Особисте рішення голови НБУ Пишного: абсолютний рекорд України — штрафи для EasyPay та City24 у 135 млн грн

За результатами травневих перевірок дві найбільші мережі платіжних терміналів — EasyPay (ТОВ «ФК «Контрактовий дім») та City24 (ТОВ «Свіфт Гарант») — отримали величезні штрафи: по 135 мільйонів гривень кожна. Офіційна причина звучить складно: «неналежна організація первинного фінансового моніторингу». Простіше кажучи — Нацбанк вважає, що компанії погано перевіряли походження грошей, які проходять через їхні бокси.

Проте, якщо подивитися на технічні нюанси та реалії ринку, ситуація видається не такою однозначною. Схоже, що гучні заяви про «боротьбу з брудною готівкою» на суму 270 мільйонів гривень можуть бути частиною великої адміністративної та медійної гри. 

Чи можуть такі жорсткі кроки НБУ свідчити про те, що регулятор виходить за межі звичайного нагляду? 

Штучні зв'язки: чому «справа Міндіча» тут ні до чого?

Перед тим як оголосити штрафи, у пресі активно поширювали інформацію, нібито ці термінальні мережі пов'язані з бізнесменом Тимуром Міндічем та гучною справою «Мідас». Проте реальні факти вказують на те, що юридичного чи фінансового зв'язку між EasyPay, City24 та фігурантами розслідувань, найімовірніше, немає.

Всю цю історію, схоже, побудували на теорії змов та принципі «шести рукостискань»:

• Хто володіє EasyPay: Компанія абсолютно відкрита, її створили й контролюють українські бізнесмени Олексій та Антон Авраменки (відомі також за кондитерським брендом «АВК»). Жодних натяків на присутність тут структур Міндіча немає.

• 

• Хто стоїть за City24: Мережа належить відомій вітчизняній групі «Асканія» (брати Горбані), яка теж ніяким чином не була помічена у співпраці з компаніми, що фігурували у справі «Мідас».

• 

• Історія з адресами: Аргумент про те, що якась інкасаторська фірма колись орендувала офіс у тій самій будівлі, де розташований завод Міндіча, виглядає слабким. У великому місті сусіди по офісному центру навряд чи є кримінальними спільниками. Часто такі адреси використовуються просто як поштові скриньки.

На сьогодні ні група «Асканія», ні мережа City24 не є сторонами у кримінальних справах, пов'язаних із цим бізнесменом, а чітких доказів їхньої незаконної координації регулятор не надав.

Судові прецеденти: коли НБУ програє через суб'єктивність

Космічні суми штрафів створюють враження, що Нацбанк завжди правий. Проте українська судова практика показує, що регулятор нерідко програє фінансовим установам, якщо його інспектори керуються власними припущеннями, а не буквою закону.

Як стверджують наші джерела в НБУ, усередині самого відомства юристи чудово розуміють ризики: якщо діяти суто за емоціями чи внутрішніми інструкціями, які суперечать закону, суди розбивають такі рішення вщент.

Прикладів вистачає:

1. Кейс «РВС Банку»: Верховний Суд свого часу повністю скасував штраф НБУ за нібито порушення фінмоніторингу, визнавши, що чиновники діяли не у спосіб, визначений Конституцією.
2. Суперечка з «Міжнародним інвестиційним банком»: Нацбанк намагався стягнути з нього 20,5 млн грн за «недоліки у перевірці клієнтів», але апеляційний суд визнав претензії ревізорів упередженими та скасував їх.
3. Історія з WayForPay: Популярній платіжній системі також довелося через суд захищати свою ліцензію від дискримінаційних дій регуляторних органів.

Ці випадки наочно демонструють, що розмиті правила «фінмоніторингу» іноді можуть використовуватися як інструмент вибіркового пресингу на приватний фінтех-сектор.

Технічні суперечності: де логіка регулятора дає збій

Штраф у 135 мільйонів для небанківської компанії — це фактично спроба знекровити бізнес. Якщо розібрати претензії Нацбанку детальніше, виникає чимало технічних запитань.

