Київська опера відкриває свій 45-й театральний сезон в екстремальних умовах постійних повітряних тривог та наслідків російських обстрілів. Але саме цей сезон може стати одним із найпомітніших в театральному житті столиці.
Попри все, Київська опера дотримується своїх творчих планів: 11 вересня театр представить довгоочікувану українську версію рок-опери «Ісус Христос — суперзірка», права на яку довелося виборювати майже рік.
Про нову постановку рок-опери «Ісус Христос – суперзірка» та інші майбутні прем’єри, про відновлення пошкодженого театру і те, якою має бути українська культура під час війни — в ексклюзивному інтерв’ю UA.News розповів директор — художній керівник Київської опери Петро Качанов.
Відкриття театрального сезону в умовах постійних повітряних тривог
До війни і навіть під час пандемії COVID-19 ми урочисто відкривали театральні сезони. Пам’ятаю, проводили балетні перформанси просто неба, навіть піднімали дрон, щоб отримати якісне відео.
Зараз ми цього робити не будемо. По-перше, не дуже хочеться святкувати й веселитися з нагоди відкриття театрального сезону, коли в країні триває повномасштабна війна.
По-друге, останніми тижнями майже щодня лунають повітряні тривоги. Ми справді хвилюємося і не знаємо, чи пощастить нам провести заплановані три прем’єрні вистави 11, 12 і 13 вересня.
Але ми всі в абсолютно однакових умовах: глядачі, адміністрація, артисти, балет, інженерні та технічні служби. Ми всі знаходимося в одному місці й усвідомлюємо, що будь-якої миті можемо отримати сигнал повітряної тривоги. Тоді маємо зробити все можливе, щоб глядачі та працівники театру були в безпеці.
Фото: Фрагмент із репетиції рок-опери «Ісус Христос – Суперзірка»
Прем'єра рок-опери «Ісус Христос – суперзірка»: майже рік вели переговори про ліцензію
Цей процес насправді був дуже довгим. Я звернувся до професіонала, який спеціалізується на таких переговорах, — Володимира Войтовича з Австралії.
Для нього також було цікаво долучитися до нашої спільної історії з Ллойдом Веббером. Ми майже до року вели переговори.
На жаль, не завжди західні структури працюють так швидко, як ми очікуємо. Ми могли чекати на відповідь три тижні. Я телефонував Володимиру, питав: «Чому нам не відповідають? Напиши ще раз». Зрештою, ми отримали відповідь.
Довгими були перемовини. До речі, спочатку ми мали показувати виставу ще рік тому. У нас був контракт, і прем’єра мала відбутися в грудні.
Але минулого року була люта зима і серйозні відключення електроенергії. Я зрозумів, що ми не зможемо належним чином провести покази, тому вирішив перенести їх на осінь — на відкриття театрального сезону.
Ми знову звернулися до правовласників, пояснили ситуацію, і вони люб’язно перенесли терміни наших показів.
У нас є поки що права на 40 показів. Я розраховував, що вистава йтиме приблизно рік — по два-три покази на місяць. Фактично так і виходить. Я дуже радий, що нам вдалося отримати цю ліцензію.
Аншлаги на прем’єрні покази
За історію існування «Ісус Христос — суперзірка» була показана у 42 країнах світу. Її перекладали багатьма мовами.
Для України це також дуже важливо. Ми бачимо це за ажіотажем: якщо під час війни ми продаємо повні зали на три вистави, це показник.
Останніми тижнями люди не дуже охоче купують квитки до театру, тому що розуміють: вони можуть придбати квиток, але через повітряну тривогу виставу доведеться перервати або перенести. Я їх чудово розумію.
Тому мені поки що приємно, що на прем’єрні покази у нас — аншлаги. Квитки закінчилися приблизно два тижні тому.
Фото: виконавці ролі Ісуса – Данило Коток, Арсеній Журавель, Сергій Тягнирядно
Постановка легендарної рок-опери та дотичність до світової музичної історії
Це була моя давня мрія. Їй уже понад 30 років. Наше покоління виросло на цій музиці. Ендрю Ллойд Веббер — геніальний композитор мюзиклів. Я не знаю йому рівних.
«Ісус Христос — суперзірка» свого часу була справжнім музичним вибухом. Це була епоха The Beatles, The Rolling Stones — музичних об'єднань, які були дуже популярними у роки моєї молодості.
