Уявімо собі таку знайому з дитинства картину: останній день року. Вже вечір, і родина потроху починає накривати на стіл. Запах мандаринів і печеної курки, ялинка в кутку, на якій блимають гірлянди. Згодом вся сім'я збирається на святкову вечерю, розливає по келихам шампанське, похапливо закусує салатами. До кінця старого року та початку нового залишається буквально 10-15 хвилин.
І тут на екрані телевізора з'являється до болі знайоме обличчя лідера країни. З вуст президента (не обов'язково саме президента України — будь-якого голови будь-якої держави) лунають слова про завершення важкого року, про плани на майбутнє, про єдність нації, про надію. І, звичайно ж, обіцянки: мир, економічне зростання, стабільність, реформи, краще життя.
Ми слухаємо це щороку, іноді навіть відчуваючи теплий відблиск свята в душі. Але потім життя йде своїм шляхом, а слова забуваються, розвіюючись, наче дим від бенгальських вогнів. Наступний рік стає в кращому випадку таким самим, як і попередній, і жодного омріяного «покращення», як правило, не настає.
Чому ж так відбувається? Чому новорічне звернення влади завжди нагадує не конкретний план дій, а дежавю з минулорічного свята? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Історія новорічних звернень
Масові новорічні вітання правителів народу — явище відносно молоде, тісно пов'язане з розвитком технологій. Його коріння бере свій початок у XIX столітті, коли монархи та президенти почали публікувати письмові звернення з нагоди свят у газетах. Такі тексти підбивали підсумки року, демонстрували стабільність держави, давали сигнал елітам, тощо. Тобто виконували таку собі ритуально-політичну функцію.
Справжній прорив та масовість почалися вже в ХХ столітті, з появою та розповсюдженням радіо. Сьогодні радіоприймач вважається чимось застарілим, символом давно минувшої епохи. Однак мало хто задумується, наскільки революційним був цей винахід і як сильно він допоміг політикам.
Вважається, що одним з піонерів традиції став американський президент Калвін Кулідж, який виголосив радіозвернення до нації на Різдво 1923 року. А в 1932 році вперше звернувся до підданих на Різдво по радіо вже король Великої Британії Георг V — і цей формат швидко став щорічним. Радіо дозволило владі «проникнути» в кожен дім, в кожну родину, створюючи ілюзію особистого діалогу між лідером і громадянами, що було особливо важливо в епоху постійних війн і криз.
В СРСР така практика стала обов’язковою і ритуальною приблизно з кінця 60-х — початку 70-х років, а після його розпаду була успадкована всіма пострадянськими державами. Хоча вперше по радіо привітав з Новим роком «всесоюзний староста» Михайло Калінін аж у 1935 році. Точно відомо, що через газети виголошував новорічні послання і Сталін у кінці 30-х. Той же самий Калінін, якого радянські люди називали «дідусем» або «робітничо-селянським президентом», звертався до народу також у 1941-1942 роках, у найважчий період війни з німецькими окупантами.
Після Другої світової війни естафету перехопило телебачення. Новорічне звернення перетворилося на політичний ритуал по всьому світу. Лідер тепер став не просто далеким голосом із приймача, а наче особисто знаходився у кімнаті. Він дивився прямо в очі, сидів біля комину чи ялинки, демонстрував спокій і контроль.
Все це стало потужним інструментом створення іміджу. Телевізійне звернення — це спектакль з чітким сценарієм, де голова держави виконує роль «батька нації», який підбиває підсумки року і вселяє віру в майбутнє. І саме в цій театральності криється ключова причина повторюваності обіцянок.
Магія повторів: чому привітання звучать «як під копірку»
Якщо придивитися до новорічних промов політиків різних країн і років, легко можна скласти конструктор із універсальних смислових блоків. «Минулий рік був складним, але ми гідно пройшли випробування, ми стоїмо на порозі нових можливостей, на нас чекає економічне піднесення, наш пріоритет — благополуччя громадян, ми будемо продовжувати реформи…», etc. Ці фрази настільки універсальні, що їх можна вставляти в будь-який контекст, навіть якщо минулий рік був катастрофічним, економіка падала, а реформи не проводилися взагалі.
Це явище має навіть cуто практичне, майже наукове підтвердження. Журналісти та політологи не раз порівнювали тексти звернень одного і того ж лідера різних років. Дуже часто це просто одні й ті ж самі слова, фактично один в один.
