Ось уже місяць французьке суспільство виходить на антиурядові демонстрації, виступаючи проти підвищення податків та інших непопулярних заходів влади. Незграбні, а часом і насильницькі спроби уряду домовитися або придушити опір тільки розпалюють масштаби протестів, що охопили країну.
«Жовті жилети» - своєрідний символ демонстрантів – не мають наміру йти на поступки владі, яка, схоже, не була готова до такого потужного народному тиску. Градус напруги зростає: спочатку мирні демонстрації переростають у масові заворушення, пограбування магазинів та конфлікти з поліцією. Постраждалі з обох сторін налічують сотні громадян.
Багато хто проводить паралелі із протестами в Україні п'ятирічної давності, коли зароджувалася Революція Гідності. Певна частина аналітиків вважає, що за заворушеннями у Франції стоїть Кремль. Що відбувається насправді у цій країні і яким чином це торкнеться Європи та України – аналізуємо детально.
«Жовті жилети» - хто вони і за що виступають?
«Жовті жилети» - свого роду унікальне явище. У буквальному сенсі це – світловідбиваючі жилети, які за законами Франції, повинні бути у машині кожного водія і одягатися при виході з авто на випадок аварійної зупинки.
Використання цього одягу в якості символу протесту закономірне. Спочатку люди вийшли на вулиці міст, протестуючи проти підвищення податків на дизельне паливо і бензин, що французький уряд планував запустити із січня 2019 року.
Унікальність протестів в тому, що демонстранти категорично не асоціюють себе з політикою, будь-якими партіями, профспілками і представниками еліт. Тобто це у чистому вигляді народний опір «реформ» французького президента Еммануеля Макрона.
Ален Сораль, громадський і політичний діяч, інтелектуал сучасної Франції, ідейний супротивник глобалізації та капіталізму, описує те, що відбувається, як всенародний гнів французів:
«Забудьте теорії змови. Жодна політична сила не стоїть за рухом «жовтих жилетів». Це рух, який не сформований внутрішніми або зовнішніми політичними силами. До «жовтих жилетів» не мають відношення ні політичні лідери, ні профспілки, ні студенти. Хто все почав? Люди, викинуті з політичної системи багато десятиліть тому. З сіл, маленьких міст .. Це повстання пролетаріату і середнього класу – робітників, фермерів, власників пекарень, перукарень, м'ясних магазинчиків, домашніх ресторанів. Самі себе вони називають «рухом галлів», і деякі навіть носять знамениті «галльські» шоломи з рогами»
Соціальний, аполітичний характер протестів підтверджують багато аналітиків. Український експерт Іван Яковина справедливо зазначає, оскільки немає лідерів, значить, немає і єдиного списку вимог до влади. Якщо поспостерігати за динамікою протесту, це суттєве зауваження. Спочатку демонстранти виступили за скасування підвищення тарифів на паливо. В ході протестів з'явилися соціальні претензії, нові вимоги і певна політизація: зростання зарплат і пенсій, зниження податкового тягаря та пенсійного віку, посилення міграційної політики, аж до відставки Макрона, виходу з ЄС і НАТО.
«Кожна група учасників протесту і навіть кожна людина вільна відстоювати якісь власні інтереси. В результаті по інтернету гуляють найрізноманітніші списки вимог. Офіційними вони не є, але і ніким не спростовуються. Тобто, ніхто точно не знає, чого хочуть учасники протесту. Однак – і це незбагненний парадокс – їх підтримує приблизно 70% жителів країни, тобто переважна більшість»
Патове становище французької влади та зовнішня дестабілізація
На поточний момент влада пішла на деякі поступки протестувальникам: було офіційно заявлено про скасування підвищення тарифів на дизель і бензин. Також Еммануель Макрон у зверненні до нації від 10 грудня пообіцяв підвищення мінімальних зарплат, зниження деяких податків і преміювання робітників у кінці цього року. І оголосив в країні надзвичайний економічний та соціальний стан.
Міністр фінансів Франції Бруно Ле Мер прокоментував наростаючу кризу у Франції:
«Це – катастрофа для торгівлі, це – катастрофа для нашої економіки. Це – криза для суспільства і для демократії»
Для влади і президента Макрона ситуація ускладнюється тим, що домовитися з «жовтими жилетами» враховуючи їх аполітичність, дуже складно. Адже не зрозуміло, з ким і про що конкретно варто розмовляти. Тому урядові спроби контролювати ситуацію виглядають слабкими. Включаючи і ті, коли проти людей задіють сльозогінний газ, кийки та інші насильницькі дії.
Загальна картина ускладнюється тим, що народний бунт «білих французів», як назвав протести Сорель, маючи на увазі жителів корінної Франції, «вигнаних з великих міст» у провінцію і села в результаті антисоціальної політики уряду, використовують усі, хто може. Мова і про політичні сили та угруповання Франції різного штибу – від ультраправих до ультралівих, що бажають «примкнути» до протестуючих, і про зовнішні чинники.
Що стосується перших, то процес закономірний. Кожна сила хоче зміцнити свій електорат і спробувати захопити керівництво протестом. Це робота на майбутні вибори, до того ж не вимагає колосальних витрат на пряму рекламу і «холодні дзвінки», кажучи термінами маркетологів. Та й в ситуації хаосу складно контролювати агітацію і передвиборні технології у мирний невиборчий час.
Крім цього, конфлікт використовується і маргінальними угрупованнями, і банальними екстремістами та мігрантами, які йдуть далеко вперед мирних протестів. Масові заворушення і грабежі, підпал автомобілів, вандалізм, включаючи історичні та культурні цінності Франції – це не почерк власне «жовтих желетів». Це почерк угруповань, яким цікава легка здобич.
