Харків — це місто, яке знає, що означає жити під постійною загрозою. До кордону з Росією — менше 40 кілометрів. Повітряні тривоги тут частина розпорядку дня: майже кожну годину чутно сирени. Харків'яни давно навчилися жити в цьому складному ритмі. Місто продовжує працювати, вчитися, будувати плани на майбутнє — і ходити до театру. Харківський національний академічний театр опери та балету імені Миколи Лисенка (ХНАТОБ) не просто продовжує існувати в умовах прифронтового міста. Він дає вистави і концерти регулярно, з повним залом, і робить це буквально під землею.
Журналісти UA.News відвідали один із найстаріших і найважливіших оперних театрів України, поспілкувалися з командою театру — і тепер готові розповісти, як працює головний театр Харкова у воєнних умовах.
Театр, якому майже 100 років і який будували понад два десятиліття
Щоб зрозуміти масштаб того, що відбувається у підвалі ХНАТОБа зараз, варто спочатку зрозуміти, що це за місце і яку роль воно відіграє в житті міста. Харківський національний академічний театр опери та балету імені Миколи Лисенка — це перший стаціонарний оперний театр у країні, установа з історією, яка сягає ще 1780 року, коли в Харкові з'явився перший музичний театр. Століттями місто плекало цю традицію і вона пустила такі глибокі корені, що, схоже, навіть війна їх не здатна вирвати.
Нинішня будівля театру в самому серці Харкова — окрема історія, яка сама по собі варта окремого матеріалу. Будівництво розпочали ще 1970 року — тривало воно понад два десятиліття. Монументальна архітектурна споруда, яка сьогодні стоїть у самому центрі міста, — результат довгої і важкої роботи: складна пластика вхідних фойє і вестибюлів, дві зали — камерна на 400 місць і велика на 1500. Відкрили нову будівлю театру в 1991 році (тоді як труппа з'явилася ще в 1925-му). А 2010 року театр отримав статус національного.
Для самого Харкова театр — це один з символів міста і місце, яке харків'яни вважають своїм із покоління в покоління. Сюди приводили дітей на перший балет, сюди приходили на важливі дати, сюди приводили школярів на канікулах на зимову програму і не тільки. І саме тому, коли в лютому 2022 року почалася ві йна, постало питання про те, чи буде ще театр працювати, як колись.
Loft Stage: сцена, якої не було в жодному плані
Перші місяці після початку повномасштабного вторгнення театр, як і більшість культурних установ Харкова, опинився в надзвичайно складній ситуації. Місто — прифронтове, обстріли — регулярні, безпека людей — понад усе. Частина трупи виїхала, частина залишилася. Завідувач режисерським управлінням та режисер Харківського національного академічного театру опери та балету імені М.В. Лисенка Олексій Дугінов поділився ексклюзивно для UА.News: війна змінила абсолютно все — і не лише організаційно, а й емоційно.
«Повітряні тривоги стали невід'ємною частиною нашої реальності. Вони впливають на емоційний стан людей, а для творчої людини це надзвичайно важливо для професійної діяльності. І це реальна загроза життю — важливо розуміти, що ти відповідаєш не лише за себе, а й за великий колектив, за артистів, музикантів, технічні служби та, звичайно, за глядачів».
Щодо того, наскільки змінилося театральне життя в умовах війни, заслужена артистка України Олена Старікова підкреслює, що попри всі складнощі, їхня місія на сцені набула нових значень:
«Змінилося надзвичайно. Постійні тривоги — наша нова реальність, проте наш внутрішній стрижень став лише міцнішим. Ми чітко усвідомлюємо, що наразі мистецтво людям просто необхідне. Своєю творчістю ми підтримуємо їх, даємо розраду та надихаємо продовжувати жити попри все».
Мобілізація також стала частиною театрального життя. За словами Олексія Дугінова, частина колег сьогодні боронить державу в лавах Збройних сил України, частина була змушена виїхати з міста або країни. Театр постійно перерозподіляє творчі та виробничі ресурси і шукає можливості продовжувати роботу навіть у найскладніших обставинах.
З квітня 2022 року мобільна група артистів давала концерти на станціях метро, їздила у шпиталі, пансіонати, до військових. З квітня 2022 до червня 2024 року частина трупи перебувала в гуманітарному турі «Європейський шлях» — і за цей час театр об'їздив десятки міст, провів декілька сотень концертів, зібрав більше сотні тисячі глядачів, які, можливо, до того ніколи не чули живої української опери.
У квітні 2023 року Рада оборони Харківської області заборонила проводити культурні заходи у більшості міських приміщень через велику небезпеку, що в цілому досить логічно й правильно. Але для більшості установ це означало зупинку роботи.
Наприкінці 2023 року в підвальному приміщенні театру з'явилася підземна сцена — Loft Stage. Був зроблений капітальний ремонт, встановлена сцена, ряди сидінь для глядачів. Простий підвал перетворився на театральний простір: з живим звуком, з декораціями, з костюмами, з усім тим, що робить театр театром, а не просто концертним виступом у незвичному місці. Loft Stage став єдиним підземним театральним майданчиком такого рівня в місті і одним із небагатьох подібних в Україні загалом. Коли починається вистава і гасне світло — тут можна не думати про те, що відбувається на поверхні, можна на пару годин відволіктися від складних часів, відчути дух довоєнного життя і на повну насолодитися мистецтвом.
