Ракетний удар по Дніпру новою російською балістичною гіперзвуковою ракетою «Орешник» (принаймні таку інформацію надав російський диктатор Путін) став не лише черговим важливим актом ескалації у війні проти України, але й глобальним сигналом, який змінює уявлення про сучасну безпеку. Демонстрація Росією новітніх технологій і заяви кремлівського лідера щодо готовності використовувати ці системи проти країн Європи поставили під сумнів ефективність існуючих міжнародних механізмів стримування конфліктів.
Але наслідки цього кроку можуть виявитися руйнівними не тільки для України чи західних столиць. Сама Москва ризикує ледь не першою постраждати через злам світової архітектури безпеки та нову гонку озброєнь. Чому так і до чого все йде – агентство UA.News розбиралося в питанні.
Новітня зброя: символ сили чи інструмент руйнації
Заяви Путіна про «непереможність» гіперзвукових ракет створюють враження, що Росія шукає стратегічної переваги виключно через загрози своїм ворогам (а їх у неї, як водиться, ледь не весь світ). Не новітні технології, які змінили б життя людства на краще, не надвисокий рівень життя чи проривні соціальні стандарти – ні, тільки зброя та перспективи ядерного апокаліпсису.
Нова гіперзвукова ракета, як зазначають військові експерти, дійсно здатна долати всі або майже всі новітні системи ПРО завдяки надзвичайній швидкості та маневреності. Вперше застосована у бойових діях, вона стає не просто зброєю, а черговим елементом психологічного тиску. Росія таким чином намагається закріпити за собою статус світового «дестабілізатора», водночас поки що прагнучи уникнути прямого ядерного конфлікту – хоча вона постійно ним і загрожує.
Це виклик не лише для України, яка вже майже три роки зазнає повномасштабної агресії, але й для НАТО та глобальної системи безпеки. Подібні дії підривають домовленості щодо обмеження стратегічних озброєнь, які працювали ще з часів Холодної війни. Це створює небезпечний прецедент для інших країн, які можуть сприйняти ситуацію як сигнал до модернізації своїх арсеналів.
Нова гонка озброєнь
Символічна та наглядна демонстрація Росією свого сучасного озброєння стимулює інші країни до перегляду власних оборонних стратегій. Сьогодні вже стовідсотково можна спостерігати ознаки нової гонки озброєнь, яка розгортається у різних регіонах світу.
Наприклад, Європа. Європейський континент і так активно мілітаризується останніми роками, але після вчорашнього удару все зміниться ще стрімкіше. Реакція європейських країн на загрози з боку Росії була передбачуваною. Німеччина, Франція, Польща та Велика Британія заявили про намір збільшити оборонні бюджети. Експерти з цих країн в один голос кажуть, що необхідно змінювати свої стратегії оборони відповідно до нових реалій.
Крім того, європейські країни активізують співпрацю у межах НАТО. Розгортання американських систем ПРО у Польщі та Румунії, збільшення військової присутності в країнах Балтії та Фінляндії — все це свідчить про те, що Європа готується до нових загроз. Тобто Путін своїми діями сам підштовхнув виключно мирну раніше Європу до мілітаризації. Проте важливо розуміти, що чим більше зброї з’являється на континенті, тим вищими стають ризики інцидентів або провокацій.
Втім, не Європою єдиною. Близький Схід також стає потенційним полем нової гонки озброєнь. Саудівська Аравія, яка вже має один із найбільших оборонних бюджетів у світі, активно інвестує у високотехнологічне озброєння. Її основний конкурент, Іран, також не стоїть осторонь, розвиваючи власну ракетну програму, в тому числі й ядерну. У випадку, якщо Росія почне активно продавати свої гіперзвукові технології союзникам, регіон може остаточно перетворитися на «порохову бочку», що дестабілізує ситуацію не лише на Близькому Сході, а й у Середземномор’ї та в Африці.
Не варто забувати і про Азію. Там гонка озброєнь вже давно розгортається на тлі геополітичної напруженості. Тайвань, який перебуває під постійним тиском Китаю, вже збільшує свої військові витрати, зокрема на системи ПРО та військові кораблі. Південна Корея, яка стикається із прямою загрозою з боку КНДР, оголосила про плани розробки власного гіперзвукового озброєння. За цими країнами, в свою чергу, стоять США як їх основний союзник і партнер.
Пакистан і Індія, традиційні суперники у регіоні, також можуть скористатися прикладом Росії для виправдання своїх ядерних та ракетних програм. Обидві країни вже мають арсенали балістичних та ядерних ракет, а поширення нових технологій лише посилить їхнє протистояння.
