Вікторія Доценко на початку повномасштабного вторгнення переїхала до Польщі. Замість чекати допомоги співчутливих поляків у незнайомому містечку Бидгощ, Вікторія вклала всі сімейні заощадження на перші п’ять вантажівок гуманітарної допомоги в Україну.
Благодійна Фундація «Victoriia» виникла за кілька годин, щоб легально відправити в Україну 18 фур з медичними засобами. Їй знадобилося кілька днів, аби порожній склад переобладнати в притулок, де нон-стоп проходило до 300 людей на день. Вона власноруч готувала їжу, прала і надавала першу медичну допомогу.
Наразі під опікою Фундації у Польщі перебуває понад 1200 родин. А в Україну відправляються тонни допомоги. Ця розмова про те, як втратити найдорожчих, але знайти сили, щоб допомагати іншим. Як не розгубити наснагу і працювати далі, навіть якщо доводиться бачити, як відправлену тобою гуманітарку продають на чорному ринку. Про те, як молоді хлопці, які втратили кінцівки на війні, отримують друге життя завдяки медичному обладнанню. Це історія про біль, який трансформувався у безмежне бажання допомагати.
Початок волонтерства
Коли почалось повномасштабне вторгнення, українці масово почали виїжджати в Польшу і я одразу зрозуміла - потрібно приймати людей. Ми орендували склад у Бидгощі облаштували спальні місця. Готували їжу, прали, одягали людей, надавали психологічну та медичну допомогу - робили все. Долучалися всі по змозі. Я отримувала багато дзвінків від своїх пацієнтів з Варшави, де я працювала в лікарні, з питанням: “Чим ми можемо вам допомогти?”. І я просила їх їздити на кордон з Україною, забирати там наших людей і привозили до мене. Усі наші сімейні заощадження, ми витратили на перші п’ять ТІРів (великих вантажівок) допомоги в Україну. А потім нам почали допомагати люди. І за перші два тижні ми відправили 18 вантажівок гуманітарної допомоги в Україну. Ми практично не спали, тому що до нас нон-стоп їхали машини, нон-стоп привозили людей. Через приміщення, яке ми орендували, за день проходило 300-400 людей.
Як з’явилася Фундація Victoriia
Коли з Польщі, в Україну почала їхати гуманітарна допомога фурами на великі суми, деякі люди почали ставити питання: «Звідки у пані лікаря такі можливості, де пані бере ці гроші?» Це була допомога, яку ми збирали самі, завдяки небайдужим людям, але виникла потреба в терміновій легалізації цього процесу. Нам і самим було важливо, щоб все відбувалося законно та прозоро. Так і почала своє існування Фундація Victoriia два роки тому.
Допомога іншим, чому це важливо
Не я перша це скажу, але у волонтерів, життя розділилося на «до» і «після» початку повномасштабного вторгнення. У мене був свій бізнес, своє життя і в один день я все втратила. Я почала життя з нуля. Коли я вперше побачила дітей, яких ми забирали з кордону – у мене все здригнулось всередині. Я просто розуміла, що не можу бути осторонь. Знаєте, це коли втомлена приходиш і падаєш з ніг, але від цієї втоми отримуєш величезне задоволення! Адже щодня ми отримуємо фото та відео від вдячних людей, хтось плаче від щастя, хтось сміється. Люди щасливі, а завдяки цьому щасливі і ми. Нещодавно наша підопічна народила дівчинку. Назвала на мою честь, Вікторією. За чотири роки діяльності в мене вже 32 похресника. І це для мене найцінніше - довіра людей.
Чуже горе, що приймає на себе
Я пережила власну величезну трагедію. Можливо, через це витримую біль інших людей. Як щит. Проживаю з ними, пропускаю крізь себе, допомагаю. Коли вони щасливі, дякують мені – здається, що там, в іншому світі, моїм дітям допоможе Бог, їм буде легше. Нас, матерів, які розуміють цей біль, зараз тисячі.
Чим пишається волонтерка
Є один важкий досвід, але у мене досі мурахи по тілу, коли я його згадую. Одного дня я отримала знімок пораненого бійця, якому на війні відірвало обидві ноги. Одна рука у нього зламана, а другу, швидше за все, мали ампутувати. Випадково я звернула увагу, що у нас з ним День народження в один день. Я опускаю погляд нижче – хлопчику 21 рік. І тут мені повідомляють, що в нього дружина народжує у цей же день. Мене так зачепила ця історія, що ми вирішили самі зібрати кошти і купити йому електричний інвалідний візок. Наші винахідники у Фундації зробили пульт, щоб хлопець міг перемикати його зубами. Відправили візок, а згодом він надіслав нам відео повідомлення у якому сказав: «Ви мені подарували друге життя». Але насправді це ми всі у боргу перед цією людиною. Бо це він подарував життя всім нам втративши своє здоров'я.
Робота лікаря - досвід, що допомагає
Звісно, моя професія допомагає мені. Я можу сама надавати першу медичну допомогу. Маю контакти у медичній сфері і можу звернутись до колег, якщо потрібно знайти перев'язувальні матеріали, ортези чи обладнання для відправки в Україну гуманітарним грузом. Були випадки, коли я зверталася по допомогу, адже моїм підопічним була необхідна екстрена операція чи інша складна медична допомога. І я жодного разу не отримала відмови. Крім того, мій досвід допоміг нам одними з перших організувати безкоштовну реабілітацію з вивченням польської мови для українських переселенців з першою та другою групами інвалідності. Такого, мабуть, не робив ніхто в Польщі.
