Повномасштабна війна, розв'язана Російською Федерацією проти України, триває вже понад 3,5 роки і перетворилася на бездонну фінансову прірву, яка поглинає дедалі більшу частину російської держави. За останніми даними, Кремль вже витрачає на агресію 50% свого бюджету. Про це пишуть навіть російські джерела з посиланнями на західні дослідження.
На практиці це означає, що кожен другий рубль, який надходить до державної скарбниці РФ, йде не на розвиток, соціальні програми чи інфраструктуру, а лише на фінансування загарбницької війни. Ця серйозна трансформація економіки Росії змушує поставити фундаментальне питання: на скільки ще вистачить агресора, який свідомо жертвує добробутом свого народу заради продовження кривавої путінської «двіжухи»?
Що зараз з економікою Росії, в якому стані вона перебуває, наскільки її вистачить і чому насправді не варто сподіватися, що економічні проблеми стануть для Путіна стимулом припинити війну? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Економічна ситуація в РФ: актуальні дані
Економічні показники Росії за першу половину 2025 року свідчать про глибоку структурну деформацію, спричинену непомірно зростаючими військовими витратами. За підсумками семи місяців 2025 року дефіцит федерального бюджету досяг 4,9 трильйона рублів, що значно перевищило запланований на весь рік показник у 3,8 трильйона рублів.
У доларовому еквіваленті цей дефіцит становить понад $61 мільярд. Примітно, що лише за липень місячний дефіцит збільшився на 1,2 трильйона рублів, що є надзвичайно високим показником і свідчить про експоненційне зростання витрат, які держава не в змозі покрити жодними доходами.
Головним чинником цього фінансового дисбалансу є різке зростання витрат на війну. За перше півріччя 2025 року військові витрати бюджету Росії встановили новий абсолютний рекорд — 8,48 трильйона рублів. Це означає, що в середньому військова машина «з'їдала» 1,4 трильйона рублів на місяць і 46,9 мільярдів рублів на день. Для розуміння масштабу: щоденні (!) витрати на війну перевищують річні (!!) бюджети окремих російських регіонів, таких як Калмикія (28,8 мільярда рублів), Карачаєво-Черкесія (30,5 мільярда рублів) або Республіка Алтай (42,7 мільярда рублів). Це демонструє, що фінансування війни є не просто пріоритетом, а абсолютним імперативом для Кремля, який вимагає перерозподілу ресурсів у масштабах, немислимих для мирної економіки.
Згідно з офіційними даними, до бюджету на 2025 рік за статтею «національна оборона» закладено 13,5 трильйона рублів, або 30% усіх витрат, що є рекордом з часів існування СРСР. Однак зростання дефіциту свідчить, що фактичні витрати значно вищі. За наявними даними, майже дві третини військового бюджету Росії засекречені. Це приховування справжніх масштабів витрат дозволяє Кремлю підтримувати ілюзію фінансового контролю та перекладати реальні витрати на «тіньові» статті, що робить повну картину ще більш похмурою. Така фінансова модель, де реальні цифри приховуються, а дефіцит стрімко зростає, є ознакою втрати фінансового контролю на найвищому рівні.
У той час як військовий сектор видає бурхливе зростання, цивільна економіка Росії демонструє ознаки серйозної стагнації. За підсумками перших семи місяців 2025 року зростання ВВП склало лише 1,1%, а в липні — лише 0,4%. Цей показник є «середньою температурою по палаті», що приховує глибокий розрив між ВПК, який перебуває на підйомі, та рецесією в цивільних галузях. Так, темпи зростання промисловості уповільнилися в 11 разів за півроку. Наслідком стало падіння виробництва в цілих секторах, не пов'язаних з ВПК: виробництво меблів скоротилося на 12%, одягу — на 7%, а металургії — на понад 10%.
Це свідчить про те, що економіка РФ перейшла на військові рейки та все більше залежить від державного оборонного замовлення, що робить її вразливою до будь-яких зовнішніх шоків і не дозволяє створювати додану вартість поза межами військової сфери. Хоча це і не є класичною кризою, разом із тим йдеться про системну проблему, яка накопичується і з часом буде все сильніше підривати основи економіки.
Ціна війни, яка не хвилює: що залишилося у Кремля
Для Володимира Путіна війна є не раціональною стратегією з чіткими кінцевими цілями, а самодостатнім процесом, який дає відчуття величі та влади. Економіка — це лише інструмент для ведення війни, а не самоціль. Ця ірраціональна логіка дозволяє Кремлю ігнорувати фінансові втрати та перекладати тягар на суспільство, використовуючи інструменти, які раніше вважалися неприйнятними.
Досі російська влада не вичерпала свій фінансовий запас міцності. У її розпорядженні існує цілий арсенал інструментів, які можуть бути задіяні для продовження війни, навіть якщо економічна ситуація буде погіршуватися.
Наразі Кремль уникає масової примусової мобілізації, яка є політично небезпечною для влади. Замість цього він використовує фінансові стимули для залучення контрактників. Це створює ілюзію добровільності та підтримує соціальний контракт: ви, хто не хоче, не йдете на фронт, але платите за війну податками. Держава ж забезпечує лояльних військових високими доходами, щоб вони закривали потреби фронту, не зачіпаючи основну масу населення.
