В неділю, 26 квітня, в США вчергове спробували вбити Дональда Трампа. Під час вечері президента Америки разом із представниками медіа в залу проник озброєний 31-річний чоловік. Він намагався застрелити американського лідера через те, що той нібито «педофіл і ґвалтівник». Чоловіка затримали, зараз він вже дає покази поліції. Відомо, що терорист хотів убити не тільки президента Трампа, але й членів його адміністрації.
Більшість із нас вважають, що бути лідером країни — це величезний привілей. Так, ці люди часто живуть своє краще життя, вони є представниками еліти, мають гарну зарплату, найкращу в світі медицину, охорону спецслужб, тощо. Однак насправді бути головою держави іноді дуже небезпечно. Адже світова історія знає безліч випадків, коли лідерів тієї чи іншої країни буквально вбивали «прямо під час виконання обов'язків».
Для розуміння: в одних тільки США вбили чотирьох президентів з 47. На десятьох (!) з них відбувалися замахи, подекуди навіть неодноразові. Сьогодні згадаємо найбільш відомі та резонансні вбивства політичних лідерів за останні 100 років. Детальніше — в матеріалі UA.News.
Джон Кеннеді, президент США
Джон Фіцджеральд Кеннеді був 35-м президентом США, символом «нових часів» та одним із найхаризматичніших лідерів XX століття. Його президентство запам’яталося Карибською кризою, початком космічних перегонів та запеклою боротьбою за громадянські права всередині США. Кеннеді був відданим демократом, а в його промовах завжди фігурували такі слова, як «мир», «дружба», «розвиток», «майбутнє», тощо.
Однак його життя трагічно обірвалося 22 листопада 1963 року в Далласі, штат Техас. Під час проїзду президентського кортежу вулицями міста Кеннеді був смертельно поранений пострілами снайпера, коли американський лідер вітав натовп з відкритого лімузина. Офіційне розслідування встановило, що вбивцею був Лі Гарві Освальд — колишній військовий, який діяв самостійно і, скоріше за все, мав психічні порушення. Однак обставини цього вбивства досі оповиті таємницею, а численні теорії змови — від участі мафії до втручання ЦРУ чи КДБ — не вщухають навіть у 2026 році.
Сіндзо Абе, прем’єр-міністр Японії
Сіндзо Абе увійшов в історію як один із найвпливовіших і найвідоміших японських прем'єр-міністрів, який обіймав цю посаду рекордні два терміни — 9 років. Він запам'ятався своєю економічною політикою, відомою як «абеноміка», та активною зовнішньою діяльністю. Трагедія сталася 8 липня 2022 року, коли Абе виголошував передвиборчу промову на підтримку своєї партії біля станції Ямато-Сайдайдзі в місті Нара. Колишній член Сил самооборони Японії підійшов до політика ззаду та двічі вистрілив у нього із саморобного дробовика. Як згодом зізнався сам нападник, мотивом для вбивства стала особиста помста — він вважав Абе причетним до фінансових проблем своєї родини. Експертиза визнала терориста осудним, хоча й звертала увагу на його психологічні проблеми. До речі, Сіндзо Абе став третім прем'єром Японії, якого вбили просто на вулиці.
Алі Хаменеї, верховний аятола Ірану
Алі Хаменеї був першою особою в Ісламській Республіці Іран, він обіймав посаду верховного лідера (рахбара) з 1989 року. До цього він був одним із найближчих соратників лідера Ісламської революції аятоли Хомейні та обіймав посаду президента Ірану з 1981 по 1989 рік. Саме на цій посаді, 27 червня 1981 року, під час прес-конференції в Тегерані на нього було скоєно замах: противники нового ісламського режиму підірвали бомбу, заховану в магнітофоні. Хаменеї вижив, але зазнав важких поранень, внаслідок яких його права рука назавжди залишилася паралізованою. А 28 лютого 2026 року, в перший же день війни США та Ізраїлю проти Ірану, Алі Хаменеї був убитий американськими бомбами прямо в своїй резиденції.
Улоф Пальме, прем'єр-міністр Швеції
Улоф Пальме був лідером шведських соціал-демократів і двічі обіймав посаду прем'єр-міністра Швеції (у 1969-1976 та 1982-1986 роках). Він був відомий своєю яскравою харизмою та безкомпромісною позицією щодо війни у В'єтнамі, апартеїду в ПАР та гонки озброєнь. Його вбивство 28 лютого 1986 року стало справжнім шоком для Швеції.
Пізно ввечері Пальме разом із дружиною повертався пішки з кінотеатру в центрі Стокгольма. Без охорони — політик щиро прагнув бути ближчим до народу — і в цей час невідомий чоловік вистрілив йому в спину. 59-річний Пальме загинув на місці. Розслідування вбивства тривало десятиліттями і було сповнене суперечливих версій та помилкових звинувачень. Лише у 2020 році шведська прокуратура офіційно назвала ім'я підозрюваного, яким виявився дизайнер Стіг Енгстрем — він мав проблеми з алкоголем та покінчив життя самогубством ще у 2000 році. Багато питань у цій справі залишаються без відповіді, а шведське суспільство досі не розуміє, хто ж вбив їхнього улюбленого прем'єра.
