Сінгапур називають азійським економічним дивом. За кілька десятиліть він виріс із бідного порту в одну з найбагатших і найбезпечніших країн світу. Тут хмарочоси сягають неба, а вулиці відомі чистотою й порядком. За даними Gallup, у 2022 році Сінгапур став країною, де люди почуваються найбільш захищено. Але виникає запитання: якою ціною досягнуто такого порядку й добробуту? Чи виправдані високий рівень життя і безпека жорстким контролем над суспільством?
Лі Куан Ю і сінгапурське економічне диво
Історія сінгапурського «дива» неможлива без постаті Лі Куан Ю. Він очолював країну з 1959 року, ставши першим прем’єр-міністром незалежного Сінгапуру, і залишався при владі понад три десятиліття, аж до 1990-го. Його політика поєднувала економічний прагматизм і жорсткий контроль над суспільством.
Лі зробив ставку на відкриту економіку, інвестиції та перетворення міста-порту на фінансовий центр світового рівня. Він послідовно боровся з корупцією, розбудовував сучасну інфраструктуру й приваблював транснаціональні корпорації. Саме завдяки цьому Сінгапур за кілька десятиліть піднявся з бідності до рівня «азійського тигра».
Втім, разом із економічним злетом Лі Куан Ю створив і модель «жорсткої руки». Його уряд придушував політичну опозицію, обмежував свободу слова та медіа, а дисципліна в суспільстві підтримувалася законами й покараннями, що нерідко шокували Захід. Сам Лі не приховував свого скепсису щодо західної демократії й називав себе «добрими диктатором», вважаючи, що стабільність і порядок важливіші за політичний плюралізм.
«Країна штрафів»: жорсткі закони Сінгапуру заради порядку
Сінгапур відомий своїми надзвичайно суворими законами та жорсткими покараннями навіть за дрібні проступки. Недарма його часто називають «країною штрафів». Тут і досі застосовують тілесні покарання — удари ротанговою палицею за десятки правопорушень. Найгучнішим прикладом є справа американського підлітка Майкла Фея. У 1994 році його засудили до ув’язнення, штрафу та різок за графіті й вандалізм. Вирок викликав дипломатичний скандал, до справи втрутився навіть президент США Білл Клінтон, але покарання все одно виконали.
Також у країні діє смертна кара за допомогою повішення. Вона обов’язкова за умисне вбивство, державну зраду або торгівлю наркотиками. Достатньо мати при собі 15 грамів героїну чи 500 грамів канабісу і вирок буде фатальним. Правозахисники наголошують, що за кількістю страт на душу населення Сінгапур стабільно серед світових лідерів. Корупцію тут карають не стратою, але суворими штрафами та ув’язненням.
У повсякденному житті сінгапурців дисциплінують не лише суворі закони, а й численні штрафи:
- плюнути на вулиці коштує до S$1,000 (~730 USD).
- не змити за собою в туалеті – близько S$150 (≈110 USD).
- закурити поза спеціальною зоною – S$200 (≈146 USD) на місці або до S$1,000 (≈730 USD) у суді.
- їсти чи пити в транспорті – до S$500 (≈370 USD).
Причому заборона стосується навіть звичайної води. Туристичне видання Explore зазначає, що у метро не дозволено пити навіть воду, аби зберегти ідеальну чистоту. Якщо камери зафіксують людину, яка п’є воду, порушення вартуватиме до S$500.
Тому роки жорсткого контролю зробили своє. У Сінгапурі виросло покоління людей, які дотримуються правил без нагадувань. Сьогодні влада рідко вдається до показових покарань чи величезних штрафів, оскільки громадяни поводяться чемно та дисципліновано.
Контроль за народжуваністю та стерилізація у Сінгапурі
Жорсткість влади проявилася і в контролі за народжуваністю. У 1960-х, коли Сінгапур зіткнувся з демографічним вибухом, уряд запустив кампанію «Зупинись на двох». Родини активно заохочували обмежуватися максимум двома дітьми. Уряд пропагував контрацепцію, урізав пільги за третю дитину, а жінкам без вищої освіти навіть накладав штрафи.
Найбільш суперечливим став курс на стерилізацію. Жінкам пропонували зробити операцію після другої дитини в обмін на бонуси грошові виплати (до S$5000) чи навіть житло.