Тому я дуже хотів поставити саме цю рок-оперу, щоб наш театр був дотичним до цієї світової музичної історії. І зараз, здається, зірки склалися так, що нам це вдається.
Це не канонічна історія, а розмова про добро і зло
Щодо постановки, я можу точно сказати, що буде багато задоволених і, можливо, багато незадоволених. Це не канонічна історія.
Власне, всі великі історії — про добро і зло. «Ісус Христос — суперзірка» я не став би безпосередньо прив’язувати до війни чи говорити, що вона спеціально актуальна для України сьогодні.
Мова про інше. Це вже світова класика. Раніше я говорив, що виставу поставили у 42 країнах світу. Причому не всюди вона йшла мовою оригіналу. Її перекладали польською, чеською, угорською, японською, німецькою, італійською, французькою та іншими мовами.
Тобто, це наша культурна дотичність до світової культури та музики, на якій виросло певне покоління. Це історія світової класики певного жанру. Ми ж не запитуємо, як Шекспір співвідноситься із сьогоденням, коли ставимо його п’єси. Ми ставимо Шекспіра, тому що це класика.
Вічні твори залишаються актуальними, тому що вони говорять про вічне. Немає нічого фундаментальнішого за добро, зло, любов, чесність і щирість. Усе інше — деталі та похідні від цих понять.
«Ісус Христос — суперзірка» вперше прозвучить українською мовою
На мою думку, у нас вийшов дуже сильний виконавський склад. Кастинги й ті зусилля, яких ми доклали, не були марними. Я впевнений, що глядач це оцінить.
На останніх репетиціях я почув, що дуже добре звучить хор. Наші солісти також надзвичайно сильні. Добре звучить оркестр, у нас хороша звукорежисура. Ми також маємо дуже сильний постановчий склад.
Режисер-постановник — Віталій Пальчиков, головний режисер нашого театру. Коли мені потрібно було вирішувати, кому довірити ці намагання створити хорошу виставу, у мене не було жодних сумнівів — я віддав це Віталію Пальчикову.
Сценограф — Пилип Нірод, хореограф — Анна Герус, диригент-постановник — Євген Воронко, хормейстер-постановник — Анжела Масленнікова. Для мене також було дуже важливо, щоб вистава мала правильне світлове рішення, і ми не помилилися з картинкою. Щоб візуальність була обрамлена правильною професійною основою. Тому я запросив Олександра Мезенцева як художника зі світла.І художник костюмів — Богдан Поліщук. Це люди, які досить відомі у театральному світі.
Фото: опера Ш. Гуно «Ромео і Джульєтта»
Винятковість репертуару
Для нашого театру важливо бути інноваційним та особливим у контексті репертуару.
Я дотримуюся думки, що немає сенсу давати вистави, які вже йдуть у багатьох українських театрах. Тому у нашому репертуарі багато вистав, які йдуть тільки у нас.
Наприклад, «Фальстаф» Верді не йде в жодному іншому українському театрі. «Ромео і Джульєтта» також. Балет «Сойчине крило», рок-опера «Патріот», опера «Весілля Фігаро» — теж.
Щодо «Ісуса Христа — суперзірки», то нас часто виправляють, коли ми говоримо, що це перша така постановка в Україні. В Одесі вистава справді йде вже кілька років, але мовою оригіналу — англійською.
У нас — власна версія українською мовою, переклад якої здійснив Дмитро Тодорюк. Тому ми й говоримо, що саме українською ця рок-опера вперше прозвучить в Україні.
Відновлення театру після обстрілу в травні: труднощі ще попереду
Я хочу сказати, що наші труднощі ще попереду. У нас пошкоджено 72 вікна. Навіть якщо візуально деякі з них начебто стоять, фактично вони просто притулені до рам. Коли почнеться холодна пора, весь холод потраплятиме всередину. Це небезпечно, тому що ми не зможемо нормально обігрівати театр.
Я дуже сподіваюся, що нам виділять кошти на нові вікна. Інша справа — ми можемо не встигнути їх замовити та встановити.
Тому відразу після прем’єри, буквально з понеділка, ми почнемо закривати й утеплювати вікна. Частково це означатиме, що ми поринатимемо в темряву.
Наприклад, зараз у моєму кабінеті встановлена фанера — там немає скла. Самі вікна, рами пошкоджені й просто прикручені гвинтами.
