Декілька днів тому Білий дім опублікував нову Стратегію національної безпеки (СНБ) США. На перший погляд доволі стандартна процедура в один момент стала подією, яка докорінно змінює правила гри на світовій арені. Цей важливий програмний документ, що визначає зовнішню та військову політику США на найближчі роки, містить «повний набір» положень, які викликали справжній шок серед політичних еліт в Україні та в багатьох столицях Європи. Нова СНБ є не просто корекцією курсу, а відвертою декларацією про кінець епохи американської глобальної гегемонії та повернення до політики, орієнтованої виключно на внутрішній національний інтерес.
Центральні тези нової Стратегії проголошують радикальний зсув у пріоритетах Вашингтона. Російська Федерація у цьому контексті більше не розглядається як головна стратегічна загроза; натомість їй відводиться роль гаранта «гаранта стратегічної стабільності», з яким необхідно якнайскоріше домовитися. Щодо Китаю мета формулюється як недопущення конфлікту, а суперництво з Пекіном трактується як виключно змагання, що ґрунтується на інтересах.
Для України та Європи найцікавішим та найважливішим є наполягання на якнайшвидшому завершенні «української війни». Це супроводжується безпрецедентною, нещадною та ідеологічно забарвленою критикою європейських союзників, яких звинувачують буквально в усіх гріхах.
Які глибинні смисли приховані в новій СНБ США, які основні положення вона висуває і як на цей має реагувати Україна? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Стратегія нацбезпеки США: про що йдеться в документі
СНБ є наріжним каменем американської зовнішньої політики, що офіційно окреслює ключові виклики та шляхи їх вирішення для захисту інтересів Сполучених Штатів. Вона має життєво важливе значення, оскільки її положення перетворюються на практичні дії у сферах оборони, дипломатії та економіки. Нова стратегія знаменує собою офіційне повернення до концепції «Америка понад усе», трансформуючи зовнішньополітичну доктрину з глобалістської на суто транзакційну, тобто фінансово-прагматичну та раціонально-егоїстичну.
Однією з найбільш радикальних змін стало ставлення до Росії. Тоді як попередні доктрини визначали Кремль як агресора та головну загрозу, нова СНБ ставить пріоритет на відновленні «стратегічної стабільності» у відносинах між Вашингтоном і Кремлем. Базово це не погана річ: США та РФ є державами з найбільшими ядерними арсеналами світу, і конфлікт між ними може дуже погано закінчитися, причому одночасно для всього людства. Однак разом із тим таким чином відбувається легітимація та реабілітація Москви на міжнародній арені, і не йдеться про жодне, бодай символічне покарання за агресію. До речі, в самій РФ уже встигли позитивно оцінити оновлену програму американців.
Тиск на Україну та Європу в цьому документі є відвертим та неприхованим. Стратегія не лише закликає до якнайскорішого завершення «української війни», але й називає це основним інтересом для самої України та Європи. З цим, знову ж таки, з одного боку складно посперечатися: ніхто так не страждає від війни, як звичайні українці. Однак таким чином відповідальність за припинення війни перекладається з агресора на його жертву та її союзників.
При цьому нова СНБ обмежує американську підтримку Києва лише загальною метою «виживання України як життєздатної держави» та її подальшого відновлення. Поняття «життєздатна держава» є досить розмитим і дозволяє тлумачити його як завгодно — наприклад, як втрата частини територій. Це є суттєвим відступом від попередніх цілей, які вимагали повного відновлення кордонів у межах 1991 року, що сьогодні, на жаль, вже виглядає відверто нереалістичним сценарієм.
Європейські союзники у американському документі піддаються найжорсткішій критиці. СНБ звинувачує ЄС у тому, що їхні «нестабільні уряди меншості» утримують «нереалістичні очікування щодо війни» і «топчуть основні принципи демократії», щоб придушити опозицію.
Більше того, документ містить твердження про те, що Європа перебуває на шляху до «цивілізаційного стирання» через міграційну політику та «втрату національних ідентичностей», і стверджує, що «більш ніж імовірно, що протягом кількох десятиліть окремі члени НАТО стануть неєвропейськими» в контексті того, що європейського населення у цих країнах майже не залишиться.
Зазначимо, що ця риторика використовує елементи расистської конспірологічної теорії «Великого Заміщення» білих людей. США у такій ситуації мають підтримувати «патріотичні європейські партії» — тобто правих популістів. Фактично Вашингтон намагається таким чином здійснити вплив на внутрішню політичну ситуацію європейських союзників.
Що ж до Китаю, то документ хоча й визнає його конкурентом, але при цьому уникає ідеологічного протистояння. СНБ визначає суперництво двох наддержав як «змагання, що ґрунтується на інтересах, а не цінностях», таким чином свідомо ігноруючи авторитарну сутність КНР. Нагадаємо, кількома абзацами вище США нещадно критикували Європу в тому числі за «плюндрування демократії» та «придушення опозиції».
Все це вкупі підтверджує загальну магістральну тенденцію: США офіційно відмовляються від ролі світового гегемона та провідника демократії на користь жорсткого економічного та геополітичного прагматизму.
Що це означає для України та світу
Ключовим висновком, який потрібно винести з цього програмного документу, є офіційна відмова Сполучених Штатів від ролі світового гегемона. Президент Трамп у новій СНБ вчергове наголосив, що Америка більше не бажає нести «глобальний тягар» відповідальності за безпеку та процвітання всього людства. Опублікований Білим домом документ є ідеологічним закріпленням цієї заяви. Фактично, це є сучасною інкарнацією ізоляціоністської політики, такою собі новою ітерацією «Доктрини Монро», яка фокусує увагу США перш за все на самих собі.