«Для багатьох людей театр став місцем внутрішньої опори. А для нас, митців, можливість працювати й виходити до глядача стала підтвердженням того, що культура здатна перемагати страх», — каже завідувач режисерським управлінням та режисер ХНАТОБ Олексій Дугінов.
У 2024 році був створений ще один масштабний проєкт — Всеукраїнський хаб «Мистецька фортеця» для мешканців прифронтових і деокупованих територій. У рамках цього проєкту найкращі музичні й театральні колективи країни приїжджають туди, де найважче і показують, що українське мистецтво просто так не зупинити.
Головним викликом, за словами Олексія Дугінова, і досі залишається безпека: робота у прифронтовому місті означає, що кожна культурна подія потребує особливої відповідальності та додаткових заходів захисту і глядачів, і працівників театру. Окремою болючою темою лишається фінансування — більшість театрів Харкова сьогодні отримують лише від 25 до 50 відсотків від посадових окладів.
«Ми прекрасно розуміємо пріоритетність оборонних потреб держави, але культура також є елементом національної безпеки. Вона формує ідентичність, підтримує моральний стан суспільства та демонструє світові, що Україна продовжує жити й творити навіть під час війни», — підкреслює завідувач режисерським управлінням театру.
ХНАТОБ також порушує питання бронювання працівників культури — адже, як наголошує Дугінов, театри не повинні зникнути як частина національної ідентичності.
Повний зал навіть попри війну
І все ж таки найдивовижніше в цій історії — не підземна сцена і не організаційна робота, яку театр зробив в екстремальних умовах, хоча й це, насправді, вражає дуже сильно. Найдивовижніше — це харків'яни, які сюди приходять, незважаючи на постійну загрозу в місті.
Зала майже завжди повна. На деякі концерти та прем'єри зовсім не легко потрапити. Люди купують квитки, планують вечори, приходять парами і сім'ями, гарно вбираються, щоб послухати оперу або подивитися балет.
«Мистецтво сьогодні надзвичайно потрібне харків'янам. Люди приходять до театру не лише за естетичними враженнями. Вони приходять за емоціями, за підтримкою, за можливістю хоча б на кілька годин повернутися до нормального життя», — зазначає Олексій Дугінов.
За спостереженнями Дугінова, культурне життя Харкова не припинилося — навпаки, культура стала одним із проявів стійкості міста: театри, музеї, концертні майданчики продовжують працювати, проходять фестивалі та мистецькі акції, які адаптувалися до нових умов і проводяться у безпечних просторах.
«Це свідчить про те, що місто живе і не збирається відмовлятися від свого культурного обличчя», — каже режисер.
Він також зазначає, що Харків став значно більш проукраїнським, ніж був до початку повномасштабної війни, — і саме тому існування українського театру так близько до кордону з державою-агресором набуває особливого символічного значення:
«Кожна вистава, кожен концерт і кожна прем'єра стають доказом того, що Харків залишається українським культурним містом», — стверджує Дугінов.
Харків — це місто з глибокою і давньою любов'ю до мистецтва й культури загалом, і ця любов, як виявилося, не залежить від зовнішніх обставин. Вона або є — або її немає. У Харкові вона є. І кожен повний зал у підвалі ХНАТОБ — це не про статистику відвідуваності. Це в якомусь сенсі заява: ми тут, ми нікуди не ділися, і ми все ще хочемо чути музику, ми хочемо відчувати мистецтво, ми хочемо, щоб українська культура продовжувала жити.
Відповідаючи на запитання про те, що допомагає не вигоріти та знаходити сили для творчості, коли рідний Харків перебуває під постійними ударами, заслужена артистка України Олена Старікова зізнається:
«Я молюся. А коли виходжу на сцену й бачу людей у залі, бачу їхні очі, які з такою надією чекають на нас, — хочеться виходити туди знову й знову. Я щиро вважаю це своїм обов'язком і нашим спільним мистецьким внеском у перемогу».
Попри всі труднощі театр не зупиняється і в творчому плані. За словами Олексія Дугінова, лише за минулий сезон ХНАТОБ представив п'ять прем'єр — серед них опера Жоржа Бізе «Шукачі перлів», балет «Inside the Music. Bolero I.R.», а також концертні програми «Україна. Любов» та «Grande Amore». Завдяки президентській ініціативі «Тисячовесна» з'явилася можливість поповнювати репертуар новими оперними та балетними постановками і підтримувати розвиток сучасного українського музичного театру. Театр планує й надалі розвивати український репертуар, відкривати нові імена і працювати як із класичною спадщиною, так і з сучасною українською музикою та драматургією.
«Наше завдання сьогодні — зберегти колектив, традиції та творчий потенціал, щоб після війни не просто відновитися, а стати ще сильнішими. Ми впевнені, що після перемоги Харків збереже статус одного з головних культурних центрів України, а Харківська опера отримає новий імпульс для розвитку», — підсумовує Олексій Дугінов.
У часи війни мистецтво набуває іншого виміру — і самі митці, і хто безпосередньо пов'язаний з мистецтвом, це відчувають сильніше, ніж будь-коли раніше. Навіть у найтемніші часи важливо не губити в собі жагу до чогось прекрасного й світлого. Краса існує, людина здатна її створювати і сприймати навіть тоді, коли навколо все цьому заважає.
