У світовій пресі все частіше з'являються заголовки, схожі на епізоди якогось гостросюжетного трилера. Військові кораблі США захоплюють російські танкери з нафтою просто у відкритому морі. Велика Британія, вочевидь захоплюючись результатом поведінки Америки, готує власні юридичні основи для подібних рейдів. А у Чорному та навіть Середземному морях регулярно відбуваються дивні вибухи — це українські морські дрони полюють на нафтові танкери РФ, що пливуть під прапорами третіх країн.
Всі ці події є елементом глобальної боротьби проти таємничого «тіньового флоту» Російської Федерації, який дозволяє Москві генерувати нафтові надприбутки навіть за умов масштабних західних санкцій.
Що це за феномен? Як він працює? Чому боротьба з тіньовим флотом нагадує гру в «морські шахи» з невидимим супротивником? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Російський тіньовий флот — що це таке
Уявімо собі паралельний всесвіт морських перевезень. Це не новенькі охайні лайнери з свіжовикрашеними бортами, які входять у порти Гамбурга чи Роттердама, маючи на руках цілком легальні та прозорі контракти, а також відповідні сертифікати класифікаційних товариств та страхувальників. Таке відбувається у «нормальному» світі.
Однак інший всесвіт — це світ старих, часто ледве тримаючихся на плаву танкерів, зареєстрованих у країнах, які середньостатистичний громадянин ледве знайде на карті. Палау, Еритрея, Гвінея, Маршаллові Острови, Ліберія, Панама… Однак в реальності все це — Росія. Це світ вимкнених супутникових транспондерів, фіктивних компаній-«прокладок» та ризикових операцій з перекачування нафти з танкера на танкер просто посеред океану.
Тіньовий флот — не випадкове та ситуативне збіговисько сучасних морських авантюристів. Це цілеспрямована та досить-таки професійно збудована Кремлем альтернативна морська транспортна інфраструктура, його головний спосіб обходити міжнародні санкції.
Коли Захід запровадив жорсткі обмеження, зокрема й заборону на морські перевезення російської нафти вище певної ціни (так звана «цінова стеля»), Москва опинилася перед ризиками справжньої економічної катастрофи. Втрачати десятки мільярдів доларів щомісяця вона не могла собі дозволити, адже армії потрібна зброя, пропагандистам — висока зарплата за їхні щоденні «двохвилинки ненависті», населенню та елітам — хоча б видимість стабільності, etc. І тоді у Кремлі ухвалили рішення: не грати за чужими правилами, а створити свої.
За основу росіяни взяли досвід, накопичений за часи роботи з Іраном та Венесуелою, які перебувають під санкціями впродовж десятків років, а їхні економіки, як і російська, є експортно-орієнтованими. Однак, на відміну від Тегерану та Каракасу, Москва масштабувала досвід до небувалого рівня.
Ще до 2022 року почалася масова закупівля старих танкерів по всьому світу, часто через ланцюжок посередників. А після повномасштабного вторгнення цей процес лише прискорився.
Росіяни купували все, що могло триматися на воді та перевозити нафту, навіть якщо це по-справжньому ледь жива «дірява посудина». Москва активно закуповувала судна 90-х, а інколи й 80-х та навіть 70-х років випуску. Звичайно ж, їхню історію обслуговування ніхто не перевіряв, технічний стан також викликав глибокі сумніви, але вони були потрібні російському режиму тут і зараз.
Так і сформувалася зрештою ця «тіньова армада», яка сьогодні нараховує близько тисячі (!) танкерів. Її глобальна мета — не просто перевозити вантажі, а й створювати непробивну вуаль непрозорості між російською нафтою та загальним міжнародним правом.
Механізми сірої логістики тіньового флоту РФ
Що таке тіньовий флот, ми вже розібралися: децентралізована сукупність танкерів сумнівної технічної якості, найчастіше — під прапором третьої країни та з фіктивним підставним власником, яка займається транспортуванням підсанкційної російської нафти по всьому світові.
Однак як же влаштована ця система? Її взагалі-то можна порівняти зі справжнім кримінальним картелем або міжнародною злочинною організацією, де кожна ланка виконує свою вузьку функцію, не знаючи всього ланцюжка, і працює по принципах максимального заплутування слідів своєї діяльності.
