Європейці сприймають загрозу з боку Росії по-різному — залежно від країни, політичного контексту та рівня історичної пам’яті.
У Польщі, країнах Балтії, Фінляндії — це реальність, яку відчувають фізично. Там розуміють: якщо впаде Україна, то наступним буде східний фланг НАТО. Саме тому Польща послідовно розбудовує армію, укріплює оборонну інфраструктуру, розробляє плани евакуації населення, активно проводить навчання з цивільної оборони.
Але навіть тут, у Польщі, де я живу, настрої неоднозначні. З одного боку — мобілізація, тренування, закупівлі техніки, оновлені інструкції для населення. З іншого — потужне російське лобі, яке продовжує впливати на громадську думку.
Коли до Польщі залетіли дрони, понад 50% поляків були переконані, що це нібито українська провокація. І після приходу нової влади політична риторика також змінилася: все частіше лунають гасла на кшталт «Польща для поляків», «Це не наша війна», «Досить підтримувати українців», «Їдьте воювати до себе».
Тобто водночас існують два паралельні процеси — підготовка держави до оборони і поступове охолодження суспільних симпатій до українців.
У Західній Європі — інша ситуація. Там війна все ще сприймається як щось далеке. Наприклад, поляки зараз дуже активно купують нерухомість у Іспанії, Італії чи Португалії — «на випадок війни», вважаючи, що це безпечна відстань. Але це, звісно, ілюзія, бо геополітична відстань сьогодні вимірюється не кілометрами, а ракетами.
Європа справді прокидається, але це пробудження відбувається поступово.
У Польщі розробляють системи укриттів, тренують резервістів, проводять навчання з евакуації. У школах і дитсадках дітям розповідають, як діяти в разі тривоги — і це вже стало нормою.
У Брюсселі, де я була нещодавно, навіть у дитячих садках є спеціальні інструкції — як діяти у разі початку війни. І це показово: навіть у серці Європи починають готуватися до того, що здавалося неможливим.
Водночас там також відчувається вплив російського бізнесу. Я наведу простий приклад: більшість бельгійців заправляють свої автівки на заправках «Лукойл». Люди навіть не задумуються, що, заправляючи свої авто, фактично фінансують країну-агресора. Це приклад того, наскільки економічна звичка може випереджати політичну свідомість.
Тому ситуація парадоксальна: державні інституції вже вибудовують системи захисту, а суспільство ще не до кінця усвідомлює масштаб загрози.
Чи готові європейці захищатися у разі нападу РФ? Це питання болюче і складне.
Європейці звикли жити в мирі, і молоде покоління часто говорить, що воно «не створене для війни». Але водночас ми бачимо, що у країнах, які ближчі до України, формується новий тип громадянської відповідальності. Люди відвідують курси першої допомоги, навчаються елементарним діям у разі тривоги, волонтерять.
Так, багато хто ще сподівається, що війна їх омине. Але, на мій погляд, Європа вже зрозуміла головне: оборона України — це не лише українська справа. Це тест на стійкість самої Європи.
І якщо ще рік тому війна сприймалася як «далека трагедія», то зараз — це вже частина колективного досвіду, що змінює і політику, і бізнес, і побут.
Галина Хейло, президентка Міжнародної платіжної асоціації (МПА)
