росія дедалі глибше потрапляє в асиметричну залежність від Китаю – Foreign Policy

Урочисто проголошене лідерами Росії та Китаю у лютому 2022 року «партнерство без кордонів» на практиці перетворилося на глибоко нерівноправні та асиметричні відносини, де ключові умови диктує Пекін. Останній офіційний візит путіна до КНР наочно продемонстрував, що поки Москва веде виснажливу війну та перебуває в умовах економічної стагнації, китайська сторона використовує ситуацію для максимального посилення власного геополітичного та фінансового впливу.

Про це пише впливове американське видання Foreign Policy.

Попри те, що з початком повномасштабного вторгнення КНР надала серйозну підтримку російській економіці через закупівлю енергоносіїв та постачання верстатів, електроніки й товарів подвійного призначення, Кремль не отримує від цієї співпраці бажаних стратегічних дивідендів. Втративши стабільний і високодохідний європейський ринок, Росія опинилася у ситуації, коли її потреба в Китаї є значно вищою, ніж зацікавленість Пекіна у Москві. Зокрема, КНР наразі викуповує половину всього російського нафтового експорту, проте завдяки статусу головного покупця китайські корпорації зуміли домогтися від підсанкційних компаній РФ значних постійних знижок на сировину. Своєю чергою, структура взаємної торгівлі набула класичного колоніального характеру: Росія постачає виключно дешеву сировину (нафту, газ, мінерали та агропродукцію), а імпортує готові високотехнологічні товари, обладнання та автомобілі.

Китайський бізнес фактично повністю монополізував ніші, які звільнилися після виходу західних, японських та південнокорейських брендів. Яскравим прикладом є автомобільний ринок РФ, де частка китайських авто за кілька років злетіла з менш ніж 20% до 57%, а європейські заводи, що потрапили під контроль російських компаній, тепер просто збирають машини для китайських марок, зокрема Chery. Водночас аналітики зазначають, що такі інвестиції не підвищують внутрішню продуктивність російської промисловості, а сама економіка увійшла в тривалий період низького зростання, що вже викликає серйозне занепокоєння навіть у тих китайських інвесторів, які побоюються фінансових втрат. У внутрішньому експертному середовищі РФ дедалі частіше лунають тривожні заклики про неприпустимість перетворення держави на «молодшого партнера» Китаю, проте можливостей для маневру у Кремля майже не залишилося.

Дипломатична та військова підтримка з боку Пекіна також не є беззастережною. КНР продовжує офіційно декларувати свій нейтралітет, на словах підтримує територіальну цілісність України та прораховує власні вигоди. У Москві побоюються, що відразу після потенційного завершення або заморожування бойових дій китайські будівельні підрядники та інвестори миттєво долучаться до масштабних проєктів із відновлення України, що ще сильніше загострить внутрішні протиріччя між РФ та Китаєм. Проте фіксація Путіна на веденні ідеологічної війни проти Заходу та руйнуванні євроатлантичної системи безпеки не залишає Росії інших альтернатив. Оскільки європейський вектор для Москви повністю закритий, Китай гарантовано залишатиметься її безальтернативним економічним та технологічним куратором, що дозволить Пекіну самостійно визначати межі цього партнерства.

Російський диктатор Володимир Путін заявив, що Росія готова забезпечувати Китай «безперебійними» постачаннями нафти, газу та скрапленого природного газу (ЗПГ). 

Володимир Путін під час візиту до Китаю розраховував отримати згоду Пекіна на будівництво нового масштабного газопроводу, однак переговори завершилися без результату.