Все починається в російських портах. Видобута нафта у баррелях завантажується на танкери. Частина з них ще досі ходять під російським прапором, але все частіше — під «спокійними» та дуже далекими юрисдикціями на кшталт Камеруну, Габону, Еритреї, Сьєрра-Леоне, Палау, тощо.
Ці юрисдикції відомі своєю абсолютною поблажливістю і, як правило, взагалі не цікавляться тим, що роблять їхні «підопічні» в морі. Вже на цьому етапі судно може вимкнути або спотворити сигнал супутникового відстеження AIS, щоб приховати свій вихід із порту від системи міжнародного спостереження.
Далі починається найцікавіше — операція «перевантаження у морі». Завантажений танкер не прямує до Індії чи Китаю напряму. Замість цього він підходить до спеціально та попередньо обраних точок у нейтральних водах. Це можуть бути райони біля Гібралтарської протоки, узбережжя Західної Африки або навіть певні квадрати в Балтійському морі.
Там його вже чекає інше судно з «тіньового флоту». Починається тонка та небезпечна операція «судно до судна»: два танкери, що гойдаються на хвилях, з'єднуються системами шлангів, і тисячі тонн нафти перекачуються з одного резервуара в інший.
Ось тут і відбувається «магія». Танкер, який прийняв вантаж, тепер у своїх документах вказує місцем завантаження не російський порт, а нейтральні води. Формально він везе нафту незрозумілого походження, куплену десь «у морі» у таких «нафтових гігантів», як Маршаллові Острови, Еритрея чи Панама. Звичайно ж, це іронія, і ніяких серйозних запасів нафти у цих держав ніколи в житті не було, на світовому ринку вони не грають жодної ролі.
Втім, така хитрість відкриває танкеру пряму дорогу до портів країн, які не дотримуються санкцій. Він спокійно заходить в Кандлу чи Парадіп в Індії, а також в порти Китаю, Туреччини, Малайзії, тощо. Покупець отримує документи, які дозволяють йому стверджувати, що він формально не порушував ніяких санкцій. Тож нафта продається, а гроші через лабіринти банківських рахунків згодом знаходять шлях назад до Росії.
Критично важливими для судоходства є питання страхування та фінансування. Офіційні міжнародні страхові компанії відмовилися працювати з порушниками санкцій. Але проблема вирішилася просто: з'явилися невеликі страхові контори в самій Росії або, наприклад, в тому ж Ірані.
Вони видають поліси, які, авжеж, нічого не варті в разі справжньої катастрофи — у фіктивних компаній просто немає коштів для відшкодування мільярдних збитків від потенційного розливу нафти. Це створює жахливу екологічну загрозу, адже йдеться про старі танкери, які не проходять належних технічних оглядів.
В якомусь сенсі це бомби уповільненої дії. Аварія навіть одного такого судна може призвести до справжньої екологічної катастрофи. Однак Росію аніскільки не хвилюють навіть людські життя — то що в такому випадку говорити про екологію?
Підбиваючи підсумки, тіньовий флот для російської економіки став фактично паралельною «кровоносною системою», по якій продовжують текти гроші в російський бюджет, живлячи війну та режим Володимира Путіна. Боротьба з тіньовим флотом — це не просто технічне питання дотримання санкцій. Це складний силовий, політичний та економічний виклик.
Ініціатива США та, схоже, Британії щодо фізичного захоплення суден — це радикальний, але цілком зрозумілий крок. Україна взагалі періодично знищує ці танкери фізично за допомогою морських дронів.
Такі дії підвищують ставки для всіх, хто бере участь у цій грі. Оператори «сірого флоту» ризикують не просто отримати штраф, а втратити судно та весь дуже цінний вантаж. Українські атаки завдають безпосередньої шкоди логістичним ланцюгам, збільшують страхові премії (якщо страхування взагалі є) — і, головне, створюють репутаційний ризик для Кремля. Кожен удар — це сигнал усьому світу: спроби торгувати з агресором навіть через посередників несуть у собі конкретну військову загрозу.
Але поки залишається головна ланка роботи цієї системи — попит. Без нього вся система розсипалася б за лічені місяці. Тому майбутнє цієї тіньової армади залежатиме від того, чи вдасться міжнародній спільноті переконати великих покупців, насамперед Китай та Індію, відшукати альтернативні джерела енергії. Однак поки попит є — знайдуться й пропозиція, і старі «посудини»-танкери, і капітани, готові рухатися в тіні, і моряки, які зароблятимуть на таких судах.
