Активізація бойових дій між Вірменією та Азербайджаном навколо Нагірного Карабаху може стати початком нової великої війни на Південному Кавказі. Приблизно такими словами експерти-міжнародники описують загострення, розпочате 27 вересня, у прифронтовій зоні окупованої азербайджанської території.
Обидві сторони звинувачують одна одну в бойових провокаціях. Після взаємних обстрілів, в результаті яких загинули, в тому числі, і мирні жителі, країни оголосили про воєнний стан та мобілізацію.
Стан конфлікту на сьогодні
Бойові дії відбуваються на території Азербайджану – на кордоні між Нагорним Карабахом, що окупований Вірменією, та підконтрольній урядові Баку землі.
І Азербайджан, і Вірменія надають суперечливі відомості з місця подій. Обидві країни говорять про провокації, перекладаючи відповідальність за різке загострення в регіоні на противника і союзників. Баку підтримує Туреччина, а Єреван – Росія.
Достеменно відомо те, що провести масштабні бойові дії стало можливим завдяки попередній підготовці по обидва боки, кажуть експерти:
«Судячи з даних обох сторін, цілі ударів, також як і в 2016-му році – захоплення ланцюга висот та вірменських опорних пунктів. Навряд чи контратаку можна організувати миттєво у відповідь на обстріл, без сумніву, наступальна операція готувалася тривалий час. Удари наносяться обома сторонами на широкому фронті»
«Ми бачимо, що після першого дня загострення активно використовується бронетехніка, авіація, важка артилерія, підняті у повітря дорогі безпілотники, це дозволяє зробити висновок, що ніякої стихійності не було, це спланована операція»
Представники вірменської влади оголосили, що за 27 вересня Азербайджан втратив близько 200 бійців, 30 одиниць бронетехніки і близько 20 безпілотників. У той же час, Баку говорить про усунення 500 військових Вірменії та захоплення кількох населених пунктів, раніше контрольованих противником. Кожна зі сторін свої значні втрати спростовує.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив про визвольну військову операцію, яка повинна призвести до деокупації краю. Прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян звинуватив Баку у початку війни проти вірмен. Також він закликав міжнародне співтовариство вплинути на Туреччину, яка відкрито підтримує Азербайджан у цій суперечці. За повідомленнями вірменської сторони, Туреччина направила свої ЗС в зону конфлікту.
Станом на 28 вересня відомо, що бої в прифронтовому краї тривають, при залученні артилерії, бронетехніки і бойової авіації по обидва боки. Баку звинувачує Єреван в ударах по цивільних об'єктах та інфраструктурі Азербайджану, в результаті чого загинули мирні жителі.
У відповідь на «визвольну операцію» Баку, Єреван має намір розглянути питання незалежності Нагірного Карабаху, який визнаний окупованою азербайджанською територією більшістю країн світу, включно з Україною. Київ, до слова, своїм стратегічним партнером вважає Азербайджан.
Причини загострення і прогнози на майбутнє
Серед причин загострення, яке вже називають найпотужнішим з моменту укладення перемир'я в 1994 році, експерти виділяють кілька. Головна серед них – це принципова позиція обох сторін щодо Карабаху:
«Перш за все – втрата владою Азербайджану надій на те, що вони дочекаються поступок від вірменського прем'єра Нікола Пашиняна. Після його приходу до влади сторони домовилися про припинення вогню, і довгий час ця домовленість діяла. Баку сподівався, що, на відміну від попередньої вірменської влади, яку в значній мірі формували вихідці з Карабаху, нова буде більш поступливою. Такі надії Баку не виправдалися. Позиція офіційного Єревану по Карабаху залишилася незмінною. Зате успіхи у війні були вкрай необхідні президенту Азербайджану Алієву»
Аналітики говорять про те, що зовнішній вплив на учасників конфлікту зіграв ключову роль у цьому загостренні:
«Активна участь Туреччини в тому, що відбувається змушує думати, що Реджеп Ердоган розширює вплив своєї країни усіма доступними засобами, продовжуючи недружню політику щодо вірмен, якої турецька влада дотримувалися ще понад сто років тому. Зараз же цей конфлікт дозволить відвернути увагу світової спільноти від агресивної політики самої Туреччини на Середземному морі, де вона бореться з Грецією і Кіпром за нові родовища природного газу»
Що стосується впливу Росії, він не менш важливий. У липні цього року загострення між Баку і Єреваном проходило не в районі Нагірного Карабаху, а безпосередньо на кордоні двох держав, недалеко від стратегічних газопровідних шляхів, що йдуть з Азербайджану через територію Грузії до Туреччини. Кремль використовує вплив на Вірменію, щоб тиснути на Анкару в питаннях енергетики і поставок газу.
