У той час як російський «Газпром» безуспішно бореться за «Північний потік-2», Європа активно диверсифікує поставки газу, розвиваючи мережу терміналів прийому СПГ, «зелену енергетику» та альтернативні проекти, серед яких – Trans Adriatic Pipeline.
15 листопада оператор Трансадріатичного трубопроводу вийшов з релізом про перші комерційні поставки азербайджанського газу до ЄС. Для Брюсселя хороша новина в тому, що стратегія диверсифікації за допомогою запуску Південного газового коридору спрацювала, хоч і з другої спроби. А це близько 10 млрд кубометрів палива на рік для південно-східного регіону ЄС. З потенціалом в 20 млрд кубів щорічно.
Можливості Trans Adriatic Pipeline
Трансадріатичний газопровід – Trans Adriatic Pipeline (TAP) – це європейська частина Південного газового коридору – потужної магістралі для прокачування блакитного палива з Каспійського і Близькосхідного регіонів до країн Західної Європи.
Шляхопровід ТАР проходить від кордону Туреччини через територію Греції, Албанії, Адріатичного моря на південь Італії. І транспортує азербайджанський газ з родовища «Шах Деніз II» в Каспійському морі через енергетичну інфраструктуру Грузії і Туреччини. В цілому, Південний газовий коридор становить 3500 км шляхопроводу, а його вартість оцінюється в 40 млрд доларів США.
На поточний момент ТАР повинен забезпечити прокачування 10 млрд кубометрів газу в рік на кілька європейських ринків. Як сказано в релізі оператора, система шляхопроводу «розрахована на подвоєння пропускної здатності до 20 млрд куб.м. на рік».
Технологічною особливістю цієї магістралі є опція реверсу газу, що дозволить, при необхідності, прокачувати паливо з Італії у зворотному напрямку. Також, трубопровід офіційно не підпадає під дію правил Третього енергопакету ЄС. Це означає, що до потужностей оператора не зобов'язані підключатися треті сторони, як і не є обов'язковим поділ власності (анбандлінг).
TAP підведений до газотранспортної системи Італії, яка безпосередньо інтегрована в європейський енергоринок. Відповідно, комерційний запуск цієї магістралі створює ризики для «Газпрому», як альтернативний маршрут поставок, і можливості для України, через Трансбалканський шляхопровід та реверсні потужності.
Ризики і можливості «Газпрому»
Європейський Союз в середньому споживає 550 млрд кубометрів газу в рік. Третя частина цього ресурсу припадає на поставки з Росії. Зростання імпорту СПГ, зниження попиту на паливо і курс ЄС на зелену енергетику скорегують цифри споживання природного газу на найближчу перспективу. Однак в цілому, газ є і залишається затребуваним ресурсом, як і Росія - все ще ключовим постачальником.
Диверсифікація джерел є стратегічною метою Європи в питаннях енергобезпеки. В цьому відношенні Брюссель робить ставку на Південний газовий коридор – конкурентний маршрут імпорту енергетики на свій ринок.
Той же «Північний потік-2», незважаючи на свою пропускну потужність у 55 млрд кубометрів на рік, менш привабливий для ЄС, так як він фактично не відповідає цілям Європи в питаннях диверсифікації. Іншими словами, це ще один маршрут російського газу. На відміну від Трансадріатичного шляхопроводу, який вже поставляє азербайджанське паливо, а значить, забирає частку ринку Європи у росіян.
Болгарія, яка імпортує газ з Росії за допомогою «Турецького потоку», з січня 2021 розраховує на поставки ТАР через газопровід IGB – ще один енергетичний проект, який фінансується ЄС. Ці два шляхопроводи суттєво знизять залежність Болгарії від російського газу, вважає експерт DW Андрій Гурков:
ТАР здатний потіснити «Газпром» з ще одного, ключового для РФ, ринку Італії. У планах італійців з наступного року купувати близько 7-8 млрд кубометрів азербайджанського газу. І якщо Італія в 2019 році імпортувала у «Газпрому» 22 млрд кубів, то в майбутньому періоді третина цих закупівель може скоротитися за рахунок поставок з Каспію.
Тому новина про запуск ТАР – неприємна для росіян. Утримувати лідерство в поставках газу до Європи – один з основних ринків збуту – на тлі загальної кризи, геополітичних викликів, глобального потепління і розвитку альтернативних джерел енергетики все складніше. І в даних обставинах мова про витіснення «Газпрому» з європейського ринку.
Як вважає глава «Оператора ГТС України» Сергій Макогон, Європа може диверсифікувати поставки і без нових інфраструктурних проектів:
Якщо підсумувати, то російський газовий монополіст «Газпром» переживає не найкращі часи. За останній рік компанія зіткнулася з низкою фінансових проблем, що викликано факторами, зазначеними вище. Втім, як стверджують експерти, запуск ТАР росіяни можуть використовувати і для своєї вигоди, через приєднання «Турецького потоку» до Трансадріатичної магістралі:
Європейська частина «Турецького потоку» працюватиме згідно з правилами Третього енергопакету ЄС, «Північний потік-2» все ще залишається недобудованим через санкційний тиск США. Тому варто очікувати інтересу Росії щодо Південного газового коридору. Для України це загрожує все тим же – виведенням української ГТС із транзитного ланцюжка поставок в Європу.
Наскільки активно «Газпром» скористається цією можливістю – питання відкрите. Багато в чому успішність його стратегії залежатиме від позиції Туреччини, яка відома своїм прагненням до геополітичного лідерства в питаннях енергетики. І в даному аспекті інтереси Анкари розходяться з інтересами Москви.
Потенціал України
Певну роль в тому, щоб потіснити «Газпром» з ринку ЄС може зіграти і Україна, посиливши свої геополітичні і торгові позиції у відносинах з Брюсселем, як і роль в енергетичній безпеці Європи в цілому.
Контракт між українським ГТС і румунським TRANSGAZ на початку 2020 року дозволив успішно реалізувати цей південний маршрут на реверсні поставки газу з Європи в Україну. Проблемою залишається комерційна сторона питання. Сьогодні Трансбалканський шлях – збитковий проект, але його значення дуже важливе в контексті енергетичної безпеки ЄС, вважає Сергій Макогон:
Тобто, це питання ще належить вирішувати спільно і на рівні Європейського Союзу. З іншого боку, Україна повинна активізувати переговори з Туреччиною та Азербайджаном на енергетичному терені, щоб не допустити посилення ролі Росії на південному маршруті. У цьому відношенні у Києва є союзник в особі США.
***
Запуск Південного газового коридору і Trans Adriatic Pipeline – це вікно можливостей для України з кінцевою метою – закріпити за собою статус транзитної держави природного газу на європейські ринки і посилити власне регіональне значення в питаннях енергобезпеки Європи. Альтернативно по відношенню до Росії. Бонусом до цієї мети є ослаблення ролі російського «Газпрому» в регіоні, що нерозривно пов'язано зі скороченням політичного шантажу Кремлем нашої країни.