У вівторок, 14 квітня, президент України Володимир Зеленський вчергове відвідав Німеччину. Там він зустрівся з канцлером ФРН Фрідріхом Мерцем для обговорення низки питань двосторонніх відносин, а також для спільної пресконференції. На ній, серед іншого, знову підняли питання українських біженців у Німеччині — а конкретно чоловіків призовного віку.
Достеменно невідомо, хто перший почав цю тему в діалозі. Як би там не було, Мерц заявив, що українським чоловікам, які придатні до служби в ЗСУ, час подумати про повернення додому.
За словами канцлера, його країна обмежуватиме кількість українців, які шукають притулку, і допомагатиме їм повернутися на батьківщину. Німецький лідер зазначив, що Берлін та Київ тісно співпрацюватимуть у цьому питанні, оскільки «надзвичайно важливо, щоб ці громадяни перебували на місці й допомагали своїй країні».
Зеленський повністю підтримав цю позицію. Він заявив, що багато хто виїхав у ФРН тимчасово, однак опинився там на роки. Безліч людей, за словами президента, порушили правила перетинання кордону — це явний натяк на масові нелегальні втечі з України. Тож ЗСУ «хотіли би, аби вони повернулися», сказав президент.
Такі заяви викликали хвилювання в тих українців, які перебувають в Німеччині, і особливо у чоловіків призовного віку. Чи загрожує їм депортація до України? Що чекає на таких біженців? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук розбирався в питанні.
Українські біженці в Німеччині
Станом на лютий 2026 року в ФРН зареєстровані 1,157 млн переселенців з України. З них 484 тисячі — чоловіки, а 672 тисячі — жінки. Окрім цього, понад 300 тисяч з цих людей є неповнолітніми. Найбільше серед зареєстрованих — чоловіки віком від 18 до 26 років, яких налічується 85 266. При цьому МВС Німеччини також повідомляло, що понад 470 тисяч біженців повернулися назад до України.
Невизначеність у подальшій динаміці кількості українців, які залишають Німеччину, зберігається, оскільки відомство не має даних про осіб, які в'їжджають без візи. Водночас, міністерство не прогнозує істотного скорочення кількості біженців найближчим часом через продовження бойових дій та російські атаки.
Зараз всі ці люди перебувають під програмою ЄС з тимчасового захисту. Втім, в Європі вже давно обговорюється можливість зміни в статусі біженців. Програма діятиме до березня 2027 року — а далі можливі нюанси. В якості однієї з ідей розглядають введення обмежень саме для чоловіків призовного віку. Втім, поки що це лише пропозиція, і до фінального рішення ще далеко.
Разом із тим канцлер Мерц — до речі, вже не вперше — закликає обмежити в'їзд українців 25-60 років до Німеччини. Він вважає, що вони мають перебувати в Україні та допомагати своїй державі у війську чи будь-яким іншим чином, а не їхати у ФРН. Також політик обіцяє, що його країна буде сприяти поверненню таких людей на батьківщину.
«Ми будемо тісно співпрацювати в питаннях, які стосуються громадян України, які знайшли притулок в нашій країні, та полегшимо їм повернення додому. Ми будемо працювати з Україною над тим, аби обмежити кількість українських чоловіків, які шукають тут притулок, тому що важливо, аби ці чоловіки були там і допомагали своїй країні», — заявив Мерц.
Зеленський, своєю чергою, дуже схвально поставився до цих слів.
«Згоден з вами стосовно людей мобілізаційного віку, які виїхали тимчасово, але виявилося, що на роки. Багато хто з них порушив правила перетину кордону. Наші ЗСУ хочуть, аби вони повернулися», — зазначив голова держави.
Згодом, вже під час візиту до Норвегії, Зеленський повторив буквально ці ж самі слова, що вказує на те, що для нього це принципове питання.
«Я би дуже хотів, щоб українці поверталися в Україну. Я би хотів, щоб чоловіки залишалися в Україні», — сказав президент.
Чи загрожує українським чоловікам депортація з Німеччини
Після заяв двох лідерів українці в ФРН почали переживати через те, що їх можуть виселити з країни та навіть депортувати прямо в Україну, де їх чекатимуть ТЦК та фронт. Однак в реальності ця перспектива є малоймовірною та пов'язаною зі значними юридичними складнощами.
Німеччина — член ЄС, і вона зобов'язана дотримуватися всіх його правил. При цьому жодна країна Євросоюзу не може примусово повернути українських втікачів додому без порушення міжнародного права.
Згідно з Женевською конвенцією 1951 року та вже згаданою вище Директивою ЄС про тимчасовий захист, повернення осіб, які мають тимчасовий захист або статус біженця, можливе лише у разі, якщо в країні походження немає ніякої загрози їхньому життю чи свободі. Примусове повернення — це форма «рефулменту», що прямо заборонено. При цьому війна продовжується, обстріли не вщухають, мобілізація досі діє та тільки посилюється, тощо.
Отже, будь-який українець в Європі зможе оскаржити таке рішення в суді, заявивши, що вдома на нього чекає смертельна небезпека. І суд з великою вірогідністю стане саме на сторону позивача.