Експерти прогнозують, що за нинішньої інтенсивності та зовнішньої зацікавленості, ця ескалація може перерости у повномасштабну війну, огорнувши увесь регіон:
«Якщо конфлікт не буде припинений серйозним зовнішнім тиском, то війна піде, і це буде катастрофою. Вона заколише весь Північнокавказький регіон і торкнеться всіх великих гравців, включаючи Росію і Туреччину»
Висновки для України
На поточний момент світова спільнота дипломатично коментує протистояння, закликаючи сторони повернутися за стіл переговорів. Україна висловилася аналогічно і більш ніж лаконічно, не згадуючи про фактичну окупацію частини земель стратегічного партнера, яким Київ вважає Азербайджан.
Що важливо для України з точки зору її національної безпеки, так це досвід замороженого конфлікту навколо Нагірного Карабаху, що триває близько 30 років і поки що залишається невирішеним.
Експерт-міжнародник Микола Капітоненко відзначає загальні закономірності сучасних бойових конфліктів. Це те, до чого, по суті, повинна бути готовою Україна в питаннях Криму та окупованого Донбасу:
«Особливість сучасних конфліктів в тому, що дуже важко зрозуміти, коли вони закінчуються. Мирні угоди підписуються рідко – приблизно у чверті випадків. Половина з них порушується протягом року. Базові протиріччя залишаються. Конфлікти тривають десятиліттями, часто температуру підвищують зовнішні гравці, коли це з якихось причин вигідно. Нові покоління – у Вірменії, Азербайджані, Ізраїлі, Молдові, в перспективі і у нас – виховуються в умовах історичної ненависті, а еліти пристосовуються до того, щоб торгувати войовничою риторикою або піаритися на питаннях миру, в залежності від кон'юнктури. Тривалі конфлікти витягають ресурси зі слабких держав, перетворюючи їх в зручні інструменти міжнародної, а їх населення – і внутрішньої політики. Іншими словами, рахунок за війну в сучасному світі – це такий багаторічний кредит з дуже високими відсотками. Ну і в багатьох випадках без будь-якого видимого кінця»
Головний висновок для України, вважає екс-чиновник міністерства з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука, повинен полягати в тому, що «просто перестати стріляти» - мало для закінчення війни, більш того будь-які сценарії заморожування протистояння – це відкладена війна.
До схожої думки схиляється і Юрій Бутусов, кажучи про те, що якщо національні інтереси того вимагають, війна буде довгою і умовляннями агресора її не зупинити:
«Війна вимагає довгої волі і сильної армії, а не миру за будь-яку ціну. Війна між Вірменією і Азербайджаном за Карабах триває вже понад 30 років. Цю війну багато разів називали «замороженою», але вона фактично залишається не вирішеною і без мирного договору між країнами. Роки затишшя і прихованого протистояння – а потім все по новому. Війна залишається війною, вмовляння слабких її не зупинять. Тільки ефективні бойові дії можуть забезпечити дипломатам можливість ведення ефективних переговорів. І головний висновок для нас - «припиненням вогню» війну не закінчують»
Очевидно, що з наростанням взаємної агресії, піде більш активне втручання у справи регіону зовнішніх сил, зокрема Сполучених Штатів і НАТО, учасником якого є Туреччина. Україні в цьому випадку відводиться роль спостерігача. Але вкрай важливо, щоб сьогоднішні еліти, що представляють нашу країну, винесли уроки з ескалації навколо Нагірного Карабаху. Головним чином те, що мир за всяку ціну – це ілюзія, яка війну не зупиняє. Війну завершує політична воля і сильна армія.
