Декілька десятиліть тому світ захоплено спостерігав за таким собі «японським економічним дивом». Після руйнувань Другої світової війни Японія змогла менш ніж за покоління перетворитися на другу економіку світу, символ технологічного прогресу та промислової могутності. У 2000-х роках японські корпорації диктували тенденції в електроніці та автомобілебудуванні, однак нині «чудо» згасає – економічний бум залишився в минулому.
Та за вітриною високих темпів розвитку й добробуту ховалися гірке питання: якою ціною досягнуто це процвітання?
У цьому матеріалі UA.NEWS розгляне два боку японського дива. Мова про фінансові вливання, які підживили економіку після війни, та соціальні проблеми (перепрацювання, суїциди, самотність), які стали зворотним боком стрімкого зростання.
За рахунок чого піднялася економіка Японії
Повоєнне відновлення Японії часто пояснюється важкою працею нації та успішними реформами. Але не менш важливу роль у відродженні відіграли великі фінансові вливання з-за кордону. Під час американської окупації (1945–1952) Японія отримала чималу матеріальну допомогу. США надали близько 2,2 мільярда доларів (приблизно 25,3 мільярдів доларів США на сьогоднішній день) у вигляді субсидій та позик для відновлення країни. Ці кошти витратили на імпорт продовольства, сировини, палива та обладнання, щоб уникнути голоду і підтримати промисловість.
Ще одним важливим фактором стала участь Японії в Корейській війні 1950–1953 років. США використовували японські заводи для постачання армії, укладаючи контракти з місцевими компаніями. За ці замовлення Японія отримала ще близько 3 мільярдів доларів (приблизно 34,5 мільярда доларів США на сьогоднішній день). Разом із допомогою часів окупації це дало близько 5 мільярдів доларів (приблизно 57,5 мільярдів доларів США на сьогоднішній день), що стало значною допомогою для зруйнованої економіки. Фактично, економічний підйом Японії на початкових етапах багато в чому залежав від американських інвестицій та замовлень.
Крім фінансової допомоги, американці провели низку реформ, які заклали основу для приватного підприємництва та залучення інвестицій. Японські компанії отримали доступ до новітніх технологій і ринків США, що дозволило їм швидко розвиватися. Завдяки цьому в 1960-1970-х роках японська економіка зростала на 10% щорічно, що викликало захоплення і призвело до розмов про «японський виклик». Однак це швидке зростання мало й темну сторону, що проявилася у надмірному навантаженні на суспільство.
Перепрацювання і феномен «кароші» в Японії
Культ працелюбства в Японії перетворився на культуру хронічного перепрацювання. З часів індустріального зростання в країні, уряд та корпорації активно заохочували громадян віддавати роботі якомога більше часу та енергії, часто за рахунок особистого життя та здоров’я. Уже в 1980-х роках проблема перевтоми стала настільки поширеною, що з’явився термін «karōshi». Він перекладається як «смерть від перепрацювання». Перший гучний випадок стався ще в 1969 році, коли 29-річний чоловік помер від інсульту після кількох днів безперервної роботи. До 1988 року опитування показали, що майже чверть японських чоловіків працювали понад 60 годин на тиждень. Фактично, вони працювали на, щонайменше, півтори ставки. 12-годинні робочі дні та робота 6–7 днів на тиждень стали нормою успіху. Однак медики звернули увагу на те, що такі навантаження завдають серйозної шкоди фізичному та психічному здоров’ю.
Попри економічний спад 1990-х, трудоголізм лише посилювався. Компанії скорочували штати, але обсяг роботи залишався на тому ж рівні. Через це кожен працівник змушений був працювати ще інтенсивніше. Багато співробітників просто не йшли додому ночувати, особливо коли на горизонті були важливі проєкти. Це призводило до численних випадків серцевих нападів, інсультів та навіть самогубств, «Кароші» і ще один феномен «кароджісатсу» (суїцид через робочий стрес) стали настільки поширеними, що уряд почав збирати статистику та вживати заходи для боротьби з цією проблемою. З 2000-х років у Японії були створені гарячі лінії підтримки жертв трудового перенапруження, фонди для сімей загиблих від кароші. Великі корпорації під тиском громадськості почали вводити «дні без понаднормової праці» та обмежувати час перебування співробітників в офісах після певної години.
