«Ізраїль хотів уникнути великої війни у Газі і ми отримали бійню в Ізраїлі» — The New York Times
Шімріт Меїр — старший радник Нафталі Беннета, коли він був прем'єр-міністром Ізраїлю з 13 червня 2021 року до 30 червня 2022 року для The New York Times.
Минула субота запам’ятається як один із найруйнівніших днів в історії Ізраїлю.
Суботи 7 жовтня 2023 року був наш 1973 рік.
Поширювані відео ізраїльтян — жінок, дітей, людей похилого віку — взятих у заручники, беззахисних, будуть переслідувати нас усе життя. Зображення є анафемою не лише для ізраїльського духу самооборони, але й для причини існування країни як безпечного притулку для євреїв. Це уражає нас до самої глибини душі, але ми не можемо й далі залишатися в стані шоку. У нас немає часу перетравлювати ці жахи. Армія оборони Ізраїлю повинна знайти в собі сили, щоб негайно перегрупуватись і, як тільки вона стримає ситуацію в межах ізраїльських кордонів, перенастроїтись та вжити відповідних заходів у спосіб, який притягне ХАМАС та їх союзників до відповідальності, а також буде мати стратегічну логіку. Наше політичне керівництво також має переглянути намічений ними шлях і суттєво змінити курс.
В цих трагічних подіях є лише один головний герой: ХАМАС. Але є дві головні ізраїльські сліпі зони, які завадили нам розпізнати та передбачити те, що ми мали побачити. Перша – це політика спроби заспокоєння ворога в надії, що ХАМАС зрештою забуде своє джихадистське походження. Натомість виросло військове крило ХАМАСу — від невеликої організації до могутньої армії. Другою сліпою зоною було те, що ми дозволили внутрішньополітичним розбіжностям поглинути нас, відволікти нас від зовнішніх загроз і розділити як наше суспільство, так і нашу армію, що є критичним.
За чотири роки Ізраїль присвятив три військові операції в Газі боротьбі з Палестинським- ісламським джихадом, невеликою іранською проксі-організацією. ХАМАС, правляча партія Гази, яка керує армією з десятками тисяч ракет і елітними загонами диверсантів, була в основному залишена напризволяще після операції «Вартові стін» у 2021 році. Ми заплатили ціну війни, як і цивільне населення в Газі — для нульової стратегічної вигоди.
Чому ж? Тому що палестинський-ісламський джихад був легшою мішенню. Ізраїль хотів уникнути великої війни в Газі, і ми отримали бійню в Ізраїлі.
Тим часом ХАМАС маніпулював ситуацієїю, що привело нас до цього моменту. Вони забезпечили собі де-факто імунітет від ізраїльської збройної сили та щомісяця отримували катарські гроші на основні потреби, щоб бути впевненими, що народ не повтане. Політики та військові офіцери витратили останні два роки, змушуючи громадськість повірити в те, що ХАМАС було стримано, що вони не зацікавлений у повній ескалації та усвідомлюють свою роль як законного уряду Гази.
Зараз багато хто в Ізраїлі запитує, зі зрозумілих на те, причин, як одна з найкращих розвідувальних організацій у світі не помітила підготовки нападу?
Однією з відповідей є те, що ми схильні ігнорувати деталі відповідно до наших упереджень — які в цьому випадку були неправильними щодо того, що таке ХАМАС і які його наміри насправді.
Але це лише частина історії.
Протягом останніх п’яти років, коли Ізраїль розпускав уряд за урядом і проводив вибори за виборами, і навіть більше, за останній рік після переобрання прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньяху, країна розривала себе зсередини. Єврейська держава, здається, забула про свою другу роль у світі як місця, що втілює ідею єврейської солідарності. Натомість ізраїльтян було залучено до війни — не проти терористів, а проти самих себе.
Протягом останніх майже 40 тижнів, коли виникла боротьба за реформу судової системи, старі питання самоідентичності та релігійної приналежності, а також етнічної приналежності, класової ідентичності та привілеїв сколихнули населення. Ізраїль є більш єврейським чи більш демократичним? Багато людей в Ізраїлі відчували справжню тривогу: зміни в судовій системі, представлені найбільш правим урядом в історії країни, здавалося, загрожували ліберальному характеру їх батьківщини. Вони відчували, що борються за душу нації і що в цій боротьбі всі ставки зірвані й в ній немає нічого святого — включно з колись недоторканною ідеєю ухиляння від служби в запасі. Незважаючи на вуличні заворушення, правляча коаліція відмовилася визнати той факт, що маючи незначну більшість представників, вона не може здійснити такі великі зміни без досягнення консенсусу, з кожним днем продовжуючи свою політику, яка тільки більше викликає тривогу.
Як нація, ізраїльтяни діяли так, ніби ми могли дозволити собі жорстоку внутрішню боротьбу, у якій ваш політичний суперник стає вашим ворогом. Ми дозволили ворожнечі, демагогії та токсичному обговоренню в соціальних мережах захопити наше суспільство, розірвати єдину єврейську армію. Це наша трагедія. І це має бути уроком для інших поляризованих демократій: а є хтось, хто чекає на вашу слабкість. Цей хтось – і є ваш ворог.
Якщо після цього найтемнішого дня вдасться примиритися, то Ізраїль прийде до тями, покладе край політичній кризі та сформує єдиний уряд. Після похоронів на нас чекає багато важких рішень, головне з яких – як повернути додому дітей та багатьох інших людей, взятих у заручники терористами ХАМАС.
Акти вираження глибокої солідарності, свідками яких ми були вчора, нагадують нам про нашу істину сутність, що ховається під шарами політичних розбіжностей і старих образ. Так багато людей відкрили двері своїх домівок для сімей, які тікали від жахів на півдні, годинами стояли в чергах, щоб віддати їжу, напої, кров. Крім того, є герої, які ризикували — і в багатьох випадках жертвували — своїм життям, ходили від дому до дому, рятуючи родину за родиною.
Субота 7 жовтня була хорошим днем для джихадистів та їх прихильників у всьому світі, для людей, які прославляють вбивства мирних жителів, які живляться ненавистю та насильством. Завтра, ізраїльтяни поховають своїх полеглих. Ізраїльтяни будуть думати про людей, взятих у полон, перегрупуються і підуть вигравати цю битву. Але душевні пошуки, врешті-решт, добіжать кінця.
Шімріт Меїр була старшим радником
Нафталі Беннетта, коли той був
прем'єр-міністром Ізраїлю
Читайте також
Війна Ізраїлю та ХАМАСу: Перл-Гарбор або теракт 9/11 — The New York Times