Вазген Саркісян, прем'єр-міністр Вірменії
Вазген Саркісян був ключовою фігурою у військово-політичному житті Вірменії 90-х, відомим також як «Спарапет» («головнокомандувач») за його роль у війні в Нагірному Карабасі. Він обійняв посаду прем'єр-міністра в червні 1999 року, але його життя трагічно обірвалося лише через кілька місяців. 27 жовтня 1999 року група озброєних терористів на чолі з журналістом Наїрі Унаняном увірвалася до зали засідань парламенту Вірменії просто під час сесії та відкрила вогонь по присутніх. В результаті теракту загинули вісім осіб, серед яких були прем'єр Саркісян, спікер парламенту Карен Демірчян та ще кілька депутатів та членів уряду. Цей теракт став найбільшим потрясінням для вірменської державності з моменту здобуття незалежності.
Анвар Садат, президент Єгипту
Анвар Садат, третій президент Єгипту, запам'ятався світу як сміливий миротворець. Він розпочав війну Судного дня 1973 року, але згодом радикально передивився свої погляди та став першим арабським лідером, який відвідав Ізраїль та уклав з ним мирний договір у Кемп-Девіді, за що отримав Нобелівську премію миру.
Цей крок, однак, викликав лють серед радикальних ісламістів. 6 жовтня 1981 року під час щорічного військового параду в Каїрі група змовників на чолі з лейтенантом Халедом аль-Ісламбулі відокремилася від колони військової техніки та відкрила вогонь по урядовій трибуні, додатково закидавши її гранатами. Садат від отриманих ран помер на місці. Це вбивство продемонструвало глибокий розкол у єгипетському суспільстві та мало далекосяжні наслідки для всього Близького Сходу.
Іцхак Рабин, прем'єр-міністр Ізраїлю
Іцхак Рабин був легендарним військовим, начальником Генерального штабу ЦАХАЛ під час Шестиденної війни, а згодом — двічі прем'єр-міністром Ізраїлю. Його другий термін на цій посаді ознаменувався історичними мирними угодами з палестинцями, за що він, разом з Шимоном Пересом та Ясіром Арафатом, отримав Нобелівську премію миру. Однак його політика викликала шалений спротив серед ізраїльських ультраправих. 4 листопада 1995 року після виступу на мітингу на підтримку мирного процесу на площі Царів Ізраїлю в Тель-Авіві Рабин був застрелений у спину єврейським релігійним екстремістом Ігалем Аміром. Вбивство прем'єра стало глибокою національною травмою для Ізраїлю і, на думку багатьох експертів, завдало непоправного удару по мирному процесу на Близькому Сході. Війна там триває й дотепер.
Індіра Ганді, прем'єр-міністерка Індії
Індіра Ганді, донька першого прем'єр-міністра незалежної Індії Джавахарлала Неру, була першою і єдиною жінкою, яка очолювала індійський уряд. Вона була могутньою, часто суперечливою фігурою, яка централізувала владу та проводила жорстку політику. У 1984 році, намагаючись придушити сепаратистський рух сикхів у штаті Пенджаб, вона віддала наказ про проведення військової операції «Блакитна зірка» в священному для сикхів Золотому храмі в Амрітсарі, що призвело до численних жертв. Це викликало величезний гнів серед сикхської громади. 31 жовтня 1984 року помста спіткала прем'єрку в її власному будинку: двоє її охоронців-сикхів розстріляли Індіру Ганді, коли вона прямувала на інтерв'ю. Її смерть спровокувала жорстокі антисикхські погроми по всій Індії.
Беназір Бхутто, прем'єр-міністерка Пакистану
Беназір Бхутто була першою жінкою-лідером мусульманської країни, яка двічі обіймала посаду прем'єр-міністра Пакистану (у 1988-1990 та 1993-1996 роках). Вона уособлювала надію на демократичне майбутнє країни та була союзницею Заходу в боротьбі з тероризмом. Після років вигнання вона повернулася на батьківщину, щоб взяти участь у парламентських виборах. 27 грудня 2007 року, одразу після завершення передвиборчого мітингу в місті Равалпінді, терорист-смертник підбіг до її автомобіля, зробив кілька пострілів, а потім підірвав потужний вибуховий пристрій. Від отриманих поранень Бхутто загинула на місці. Це вбивство не лише стало трагедією для Пакистану, а й зруйнувало надії на стабілізацію ситуації в регіоні.
Муаммар Каддафі, лідер Лівії
Муаммар Каддафі був дуже одіозним диктатором Лівії, який прийшов до влади в результаті військового перевороту в 1969 році і правив країною понад 40 років. Його режим був повалений під час громадянської війни 2011 року, в рамках «Арабської весни».
20 жовтня 2011 року кортеж Каддафі, який намагався втекти з обложеного міста Сирт, потрапив під авіаудар сил НАТО. Пораненого та деморалізованого полковника захопили повстанці. Над ним показово знущалися декілька годин (в тому числі ґвалтували автоматом), а жорстоке відео розправи знімали на відео, яке згодом побачив увесь світ. Ця подія стала символом кінця цілої епохи для Лівії, зануривши країну в хаос, який триває й досі.
Резюмуючи, після вищезгаданих кейсів важко сказати, що бути лідером країни — це великий дар Як показує практика, іноді це виглядає як страшне прокляття: куля снайпера, вибух бомби терориста чи озброєний та озлоблений народ можуть чекати тебе на кожному кроці. Для того, аби таких речей не відбувалося, необхідно завжди пам'ятати про необхідність змінності влади та вчасно залишати свою посаду. Однак на прикладі демократичних лідерів на кшталт Джона Кеннеді чи Улафа Пальме ми бачимо, що навіть це не є якоюсь стовідсотковою гарантією.