Взагалі протягом останніх десятиліть система міжнародної безпеки базувалася на договорах, які обмежували розповсюдження ядерної зброї та стримували гонку озброєнь. Наприклад, Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), угоди про контроль над стратегічними наступальними озброєннями тощо. Але зараз ці механізми руйнуються.
Росія, виходячи з Договору СНО-III, показала готовність діяти без усіляких юридичних та морально-етичних обмежень. Це створює небезпечний прецедент для інших країн, які можуть також відмовитися від участі у таких угодах. Подібна ситуація вже відбулася з Іраном, який фактично ігнорує обмеження на розвиток своєї ядерної програми.
Можливе розповсюдження гіперзвукових технологій від Росії до таких країн, як Північна Корея чи Іран, може стати новою загрозою для всього світу. Такий розвиток подій несе ризик перетворення локальних конфліктів на один глобальний.
Ризики для Росії та «ефект бумеранга»
Явно не до кінця усвідомлюючи наслідки своїх дій, Москва ризикує ледь не першою постраждати від краху тієї системи безпеки, яку вона сама підриває. Росія є найбільшою країною у світі за територією, а її кордони простягаються через регіони, де історично існували та досі існують територіальні суперечки.
Наприклад, на Кавказі зростає вплив Туреччини, яка активно працює з мусульманськими громадами регіону. На Далекому Сході зростають амбіції Китаю, який розглядає Сибір як стратегічно важливу зону для свого економічного й демографічного розширення. В Арктиці також спостерігається конкуренція, у якій Росія стикається зі зростаючою активністю як КНР, так і НАТО. На найбільш східних кордонах нікуди не зникла територіальна суперечка з Японією, тощо.
Фактично діями РФ стурбовані – принаймні, публічно – навіть її союзники. Виражають вони це по-різному, але явного схвалення вчорашнього удару Москва не дочекалася.
Так, Китай закликав обидві сторони «конфлікту» до деескалації. МЗС КНР виступило з повідомленням, в якому висловило надію на те, що Київ та Москва поводитимуть себе «стриманіше». Також там нагадали, що Пекін виступає за повне ядерне роззброєння усіх країн, які мають відповідні арсенали.
Президент Білорусі (найближчого сателіта РФ) Олександр Лукашенко напряму удар не коментував. Однак заявив про те, що міжнародна спільнота зараз стоїть на межі Третьої світової війни. Поки що людство ще «гальмує», але вже перебуває на порозі глобального конфлікту, вважає білоруський лідер.
Своє слово сказав і північнокорейський диктатор Кім Чен Ин. «Вождь» КНДР заявив про ризики «найбільш руйнівної термоядерної війни». Правда, сказав він це у контексті нібито якихось уявних агресивних дій США на Корейському півострові. Але заява синхронно співпала зі вчорашнім ударом росіян по Дніпру.
Резюмуючи, слід дати свого роду «пораду» Кремлю: їм варто розуміти, що розвал системи безпеки створить для Росії умови, за яких вона не зможе одночасно протистояти внутрішнім і зовнішнім викликам. Фактично це абсурдна ситуація, коли країна рубає дерево, на якому сидить.
Росія сьогодні намагається закріпити за собою статус військової наддержави. Найкумедніше (хоча насправді смішного мало), що до війни в Україні всі країни світу і так вважали її армію як мінімум другою-третьою по силі (після США та КНР), і точно першою по об’ємах ядерного арсеналу. Політично ж РФ поважали та боялися. Але після повномасштабного вторгнення (а ще ширше – у 2014 році) все змінилося.
Зараз РФ підриває ті основи міжнародного порядку, які забезпечували бодай відносну стабільність у світі. Але такий підхід має серйозні ризики: гонка озброєнь не лише посилює глобальну невизначеність, але й створює нові загрози для самої Росії. І ще невідомо, чи вистачить у неї сили та ресурсів справлятися з викликами, які постануть у майбутньому.
Крах колективної безпеки може обернутися для Москви ізоляцією, посиленням впливу геополітичних конкурентів та загрозою внутрішнього розпаду. У світі, де немає стримуючих механізмів, де кожен виключно сам за себе і всі, хто за межами державного кордону – потенційні вороги, будь-яка помилка може стати фатальною. І першим, хто постраждає від цієї нової реальності, може за іронією долі стати якраз її апологет та ініціатор – власне, Російська Федерація.
Микита Трачук