Китайські деталі для українських дронів: чому весь світ залежать від заводів КНР

Український безпілотник може бути спроєктований у Києві, зібраний у Львові, Дніпрі чи Харкові, отримати вітчизняне програмне забезпечення та пройти випробування безпосередньо на фронті. Однак усередині нього все одно можуть залишатися китайські двигуни, камери, контролери, радіомодулі, акумулятори, підшипники або магніти.

У липні 2026 року ця залежність фактично отримала офіційне визнання з боку Європейського Союзу. Як повідомила Financial Times, Україні дозволили використати частину першого траншу оборонного кредиту ЄС обсягом 6 млрд євро для закупівлі китайських комплектуючих для безпілотників.

Європейські оборонні кошти зазвичай мають спрямовуватися на продукцію, виготовлену в Україні, ЄС або державах-партнерах. Проте для окремих китайських компонентів Брюссель погодив виняток, оскільки необхідні деталі неможливо швидко знайти в Європі в потрібній кількості.

Це рішення показало один із головних парадоксів сучасної війни. Захід намагається обмежувати доступ Китаю до передових технологій, вилучає китайське обладнання з критичної інфраструктури та говорить про стратегічну автономію. Водночас Україна не може виготовляти потрібну фронту кількість дронів без продукції китайських заводів.

UA.News розповідає, наскільки українська оборонна промисловість залежить від китайських комплектуючих, чому напис «зроблено в Україні» ще не завжди означає повну локалізацію та як Китай перетворив цивільне виробництво на інструмент геополітичного впливу.

Наскільки українські дрони залежать від китайських комплектуючих

Після початку повномасштабного вторгнення Україна створила одну з найбільших і найдинамічніших індустрій безпілотників у світі. За кілька років українські компанії пройшли шлях від переобладнання цивільних квадрокоптерів і невеликих волонтерських майстерень до серійного виробництва розвідувальних, ударних, морських, наземних і далекобійних систем.

Проте власна конструкція дрона ще не означає незалежності його виробництва.

Типовий FPV-дрон складається з рами, чотирьох електродвигунів, польотного контролера, регуляторів швидкості, камери, відеопередавача, антени, приймача, акумулятора та пропелерів. 

Крім того, для його складання потрібні друковані плати, кабелі, конектори, підшипники, магніти та десятки інших дрібних елементів.

Значну частину цих товарів протягом десятиліть масово виробляв Китай. Там сформувалася ціла промислова екосистема, у якій поруч розташовані фабрики друкованих плат, постачальники електроніки, виробники двигунів, камер, акумуляторів, рам і систем радіозв’язку.

Українська компанія може самостійно розробити плату та збирати її в Україні, але встановлені на ній мікросхеми нерідко походять із Китаю. Виробник може випускати двигуни на українському підприємстві, але використовувати імпортні підшипники, магніти або виробниче обладнання.

Тому залежність потрібно оцінювати не лише за місцем фінального складання. Важливе походження критичних деталей, матеріалів і технологій, без яких підприємство не зможе продовжити роботу.

Які китайські деталі використовуються в українських дронах

Найпростіше локалізувати рами, корпуси, кріплення, антени та частину кабельної продукції. Значно складнішою залишається ситуація з компонентами, за якими стоїть великий промисловий ланцюг.

Безколекторний двигун для FPV-дрона може здаватися відносно простим пристроєм. Насправді для його серійного випуску потрібні мідні обмотки, точні підшипники, електротехнічна сталь, магніти, вали, корпуси й обладнання для балансування.

Особливо важливими є неодимові магніти. Китай контролює значну частину світового ланцюга рідкісноземельних елементів — від перероблення сировини до виробництва готових постійних магнітів. Вони використовуються не лише в дешевих FPV-дронах, а й у літаках, ракетах, системах наведення, електромобілях та промисловому обладнанні.

Ще однією проблемною категорією залишаються акумулятори. Дальність польоту, швидкість і вага корисного навантаження безпілотника прямо залежать від характеристик батареї. Для виробництва конкурентних акумуляторних елементів потрібні спеціальні хімічні компоненти, сировина, дороге обладнання та жорсткий контроль якості.

Китай також залишається одним із головних виробників камер, сенсорів, лінз, відеопередавачів, приймачів, контролерів, електронних регуляторів швидкості та друкованих плат. Саме тому українському виробникові недостатньо знайти креслення потрібної деталі. Необхідно побудувати завод і забезпечити випуск десятків або сотень тисяч однакових виробів щомісяця.