Водночас, ця політика Трампа та його оновлена СНБ не пропонують нічого нового, а лише фіксують факт, який об’єктивно вже є реальністю. Сполучені Штати вже давно не той безумовний світовий лідер, яким вони були ще кількадесят років тому. Вони втратили як частину своєї економічної сили, так і міжнародний авторитет, поступово програючи світову гонку і залишаючись лише однією наддержав, а не абсолютним гегемоном. Документ лише проговорює цю нову реальність, виправдовуючи ізоляціонізм і національний егоїзм американським прагматизмом.
Ключові наслідки для України та Європи є однозначними: США більше не є надійним партнером, який діятиме заради ідеї, цінностей чи просто через західну солідарність. Усі відносини перетворюються на жорсткі, вивірені транзакції, а Вашингтон вимагає негайної та відчутної вигоди. Епоха, коди американці робили щось «просто так», завершилася.
Для України це означає, що її інтереси у відновленні територіальної цілісності можуть бути принесені в жертву вищому пріоритету — «стратегічній стабільності» між США та РФ. Для європейських держав також настають важкі часи: принаймні до кінця каденції Трампа вони мусять розраховувати виключно на себе, бо американці напряму називають їх ледь не ворогами Америки.
Усім акторам міжнародного процесу необхідно якнайскоріше адаптуватися до цієї нової реальності, форсуючи власне посилення: як економічне, так і оборонне. Залишаючись без американського «глобального тягаря» та без безумовних гарантій безпеки, Європа та Україна повинні повноцінно переходити до власної самостійності, а не сподіватися на «старшого американського брата».
Думка експерта
Політолог, директор Українського інституту політики Руслан Бортнік не згоден з тим, що нова СНБ — це кінець американської гегемонії. За його словами, США добровільно обирають цей курс, їх ніхто до цього не примушує. Але це точно кінець для «біляамериканської» гегемонії того широкого кола клієнтелістських держав, які сформувалися навколо США та звикли жити під американською «безпековою парасолькою».
«Що стосується самої стратегії: це збірник дуже цинічних висновків та підходів, які можна звести приблизно до однієї тези: конкуренція з Китаєм — це сьогодні ключове завдання для США. В інших регіонах вони вважають, що безпека має стати питанням діяльності їхніх партнерів. Це не американська проблема, а проблема європейська, латиноамериканська, чи ще якась. Питання про свою безпеку в інших регіонах мають вирішити самі партнери США. Крім того, США будуть прагнути досягти стратегічної стабільності з тими державами, які в цих регіонах кидають виклик американським інтересам чи конкурують із США. Саме тому ми бачимо заклики до миру в Україні і в Ізраїлі, бачимо заклик до стратегічної стабільності. Це означає створення нового балансу безпеки, відмови від тактики перемоги чи виснаження над Москвою.
І саме тому ми бачимо таку жорстку критику Європи. США чітко дають розуміти, що Європа буде змушена або платити величезні гроші за американську безпеку, або взяти на себе ці турботи, пов'язані з забезпеченням власної безпеки. США відмітають всі сентименти, вони «придушують» Європу з точки зору принципів, заявляючи про те, що принципи Європи — це вже не про демократію та конкурентність, що Європа вчиняє власне самогубство, і що питання безпеки Європи — це передусім заняття для європейських лідерів, і вони мають витрачати на це набагато більше коштів, а не ховатися за американським безпековим щитом, паралельно спрямовуючи кошти на нові і нові соціальні програми, таким чином виграючи вибори в своїх країнах», — зазначає експерт.
Бортнік впевнений: фактично це стратегія відмови від політичного домінування в світі, відмови від універсалізації світу, особливо, якщо порівняти зі стратегією Байдена 2022 року. Це відмова від універсалізації світу за американським образом і подобою. Тож можна говорити про серйозний переворот американській стратегії.
«Україні ж треба розуміти, що нова стратегія національної безпеки США буде означати дуже серйозні зміни на Заході. Це дійсно розколює США з Європою та обмежує європейські можливості. Україні потрібно готуватися до змін не тільки з боку США, але й з боку Європи. Тому що ця стратегія ще більше переконає Європу в тому, що вона не спроможна витягнути війну проти Росії наодинці. Це буде підштовхувати європейські еліти все ж таки до якихось угод. Україні потрібно адаптовуватися та активніше просувати свою корисність для США. Апеляція до норм міжнародного права чи справедливості сьогодні не викликає абсолютно ніяких емоцій з боку Білого Дому. Але апеляція до економічної вигоди, спільної співпраці, заробляння грошей цілком може залишатися серйозним мотивом для США епохи Трампа», — вважає Руслан Бортнік.
Резюмуючи, нова Стратегія національної безпеки США є найбільш значущим документом, який фіксує кінець ліберального світового порядку, що домінував після Холодної війни. Вашингтон свідомо відмовляється від глобального патронажу, зводячи свою зовнішню політику до цинічного та раціонального американського прагматизму. Цей документ також фіксує об’єктивне зниження світового лідерства США.
Для України та її європейських партнерів це має стати моментом істини. Єдиний шлях до збереження суверенітету та стабільності полягає у негайному відмові від ілюзій щодо безумовної допомоги з-за океану. Її не буде. Тому необхідно мобілізувати власні ресурси, покладатися на внутрішню стійкість і прискорити створення єдиної, самодостатньої європейської архітектури безпеки.