Витрати на особовий склад досягли 2 трильйонів рублів за перше півріччя 2025 року, і очікується, що до кінця року вони перевищать 4 трильйони. Це відбувається за рахунок високих зарплат окупантів (до 2-3 тисяч євро на місяць) та одноразових виплат у розмірі від 2 до 6 мільйонів рублів, що є надзвичайно привабливим для населення бідних регіонів, де дохід у військового за місяць може перевищувати річний заробіток на цивільній роботі. Ця система є вкрай дорогою, але дозволяє владі підтримувати ілюзію того, що «масова війна» ще не почалася і пересічним росіянам нічого не загрожує, адже йде всього-лише «спеціальна операція» з добровольцями.
Однак коли фінансовий тягар стане нестерпним, Кремль може вдатися до «плану Б». Найбільш очевидним кроком є повернення до масової примусової мобілізації. Це дозволить значно заощадити на величезних преміях та зарплатах, які зараз отримують контрактники, та вивільнити колосальні кошти для інших військових потреб. Крім того, влада може почати економити на соціальних програмах, перекладаючи тягар війни на цивільне населення.
Іншим ключовим інструментом є масова націоналізація та конфіскація активів. Кремль вже частково використовує цей інструмент, розширюючи процес так званої «реприватизації». Це дозволяє забирати активи у нелояльних власників під приводом «завдання шкоди національним інтересам». Крім того, влада готує законодавство, що дозволить захоплювати активи західних компаній, які залишають російський ринок, за символічні суми. Подібний перехід від приватизації до націоналізації є глибокою зміною економічної парадигми, що свідчить про готовність Кремля жертвувати принципами вільного ринку та приватної власності заради досягнення своїх військових цілей.
І, нарешті, у Москви залишається можливість залучення коштів від власного населення. Хоча зараз спостерігається відтік валютних депозитів росіян за кордон та зняття готівки, що свідчить про низьку довіру до банківської системи, влада РФ може використати цей інструмент.
Росія може почати випуск військових облігацій для внутрішнього ринку. Через агресивну пропаганду та створення ілюзії вигідності таких інвестицій держава здатна залучити значні кошти від громадян, використовуючи їхні заощадження для фінансування війни. Все це показує, що навіть у разі економічних труднощів Путін має опції доступу до поки що «прихованих» джерел, які дозволять йому продовжувати агресію ще багато років.
Думка експерта
Економіст Юрій Гаврилечко вважає, що ми маємо занадто мало об'єктивних даних для реальної оцінки стану російської економіки. В ексклюзивному коментарі UA.News експерт заявив, що в умовах інформаційної війни навіть схожі на правду цифри та показники слід оцінювати через призму потенційного ворожого ІПСО.
«Під час війни будь-яку статистичну інформацію варто розглядати крізь призму ІПСО, тому навіть частково достовірні дані не дають змоги осягнути ситуацію в економіці на рівні, достатньому для адекватного прогнозування. Також нагадую, що видатки українського держбюджету 2025 на МО та МВС — це майже 50% його видаткової частини. Тож питання витривалості економіки не в тому, скільки йде на війну, а в тому, з якою ефективністю використовуються ті кошти, що залишаються. А от ефективність цього використання залежить від якісних характеристик державного менеджменту, зокрема російського. Як його оцінити ззовні — важко сказати.
Окрім того, увагу звертати варто не лише на показники видатків російського держбюджету, а й на його структуру та структуру видатків місцевих бюджетів РФ. Якби я такі дані мав, то зміг би дати більш точну відповідь... Варто ще зазначити, що окрім видаткової частини, треба досліджувати і дохідну частину, тобто за рахунок чого йде наповнення російського бюджету. Поки що темпи зниження цін на енергоносії, зокрема на нафту, є нижчими, ніж ті, що прогнозувалися рік тому. Проте вони все одно нижчі, ніж закладені в російський бюджет. Відповідно, якщо ціна на нафту буде знижуватися надалі, то спроможність Росії вести війну буде зменшуватися, тому що видатки на війну пропорційно будуть зростати разом із тим, як буде знижуватися ціна на енергоносії», — зазначив Юрій Гаврилечко.
Надія на колапс РФ: небезпечний самообман
Наївні очікування, що російська економіка «от-от рухне», відбудеться новий дефолт, як у 1998 роцы, і війна завершиться, є дуже небезпечним самообманом. Хоча економіка РФ дійсно має серйозні системні проблеми — зростаючий дефіцит, стагнацію цивільних галузей та залежність від військових витрат — вона все ще не перебуває на межі колапсу. Це шкідлива ілюзія, і чим швидше ми всі це зрозуміємо, тим краще.
Ключова помилка в такому аналізі полягає в припущенні, що дії Путіна є раціональними та керованими економічною логікою. Насправді ж для нього війна — це процес заради процесу. Ця ірраціональна логіка дозволяє диктатору ігнорувати фінансові втрати та перекладати тягар на суспільство, використовуючи інструменти, які раніше вважалися неприйнятними.
Кремль має ще значний запас фінансової міцності, включаючи приховані резерви у вигляді масової мобілізації, подальшого скорочення соціальних програм та масової націоналізації активів. Очікувати, що економічні чинники стануть достатньою причиною для зупинки війни, означає недооцінювати рішучість і жорстокість путінського режиму.
Отже, виходити необхідно з того, що російська економіка не посиплеться в найближчому майбутньому. Це означає, що Україні та її партнерам потрібно максимально використовувати всі можливості, включаючи дипломатичні та переговорні інструменти, оскільки сподівання на виключно військове чи економічне вирішення конфлікту є шляхом у нікуди. Необхідно будувати довгострокову стратегію, яка враховує, що Кремль готовий безкінечно продовжувати війну, незважаючи на її колосальну ціну для російського бюджету.