Чому «зроблено в Україні» не завжди означає повну локалізацію

Навіть компонент, який офіційно називають українським, може значною мірою залежати від китайської промисловості.

Бізнес-директор української компанії Odd Systems Андрій Таганський пояснює це на прикладі камер для безпілотників.

За його словами, в окремій камері китайське походження можуть мати сенсор, лінза та друкована плата. В Україні виробник створює корпус, програмне забезпечення, налаштовує пристрій, тестує його та здійснює фінальне складання. За вартістю українська частина може бути значною, але фізично більшість деталей усе одно надходить із КНР.

Таганський зауважує, що для постачання озброєння країнам НАТО використання китайських деталей може стати проблемою. Західні замовники дедалі частіше вимагають мінімізувати залежність від Китаю, особливо якщо йдеться про камери, системи зв’язку, навігацію та іншу чутливу електроніку.

Це означає, що локалізацію можна рахувати по-різному. Якщо враховувати українську розробку, програмування, зарплати інженерів, корпус і складання, показник буде відносно високим. Але якщо китайський виробник припинить продавати сенсори або лінзи, випуск готової камери все одно зупиниться.

Справжня технологічна незалежність починається не з української наліпки на корпусі, а з можливості продовжувати виробництво після припинення постачань від головного іноземного партнера.

Китайські деталі можуть закрити українським дронам шлях на ринок НАТО

Проблема залежності від китайських комплектуючих стосується не лише постачання дронів на фронт. За словами засновника Центру підготовки операторів БПЛА «Крук» Віктора Тарана, у майбутньому така залежність може обмежити можливості українських оборонних компаній продавати свої розробки західним партнерам.

Експерт зазначає, що країни НАТО не захочуть укладати довгострокові контракти на озброєння, якщо виробництво залежатиме від китайських мікрочипів та інших критичних деталей. Причина полягає не лише в політичних відносинах із Пекіном, а й у безпеці ланцюгів постачання.

Китай у будь-який момент може змінити експортні правила, обмежити продаж товарів подвійного призначення або використати залежність від комплектуючих як інструмент тиску. Для держави НАТО це означає ризик залишитися без необхідних деталей у момент політичної чи військової кризи.

Таран також наголошує, що європейські партнери очікують від України локалізації не тільки фінального складання дрона. Західного замовника цікавить походження мікросхем, модулів зв’язку, сенсорів, двигунів та інших ключових елементів.

Тому китайські комплектуючі сьогодні допомагають Україні швидко й відносно дешево виробляти дрони для фронту, але водночас можуть стати бар’єром для експорту української зброї після завершення війни.

Щоб конкурувати на ринках ЄС і НАТО, українським компаніям доведеться створювати окремі версії своїх виробів без китайських компонентів або формувати альтернативні ланцюги постачання разом із європейськими, американськими, японськими й тайванськими партнерами.

Україна вже масово виробляє власні двигуни для дронів

Попри масштаб проблеми, українська локалізація поступово переходить від прототипів до серійного виробництва.

Один із найбільш показових прикладів — компанія Motor-G, яка виготовляє безколекторні електродвигуни для безпілотників. У грудні 2025 року український оборонний кластер Brave1 повідомив, що підприємство виробляє понад 100 тисяч двигунів на місяць.

Дрон-перехоплювач, оснащений одним із двигунів Motor-G, зміг розігнатися приблизно до 400 кілометрів на годину. Компанія також заявляє, що намагається поступово збільшувати частку деталей, які виготовляються безпосередньо в Україні.

Цей приклад доводить, що Китай має перевагу не через недосяжність самих технологій. Українські інженери можуть створювати конкурентні двигуни, адаптовані до реальних бойових умов.

Проблемою залишається масштаб. Сто тисяч двигунів на місяць достатньо приблизно для 25 тисяч квадрокоптерів, якщо на кожен апарат встановлювати по чотири двигуни. Для індустрії, потреби якої обчислюються сотнями тисяч дронів, цього все одно недостатньо.

Крім того, українське складання двигуна не обов’язково означає українське походження всіх магнітів, підшипників, металів і виробничого обладнання.

Чому ЄС дозволив купувати китайські деталі за європейські гроші

Дозвіл використати частину європейського кредиту на китайські компоненти став вимушеним компромісом між промисловою політикою ЄС і потребами фронту.