Лі Куан Ю пояснював це тим, що влада прагнула «покращити» якість населення, стримуючи народжуваність у бідних верствах.
«Якщо жінка зробить стерилізацію, а чоловік піде, вона захоче знайти іншого, але без можливості мати дітей їй це буде важко. Тому вони народжують нових і нових дітей. Якщо так триватиме, у нас буде все більше голодранців, а всьому суспільству доведеться їх утримувати… Ніхто не хоче говорити про цю важку правду», – розповідав він.
Хоч примусових стерилізацій у Сінгапурі офіційно не практикували, тиск держави на родини був потужним. Через це у 1970-х кількість стерилізацій різко зросла (лише за 1976 рік було проведено 10 тисяч таких операцій). Багато жінок погоджувалися на процедуру одразу після пологів, піддавшись агітації.
Наслідки не забарилися. Коефіцієнт народжуваності в країні різко впав. Якщо в 1957 році середньостатистична жінка народжувала 3–4 дітей, то до 1983 року цей показник впав удвічі нижче рівня простого відтворення (менше 1 дитини на жінку) .
Тому у 1987 році держава вже закликала сім’ї народжувати більше й навіть дозволяла відновлення фертильності тим, хто раніше пройшов стерилізацію. Для освічених жінок створювали окремі програми підтримки, а для самотніх спеціалістів – державні служби знайомств.
Фінансовий секрет успіху Сінгапуру
Але як Сінгапуру з такими законами вдалось досягти успіху в економічній сфері? Секрет в грамотній економічній стратегії. Місто-держава не мало багатих природних ресурсів чи великого внутрішнього ринку. Своє багатство воно побудувало на вигідному розташуванні й дружньому до бізнесу середовищі.
Сінгапур вчасно зайняв нішу у світовій економіці. Він став міжнародним фінансовим хабом – містком між Сходом і Заходом. Причина у тому, що країна знаходиться у зручному часовому поясі між Токіо та Лондоном. Фінансисти жартують: коли Лондонська біржа ще спить, а торги в Токіо вже закінчилися, у Сінгапурі робочий день у розпалі. Ця перевага у часі й місці зробила його транзитним вузлом для світових потоків капіталу.
Наприкінці 1960-х у Сінгапурі з’явився Asian Dollar Market – офшорний фінансовий центр. Тут азійські банки могли вільно працювати з доларами США поза жорсткими обмеженнями. Це притягнуло величезні обсяги міжнародного капіталу.
Паралельно уряд Лі Куан Ю обрав курс на економічну свободу. Податки були невисокими, закони – прозорими, бюрократія – мінімальною.
«Ми вітали кожного інвестора і робили все, щоб допомогти йому почати бізнес», – згадував Лі Куан Ю.
Влада створила імідж країни, де приватна власність захищена, угоди гарантуються законом, а корупцію карають суворо. Принцип був один: однакові правила для всіх – від робітника до міністра. І це працювало, оскільки антикорупційне бюро саджало навіть високопосадовців, близьких до прем’єра.
Так до 1990-х Сінгапур став одним із головних фінансових центрів Азії поруч із Токіо та Гонконгом. Сьогодні він серед світових лідерів. За даними Bloomberg у 2022 році країна випередила Гонконг і посіла 3-тє місце у світі після Нью-Йорка та Лондона.
За масштабами банківського сектору, біржовою капіталізацією й обсягами валютних торгів Сінгапур входить у топ-5 міст планети.
Фактично, невелика держава розміром із Київ змогла стати четвертим найвпливовішим фінансовим центром світу. Тут навіть найбільша у світі концентрація доларових мільйонерів на душу населення. І цей успіх є наслідком обраного курсу Лі Куан Ю.
Добробут ціною тотального контролю
Приклад Сінгапуру викликає захоплення і тривогу водночас. Так, країна досягла блискучих результатів. Але чи справді високий рівень життя та безпеки виправдовують обмеження прав і свобод?
Для одних Сінгапур є доказом того, що «сильна рука» може забезпечити порядок і процвітання. Інші нагадують, що успіх став можливим лише завдяки особистості Лі Куан Ю. Проте будь-яка концентрація влади небезпечна, оскільки крок від «доброго диктатора» до тирана дуже короткий.
Цей досвід показує, що кожне економічне диво має зворотний бік. А головне питання полягає в тому, чи готові ми віддати свободу в обмін на добробут і безпеку?
