) та агентства Reuters, кількість російських баз за Полярним колом приблизно на третину перевищує кількість баз НАТО. Експерти з Арктики стверджують, що Заходу знадобиться щонайменше 10 років, щоб наздогнати Росію за чисельністю збройних сил у регіоні.
Читайте також:
Підштовхують до мирної угоди: США згортають військову допомогу Україні
