9 травня після параду в Москві кремлівський очільник Володимир Путін заявив під час спілкування з журналістами, що найкращим кандидатом для переговорів між Європейським Союзом і Росією є, на його думку, колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер. Російський диктатор наголосив, що в принципі він готовий бачити будь-якого лідера, який «не наговорив якоїсь гидоти» на адресу Москви. Втім, саме персона Шредера для Кремля є найбільш оптимальною та симпатичною.
Ця заява одразу сколихнула європейську та, частково, українську політику. У Європі кандидатуру Шредера одразу ж почали категорично відкидати — репутація цього політика в ЄС є доволі неоднозначною. В Україні ж про все це говорили значно менше, переважно через те, що багато хто вже й не пам'ятає або взагалі не знає, про кого йдеться.
То хто ж він такий — Герхард Шредер? Чим він запам'ятався німцям і Європі загалом? Як і чому його постать стала символом російського лобізму в Європі та чому Шредера цілком можна вважати таким собі «німецьким Медведчуком»?
Видання UA.News розбиралося в питанні. Детальніше — в нашому матеріалі.
Ранні роки: від бідного продавця до юриста
Герхард Фріц Курт Шредер народився 7 квітня 1944 року в маленькому селищі Моссенберг-Верен, що на території сучасної землі Північний Рейн-Вестфалія у Німеччині. Дитинство майбутнього політика було важким. Батька, Фріца Шредера, призвали до Вермахту ще в 1940 році. Він загинув у жовтні 1944-го в Румунії, так жодного разу і не побачивши сина. Єдине, що залишилося у малого Герхарда від батька — фотографія у військовій формі, яку він згодом завжди тримав на своєму робочому столі.
Мати сама виховувала двох синів, тяжко працюючи на фермі. Коли Герхардові виповнилося 14 років, він був змушений залишити школу і піти працювати продавцем у лавку, щоб допомогти родині вижити у скрутні повоєнні часи.
Попри матеріальні проблеми, юнак не облишив мрію про вищу освіту, аби вибратися з бідності. Згодом він вступив на юридичний факультет Геттінгенського університету, який успішно закінчив у 1976 році, отримавши професію юриста. Після університету Шредер займався приватною юридичною практикою в Ганновері аж до 1990 року.
Політичний шлях Шредера: від лівого активіста до канцлера ФРН
Політична кар’єра Шредера стартувала рано. З молодих років юнак проявляв інтерес до суспільного життя. В 1963 році він став активістом Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). У 1978 році його обрали керівником молодіжної секції партії, а вже в 1980-му він вперше потрапив до Бундестагу. На початку своєї кар’єри Шредер, як і безліч тодішніх німців, симпатизував ультралівому комуністичному крилу СДПН, але поступово його погляди ставали більш центристськими, демократичними та прагматичними.
У 1990 році Шредер очолив уряд землі Нижня Саксонія, де пропрацював 8 років, зарекомендувавши себе як цілком ефективного управлінця. Саме ця посада стала трампліном до вершини. У 1998 році він здобув перемогу на федеральних виборах і став сьомим канцлером Федеративної Республіки Німеччина, змінивши на цьому посту «непотоплюваного» Гельмута Коля, який правив країною понад 16 років.
Канцлерство Шредера: реформи, Ірак і перші симпатії до Москви
На посаді канцлера Шредер запам’ятався амбітними реформами. Його найвідоміший внутрішньополітичний проєкт — «Порядок денний 2010» (Agenda 2010) — комплекс заходів із лібералізації ринку праці та системної модернізації системи соціального забезпечення.
Реформи були не надто приємними і навіть болючими для багатьох німців (як, втім, майже будь-які реформи), однак саме вони заклали фундамент для перетворення Німеччини з «хворої людини Європи» на економічний локомотив та при цьому дуже соціальну державу. Соціальними виплатами та увагою до людини ФРН славиться й дотепер.
На міжнародній арені Шредер запам’ятався перш за все своїм пацифізмом. Зокрема, він публічно відмовився підтримати вторгнення США в Ірак у 2003 році, що спричинило серйозну дипломатичну кризу та погіршення стосунків із Вашингтоном. У цьому питанні Німеччина виступила спільним фронтом з Францією та Росією, що стало одним із перших знаків зближення Шредера з Путіним.
Нині оцінки німців щодо колишнього канцлера поляризовані. Якщо на початку 2000-х він мав стабільну та досить високу підтримку, то в останні роки через відверто проросійську позицію його рейтинг різко впав.
У 2022 році місто Ганновер навіть позбавило його звання почесного громадянина, а футбольний клуб «Ганновер 96» відсторонив Шредера від почесного членства. Його називають «небажаним клієнтом пабів», натякаючи на проблеми 82-річного ексканцлера з алкголем, а колишні соратники демонстративно дистанціюються через загальну токсичність образу Герхарда Шредера.