Для влади тримати під контролем подібний стан речей – вкрай складно, відзначають аналітики:
«Це – складний процес. Він не є керованим, оскільки є різні групи, в тому числі екстремістські, які займаються вандалізмом і насильством. Також видно, що є зовнішній вплив, в тому числі і натяк на російські вуха, що стирчать звідти. Швидше за все це все буде продовжуватися»
Російське втручання
На рахунок зовнішніх факторів, все виглядає складніше. Деякі експерти говорять про «руку Кремля», про «режисуру з Москви» і подібні антиросійські втручання. Багато – це спростовують і висміюють. Де ж істина? Як це зазвичай буває, десь посередині.
«Ті процеси, які відбуваються у Франції, виникли не спонтанно. Це загальне роздратування політикою Макрона. Той соціалізм, який був побудований у Франції, ця модель вже не дієздатна у нинішніх умовах. І французькі еліти це бачать. Вони розуміють, що треба реформувати ринок праці, тому що в ЄС побудовано так, що якщо підприємець відкриває бізнес і наймає працівників, він потім не може їх звільнити, навіть якщо у нього не пішла справа. Там настільки високі вимоги соціального захисту населення, що йде велике навантаження на підприємців, і у них немає можливості розвивати власний бізнес. Плюс – високе оподаткування»
«Події у Франції, так звані протести «жовтих жилетів», жодним чином не були інспіровані РФ. Це давній відгомін соціалістичного минулого Франції. Тому протести – це внутрішня проблема Франції, що виникла через занадто великі соціалістичні очікування. І мають рацію ті, хто вважає, що це жодним чином не нагадує український Євромайдан. Це протест деяких французьких євробляхерів. І Росія вирішила скористатися цією ситуацією. Адже цих жовтих євробляхерів не цікавлять політичні питання. Їм в першу чергу треба мати великі зарплати, менше платити податків і менше нести відповідальність – щоб влада дбала про населення. Тобто французи хочуть жити у якійсь патерналістській країні»
«У Парижі криза з внутрішньо-французьким характером, і протести підтримують широкі верстви, в тому числі студенти. Це очевидно. Але так само правда і в тому, що РФ з радістю підтримує будь-яку дестабілізацію в будь-якій країні ЄС, і через соцмережі, і через свої підготовлені праві і ліві партії, і через конкретних «туристів»»
Росія, безумовно, використовує ситуацію на свою користь. За допомогою інтернету, соціальних мереж, фінансового впливу і тісних зв'язків з ультра-силами Франції, такими як партії Марії Ле Пен і Жана-Люка Меланшона.
Уряд закликає інші держави не втручатися у внутрішні справи Франції та офіційно ініціював розслідування «російського сліду» у заворушеннях по країні і столиці Парижі, що підтвердив міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан.
Офіційно представники російської влади не коментують «своє» втручання. І не підтверджують, що логічно, і не спростовують у звичній манері.
Вплив французької кризи на Європу і Україну
Західна преса назвала те, що відбувається у Франції – кризою цінностей західної демократії. Власне французьке суспільство переживає глибоке моральне розчарування і відчуження. На хвилі соціальних протиріч між політикою влади і народними очікуваннями сталося згуртування трудового населення провінцій і середнього класу. Згуртування не стільки проти конкретної влади в особі президента Макрона, скільки проти політиків різного штибу, як таких. Не здатних в принципі представляти інтереси людей, соціальні потреби французів і давати будь-які гарантії завтрашнього дня.
По суті, криза лежить набагато глибше тарифів на паливо та мінімальних окладів. Цікаву думку з цього приводу висловив експерт Іван Яковина:
«Ми бачимо перше зіткнення існуючої світової капіталістичної системи з наступаючим світом майбутнього. У майбутньому люди, ось ці ось бунтівні французи, - нікому не потрібні. Професії середнього класу і небагатих людей зникають. Робочі на фабриках, шахтарі, фермери, водії, продавці, співробітники банків, клерки в офісах і так далі перестають бути цінними членами суспільства. Їх усіх простіше замінити або іммігрантами, або взагалі роботами»
Яким чином те, що відбувається може впливати на Європу? Рівно о тій мірі, в якій до влади в багатьох європейських країнах приходять політичні сили крайніх лівих і правих переконань. Німеччина, Австрія, Італія, Чехія – список можна продовжувати.
Люди втомилися від лібералізму і цінностей, які в системі піраміди Маслоу є непершочерговими. У такому контексті вплив протесту «жовтих жилетів» є негативним і для України. По-перше, тому, що Київ втрачає активного прихильника і партнера в рамках антиросійської підтримки в Європі. По-друге, тому що соціальні протиріччя у Франції – це внутрішня проблема держави і Україні по суті запропонувати нічого.
Коли мова про цінності і демократію, ми, українці, можемо апелювати до єдності з Європою і Францією. Коли мова про податки і соціальне забезпечення, про бунт мас, нам сказати нічого просто тому, що це нікому не цікаво. Втім, це й не тактовно, з точки зору втручання у внутрішні справи іншої країни.
Емануель Макрон зіткнувся з дилемою, до якої спочатку поставився несерйозно: як забезпечити економічне зростання країни при високих соціальних очікуваннях і глобальних загрозах міграції, змін клімату, військових конфліктів, різкої соціальної стратифікації та інших викликів, при цьому залишатися на хвилі ліберальних ідей єдності Європи та загального гуманізму.