Яскравий приклад — російський диктатор Володимир Путін. У мережі навіть гуляють змонтовані користувачами відео привітань різних років, у яких кремлівський очільник щороку каже одне й те саме. Аналіз його промов показує, що цілі абзаци, присвячені «непростому року», «єдності» та «подоланню труднощів», в буквальному сенсі повторюються слово в слово протягом багатьох років.
Це не випадковість, а технологія. Йдеться не про конкретні кроки, що їх робитиме президент, а про створення певного емоційного стану. Мета такого звернення — заспокоїти, об'єднати навколо символу влади та вселити надію на майбутнє. За конкретикою уважно стежать опоненти та журналісти, її можна перевірити та визнати невиконаною рік потому. А ось туманні, але такі прекрасні образи «світлого майбутнього» у «могутній державі» перевірити неможливо ніяк. Це чисті абстракції, які не мають жодного відображення в реальності.
Друга причина — сакральність моменту. Новий рік — це особлива, древня, майже магічна межа між минулим і майбутнім. У цей час навіть політики відчувають тиск з боку суспільства: бодай раз на рік треба говорити про добро, про чудо, про перемогу світла над темрявою.
Сказати правду — що криза та/або війна триватимуть далі аж до безкінечності, що ніяких реформ ніхто проводити не збирається, що наступний рік буде ще складнішим і депресивнішим — означає порушити магію свята і зламати традицію десятиліть. Це все одно що розповісти маленьким дітям під ялинкою, що Діда Мороза не існує. Вони і самі це колись зрозуміють, але навіщо робити це тут і зараз? Хіба що зіпсувати малечі свято. Політик же в новорічну ніч перетворюється не на керівника держави, а на «верховного жерця» цієї магії надій, і його обов'язок — благословити народ на майбутнє красивими, але пустими словами.
Навіщо взагалі потрібні новорічні звернення
То чи є всі ці обіцянки та високопарні фрази злою, цинічною брехнею? Адже судячи з вищенаписаного, все виглядає саме таким чином. Так-то воно так, але й не зовсім. Насправді тут трохи інша ситуація: це всього лише частина ритуалу, складова красивої і навіть потрібної традиції.
Людям психологічно необхідно відчувати, що підсумки року підведені, сторінка перегорнута, а попереду — чистий аркуш. Лідер, справно виконуючи цей ритуал, дає людям відчуття стабільності та продовження життя.
На тлі хаосу світу ця щорічна незмінна церемонія сама по себе є знаком того, що система працює. Президент, король, вождь чи генсек каже: «Я тут, я з вами, я контролюю ситуацію, ми всі разом». Це створює певний терапевтичний ефект, навіть якщо особисте ставлення того чи іншого громадянина до голови держави в звичайному житті залишається критичним.
Однак є також друга, більш цинічна сторона медалі: обіцянки, що в новому році буде краще. Це вже інструмент політичної технології. Будь-яка влада завжди прагне до постійної легітимізації в очах народу. А що може бути кращим для цієї мети, аніж регулярне проголошення добрих намірів у найбільш емоційний для людей момент? Це дозволяє перезавантажити довіру, «обнулити» негативний багаж минулого року та подарувати хоч трохи надії.
Політик не може вийти і сказати: «Дорогі громадяни, минулий рік ми ледве вижили, багатьох з нами вже й немає, але не переживайте: наступний рік буде ще гіршим, тож цей ви ще згадуватимете з теплотою!». Така правда призвела б до нерозуміння, паніки та втрати підтримки. Тому лідер завжди обирає мову дипломатичної невизначеності та оптимістичних штампів. Це безпечно, нейтрально і ні до чого не зобов'язує. Врешті, до наступного нового року всі деталі обіцянки все одно забудуться.
Підбиваючи підсумки, можна стверджувати одне: щороку слухаючи новорічне звернення, ми спостерігаємо важливий політичний, культурний та соціальний ритуал. Це спектакль єдності, терапія для національної свідомості та інструмент підтримки суспільства. Обіцянки «всього найкращого» під ялинку від президента — це така ж атрибутика свята, як ялинка, шампанське, бенгальські вогні чи новорічні салати. Вони не практичні, а суто символічні.
Це, втім, не означає, що слова політиків на зимові свята треба ігнорувати. Навпаки: сприймаючи їх через призму іронії та розуміння глибинних механізмів, ми стаємо більш стійкими до маніпуляцій. Та не варто забувати, що справжнє майбутнє, про яке так багато говорять з екранів, будують не слова чи красиві відео, а щоденні вчинки та грамотна, прагматична політика в інтересах держави і народу. Тоді як новорічне звернення лідера — це лише прикраса, традиція, політичний ритуал без якогось особливого смислового наповнення.