Від амбітного канцлера до «німецького Медведчука»
Неодноразове порівняння Шредера з Віктором Медведчуком у нашому матеріалі не випадкове. В українському контексті Медведчук — це особливий політик, який роками позиціонував себе як «місток» між Москвою та Києвом, але насправді був провідником суто російських інтересів. Герхард Шредер у Німеччині довгий час виконував цілком подібну роль.
Дружба Шредера з Володимиром Путіним почалася майже одразу після приходу останнього до влади у 1999 році. Протягом канцлерства Шредера вони регулярно називали одне одного «друзями», і ця риторика з часом лише посилилася. Зокрема, німецький канцлер та російський президент неодноразово ходили разом у лазню, відвідували дні народження один одного, тощо.
Однак справжня — фінансова — природа цих стосунків стала очевидною після завершення політичної кар’єри Шредера. У 2005 році, лише за кілька тижнів (!) після відставки з посади канцлера, він очолив комітет акціонерів компанії Nord Stream AG — структури, яка займалася будівництвом газопроводу «Північний потік». До речі, саме Шредер і схвалив цей проєкт ще на посаді канцлера. Пізніше він став головою ради директорів російської нафтової компанії «Роснефть» і членом правління іншої державної корпорації РФ — «Газпром».
Це була класична схема «синекури», тобто такої собі «почесної пенсії» в РФ. Кремль періодично надавав загалом абсолютно безглузді, однак дуже високооплачувані посади в російських енергетичних компаніях колишнім європейським топ-політикам, перетворюючи їх таким чином на лобістів своїх інтересів. Роботу на «Газпромі» та «Роснєфті» Шредер залишив лише у 2022 році — після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Та й то зробив це неохоче, під дуже серйозним суспільним тиском.
Шредер про Україну та війну
Після початку повномасштабної російської агресії у 2022 році Шредер так і не засудив дії Кремля хоча б на риторичному рівні. Хоча він і визнав, що вторгнення «суперечить міжнародному праву», але додав, що виступає «проти демонізації Росії як вічного ворога». Колишній канцлер, який колись рішуче виступав з пацифістських позицій та протестував проти вторгнення США в Ірак, неодноразово критикував санкції, закликав Європу відновити імпорт російських енергоносіїв і загалом просував ідею, що економічний тиск на Москву шкодить самому Заходу.
Цікаво, що в 2022 році Шредер уже намагався виступити неформальним переговірником. Тоді він літав до Москви на зустріч із Путіним та обговорював можливість врегулювання в Україні, але ця ініціатива завершилася нічим: російський лідер чомусь не прислухався до свого «друга». Згодом колишній канцлер заявляв, що «знайти компроміс не дали американці».
Показово, що коли Путін у травні 2026 року знову запропонував Шредера як посередника, офіс самого ексканцлера відмовився від будь-яких коментарів. В той же час Україна, Німеччина та безліч інших країн одразу виступили проти такої ідеї.
Зокрема, голова європейської дипломатії Кая Каллас заявила, що Шредер «був високопоставленим лобістом російських державних компаній», тому «сидів би по обидва боки столу» на переговорах. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга наголосив, що «ми таку кандидатуру однозначно не підтримуємо». Посол України в Німеччині також додав, що багаторічне просування Шредером інтересів Кремля «позбавляє його морального права на роль посередника».
Підбиваючи підсумки, постає питання: чи підходить Герхард Шредер в якості переговорника з Кремлем? І відповідь тут насправді не настільки однозначна, як здається.
Герхард Шредер — це людина, яка пройшла шлях від бідного хлопця з маленького німецького села до лідера найвпливовішої держави Європи. Проте його подальша траєкторія перетворила політика на токсичну фігуру в очах значної частини німецького суспільства та більшості європейських політиків. Метафора «німецького Медведчука» напрочуд точно описує його роль.
Чи може Шредер бути ефективним переговірником між ЄС і Москвою? З одного боку, він справді має прямий доступ до Путіна і особисту довіру з боку Кремля. У дипломатії це подекуди куди важливіше за якісь формальні статуси та повноваження.
Якщо переговори дійсно призведуть до деескалації та допоможуть закінчити війну і врятувати мільйони життів, то особа посередника взагалі не грає жодної ролі — головним у процесі має бути результат, а не персоналія.
Однак аналіз всієї біографії, кар’єри, зв’язків і публічних заяв Шредера свідчать про те, що він майже жодного разу не продемонстрував тієї нейтральності, яка так потрібна для ролі медіатора. Він завжди виступав куди більше адвокатом російських інтересів, ніж чесним та неупередженим посередником. З огляду на це, перспектива успіху Шредера в якості переговірника виглядає відверто сумнівною.