Про співпрацю з міжнародними благодійними фондами
Ми не шукали співпраці спеціально. Можливо, ми так звикли все робити самі, що мені було ніяково звертатися до інших організацій за підтримкою. Не останню роль відіграє те, якою ти є людиною. З самого початку мені допомагали пацієнти, колеги, знайомі - всі вони поляки. У Польщі ми усі контактуємо між собою, практично всі одне одного знаємо. Згодом долучилися продовольчі банки Польщі. Завдяки підтримці Банку продуктів харчування в Грудзьондз (Bank Żywności w Grudziądzu), в листопаді цього року ми відправили більше 10 фур швидкорозчинних супів в Україну. Одна вантажівка – це близько 60-70 тисяч пачок. І все це пішло на потреби переселенців та військових частин. Також до нас звернулись представники фундації “Holtum-Hilf” з Німеччини, яка опікується дітьми і ми отримали від них допомогу. Ми сердечно дякуємо нашим партнерам за це. Але поки - це поодинокі випадки, а загалом справляємось своїми силами.
Біль волонтерства
Не люблю скаржитися і говорити про погане. Але мене дуже засмучує, що не завжди гуманітарна допомога доходить туди, куди потрібно. Це боляче. Ми, волонтери, такі ж люди, з плоті та крові. У нас є сім'ї, але більшу частину свого життя ми присвячуємо допомозі іншим. І це не про гроші, а про час, душу, про серце. І сумно бачити, коли гуманітарна допомога, яка збирається таким трудом і передається на потреби українців, опиняється на полицях магазинів. Таких прикладів, повірте, у мене багато. Ми працюємо не заради чийогось збагачення, а щоб допомогти нашим людям, які справді цього потребують.
Про ставлення поляків до українців. Що змінилося
Випадки трапляються різні. Звісно, всі втомилися, війна триває вже четвертий рік. Це важко для держави, але люди бачать лише одну сторону. Дуже велику роль відіграють соцмережі та медіа. Певна «каста» людей штучно розпалює цю неприязнь. А я навпаки бачу, що люди хочуть тут дати собі раду. Звичайно, важко пенсіонерам, які виїхали. Вони 40 років працювали, заробляли пенсію, а тут не мають доходу. Важко людям з інвалідністю. На мою думку, потрібно робити спільні акції з місцевою громадою. Ми 8 місяців проводили реабілітацію для наших українців, а зараз плануємо зробити таку ж акцію, але для польських людей з інвалідністю, щоб показати, що можуть зробити українські лікарі, у яких інший підхід до медицини. Щоб дати зрозуміти, що ми не тільки отримуємо допомогу, але і можемо її надавати. Фундація допомагає не лише українцям, – якщо до нас звертаються польські діти, польські люди, ми ніколи їм не відмовляємо.
Про потреби українських біженців у Польщі
У мене під опікою наразі перебуває 1200 сімей. Найпоширеніша потреба – це, звісно, фінанси. Скасували деякі пільги, люди були не готові до такого. Багатодітні матері, наприклад, у яких троє і більше дітей. У нас є сім'ї, де 18 чи 19 дітей – це сім'ї, які усиновили дітей загиблих батьків. Звісно, таким родинам фінансово важко, тому ми намагаємось допомагати чим можемо.
Чи повертаються українці додому
Так, люди повертаються в Україну і у кожної родини свої причини прийняти це рішення. Деякі повертаються, щоб діти мали можливість відвідували українську школу офлайн. Багатодітна мама, у якої семеро дітей повернулась, бо у них батько воює. Хотіли бути ближче до нього. Ми оплачуємо дорогу, підтримуємо в Україні поки люди адаптуються. Надаємо продукти харчування, одяг, медикаменти, побутові речі. Допомагаємо з лікуванням та реабілітацію. Шукаємо за потреби житло в Україні. Вагітним жінкам даруємо дитячі візочки і перший набір для породіллі. Єдине, на жаль, наразі не надаємо підтримки з оформлення документів.
Генетична пам’ять народу. Війна
Ми дорослі люди і розуміємо, що війна не припиниться завтра. А ми вже маємо справжніх дітей війни. В дитячих душах ця пам'ять залишиться назавжди. Наші маленькі підопічні досі не можуть спати ночами. Якщо тут їде «швидка» з увімкненою сиреною – багато малюків досі ховається. Я пригадую, як дітки вже на території Польщі, у безпеці, чули в небі літак, присідали і закривали голову руками. На це страшно дивитися. Я не уявляю, скільки ще болю переживуть наші люди і скільки б не було допомоги – її не вистачає, бо війна все ще триває. І доки вона закінчиться, нам усім потрібно триматись разом і допомагати. Мені дуже хочеться, щоб більше жодна дитина, жодна мама не плакала. Це, звісно, мрії, але колись вони здійсняться. Фундація буде працювати і після перемоги, адже всі ми ще довго будемо переживати наслідки цієї війни.
Раніше повідомляли, що Польща виділяє 1 млн євро на підтримку євроінтеграції України.
Також, Польща підтвердила, що обговорює з Україною передачу 14 винищувачів МіГ-29: 11 одномісних та 3 двомісних, модернізованих у 2011–2014 роках.
*Фото з офіційної сторінки Фундації у Фейсбук.
