На тлі всіх останніх військово-політичних подій стає дедалі очевидніше: пріоритети зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки зазнають істотної корекції. Західні ЗМІ прямо пишуть, що Україна втрачає підтримку Вашингтона, причому серйозно затримуються та скасовуються поставки навіть вже законтрактованої раніше військової допомоги. Тобто у Трампа не бажають надсилати нам навіть те, що було ухвалено ще при Байдені.
Серед критично необхідного Україні озброєння, зокрема, є боєзапас для систем ППО. Наслідки відсутності цих важливих поставок бачить вся країна: в ніч на 4 липня Київ вчергове пережив одну з наймасовіших атак на столицю за весь час війни — на жаль, було багато влучань.
Однак існує країна, яка продовжує отримувати щедру і безумовну підтримку американців. І ця країна — Ізраїль.
Лише за рік війни в Секторі Гази США надали Ізраїлю понад $18 мільярдів, включаючи ракети для систем ППО, високоточну зброю, авіаційні боєприпаси та військово-технічне обладнання. Загальний обсяг допомоги Тель-Авіву з 1959 року перевищив $250 (!) мільярдів.
На цьому тлі вимушена слабкість української ППО, яка втрачає змогу збивати навіть одиночні ракети над Києвом, свідчить про зміну глобального порядку денного у Вашингтоні. Щоб зрозуміти, чому США стабільно надають перевагу Ізраїлю, слід звернути увагу на кілька ключових факторів — стратегічних, політичних, історичних і навіть релігійно-ідеологічних.
Якими вони є? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Стратегічний союзник у нестабільному регіоні
Ізраїль займає абсолютно унікальне місце у зовнішній політиці США. Він має статус «ключового союзника поза НАТО», якого не має Україна, попри неодноразові спроби офіційного Києва отримати бодай якесь аналогічне формулювання. Цей статус надає Ізраїлю доступ до особливих програм фінансування військових потреб, зокрема Foreign Military Financing (FMF), а також до передових озброєнь без додаткових узгоджень із Конгресом. Крім того, Ізраїль є найбільшим у світі реципієнтом американської військової допомоги на постійній основі: щорічно Тель-Авів отримує від $3,3 до $3,8 мільярдів за спеціальними статтями бюджету, не рахуючи екстрених пакетів. У 2023–2024 роках, на фоні війни в Газі, ця сума зросла майже вшестеро.
Важливо зазначити, що США бачать в Ізраїлі не просто союзника, а гаранта свого геополітичного впливу на Близькому Сході. У регіоні, де останні роки відбувається стрімке переформатування союзів (Саудівська Аравія зближується з Китаєм та Іраном, Туреччина дрейфує у власному стратегічному векторі, тощо), Ізраїль залишається єдиною незмінною опорою американських інтересів.
Цей меч є двосічним. Адже Тель-Авів не має інших варіантів геополітичного вибору: його оточення вороже, а безліч країн регіону не визнають навіть його існування як держави. В таких умовах Вашингтон виступає фактично єдиною безпековою гарантією існування Ізраїлю, що автоматично цементує їхній союз.
На цьому тлі Україна виглядає як партнер, чия підтримка не є критичною для регіонального балансу сили США. Війна в Україні, хоч і має безумовно глобальні наслідки, не змінює прямо силовий баланс на Близькому Сході чи в Тихоокеанському регіоні.
Ба більше — допомога Україні зазнає постійних внутрішньополітичних обмежень, адже частина американських республіканців вважає, що війна в Європі — це, насамперед, проблема Європи. Така риторика стає дедалі популярнішою на тлі економічного виснаження американських резервів.
Впливове лобі та політична спадковість
Іншою фундаментальною причиною особливої прихильності Вашингтона до Тель-Авіва є надзвичайно потужне єврейське лобі в США. Ніколи не варто недооцінювати силу діаспори.
Американські євреї — це не лише одна з найчисельніших, а й найбільш впливова етнічна та релігійна група у політичному та економічному житті Америки. Вони контролюють значну частину медіаринку, мають визначальний вплив на банківський сектор і активно присутні у вищих ешелонах влади як у Республіканській, так і в Демократичній партіях. Саме завдяки лобістським зусиллям ізраїльська політика отримала статус непорушного зовнішньополітичного консенсусу. Жоден американський президент, починаючи з Гаррі Трумена, не дозволяв собі відкрито критикувати Ізраїль чи, тим паче, обмежувати допомогу.
Особливо потужним це лобі стало за Дональда Трампа, в адміністрації якого ключові позиції обіймали особи, безпосередньо пов’язані з ізраїльськими колами. Його зять Джаред Кушнер був головним переговорником щодо мирного врегулювання на Близькому Сході, і при цьому мав тісні зв’язки з правлячою коаліцією Ізраїлю. А такі персонажі, як колишній посол США в Ізраїлі Девід Фрідман, відкрито просували політику безумовної підтримки Ізраїлю, незалежно від того, які кроки здійснював уряд Нетаніягу.
Для частини американського політичного істеблішменту — особливо консервативного — Ізраїль є не лише партнером, але й символом національного самозбереження та оплотом західної цивілізації в регіоні. Тому їхні зв'язки надзвичайно міцні.
Україна ж і близько не має подібного лобі. Хоча українська діаспора в США — третя за чисельністю у світі, її політичний вплив значно слабший, а питання підтримки України часто стає предметом політичних торгів.