Наприклад, у день оголошення санкцій детальна стаття з результатами перевірки з'явилася в медіа о 8 ранку, тоді як НБУ опублікував офіційну новину лише о 15:00.  Як зазначають наші джерела в НБУ, такий часовий розрив може свідчити про банальний витік службової інформації з метою влаштувати компаніям дочасну інформаційну атаку.

Також аналітики звертають увагу на кілька очевидних технічних маніпуляцій:

• Перекладання відповідальності: НБУ закидає терміналам, що вони погано ідентифікують людей. Але ж термінал — це просто залізна коробка для внесення грошей. Більшість транзакцій там — це поповнення карток (того ж Monobank чи ПриватБанку). Коли людина вносить кошти, вона вводить номер телефону, отримує SMS чи дзвінок і підтверджує особу. Остаточний фінмоніторинг і перевірку доходів робить саме той банк, який випустив картку і має повне досьє на клієнта. Вимагати від термінала дублювати цю роботу, не маючи доступу до банківських баз через банківську таємницю, щонайменше нелогічно.
• Законні ліміти до 5 000 гривень: За законом, дрібні перекази до 5 000 грн мають спрощену верифікацію — достатньо коду на мобільний. Намагання покарати компанії за такі швидкі транзакції виглядає як штраф за роботу в межах закону.
• «Географічні дива»: Регулятор обурюється, що під одним номером телефону з різницею в хвилини поповнювали картки в різних містах України (що фізично неможливо встигнути доїхати). Але у цифрову епоху все простіше: людина стоїть біля терміналу у Києві, а її родич чи бізнес-партнер зі Львова диктує їй код, який прийшов на його телефон. Термінал — це не поліція, він не має права відстежувати геолокацію мобільного фінансового номера, він лише перевіряє правильність введення цифр.
• Камери та «фантомні черги»: Претензії інспекторів до швидкої обробки операцій на відеокамерах виглядають дещо дивно, адже сучасні цифрові системи обробляють дані за мілісекунди. До того ж, аналіз відео з метою пошуку злочинів — це робота правоохоронців (БЕБ, Нацполіції), а не цивільних ревізорів Нацбанку під час планової перевірки документів.
• Воєнні форс-мажори: Звинувачувати платіжні системи в тому, що у 2024–2026 роках через блекаути та збої мобільного зв'язку деякі SMS-підтвердження йшли з запізненням, — щонайменше несправедливо. Бізнес робив усе можливе, щоб за умов відключень світла люди взагалі могли сплатити за комуналку чи телефон.

Кому це вигідно: хто може стати бенефіціаром

Незалежні термінали забезпечують величезний обіг готівки — за оцінками експертів, близько 1 мільярда доларів на місяць. Якщо ці мережі (які контролюють понад 70% ринку) зупиняться, люди не перестануть користуватися послугами. Гроші просто підуть в інші руки.

Тому, ймовірно, тут можуть існувати три версії:

• Версія 1. Монополія державних банків. Якщо прибрати приватні мережі, мільйони українців підуть до кас та терміналів держбанків. Це дозволить їм диктувати свої умови та піднімати комісії для населення. А це у свою чергу може свідчити про те, що НБУ порушує рішення МВФ по скороченні долі держбанків в економіці.
• Версія 2. Місце для «свого» гравця. Якщо EasyPay та City24 втратять свої топові локації в супермаркетах та ТРЦ, їх може швидко зайняти нова платіжна система, потенційно лояльна до когось із високопосадовців.
• Версія 3 (дуже ймовірна). Банальний тиск та «абонплата». У кулуарах фінансового сектору активно обговорюють припущення, що реальна мета таких гігантських штрафів — не закриття компаній, а банальне залякування. Можливо, бізнес просто намагаються змусити платити тіньову «данину» кураторам у владних кабінетах за право спокійно працювати далі. Схоже, 135-мільйонні штрафи — це такий собі фінансовий аргумент у цих перемовинах.