Тому я кажу: наші труднощі ще попереду. Але в жодному разі не нарікаю. Я все чудово розумію. Ми у стані війни. Я завжди кажу: найважче тим, хто на фронті, хто в окопах, хто зі зброєю в руках боронить країну і, не дай Боже, гине або отримує поранення.
Тому нам немає на що нарікати. Ми маємо робити все можливе, щоб продовжувати працювати. Якщо йдеться про театр — давати вистави та очікувати глядачів.
У цьому сезоні буде щонайменше три прем’єри
Перша прем’єра — «Ісус Христос — суперзірка». Вона відбудеться 11–13 вересня. Потім буде період новорічно-різдвяних свят. Звичайно, ми показуватимемо нашого «Лускунчика Гофмана».
Можливо, це буде некоректно, але це справді так: ми одні з перших написали власну музичну версію «Лускунчика». Фактично цей тренд зараз продовжується — з’являються різні версії «Лускунчика» на іншу музику. Наш композитор Іван Небесний погодився на цей проєкт, і ми його реалізували.
Покази розпочнуться приблизно з Дня Святого Миколая. Точного репертуару на грудень ще немає, хоча листопад уже зверстаний.
Починаючи з січня ми готуватимемо балет «Дракула» на музику Олександра Родіна. Думаю, у лютому ми вийдемо на прем’єру цього балету.
Але є ще один дуже важливий проєкт. У травні ми брали участь у грантовій програмі «Тисячовесна» і отримали грант на постановку опери «Ярослав Мудрий» Юлія Мейтуса. Це буде особлива подія.
Ми давно планували поставити цю оперу, але я не хотів робити її прем’єру саме на нашій сцені. У нас немає такої величезної сцени, яку має, наприклад, Національна опера. А мені не хотілося б вперше показувати цю масштабну оперу локально. Оскільки йдеться про київського князя, а саркофаг Ярослава Мудрого знаходиться у Софії Київській, то ми плануємо прем’єру цієї вистави просто неба — на Софійській площі, 30 травня, у День Києва.
Показ рок-опери «Патріот» у Харкові
Мені дуже подобається Харків. Насамперед це перша столиця України. Якщо опинитися біля входу в парк, який розташований біля театру, може скластися враження, що ти потрапив у якийсь фантастичний світ. Настільки там красиво, охайно й доглянуто. Є зоопарк, який навіть безкоштовний, безкоштовний транспорт, чистота, порядок. Харкову треба віддати належне.
Якщо говорити про творчість, то Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка тримається дуже достойно. Треба віддати належне Ігорю Тулузову, генеральному директору та художньому керівнику. Уся театральна структура тримається на високому організаційному й творчому рівні. Це дуже приємно.
Фото: Петро Качанов та Ігор Тулузов на «Схід Опера Фест – 2026»
Ми не самі ініціювали показ «Патріота». Ми отримали запит на цю виставу.
Я запитав Ігоря Тулузова: «Може, все-таки іншу виставу?» Він відповів: «Ні, ні, ні. Я хочу саме цю».
Нам, звичайно, було трохи боязко, тому що глядач вирішує все. Люди на сцені й адміністрація завжди побоюються провалу. Але настільки на одному подиху з виставою була глядацька зала, що, думаю, це був один із найкращих наших показів.
Навіть у Львові, наскільки я пам’ятаю, реакція була менш емоційною, ніж у Харкові. Тому поїздка до Харкова була дуже успішною і показовою для нашого колективу.
Перед поїздкою я зібрав усіх, хто мав їхати, і пояснив: ми повинні їхати до Харкова, не повинні боятися. Ми їдемо до людей, які там живуть, до українців, які продовжують жити у своєму місті, незважаючи на те, що Харків розташований лише за кілька десятків кілометрів від кордону з Росією. Я дуже радий, що ми мали можливість поїхати туди й показати «Патріота».
Про експертну участь у державній грантовій ініціативі «Тисячовесна»
Ця робота потребувала досить багато часу. Експертна оцінка мала кілька етапів. Спочатку потрібно було переглянути проєкти та виставити оцінки. Я переглянув 62 проєкти. Щоб виставити обґрунтовані бали, потрібно було вникнути в кожен із них, усе перечитати та осмислити.