Однак зрушення даються важко. У 2018 році був ухвалений закон, який обмежив понаднормові до 45 годин на місяць, але компанії все одно знаходять способи обходити ці обмеження. Самі є японці часто не наважуються правильно фіксувати свої реальні години роботи. Так, за даними Міністерства охорони здоров’я, в 2022 році 10% чоловіків і 4% жінок у Японії постійно працювали понад 60 годин на тиждень. Хоча більшість компаній зобов’язані надавати працівникам гарантований вихідний день, лише 7% фірм дійсно виконують цю вимогу. Безвідмовна відданість роботі залишається неписаним правилом. Ба більше, все настільки далеко зайшло, що багато людей бояться йти з роботи вчасно, щоб не виглядати лінивими перед колегами або не перекладати роботу на інших.
Наслідки цієї культури очевидні. Переповнені вечірні потяги з виснаженими працівниками у зім’ятих костюмах, сон на робочому місці як прийнятна поведінка. Статистика здоров’я доволі тривожна, бо Японія займає одне з перших місць за рівнем захворювань, пов’язаних зі стресом і перевтомою.
Щорічно десятки випадків «кароші» визнаються страховими випадками. У «білому папері» уряду за 2022 рік зазначено, що близько 3 тисяч осіб вчинили самогубство через перевтому на роботі. Це більше, ніж 1,9 тисячі випадків, які було зафіксовано роком раніше.
Хвиля суїцидів в Японії
Висока ціна трудоголізму та економічного тиску в Японії проявилася в трагічних показниках суїцидів. Самогубство в японській культурі не було табуюваним (згадаймо самурайський ритуал сеппуку, більш відомий як харакірі), однак з часом це явище стало масовим і набуло епідемічного характеру. Після краху «економічної бульбашки» на початку 1990-х років Японія потрапила у період економічного застою. Це сильно підірвало впевненість середнього класу, а безробіття і борги сприяли зростанню числа самогубств. У 1998 році кількість самогубств вперше перевищила позначку 30 000 на рік, а в 1999 році цей показник сягнув рекордних 33 048 випадків. Останнє означало, що щодня в середньому 90 людей зводили рахунки з життям.
Найбільш вразливими виявилися чоловіки середнього віку, оскільки саме вони були основними «двигунами» економічного дива. У 1999 році чверть усіх самогубців становили люди віком 50 років (8288 осіб), ще понад 20% було за 40 років. Багато з них покінчили з життям через безвихідь на роботі чи фінансові труднощі. Поліція повідомляла, що близько 5,5% від 30 тисяч самогубств того року було пов’язано з робочими проблемами: звільненням, стресом через службу або фінансовими труднощами. Хоча це не здається великим відсотком, однак зважаючи на всю складність і тиск, можна з упевненістю сказати, що причини були набагато складнішими. Експерти підрахували, що до 10 тисяч самогубств щороку були наслідком саме трудового стресу і виснаження.
Уряд Японії не міг ігнорувати цю кризу. У 2006 році було ухвалено Основний закон про запобігання самогубствам, розпочато національні та місцеві програми підтримки осіб, що зазнали впливу трудової перевтоми. Згодом вдалося дещо знизити рівень самогубств. Таким чином, вже в середині 2010-х років кількість випадків опустилася нижче 30 тисяч на рік, а в окремі роки досягала рівня 20–21 тисячі. Проте проблема не зникла, і пандемія COVID-19 знову призвела до зростання суїцидів (особливо серед жінок і молоді, яким криза завдала значного удару).
Психологи відзначають, що для багатьох японців самогубство лишається «тихим виходом» у ситуації втрати роботи, боргів або соціальної ізоляції. Це теми, про які в японському суспільстві не прийнято говорити відкрито. Стигма навколо психічних розладів і звернень за допомогою поступово слабшає. Однак вона все ще заважає багатьом людям вчасно звернутися за допомогою і отримати необхідне лікування від депресії чи вигорання.
Особливо насторожує тенденція серед молоді. Щороку трапляються трагічні випадки, коли студенти або молоді працівники не витримують тиску очікувань та робочих навантажень і вчиняють самогубства. Один із таких випадків набув широкого розголосу у 2015 році. Тоді 24-річна співробітниця рекламної агенції Dentsu наклала на себе руки. Вона залишила послання про нескінченні понаднормові та моральний тиск. Суд визнав її смерть наслідком «кароші».
Японія: самотність й ізоляція
Стрімке економічне зростання та зміни в японському суспільстві призвели до ще одного серйозного явища – епідемії самотності. Японія має одне з найстаріших населень у світі, понад 28% її громадян старші за 65 років. Мільйони літніх людей залишилися самотніми, оскільки традиційні багатопоколінні родини поступово зникають, а діти роз’їжджаються по містах. Зараз половина пенсіонерів майже не має з ким щодня спілкуватися. Для опису такого стану суспільства був введений термін «muen shakai», що означає «соціально відчужене суспільство», де кожен є сам на сам зі своїми проблемами.
