Повернулася з Конгресу Common Future у Познані.
Загалом все було добре: виступали справді знакові люди — політики, бізнесмени, представники великих організацій. Це додає події статусу і ваги, але шкода, що майже всі ці персони одразу після своїх промов зникали і не залишалися на нетворкінг. А от саме можливість поговорити з ними «на рівних» у кулуарах дала б найбільшу цінність. Бо з того, що звучить зі сцени, ми майже нічого нового не чуємо — ці тези давно відомі.
Попри це, нетворкінг таки був: нові контакти отримано, кілька цікавих ідей народилися просто в розмовах, а домовленості — у продовженні після події. Тобто користь точно є. Ну, а з їжею цього разу організатори не дуже постаралися. На щастя, контент виявився значно ситнішим за кейтеринг.
І все ж таки в мене залишається питання: чи варто взагалі проводити такі класичні конференції? Чи є в них реальна цінність для учасників? Я сама часто організовую заходи і дедалі більше переконуюся, що головне — не промови, а нетворкінг. Люди приходять саме заради нього. І завдання організаторів — створити якісний простір для знайомств, довіри та справжнього спілкування.
Ми у своїй практиці вже давно робимо ставку на бізнес-міксери: мінімум говорильні, максимум живого контакту. Бо саме там народжується довіра. А довіра — це той фундамент, на якому будуються і партнерства, і великі проєкти.
Окреме спасибі організаторам за «родзинку» — присутність актора Павла Делонга, одного з найвідоміших польських артистів, якого українці добре знають за серіалом «Кава з кардамоном».
Сподіваюся, що наступні події будуть ще сміливішими у форматах і дадуть ще більше можливостей знайти «своїх».
Галина Хейло