Крім того, була така опція — написати коментар обсягом не менше ніж тисячу знаків. Якщо помножити це на 62 проєкти, виходить понад 62 тисячі знаків. На експертну оцінку нам дали місяць. Перший етап був технічним, другий — експертна оцінка, третій — пітчинги, тобто презентації учасників.
Я досить позитивно оцінюю цю ініціативу та культурну підтримку. Також позитивно оцінюю команду Міністерства культури. Для них це було цікаво, і вони дуже відповідально та із запалом працювали.
Єдине, що я б скоригував, — це підготовку експертів і їхнє розуміння того, що сьогодні потрібно українській культурі та українському контексту.
Було декілька проєктів, які, на мою думку, обов’язково мали пройти, тому що вони говорили про нашу історію, зокрема про те, що відбувалося за часів НКВС. Це повинні знати люди, які сьогодні кажуть, що немає значення, якою мовою ти говориш, або не хочуть переходити на українську, бо «так звикли». Йдеться про знання історії, зокрема про те, скільки людей було закатовано НКВС і за що їх переслідували. Наприклад, людей затримували, якщо вони говорили замість російського слова «лимон» — українською «цитрина». І коли такі проєкти не проходять, а натомість проходять інші, мені це незрозуміло. Мені здається, експертам потрібно чіткіше пояснити й звузити межі визначення того, що таке український контент і який контент потрібен сьогодні.
Загалом усе було досить професійно, правильно й красиво. І головне — ця підтримка потрібна, тому що українська культура справді потребує допомоги.
Але ми знову повертаємося до поняття «українська культура». Деякі проєкти, які проходили відбір, на мою думку, мають лише дотичне відношення до української культури.
Фото: Петро Качанов під час роботи експертної комісії державної ініціативи «Тисячовесна» в Івано-Франківську
Український контент — це значно більше, ніж мова
Потрібно глибше працювати з усвідомленням того, що таке український контент.
Я вже писав у Facebook: не весь контент, який виходить українською мовою, обов’язково є українським. Це дуже глибока і водночас тонка тема. Вона має дуже тонку грань.
Наприклад, коли ми обговорюємо, чи потрібен сьогодні українській аудиторії російський композитор Чайковський, багато людей вважають, що це не має значення. Мовляв, це красиво, професійно — до чого тут музика до політики і війни? Проте я так не вважаю.
Культура має давати нам певні сенси
Якщо ти створюєш світовий мюзикл і продаєш квитки — будь ласка. Це твоя справа, ти заробляєш на цьому гроші.
Але коли держава виділяє на проєкт кошти, це має бути глибоко український продукт, який несе певні ідеологічні посили. І глядач має їх сприймати.
Якби в нас усе було настільки однорідно, як, наприклад, у Польщі, де одна мова, одна культура та одна релігія, можливо, можна було б більше експериментувати. Але навіть у Польщі цьому приділяють дуже багато уваги. Там розуміють важливість власної культурної ідентичності.
Тому якщо ми створюємо дуже потрібну грантову програму — а я ще раз наголошую, що вважаю її надзвичайно важливою, — її потрібно ще трохи «підточити» саме у визначенні, що таке український контент.
Про затребуваність «Тисячовесни» і адаптацію культури до умов війни
У державній грантовій ініціативі «Тисячовесна» фактично були представлені всі регіони України. Тобто це була вся країна. Заявники, які подали всі необхідні документи та відповідали технічним вимогам, проходили технічний відбір і потрапляли на оцінювання експертів.
Усе було досить демократично та справедливо. Єдине, що я б змінив, — підвищив прохідний бал на другому, експертному етапі. Тому що разом із цікавими проєктами проходили й досить слабкі, які не мали особливої культурної чи іншої цінності. Але на наступному етапі вони вже відсіювалися.
Україна, як держава, незважаючи ні на що, живе. І зараз вона живе абсолютно повноцінним життям, зокрема культурним, театральним. Ми вже звикли до обстрілів. На жаль, люди продовжують гинути. Але ми вже не боїмося так, як у перші дні повномасштабної війни. Ми адаптувалися.
Є таке поняття в маркетингу, яке можна застосувати й до нашої ситуації: виживають не найсильніші, а ті, хто вміє пристосовуватися. Для нас це також дуже важливо. Ми повинні вміти пристосовуватися і робити все можливе, щоб виграти цю війну.
