В ніч на п'ятницю, 13 червня, Ізраїль здійснив масштабний повітряний удар по Ірану. Всього було випущено понад 300 ракет, відбулися точкові ураження вищого військового керівництва Ісламської республіки, вчених-ядерників, ядерних та армійських об'єктів, тощо. Офіційна мета операції — зірвати або як мінімум загальмувати ядерну програму Ірану.
У відповідь режим аятолл вже пообіцяв «гірке майбутнє» та «масштабну відплату». В Ізраїлі сьогодні закрили все, що можна закрити, та оголосили мобілізацію резервістів. Очікуються пуски БПЛА та ракет.
Ізраїльський прем'єр-міністр Біньямін Нетаніягу вже заявив, що «війна буде довгою», але Тель-Авів «обов'язково переможе». Зазначимо, що при цьому Ізраїль вже майже два роки веде не надто успішну війну в секторі Гази, а зараз фактично встає перед ризиком відкриття другого фронту з 90-мільйонним Іраном.
У цьому конфлікті є два головних виміри: локальний (тобто те, через що загострення відбулося саме зараз) і глобальний, який обумовлює протистояння між країнами, яке триває вже майже півстоліття. В першому випадку йдеться про ситуацію довкола ядерної програми Ірану: режим аятолл впритул підійшов до створення власної зброї масового ураження, на що і зреагував Тель-Авів. Другий же випадок — це загальна історія ворожнечі, у якій Іран для Ізраїля є одним з ключових геополітичних ворогів, а Ізраїль для Ірана взагалі екзистенційна проблема і виклик, адже Тегеран не визнає саме існування такої держави.
То в чому ж причини конфлікта, чи переросте він у повномасштабну війну і як це все відобразиться на Україні? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Ядерна програма Ірану: корінь зла?
Ядерна програма Ірану має довгу і насичену історію. Вона почалася ще в 1957 році, коли за часів режиму Шаха Мохаммеда Рези Пехлеві Тегеран вступив до американської програми «Атоми за мир», отримуючи технічну й матеріальну допомогу в мирному освоєнні атому. У 1967–1970 роках Іран вже здобув лабораторні реактори й приєднався до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Після Ісламської революції 1979 року програма тимчасово сповільнилась, але вже за декілька років Тегеран відновив ядерні дослідження та переговори з Китаєм, Аргентиною, Францією й Росією щодо ядерних реакторів і збагачення урану.
Поворотним моментом став 2002 рік. Тоді іранська опозиція озвучила дані про приховані ядерні об’єкти в Натанзі та Араку. Це викликало міжнародну тривогу: в цьому випадку вже йшлося геть не про «мирний атом», а про атом якраз-таки військовий. Тобто про ядерну зброю.
Переговори з теократичним режимом аятолл у Тегерані не дали результатів. У 2006 році справу Ірану передали до Ради Безпеки ООН, яка почала поетапно вводити санкції. США, ЄС і низка союзників звинувачували Іран у прагненні створити ядерну зброю, хоча Тегеран наполягав, що програма носить виключно мирний характер. Після 2010 року економічний тиск зріс, а санкції почали стосуватись не лише ядерної сфери, а й банківської системи, нафти, страхування, тощо.
Перелом стався у 2013-му з приходом президента Хасана Рухані, який був відкритішим до переговорів. У 2015 році у Відні була досягнута історична «ядерна угода» — Спільний всеосяжний план дій (JCPOA). Іран погоджувався обмежити обсяги збагачення урану, скоротити запаси, демонтувати частину центрифуг, а головне — допустити інспекції МАГАТЕ на свої ядерні об'єкти. У відповідь же очікувалося поступове зняття санкцій.
Проте в 2018 році президент США Дональд Трамп в односторонньому порядку просто вивів США з угоди, що спричинило нову хвилю напруженості. Іран поступово почав порушувати умови JCPOA: збагачення урану перевищило ліміти, рівень зберігання і типи центрифуг також змінилися. У 2021–2022 роках відбулись спроби відновити угоду за посередництва ЄС і РФ, однак без результату.
Станом на 2025 рік угода JCPOA фактично мертва. Іран продовжує ядерну діяльність та впритул підійшов до створення бомби, МАГАТЕ заявляє про обмежений доступ до об'єктів, а Захід знову говорить про можливість санкцій чи навіть воєнного сценарію. Власне, останній зараз і реалізується з боку Ізраїлю. Адже для ізраїльської держави ядерна зброя в руках їхнього головного ворога — екзистенційна загроза. Зростають також ризики втягнення у війну США.
Конфлікт між Ізраїлем та Іраном: історія протистояння
Відносини між Ізраїлем та Іраном кардинально змінилися після 1979 року, коли в останньому відбулася революція, а з шахської монархії країна перетворилася на теократичну ісламську республіку. За шахського режиму держави мали тісні зв’язки: співпрацювали у військовій, енергетичній та розвідувальній сферах.
Проте після Ісламської революції нова влада Ірану оголосила Ізраїль «сіоністським утворенням», «країною-шайтаном» та «ворогом ісламу». Ізраїль почав розглядатись як головна загроза ісламському світу, а Тегеран офіційно навіть не визнає його існування. Ще з початку 1980-х Іран почав підтримувати шиїтські угрупування в регіоні, особливо «Хезболлу» в Лівані, що відкрило новий фронт гібридного конфлікту.
У 1990-х і 2000-х роках конфлікт перетворився на «тіньову» та гібридну війну, де ключову роль відігравали розвідки, кібератаки, ліквідації вчених і підтримка проксі-сил. Натомість ізраїльський Моссад брав участь у низці операцій з ліквідації іранських вчених, які займаються ядерними розробками.
