З 28 травня 2025 року між Таїландом та Камбоджею почався черговий і типовий для цих країн прикордонний конфлікт. 24 липня ситуація сильно загострилася, а Бангкок та Пномпень фактично розпочали відкриту війну, обмінюючись артилерійським вогнем та авіаударами. Це стало найсмертоноснішим зіткненням між двома країнами за останнє десятиліття.
Ескалація, яка послідувала за місяцями зростаючої напруги, є найрізкішою в Південно-Східній Азії за останні роки та критичним «лакмусовим папірцем» для АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії). Ця ситуація має продемонструвати спроможність організації вирішувати подібні конфлікти.
Станом на 28 липня 2025 року в Малайзії вже розпочалися мирні переговори, очікується припинення вогню впродовж наступних 24 годин. Але це протистояння виходить за рамки простих прикордонних суперечок, відображаючи складне переплетення давніх історичних образ, внутрішньополітичних мотивів та геополітичних інтересів великих держав.
Що ж відбувається між Таїландом та Камбоджею? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Початок бойових дій та перебіг конфлікту
Безпосереднім каталізатором для повномасштабного конфлікту стала детонація протипіхотної міни 16 липня, внаслідок якої п'ятеро тайських солдатів отримали поранення. Це була міна російського виробництва, якої немає на озброєнні тайської армії. У відповідь Таїланд відкликав свого посла з Камбоджі та пообіцяв вислати камбоджійського представника, а також закрити прикордонні переходи.
Прямий збройний конфлікт спалахнув зранку 24 липня. Тайські джерела стверджують, що камбоджійські сили першими відкрили вогонь, використовуючи ракети БМ-21, на що Таїланд відповів авіаударами з винищувачів F-16. Камбоджа заперечила, що її війська стріляли першими, звинувативши Таїланд у нападі та заявивши, що її відповідь була «самообороною».
Бойові дії охопили щонайменше 12 ділянок вздовж спірного кордону. Обидві країни відкликали своїх послів, звинувачуючи одна одну у неспровокованій агресії. Камбоджійський прем'єр-міністр Хун Манет закликав до засідання Ради Безпеки ООН.
Ця ескалація не була раптовою і не виникла на пустому місці. Ще 28 травня відбулася коротка сутичка, внаслідок якої загинув один камбоджійський солдат. Після цього голова камбоджійського уряду оголосив про намір подати справу до Міжнародного суду ООН, хоча й стверджував, що не бажає конфлікту. Двосторонні переговори 5 червня не привели до чогось конкретного, і Таїланд 7 червня оголосив про посилення своєї військової присутності на кордоні.
Конфлікт уже призвів до людських втрат: станом на зараз, за різними даними, загинуло від 32 до 34 людей. Є дані, що загиблих — понад 100.
Таїланд підтвердив щонайменше 13 смертей цивільних , тоді як інші джерела повідомляють про 19 загиблих цивільних у Таїланді та 8-13 у Камбоджі. Також до 130 людей отримали поранення. Крім того, до 200 тисяч громадян обох країн були змушені покинути свої домівки в прикордонних районах, ставши біженцями.
Не дивлячись на загрозливу ситуацію, є надія на швидкий мир. 28 липня 2025 року, за запрошенням прем'єр-міністра Малайзії Анвара Ібрагіма, лідери Таїланду та Камбоджі зустрілися в Куала-Лумпурі для переговорів про припинення вогню. На переговорах також були присутні посли США та Китаю, що підкреслює широкий міжнародний інтерес до цієї теми.
Важливим фактором, що сприяв початку переговорів, стало пряме втручання президента США Дональда Трампа. 26 липня він пригрозив не продовжувати торговельні угоди з обома країнами, якщо бойові дії продовжаться. Окрім цього, американський лідер наполегливо закликав сторони до якнайскорішого припинення вогню. Схоже на те, що поки що це спрацьовує.
Історичні корені та геополітичний контекст конфлікту
В основі конфлікту, як би дивно це не звучало, лежать… храми. Зокрема, індуїстський храм Преах Віхеар, а також інші стародавні храми, такі як Прасат Та Муен Том та Прасат Та Моан Том. У 1962 році Міжнародний суд ООН постановив, що храм Преах Віхеар належить Камбоджі, а в 2013 році підтвердив, що прилегла територія також є камбоджійською. Незважаючи на ці рішення, Таїланд продовжує стверджувати, що питання навколо приналежності стародавніх релігійних споруд залишається невирішеним, і рішення 2013 року не влаштовують Бангкок.
Ця суперечка має глибоке коріння, пов'язане зі складною історією регіону. Зокрема, причина конфлікту полягає перш за все у наслідках французької колонізації Камбоджі.
Саме договір 1907 року, який повернув Камбоджі провінції Баттамбанг і Сіємреап, а також запровадив дуже суперечливу французьку карту кордонів, і є джерелом нинішнього загострення. Нечіткість цієї карти дозволила згодом обом країнам висувати претензії. Спільна прикордонна комісія, створена ще у 2000 році, не досягла прогресу. Таїланд і Камбоджа мають спільний кордон довжиною 817 кілометрів, який значною мірою немаркований, що залишається постійним джерелом конфліктності.
Значним фактором також є внутрішньополітичні проблеми та боротьба за владу в обох державах. І в Камбоджі, і в Таїланді є конкуруючі клани та суспільні групи зі своїми інтересами. Обидві країни мають всередині досить впливові радикальні кола, які закликають до війни, а не до дипломатії.
Тож війна має чіткі внутрішні політичні вигоди для правлячих еліт та впливових груп. Для Камбоджі це відволікання від економічних проблем і спосіб консолідації влади. Для Таїланду — можливість для військових посилити свій вплив і дискредитувати політичних суперників з числа цивільних управлінців.
Конфлікт є також і «лакмусовим папірцем» для АСЕАН, оскільки зовнішній тиск та конкуренція великих держав явно негативно впливає на регіон. Нездатність організації відігравати активну роль у вирішенні нинішньої кризи ще більше похитнула довіру до неї.
Висновки та прогнози
Пряме втручання США через президента Трампа та участь Китаю як спостерігача за переговорами у Малайзії свідчать про значний міжнародний тиск на обидві сторони для досягнення деескалації. Малайзія, як тимчасова голова АСЕАН у 2025 році, активно виступає посередником, підкреслюючи важливість солідарності в цій організації. Той факт, що обидві сторони погодилися зустрітись та обговорити припинення вогню, вже є позитивним знаком.
Однак, незважаючи на поточні мирні переговори, навіть якщо останні будуть успішними,цей успіх все одно залишиться дуже крихким та вразливим. Все через те, що просте припинення вогню не вирішує фундаментальних першопричин конфлікту.
Глибоко вкорінені історичні образи, зокрема щодо прикордонних карт колоніальної епохи та священних для обох країн храмів, залишаються у «підвішеному» стані. А внутрішньополітичні мотиви, на кшталт залежності правлячих еліт від націоналістично та радикально налаштованих кіл, можуть призвести до повторного розпалювання конфлікту.
Скоріше за все, цього разу вдасться утримати Камбоджу і Таїланд від по-справжньому масштабної та довготривалої війни. Однак швидке припинення вогню є лише першим кроком, попереду їх має бути значно більше.
Довгострокова стабільність вимагатиме куди більш серйозних зусиль, спрямованих на вирішення фундаментальних розбіжностей та історичних протиріч. Без цього регіон залишатиметься на порозі потенційної нової ескалації, що може мати абсолютно руйнівні наслідки.