Термін дії програми з тимчасового захисту — до березня 2027 року. Тобто ще майже рік ніяких змін для українців, незалежно від їхнього віку та статі, не передбачено. Однак коли прийде час, можливі зміни в законодавстві. Єврокомісія вже зараз обговорює різні варіанти того, що робити з українцями в наступному році. І тут вже дійсно лунають ідеї про обмеження на захист для військовозобов'язаних чоловіків до 60 років.
Однак є кілька речей, які стоять на заваді ухвалення такого рішення. По-перше, поки що це лише ідеї, і далеко не всі в Європі з ними погоджуються. По-друге, для того, аби прийняти рішення, необхідно набрати більшість голосів серед членів ЄС. По-третє, є всі шанси, що навіть у випадку ухвалення нових правил вони поширюватимуться лише на тих, хто тільки-но приїхав у Німеччину. Натомість всіх біженців, які прибули до цього часу, це не торкнеться.
Врешті, дуже складно уявити масову депортацію в стилі 40-х років минулого сторіччя в сучасному Євросоюзі. Сотні тисяч українців збирають в одному місці, примусово садять на потяги та відправляють на війну — така картина скоріше підійшла б Німеччині часів Гітлера, але точно не ФРН часів Мерца. Тож навіть у випадку, якщо рішення про виселення ухвалять, про нього буде відомо завчасно. А українські чоловіки отримають змогу просто-напросто переїхати в іншу державу Європи чи взагалі будь-яку державу світу, і на цьому все.
Однак є ще одна важлива річ, яка робить «велике виселення» українців майже неможливим. Вона витікає не з логіки абстрактних європейських цінностей (як ми бачимо, того ж Мерца вони абсолютно не хвилюють), а з логіки чисто прикладної користі. Ця річ — демографія, яка напряму впливає на економіку.
Станом на зараз другий демографічний перехід в Європі давно закінчився. За різними оцінками, континент може перебувати на порозі третього. Простими словами це означає, що показники народжуваності, смертності та старіння населення в ЄС об'єктивно погані. Сумарний коефіцієнт народжуваності в Європейському Союзі за останні 60 років впав удвічі: з 2,62 в 1964 до 1,34 в 2024-му.
Конкретно в Німеччині він складає 1,3. Нагадаємо: аби держава навіть не демонструвала приріст населення, а просто зберігала власну популяцію на тому ж рівні, цей коефіцієнт має складати 2,1 дитини на одну жінку.
Це породжує системні проблеми для Європи. Головна з них — поступове старіння населення, що характерно для всього колективного Заходу. Через досягнення медицини та високий рівень життя люди живуть довше. Та при цьому з'являється все більше пенсіонерів, які збільшують навантаження на соціальну сферу. Чим сильніше роздута соціалка і чим більше пенсіонерів — тим швидше сповільнюється економіка.
Європа вирішує цю проблему за допомогою мігрантів. Спочатку це були переселенці з Сирії, Лівії та інших країн цього регіону. Після 2022 шалений сплеск міграції забезпечили українці. Однак у першому випадку є суттєвий мінус: радикальні зміни етнічної, культурної та релігійної структури ЄС. Особливо це стосується західноєвропейських країн.
А от з українцями таких проблем немає. До того ж більшість біженців — це молоді жінки та діти обох статей. Це зазвичай дуже працьовиті, білі європеоїди, християни, які можуть швидко асимілюватися та не схильні порушувати закон і поповнювати ряди радикальних та/або терористичних угруповань. Діти легше сприймають чужі мови та навчальні програми, швидше адаптуються до нових умов. А жінки фертильного віку ще достатньо молоді, щоб працювати і народжувати нових дітей, які вже стануть повноправними громадянами ЄС.
Звичайно ж, не кожен біженець потрібен Європі. Пенсіонери або утриманці, які принципово не бажають працювати, є навантаженням на будь-яку соціальну систему. Але таких українців у ЄС — меншість. Натомість у тій же Польщі 77% нових бізнесів відкриваються саме українцями. Загалом українці за час війни «бустанули» польський ВВП майже на 3%, що дуже багато. У Німеччині ж вклад українців у німецьку економіку складає $52 мільярди станом на 2025 рік.
Говорячи простими словами, масово висилати таких людей з країни означає стріляти собі ж у ногу та ставити хрест як на власній демографії, так і на національній економіці. Праворадикальні партії на кшталт AfD можуть скільки завгодно сваритися на українців, а канцлер Мерц може підігрувати їм в їхній риториці — це внутрішьнонімецькі політичні процеси. Однак ФРН вже зараз демонструє ознаки рецесії та серйозні демографічні проблеми. Відмовлятися від українського потенціалу в такій ситуації є цілковито безглуздою затією.
Резюмуючи, станом на зараз українцям у Німеччині, незалежно від віку та статі, загалом нічого не загрожує. Втім, вже сьогодні таким людям варто подумати про своє подальше майбутнє в цій країні, оскільки програма тимчасового захисту, власне, не дарма містить у своїй назві слово «тимчасове».
А от українській владі замість того, аби наполягати на примусовому поверненні громадян додому, варто було б замислитися, через що люди мільйонами залишають батьківщину і в якій такій фантастичній реальності вони захочуть повертатися туди, де на них чекають тільки війна, обстріли, мобілізація, відсутність світла і тепла взимку та шалена бідність.
