У той час як російський «Газпром» безуспішно бореться за «Північний потік-2», Європа активно диверсифікує поставки газу, розвиваючи мережу терміналів прийому СПГ, «зелену енергетику» та альтернативні проекти, серед яких – Trans Adriatic Pipeline.
15 листопада оператор Трансадріатичного трубопроводу вийшов з релізом про перші комерційні поставки азербайджанського газу до ЄС. Для Брюсселя хороша новина в тому, що стратегія диверсифікації за допомогою запуску Південного газового коридору спрацювала, хоч і з другої спроби. А це близько 10 млрд кубометрів палива на рік для південно-східного регіону ЄС. З потенціалом в 20 млрд кубів щорічно.
Можливості Trans Adriatic Pipeline
Трансадріатичний газопровід – Trans Adriatic Pipeline (TAP) – це європейська частина Південного газового коридору – потужної магістралі для прокачування блакитного палива з Каспійського і Близькосхідного регіонів до країн Західної Європи.
Шляхопровід ТАР проходить від кордону Туреччини через територію Греції, Албанії, Адріатичного моря на південь Італії. І транспортує азербайджанський газ з родовища «Шах Деніз II» в Каспійському морі через енергетичну інфраструктуру Грузії і Туреччини. В цілому, Південний газовий коридор становить 3500 км шляхопроводу, а його вартість оцінюється в 40 млрд доларів США.
На поточний момент ТАР повинен забезпечити прокачування 10 млрд кубометрів газу в рік на кілька європейських ринків. Як сказано в релізі оператора, система шляхопроводу «розрахована на подвоєння пропускної здатності до 20 млрд куб.м. на рік».
«В якості нового оператора системи передачі, розробленої і побудованої відповідно до передових галузевих практик і стандартів, TAP забезпечує дворазову диверсифікацію: новий, надійний та стійкий енергетичний маршрут і джерело газу для мільйонів європейських споживачів на десятиліття вперед»
Технологічною особливістю цієї магістралі є опція реверсу газу, що дозволить, при необхідності, прокачувати паливо з Італії у зворотному напрямку. Також, трубопровід офіційно не підпадає під дію правил Третього енергопакету ЄС. Це означає, що до потужностей оператора не зобов'язані підключатися треті сторони, як і не є обов'язковим поділ власності (анбандлінг).
TAP підведений до газотранспортної системи Італії, яка безпосередньо інтегрована в європейський енергоринок. Відповідно, комерційний запуск цієї магістралі створює ризики для «Газпрому», як альтернативний маршрут поставок, і можливості для України, через Трансбалканський шляхопровід та реверсні потужності.
Ризики і можливості «Газпрому»
Європейський Союз в середньому споживає 550 млрд кубометрів газу в рік. Третя частина цього ресурсу припадає на поставки з Росії. Зростання імпорту СПГ, зниження попиту на паливо і курс ЄС на зелену енергетику скорегують цифри споживання природного газу на найближчу перспективу. Однак в цілому, газ є і залишається затребуваним ресурсом, як і Росія - все ще ключовим постачальником.
Диверсифікація джерел є стратегічною метою Європи в питаннях енергобезпеки. В цьому відношенні Брюссель робить ставку на Південний газовий коридор – конкурентний маршрут імпорту енергетики на свій ринок.
Той же «Північний потік-2», незважаючи на свою пропускну потужність у 55 млрд кубометрів на рік, менш привабливий для ЄС, так як він фактично не відповідає цілям Європи в питаннях диверсифікації. Іншими словами, це ще один маршрут російського газу. На відміну від Трансадріатичного шляхопроводу, який вже поставляє азербайджанське паливо, а значить, забирає частку ринку Європи у росіян.
Болгарія, яка імпортує газ з Росії за допомогою «Турецького потоку», з січня 2021 розраховує на поставки ТАР через газопровід IGB – ще один енергетичний проект, який фінансується ЄС. Ці два шляхопроводи суттєво знизять залежність Болгарії від російського газу, вважає експерт DW Андрій Гурков:
«Завдяки здачі в експлуатацію TAP і IGB один з найбільш залежних від російського газу членів ЄС радикально диверсифікує своїх постачальників і шляхи доставки. Це не означає, що Болгарія припинить великі закупівлі у «Газпрому», але її позиції на переговорах про ціни та умови радикально покращилися, адже своє майже монопольне становище на болгарському ринку російська компанія тепер втратила»
ТАР здатний потіснити «Газпром» з ще одного, ключового для РФ, ринку Італії. У планах італійців з наступного року купувати близько 7-8 млрд кубометрів азербайджанського газу. І якщо Італія в 2019 році імпортувала у «Газпрому» 22 млрд кубів, то в майбутньому періоді третина цих закупівель може скоротитися за рахунок поставок з Каспію.
