Минулого тижня подій було стільки, що здається, ніби ми прожили маленький політичний сезон за п’ять днів.
Але ми тримаємося нашої традиції спокійно та рівно розбирати найважливіше. Є новини, які хочеться обійти стороною. А є такі, які просто неможливо не помітити, навіть якщо заплющити очі й увімкнути режим економії нервової системи.
Відставка Андрія Єрмака — саме з цієї категорії.
Якщо чесно, я не думала, що цей день трапиться взагалі. Здавалося, що з посади керівника Офісу він може вийти хіба що… ну, скажімо так, не своїми ногами. Але сталося те, що здавалося неможливим: обшуки, корупційний скандал, заява про відставку і тепер офіційно «я йду на фронт».
І тут у мене виникає закономірне питання: фронт — це поклик серця чи стратегічний притулок від потенційної підозри НАБУ? Побачимо. Але питання повисло в повітрі дуже красномовно. І одразу виникає наступне питання: кого призначать новим главою Офісу? І тут, здається, відповідь проста і дуже знайома: на манежі всі ті самі.
Але найбільше цього тижня всіх хвилювало не те, хто стане головою ОП, а те, хто тепер очолюватиме переговорну групу. Бо саме ця людина відіграватиме ключову роль у майбутніх розмовах про перемир’я, гарантії безпеки, рамки миру. І ось тут хочеться запитати різко й прямо: невже у нас немає людей з нормальною репутацією?
Невже не знайшлося жодного професійного дипломата, який займався переговорами, знає протокол, має досвід і не фігурує ні в яких плівках? Бо призначати керівником переговорної групи людину, якій будь-якої миті можуть оголосити підозру НАБУ і яка фігурує в плівках Міндіча, це, м’яко кажучи, дуже дивний вибір. Це виглядає не як стратегія, а як спроба будь-якою ціною зберегти контроль.
І якщо чесно, виглядає це все як старий-добрий анекдот: коли в борделі падають доходи, персонал починає переставляти ліжка. А всі прекрасно знають, що проблема не в ліжках.
На тижні з’явилася новина, яка пройшла тихіше, ніж могла б, але насправді є дуже важливою для країни.
Європейська комісія офіційно підтвердила рішення виділити Україні 6 мільярдів євро в межах програми Ukraine Facility.
Саме рішення ухвалили раніше, ще у середині листопада, але минулого тижня були підписані всі технічні та юридичні документи, які остаточно запускають цей транш. І головне: виплата очікується вже у грудні.
Ukraine Facility — це великий багаторічний інструмент підтримки, прив’язаний до реформ, прозорості, модернізації економіки та відбудови інфраструктури. Тобто це не просто гроші, а структурна допомога, яка дозволяє країні залишатися фінансово стабільною в умовах війни.
Так, шість мільярдів не вирішують усе. Але це означає одну важливу річ: попри втомлені заголовки, політичні кризи та внутрішні драми, Європа залишається з Україною не на словах, а у бюджетних рішеннях.
Поки одні країни продовжують жити у режимі нескінченних політичних бур, маленьке містечко Раббіт Геш у Кентуккі зберігає унікальний спосіб підтримувати власний спокій і здоровий глузд.
Цього тижня там обрали нового почесного мера і ним став кіт на ім’я Вінстон.
У містечка своя тверда політична традиція вже понад двадцять років: «найкращий мер той, хто не говорить дурниць. Тому в нас лише тварини».
І, якщо чесно, дивлячись на світ останніми роками, починаєш підозрювати, що вони просто випередили час. Першою очільницею тут була собака, потім ще одна, а найвідомішою стала собака Люсі Лу та сама, яка свого часу навіть подала заявку на участь у президентських виборах США, суто щоб підняти настрій виборцям.
Вибори у Раббіт Геші благодійні: кожен голос — донат на збереження історичного центру. Цього року саме Вінстон зібрав найбільше пожертв і переміг у чесній боротьбі собаку та кролика. Схоже, виборці оцінили його харизму і, можливо, податкову політику у вигляді муркотіння.
Обов’язки нового мера вражаюче відповідальні: зустрічати туристів, з’являтися на святах, позувати на фотографіях, бути головним обличчям благодійних акцій, дозволяти себе гладити, та загалом нагадувати мешканцям, що життя значно простіше, і не треба його ускладнювати.
Інколи дивишся на такого мера й думаєш: а може, і нам варто було б спробувати щось подібне? Тиждень видався непростим, але ми його пройшли. Попереду нові дні, трохи більше ясності й, хочеться вірити, трохи більше спокою. Йдемо далі своїм темпом, не забуваючи про себе і про те, що життя складається не лише з гучних новин.
Понеділок почався, і це вже добрий знак.
Галина Хейло
