Обраний президент США Дональд Трамп відомий своєю ексцентричністю та непрогнозованою поведінкою. Це особливий тип політика-популіста, який майже ніколи не добирає слів, зневажає правила і нерідко говорить саме те, що думає – навіть якщо це тотально протирічить будь-яким дипломатичним протоколам.
Красномовна ілюстрація цього підходу Трампа – його досить войовнича, відверто неоколоніальна риторика, яку він активно застосовує останнім часом. Наприклад, вже неодноразово епатажний республіканець пропонував зробити Канаду… 51-й штатом США. Востаннє він зробив це буквально вчора, після новин про відставку канадського прем’єра Джастіна Трюдо.
Що конкретно бажає «забрати» Трамп? Республіканець готується розширяти і так величезні території Сполучених Штатів? Що означають його заяви: це все-таки жарти та фірмовий Trump-style-тролінг чи серйозні геополітичні претензії, за якими стоїть складний аналітичний розрахунок? Агентство UA.News разом із експертами розбиралося в питанні.
Колоніалізм по-новому: які території хоче Трамп
Перш за все, геополітичне «око Трампа» дивиться в бік сусідньої Канади. Вже кілька місяців поспіль обраний президент США регулярно робить заяви з приводу того, що було би непогано, якби Канада стала 51-м американським штатом. Мотивація суто прагматична: тоді б в країні суттєво знизилися податки, скасували б безліч тарифів і в цілому всім від цього стало би жити легше та приємніше.
Прем’єр-міністра Канади Джастіна Трюдо Трамп взагалі неодноразово називав «губернатором» країни. В Америці цей термін – governer – означає голову штату. По відношенню до лідера суверенної держави така риторика є відвертим та демонстративним приниженням і точно не може вважатися помилкою чи обмовкою.
Після всіх цих подій (хоча навряд чи це пов’язано напряму) очільник Канади в понеділок, 6 січня, заявив про відставку. Трамп уже встиг це прокоментувати – і знову ж таки закликав Канаду стати 51-м американським штатом.
«Якби Канада об'єдналася зі США, не було б жодних тарифів, податки знизилися б, і вони були б повністю захищені від загрози російських і китайських кораблів, які постійно їх оточують… Яка б це була велика нація разом!.. Багато людей у Канаді хочуть бути 51-м штатом... Сполучені Штати більше не можуть потерпати від величезного торговельного дефіциту та субсидій, які потрібні Канаді, щоб утриматися на плаву. Джастін Трюдо знав це і подав у відставку», - заявив Трамп.
Втім, не Канадою єдиною мислить Трамп. Плани обраного американського президента розповсюджуються й далі на північ. Зокрема, на Гренландію. Це найбільший у світі острів, який формально належить Данії, однак має власну автономію та політичні сили всередині, які прагнуть повної незалежності. Не так давно республіканець заявив, що володіння Гренландією є «абсолютною необхідністю» для США.
Невдовзі після цих заяв його син, Дональд Трамп-молодший, відвідав острів. Тоді політик знову заявив, що Гренландія «тільки виграє» від приєднання до США, які будуть оберігати та захищати цю територію «від лихого зовнішнього світу».
До речі, гренландські амбіції Трампа з’явилися не вчора. Ще в 2019 році епатажний республіканець пропонував… купити острів у Данії. Тоді як данська прем’єрка, так і влада Гренландії заявили, що їхня земля не продається. Метте Фредеріксен, яка тоді очолювала Данію, назвала пропозицію американського президента «абсурдною». У відповідь Трамп обізвав жінку «гидкою» та скасував свій візит до країни. Міжнародні відносини в стилі «Трамп» - вони такі.
Нарешті, геополітичні візії Дональда звернені й на південь. Зокрема, на знаменитий Панамський канал – одну з головних водних транспортних артерій світу. Трамп вважає, що канал є власністю США і його треба повернути під американську юрисдикцію. Шокована влада маленької 4,5-мільйонної Панами від цих заяв явно відчуває «тихий жах».
Навіщо Трампу ці території: геополітичні контексти
З точки зору міжнародного права та просто здорового глузду здається, що ніякі нові землі Америці не потрібні. Це одна з найбільших, найбагатших та найрозвиненіших країн світу, беззаперечний світовий лідер (хоча Китай, звичайно, з цим посперечався б). В США є все, чого може бажати успішна держава. Тож з цієї точки зору якесь «варварське» захоплення чужих територій в путінському стилі виглядає як чистий абсурд.