Одним із найбільш тривожних сигналів стала поява феномену kodokushi, або «самотньої смерті». Це трапляється, коли людина помирає на самоті, і її тіло залишається непоміченим тижнями або місяцями. У 2009 році японський телеканал NHK повідомив, що 32 тисячі літніх японців померли на самоті лише за один рік. І хоча проблема стає все більш помітною, вона не зникає. За даними Національної поліції, лише в першому півріччі 2024 року було виявлено 37 227 випадків, коли люди, які жили одні, померли вдома, і їх тіла залишалися непоміченими протягом тривалого часу. Близько 70% цих випадків стосуються людей старше 65 років, причому більше 4 тисяч померли через місяць після смерті, а 130 – через рік.
Самотність торкнулася не тільки старших людей. У 1990-х роках в Японії заговорили про «загублене покоління». Це молоді люди, які не змогли адаптуватися після економічної кризи. Багато з них не створили родин і не змогли інтегруватися в суспільство. З часом з’явилася нова проблема, яку охарактеризували терміном «хікікоморі». Це явище стосується людей, які добровільно ізолюються від світу і можуть місяцями, а то й роками не виходити зі своїх кімнат. Спочатку «хікікоморі» асоціювалися з підлітками-геймерами, але зараз це явище набуло значно більших масштабів. За оцінками, понад 1 мільйон японців різного віку ведуть життя затворників. Ці люди уникають роботи, навчання і особистих контактів, відчуваючи, що не можуть відповідати високим вимогам суспільства. Багато хікікоморі є колишніми офісними працівники, які не витримали тиску трудоголічної культури чи пережили булінг. Так японське суспільство відхилилося від своєї одержимості працею до «масового відходу в тінь».
Самотність у Японії має й інші прояви. В містах різко зросла кількість одинаків, які живуть без партнерів. На 2020 рік майже 15% чоловіків і 10% жінок у Японії так і не одружилися до 50 років, що є рекордним показником. Молодь часто відкладає або уникає шлюбу через нестабільність кар’єри, високу вартість життя та зміну пріоритетів. Це також призводить до того, що коефіцієнт народжуваності в країні впав до 1,3, що значно нижче рівня відтворення. Японія старіє, що ще більше погіршує ситуацію з самотністю серед літніх людей, коли немає дітей чи онуків поруч. Молоді самотні японці, навіть ті, хто живе в мегаполісах, часто відчувають глибоку соціальну ізоляцію. За опитуваннями, приблизно кожен п’ятий японець регулярно відчуває себе самотнім, навіть перебуваючи в переповненому Токіо, де, здавалося б, всюди люди.
Це явище має безліч причин. Інтенсивна робоча культура відіграє важливу роль. Ті, хто працює по 12 годин на день, не мають часу на друзів, побачення чи сім’ю. Урбанізація також ослабила традиційні соціальні зв’язки, оскільки раніше сусіди та родичі підтримували один одного, а тепер у багатоповерхівках люди навіть не знають імен своїх сусідів. Стигматизація психічних проблем веде до того, що японці воліють мовчки терпіти депресію чи тривогу, замість того щоб звернутися за допомогою. Це поступово формує «тиху кризу» самотності, менш помітну, але таку ж небезпечну, як і економічні проблеми країни. Влада Японії призначила навіть міністра самотності, а також створює ініціативи підтримки (телефонні лінії довіри та центри спілкування для літніх людей). Однак експерти зазначають, що подолати це явище буде важко, оскільки потрібна зміна самого підходу до життя.
Урок іншим країнам
Японія швидко піднялася з руїн після війни, але рахунок за це «економічне диво» виявився високим. Триліони ієн у ВВП були зароблені ціною мільйонів зламаних життів – через трудоголізм, стрес та розпад сімейних стосунків. Американські долари та новітні технології допомогли створити індустріального гіганта, але внутрішній соціальний баланс був похитнений. Старше покоління самовіддано працювало день і ніч, але молодші покоління все частіше відмовляються грати за тими ж правилами, обираючи усамітнення або еміграцію.
Досвід Японії є важливим застереженням для всього світу. Сліпе захоплення економічними досягненнями може приховувати серйозні соціальні проблеми. Японія продемонструвала, як завдяки наполегливості й зовнішній підтримці можна досягти феноменального економічного зростання з нуля. Але вона також показала, що ігнорування людської ціни прогресу має тяжкі наслідки.
Сьогодні, коли Японія вже не є лідером з розвитку, перед нею стоїть нове завдання. Країні необхідно знайти нову рівновагу, де економіка служить людям, а не навпаки. І, можливо, саме в цьому полягає нове «диво», яке більше не ховатиметься за яскравими статистичними показниками.