Тому новина про запуск ТАР – неприємна для росіян. Утримувати лідерство в поставках газу до Європи – один з основних ринків збуту – на тлі загальної кризи, геополітичних викликів, глобального потепління і розвитку альтернативних джерел енергетики все складніше. І в даних обставинах мова про витіснення «Газпрому» з європейського ринку.
Як вважає глава «Оператора ГТС України» Сергій Макогон, Європа може диверсифікувати поставки і без нових інфраструктурних проектів:
«Північні Потоки – це просто нові маршрути для газу, який історично транспортувався через Україну, тому реальної альтернативи для ЄС вони не створюють. Варто звернути увагу, що альтернативні постачальники газу для ЄС можуть з'явитися і без мільярдних інвестицій у нові газопроводи. ЄС просто повинен змусити РФ дати доступ до своїх експортних газопроводів не тільки Газпрому, а й іншим видобувачам з РФ (Роснефть, Новатек, Лукойл, Сургутнефтегаз і 200 інших) і з країн Середньої Азії, які ще на початку 2000-х могли експортувати газ через ГТС РФ»
Якщо підсумувати, то російський газовий монополіст «Газпром» переживає не найкращі часи. За останній рік компанія зіткнулася з низкою фінансових проблем, що викликано факторами, зазначеними вище. Втім, як стверджують експерти, запуск ТАР росіяни можуть використовувати і для своєї вигоди, через приєднання «Турецького потоку» до Трансадріатичної магістралі:
Європейська частина «Турецького потоку» працюватиме згідно з правилами Третього енергопакету ЄС, «Північний потік-2» все ще залишається недобудованим через санкційний тиск США. Тому варто очікувати інтересу Росії щодо Південного газового коридору. Для України це загрожує все тим же – виведенням української ГТС із транзитного ланцюжка поставок в Європу.
Наскільки активно «Газпром» скористається цією можливістю – питання відкрите. Багато в чому успішність його стратегії залежатиме від позиції Туреччини, яка відома своїм прагненням до геополітичного лідерства в питаннях енергетики. І в даному аспекті інтереси Анкари розходяться з інтересами Москви.
Потенціал України
Певну роль в тому, щоб потіснити «Газпром» з ринку ЄС може зіграти і Україна, посиливши свої геополітичні і торгові позиції у відносинах з Брюсселем, як і роль в енергетичній безпеці Європи в цілому.
Контракт між українським ГТС і румунським TRANSGAZ на початку 2020 року дозволив успішно реалізувати цей південний маршрут на реверсні поставки газу з Європи в Україну. Проблемою залишається комерційна сторона питання. Сьогодні Трансбалканський шлях – збитковий проект, але його значення дуже важливе в контексті енергетичної безпеки ЄС, вважає Сергій Макогон:
«Трансбалканський газовий коридор – це стратегічний актив з транзитною потужністю в 27 млрд кубометрів на рік і тому він повинен бути гарантією енергетичної безпеки Південно-Східної Європи. Якщо будуть перебої або ремонтні роботи на TANAP або «Турецькому потоці», поставки газу все одно можна буде забезпечити. Цей коридор зараз надає країнам Балканського регіону доступ до газових ринків Центральної Європи та українських підземних газосховищ, які є найбільшими в Європі. Однак, без значних транзитних обсягів, ні Україна, ні Болгарія, ні Румунія не можуть захистити свої операційні витрати. Тому важливо розуміти реальний ризик перебоїв у поставках, якщо цей трубопровід виведуть з експлуатації»
Тобто, це питання ще належить вирішувати спільно і на рівні Європейського Союзу. З іншого боку, Україна повинна активізувати переговори з Туреччиною та Азербайджаном на енергетичному терені, щоб не допустити посилення ролі Росії на південному маршруті. У цьому відношенні у Києва є союзник в особі США.
***
Запуск Південного газового коридору і Trans Adriatic Pipeline – це вікно можливостей для України з кінцевою метою – закріпити за собою статус транзитної держави природного газу на європейські ринки і посилити власне регіональне значення в питаннях енергобезпеки Європи. Альтернативно по відношенню до Росії. Бонусом до цієї мети є ослаблення ролі російського «Газпрому» в регіоні, що нерозривно пов'язано зі скороченням політичного шантажу Кремлем нашої країни.