Однак якщо подивитися на ситуацію з точки зору геополітичних теорій, то подібні заяви Трампа вже не виглядають ані тролінгом чи жартом, ані якоюсь нісенітницею. Приміром, та ж Канада – це природній союзник та багато в чому навіть сателіт США. Канадська економіка напряму залежить від Америки. Цікаво також, що щільність населення в Канаді є однією з найнижчих в світі, а близько 90% (!) територій країни або взагалі безлюдні, або дуже малозаселені. Якщо поглянути на карту розселення людей у Канаді, то більшість з них живуть або біля океанських узбережь, або біля кордону з США. Далі – фактично пусті землі, які при цьому дуже багаті на природні ресурси.
Ще цікавішою є ситуація з Гренландією. По-перше, цей острів має просто величезні запаси корисних копалин. По-друге, там знаходиться стратегічна космічна база США «Пітуффік», яка є елементом американської системи ПРО. Нарешті, гренландська земля має надважливе геостратегічне значення. Це «ворота» в Арктику, а саме цей регіон ледь не всі адепти геополітики називають ключовим для майбутнього та прогнозують запеклу боротьбу за нього в найближчі десятиліття. Себто, якщо США заволодіють островом, це дуже серйозно посилить їхні позиції в Арктиці.
Про Панамський канал же й казати нічого. Це величезна, масштабна інфраструктурна споруда, яка сполучає Тихий океан з Атлантичним. Значимість цього водного шляху для світової морської торгівлі неможливо переоцінити. До того ж, будували канал американці на американські гроші. Мабуть, немає сенсу й пояснювати, наскільки посилило б США заволодіння цією артерією.
Тобто якщо розглядати ситуацію в цьому контексті, то виходить, що Трамп не несе якусь нісенітницю, а мислить дуже прагматичними та прикладними концептами та категоріями геополітики. Тут можна згадати роботи відомого німецького політичного філософа, теоретика-міжнародника та вченого-геополітика Карла Шмітта. Він прогнозував, що в XXI сторіччі світ рухатиметься в бік формування «великих просторів» - політично, економічно та військово об’єднаних блоків держав під керівництвом того чи іншого гегемона, які ворогуватимуть з іншими подібними союзами. Такі об’єднання Шмітт називав «номосами» і казав, що самою суттю великої країни є прагнення до створення «держави-континенту». Фактично – неоімперії.
Виходить, що Трамп декларує бажання діяти за класичними канонами геополітичних теорій. І в умовах світу, який стрімко міняється і де нівелюються старі порядки та правила, вже не можна однозначно заперечувати можливість формування якого-небудь умовного Північноамериканського Союзу «від Гренландії до Панами». Врешті, після проєктів «русского мира», «Великого Турану» чи «Одного поясу-одного шляху» нас, здається, мало що має дивувати.
Цікавим є також аспект реакції на подібні ініціативи країн Глобального Півдня на чолі з тим же Китаєм. Вже зараз на наших очах очевидним чином оформлюється інший, альтернативний Заходу геополітичний полюс. Це перш за все Китай та інші країни, які відносять себе до антагоністів західній цивілізації (Росія, Бразилія, Іран, частково Індія, країни Азії та Африки тощо).
Наразі об’єднання на кшталт БРІКС ще не є повноцінними акторами світової політики, хоча явно рухаються в цьому напрямку. Якщо ж ті ж самі США раптом почнуть територіальну експансію та еволюціонують у величезну «супердержаву» - є всі шанси, що й антагоністичні процеси (приміром, формування повноцінного союзу Китаю та РФ) також інтенсифікуються. Що в свою чергу призведе до формування повноцінних ворогуючих блоків, як це було за часів Холодної війни. Навряд чи подібний розвиток подій піде на користь світові.
Чи справді США при Трампі почнуть розширятися
За каденції будь-якого іншого президента сама постановка питання здалася б нонсенсом. Однак специфіка Дональда Трампа в тому, що при ньому ні в чому не можна бути впевненим. Тож на 100% виключати територіальну експансію США не слід – хоча вірогідність цього поки що досить маленька.