Навіть демократична адміністрація Байдена стикалася із внутрішнім спротивом у Конгресі щодо продовження фінансування України, що призводило до багаторазових затримок у виділенні допомоги. В таких умовах українська проблема перетворюється на об’єкт ситуативного політичного маневру, а не на стратегічну постійну цінність.
Ідеологічний і релігійний вимір союзництва
Нарешті, варто згадати про маловідомий, але надзвичайно впливовий фактор — релігійно-ідеологічний вимір американсько-ізраїльських відносин. Значна частина американських політиків, особливо в середовищі євангельських протестантів, сприймає Ізраїль не лише як державу, а як елемент «сакрального порядку».
В їхньому богослов’ї Ізраїль відіграє ключову роль у реалізації пророцтв зі Старого Заповіту, а підтримка єврейської держави — це частина божественного задуму. Ідея «богообраного народу», яка лежить в основі сіонізму, переноситься не лише на ізраїльтян, а й на американців як продовжувачів біблійної місії.
Такий релігійний фундамент політики не є декларативним — він цілком реально впливає на формування рішень. Особливо це помітно в політиці Трампа, який неодноразово заявляв про свою «місію від Бога», зокрема і у питанні підтримки Ізраїлю.
Україна абсолютно позбавлена такого сакрального статусу в очах американського політичного класу. Для багатьох це досі якась країна у Східній Європі, химерні наслідки пострадянського буття. Тож вона змушена доводити свою «корисність» виключно у прагматичних категоріях. Але навіть найбільш раціональні аргументи — захист Європи, стримування Росії, стабільність на східному фланзі НАТО — не можуть змагатися з глибоко вкоріненим ідеологічним та біблійним переконанням у «особливості» Ізраїлю.
Думки експертів
Політолог, директор Інституту світової політики Євген Магда вважає, що порівнювати кейси України та Ізраїлю абсолютно некоректно. На думку експерта, це геть різні речі.
«Я думаю, просто некоректно порівнювати надання допомоги Україні та Ізраїлю. До речі, свого часу Сполучені Штати були зацікавлені в утворенні Ізраїлю — так само, як і Радянський Союз, 77 років тому. Але зараз ми бачимо, що ситуація, попри складні відносини Біньяміна Нетаніягу з Дональдом Трампом, залишається напруженою, але все одно є певні фактори, які залишають Ізраїль в топі американської підтримки. По-перше, це дуже потужне єврейське лобі, яке працює в США і воно дійсно надзвичайно потужне. Україна таким лобі похвалитися не може і навіть якщо зараз почне докладати зусиль, вона його швидко не створить. Це треба розуміти. По-друге, це те, що у нас немає системної політики роботи з нашими партнерами, зокрема роботи з Трампом. Цієї роботи просто немає. Давайте називати речі своїми іменами.
І тому нам доводиться бути достатньо гнучкими, але покладатися насамперед на себе. Це на сьогоднішній момент єдиний можливий вихід. Якщо ми будемо покладатися на себе, а якісь наступні речі сприймати як додаткові бонуси, тоді у нас будуть якісь можливості та варіанти. А якщо ми будемо виключно покладатися на захід, то можемо зіткнутися з тим, що він підведе нас у найменш підходящий для цього момент», — впевнений Євген Магда.
Політолог, директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко вважає, що ключове пояснення припинення постачання зброї з боку США — це той факт, що дане рішення ухвалював Байден. Підходи адміністрації Трампа — це сигнал про завершення епохи безоплатного постачання озброєнь.
«За деякий час буде відновлення постачання, я в цьому впевнений. Але за гроші. Жодної безоплатної допомоги більше не буде. Проблема не тільки в тому, що в нас обмаль зброї. Проблема також в тому, що масштабність та інтенсивність атак РФ по Україні зростають. Це постійно посилюється, і наших потужностей просто не вистачає. І справа не в Patriot, вони не працюють по тих же дронах. Проблема в тому, що інших засобів протидії не вистачає. А частина адміністрації Трампа взагалі проти постачання зброї для України. Вони вважають, що ця зброя має використовуватися на інших напрямках, або надаватися за гроші. Нам же слід думати, як посилювати систему протидії дронам. Зокрема, розробляти дрони-перехоплювачі.
Що стосується Ізраїлю — у них також бували паузи у поставках допомоги. І довгі роки американці не допомагали Ізраїлю. Але після успішної Шестиденної війни допомога почалася і стала досить масштабною. У Ізраїля є те, чого немає у нас, це необхідно розуміти. Перш за все це єврейське лобі. Воно дуже потужне, а при Трампі — особливо. Зараз проізраїльске лобі є навіть у найближчому оточенні Трампа. Я вважаю, що позиція цього лобі — це вирішальний чинник. А ще на Близькому Сході дуже багато американських інтересів. Сюди ж додаємо вплив на світовий нафтовий ринок. На превеликий жаль, Україна такого значення не має», — запевняє Володимир Фесенко.
Резюмуючи, різниця у ставленні США до Ізраїлю та України — це не просто питання політичної доцільності чи економічного розрахунку. Це складна система, в якій поєднані стратегічні пріоритети, багаторічні альянси, впливове лобі та глибокі ідеологічні переконання.
Ізраїль має майже безумовну підтримку Вашингтона, що формується як політичними, так і сакральними підвалинами. Україна, незважаючи на героїчний опір та значущість своєї боротьби для безпеки Європи, не змогла стати для США таким самим природним союзником. Поки ці умови не зміняться, Київ буде змушений боротися за кожен транш, кожен пакет озброєння та кожен жест підтримки — у жорсткому геополітичному полі, де інтереси завжди важать більше, ніж емоції.