Також Ізраїль неодноразово атакував склади зброї, бази «Хезболли» та іранських військових в Сирії, намагаючись перешкодити створенню постійної військової інфраструктури біля своїх кордонів. Іран, зі свого боку, озброював ХАМАС і «Ісламський джихад» на палестинських територіях, створюючи багаторівневу загрозу для Ізраїлю.
Окремою лінією протистояння стала кіберсфера. У 2010 році вірус Stuxnet, який вважається спільною розробкою США та Ізраїлю, вивів з ладу тисячі іранських центрифуг. У відповідь Іран створив досить могутні кіберпідрозділи, які здійснювали атаки на ізраїльські водоканали, електростанції, державні сервіси, тощо. У 2021–2023 роках це протистояння посилилося, зокрема після кібератаки на ізраїльський аеропорт і серії вибухів в Ірані, які приписують Ізраїлю.
Військове загострення почалося навесні 2024 року, коли після ескалації в Газі Ізраїль наніс удари по іранським об’єктам у Сирії. У відповідь Іран вперше здійснив прямий ракетний обстріл із власної території, використовуючи дрони-камікадзе та балістичні ракети. Хоча більшість із них було перехоплено, сам факт атак продемонстрував, що конфлікт вийшов за межі гібридного та поступово переходить у стадію прямої повітряної війни.
Від прямого зіткнення держави утримує лише факт відсутності спільних кордонів. У той же час світова спільнота розділилася: США, Велика Британія, Франція, Україна та інші західні країни підтримали Ізраїль, а Іран посилив співпрацю з Росією та Китаєм.
Сьогодні протистояння Ізраїлю та Ірану є одним з потенційно найнебезпечніших конфліктів у світі. Воно охоплює Сирію, Ірак, Ліван, сектор Гази, Червоне море та кіберпростір одночасно. У випадку повномасштабної війни в неї ризикують втягнутися США та їхні союзники, а також Росія і навіть Китай. Фактично це готовий сценарій Третьої світової, враховуючи, що Тель-Авів має ядерну зброю, а Тегеран знаходиться за півкроку від її виготовлення. Обидві сторони готові до жорстких кроків і не розглядають компроміс як пріоритет.
Війна Ірану з Ізраїлем: як відобразиться на Україні
Коротка відповідь — вкрай негативно. Причому все залежить від того, наскільки довгою буде гаряча стадія конфлікту між цими двома країнами і наскільки глибоко в це втягнуться інші світові гравці.
Якщо ескалація обмежиться нанесенням взаємних ударів, а за кілька тижнів все зійде нанівець — Київ ніяк не постраждає від цього. Але якщо все переросте в повномасштабну війну, Україну обов'язково чекатимуть наслідки.
По-перше, новий збройний конфлікт розпорошить увагу світу, перш за все західного. Ресурси, допомога, дипломатія, розвідка і так далі — все це знадобиться Ізраїлю. Про Україну в цьому випадку можуть на деякий час забути, зосередившись на підтримці Тель-Авіву.
По-друге, конфлікт на Близькому Сході укріплятиме позиції Росії. Адже РФ точно скористається тим, що Захід відволікся від українського кейсу, та посилить тиск на Київ. Також Москва гарантовано допомагатиме Ірану озброєннями, спеціалістами, ресурсами, тощо.
Врешті, через ескалацію між Ізраїлем та Ісламською республікою вгору пішли ціни на нафту. Вони вже зросли на 13%. А нафтовий експорт — одна з основних частин доходу бюджету країни-агресорки. Кожне зростання цін навіть на відсоток означає додаткові десятки мільярдів доларів в руках Путіна.
По-третє, ірано-ізраїльске протистояннє ще більше сегментує світ. За Ізраїль майже гарантовано «впишуться» Сполучені Штати та інші західні країни. За Іран — Росія, КНДР, Китай та загалом країни Глобального Півдня. Невизначеною залишається позиція Туреччини. Але загалом все це призведе до подальшої світової поляризації.
Резюмуючи: Близький Схід — це таке місце, де завжди знайдуться причини для війни. Особливо між такими агресивними і жорсткими державами, як Ісламська республіка Іран та Ізраїль.
У Нетаніягу є свої резони воювати. Майже два роки триває невдала війна в Газі, а з ХАМАС досі не покінчено. Всередині країни — складна політична ситуація, а також корупційні звинувачення, які загрожують політичному майбутньому прем'єра, який керує ізраїльською державою нехай і з перервами, але при цьому аж з 1996 року, коли він вперше прийшов до влади.
Режим аятолл нічим не кращий і не гірший. Це агресивна теократія зі своїм особливим, глибоко релігійним та есхатологічним розумінням геополітики. Ізраїль для Тегерану — «країна-шайтан», лідер «світового сіонізму» і держава, яка в буквальному сенсі не повинна існувати.
Президент США — єдина людина, яка щиро намагається в цій ситуації всіх помирити. Однак ми бачимо, що зусилля Дональда Трампа з мирного врегулювання ситуації провалюються усюди: що в Україні, що на Близькому Сході. А у випадку великої війни Америка все одно змушена буде втрутитися та захищати ізраїльських союзників. Схоже, цього і намагається добитися Нетаніягу.
Київ же поки що залишається на периферії всього цього процесу. В МЗС України виступили із засудженням будь-якого насильства та закликали обидві сторони до деескалації та переговорів. І це — найкраща і найбільш розумна реакція з усіх можливих.
Залишається сподіватися, що прогноз, у якому ескалація між Тегераном і Тель-Авівом закінчиться за декілька тижнів, є правильним. Бо велика війна між цими державами не несе нічого хорошого абсолютно нікому, включаючи нас.