Але Америка взагалі-то має великий досвід розширення власної території. Ця держава зростала і в XIX, і навіть у XX сторіччі. Згадати лише завоювання Техасу, приєднання Нью-Мексико, Оклахоми та Арізони (це сталося вже в XX сторіччі). Нарешті, штат Гавайї Вашингтон офіційно приєднав до себе вже аж у 1959 році. Про політичний та економічний контроль над половиною планети й говорити нема чого.
Думки експертів
Агентство UA.News звернулося до політичних експертів, аби ті оцінили риторику обраного президента США та проаналізували можливість нової американської територіальної експансії. Думки наших співрозмовників з цього питання досить скептичні.
Так, український політик, кандидат політичних наук та громадський діяч, голова Громадської ліги «Україна-НАТО» Сергій Джердж вважає слова Трампа банальною політичною риторикою. На думку експерта, республіканець ще «не відійшов» від передвиборчої кампанії, через що і дозволяє собі такі екстравагантні висловлювання.
«Ніяких планів територіального розширення в США немає і бути не може. Канада — суверенна держава. Гренландія — територія Данії. Панамський канал приносить прибутки виключно державі Панама, це їхня власність. Те, що хоче Трамп — він хотів би, щоб американські кораблі там менше платили за прохід. Або були дещо інші економічні відносини з Канадою. Він просто в суто економічні інтереси приплутує якусь дивну риторику в своєму стилі. Це не йде нікому на користь. І від Трампа-президента ми, скоріше за все, таких дурниць чути вже не будемо. В нього будуть радники, буде більша відповідальність, тож ця риторика зміниться. А так це заяви, які нагадують передвиборчу кампанію. Схоже, що Трамп від цієї передвиборчої кампанії ще не відійшов. Але я вважаю, що це тимчасово», - сказав Сергій Джердж.
Політолог, керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов також розділяє певний скепсис щодо заяв Трампа. Однак і недооцінювати їх не варто, вважає експерт.
«У всіх цих зовнішньополітичних аспектах ми поки що чуємо ехо передвиборчої риторики. Адже потрібна стратегія, бо американці не підступаються до такого роду речей без стратегії, тих чи інших алгоритмів та протоколів. Тобто це питання не одного-двох днів, а досить тривалого часу. І те, що зараз звучить з вуст Трампа, може серйозно трансформуватися згодом… Але все-таки зовнішньополітичні підходи відносно американського континенту явно очікують серйозні зміни.
Я думаю, поки що продовжується передвиборча риторика, але це вже створює враження «Трампа в посудній лавці». Але в США у президента дуже багато запобіжників на випадок «дурня» чи самодура. Тим не менш, я вважаю досить серйозними побоювання багатьох, адже вже зрозуміло, що правил, які були в минулому, більше не існує. Але загалом мені здається, що це скоріше все ж передвиборча риторика Трампа продовжується. Він багато в чому шоумен та вміє робити події з нічого, як у випадку з Канадою чи Панамським каналом. Тож робити якісь довготривалі висновки поки передчасно», - резюмував Андрій Золотарьов.
А от політолог та історик Кость Бондаренко серйозно ставиться до заяв Трампа та вбачає в його риториці конкретні геополітичні плани.
«Трамп робить ставку на контроль над морськими шляхами. Для нього дуже важливо, по-перше, взяти під контроль Панамський канал і не допустити завершення будівництва Нікарагуанського каналу – тут можна прогнозувати політичну активність США в цьому регіоні). По-друге, важливо отримати максимальну присутність у Гренландії для контролю над Північним морським шляхом – і тут його не бентежить навіть потенційний конфлікт із союзником по НАТО Данією. В ідеалі для Трампа – отримання контролю над Близьким Сходом, в тому числі над Суецьким каналом», - вважає Бондаренко.
Експерт каже, що головною метою політики обраного президента США в Тихому океані залишиться не допустити домінування Китаю. В цьому контексті можливі навіть спроби «кольорових революцій» в Центральній Азії. Тож заяви Трампа можуть бути не просто риторикою, а конкретними планами дій.
Резюмуючи, можна зробити висновок, що поки що слова Трампа залишаються переважно гучною та ексцентричною політичною риторикою, хоча й «на межі фолу». Однак якщо заглибитись у контекст, стає зрозуміло, що певне раціонально зерно в його ідеях все-таки є. Тож виключати на 100% нічого не варто.
Микита Трачук