Політичний шлейф навколо керівництва НБУ

Цей скандал розгортається на тлі інших репутаційних криз у самому Нацбанку. Як зазначає на умовах анонімності інформоване джерело в банківських колах,  сьогодні НБУ все менше нагадує незалежного об'єктивного арбітра, перетворюючись на суб'єктивного гравця фінансово-політичних розборок.

По-перше, на тлі спроб штучно притягнути приватні платіжні системи EasyPay та City24 до так званого «Міндічгейту», реальні аудіозаписи свідчать про абсолютно інші вектори зв'язків. У матеріалах резонансних «плівок Міндіча» фігурує безпосередньо прізвище голови НБУ Андрія Пишного, якого колишні топпосадовці та тіньові лобісти згадують у контексті координації дій. Це створює очевидний конфлікт інтересів, коли регулятор намагається медійно «перевести стрілки» на легальний бізнес, аби перебити токсичний шлейф навколо власного керівництва.

По-друге, ситуацію загострює відкритий публічний конфлікт між головою фінансового комітету Верховної Ради Данилом Гетманцевим та Андрієм Пишним. Суть протистояння знову ж таки апелює до «плівок Міндіча» та сумнівних процесів навколо націоналізованого «Сенс Банку». Депутати прямо вказують на те, що кадрові призначення у вищий менеджмент банку лобіювалися та затверджувалися керівництвом НБУ в обхід прозорих процедур і регламентів, що підриває довіру до всієї банківської системи.

По-третє, показовою є регулярна публічна війна НБУ проти «Укрпошти» та її керівника Ігоря Смілянського. Нацбанк системно намагається заблокувати розвиток фінансових послуг національного поштового оператора, висуваючи до нього надумані регуляторні претензії. Втім, детальні спростування з боку «Укрпошти» виглядають значно аргументованішими за паперові вимоги Нацбанку, що лише підтверджує: регулятор веде вибіркову боротьбу з усіма гравцями, які не вписуються в його власну кулуарну модель ринку.

Коли під прикриттям «європейських регламентів» суспільству демонструють вибіркове покарання одних та повне ігнорування порушень інших — це тривожний сигнал. Перетворення НБУ з технократичного регулятора на інструмент адміністративного тиску прямо загрожує фінансовій стабільності держави та ставить під удар наші євроінтеграційні перспективи, адже міжнародні партнери очікують від України прозорих правил гри, а не повернення до практик ручного керування економікою.

А судді хто? Чому «каральний» фінмоніторинг НБУ очолює людина із заплямованою репутацією

Коли під прикриттям «європейських регламентів» суспільству демонструють вибіркове покарання одних та повне ігнорування гріхів інших — виникає логічне запитання: а хто взагалі ухвалює ці рішення? Чи мають право чиновники Нацбанку висувати жорсткі претензії до прозорості приватного бізнесу, якщо до їхнього власного бекграунду у правоохоронців та судів назріли мільярдні питання? Чого варті лиш історії з одіозною Катериною Рожковою.

Замість епілогу

Коли ми бачимо рекордні штрафи на 270 мільйонів гривень легальним українським платіжним системам EasyPay та City24 за «дрібні технічні збої під час блекаутів», стає зрозуміло: тут не про прозорість фінансів. 

Тому UA.News продовжує уважно стежити за розвитком цієї ситуації. Редакція вже направила офіційні запити до пресслужби Національного банку України та пресслужби Міжнародного валютного фонду з проханням прокоментувати стрімке збільшення частки державних банків і державних розрахунків в Україні.

Окремо ми попросили сторони надати оцінку тому, чи не суперечать такі тенденції взятим Україною зобов’язанням перед МВФ щодо розвитку конкурентного фінансового сектору та скорочення ролі держави в банківській системі. На думку низки експертів, подальше зростання частки державних банків може поставити під сумнів виконання одного з ключових структурних маяків програми стабілізаційного кредитування МВФ.

Читай нас у Telegram та Sends