Брюссель прагне, щоб оборонні кошти спрямовувалися передусім на українські та європейські підприємства. Це має створювати робочі місця, завантажувати заводи й формувати незалежні ланцюги постачання.

Однак у випадку з дронами Європа поки не може запропонувати Україні потрібну кількість двигунів, батарей, камер та електроніки. Очікувати кілька років, поки будуть побудовані нові підприємства, Україна не може.

Саме тому Київ отримав виняток для товарів, яких немає в Європі в необхідному масштабі або які неможливо доставити достатньо швидко. Йдеться переважно не про готові китайські військові дрони, а про товари подвійного призначення: двигуни, камери, контролери, батареї та системи зв’язку.

Інвестор у виробництво українських двигунів Йонас Мальмгрен у листі до Financial Times визнав, що закупівля китайських деталей зараз необхідна через потреби фронту. Водночас він наголосив, що така залежність має залишатися тимчасовою.

На його думку, ЄС повинен фінансувати не лише імпорт, а й закупівлю обладнання, переобладнання заводів та запуск виробничих ліній в Україні й Європі. Китайська перевага полягає передусім у масштабі виробництва, а не в монополії на самі технології.

Китайські заводи постачають деталі обом сторонам війни

Один із головних парадоксів полягає в тому, що українські та російські дрони можуть містити комплектуючі, виготовлені на тих самих китайських підприємствах.

Пекін офіційно заявляє, що не постачає сторонам війни летальну зброю. Однак двигун, камера, контролер або акумулятор самі по собі можуть використовуватися в цивільних і військових цілях.

Такі товари застосовують в аграрних дронах, кінозніманні, доставці вантажів і промисловому моніторингу. Водночас із тих самих деталей можна зібрати ударний FPV-дрон.

Подвійне призначення дозволяє продавати компоненти через посередників, торговельні компанії та треті країни, приховуючи кінцевого користувача.

У липні 2025 року Reuters встановило, що китайські двигуни L550E постачали російському підприємству «Купол» під виглядом промислових холодильних установок. Ці двигуни використовувалися у виробництві ударних безпілотників «Гарпія-А1», якими Росія атакувала Україну.

За документами, отриманими журналістами, перейменування вантажів мало допомогти обійти експортні обмеження та західні санкції. Разом із двигунами російська система отримувала з Китаю елементи керування, навігації та інші компоненти.

У вересні 2025 року Reuters також повідомило про поїздки китайських фахівців до Росії. За інформацією європейських посадовців і документів, вони брали участь у технічній роботі над військовими дронами на санкційному російському підприємстві.

Естонська зовнішня розвідка у 2025 році заявляла, що приблизно 80% критичних іноземних компонентів, які надходять до Росії для виробництва військових безпілотників, проходять через Китай. Пекін таким чином став не тільки виробником, а й важливим центром перепродажу західної електроніки.

Як Китай використовує експортні обмеження

Залежність від китайських компонентів небезпечна не лише через можливість повної зупинки постачань. Вона дає Пекіну змогу вибірково регулювати доступ до критичних технологій.

Китай уже змінював правила експорту безпілотників, інфрачервоного обладнання, лазерів, систем зв’язку та інших товарів подвійного призначення. У 2024 році Пекін переглянув експортний контроль для окремих дронів і важливих компонентів, зокрема обладнання для інфрачервоної візуалізації та лазерного цілевказання.

Для українського підприємства будь-яка зміна правил може означати затримку вантажу, подорожчання комплектуючих або відмову постачальника виконувати замовлення.

Росія має сухопутний кордон із Китаєм, велику мережу торговельних посередників і розвинені схеми обходу санкцій. Тому навіть формально однакові китайські обмеження можуть створювати різні наслідки для Москви та Києва.

У результаті Китай отримує можливість впливати на темпи виробництва дронів, формально не постачаючи готової зброї жодній зі сторін.

Європа також залежить від китайської промисловості

Український випадок є найбільш гострим через війну, але не унікальним.

Європа залежить від Китаю у постачанні рідкісноземельних матеріалів, постійних магнітів, акумуляторних елементів, електроніки, телекомунікаційного обладнання та промислових компонентів.

Протягом десятиліть європейські компанії переносили виробництво до КНР, оскільки це дозволяло скоротити витрати. Європа зберігала бренди, дослідницькі центри та конструкторські бюро, але втрачала здатність дешево й масово виготовляти базові деталі.

Тепер повернути ці виробництва виявилося значно складніше, ніж колись їх закрити. Потрібно будувати заводи, закуповувати обладнання, готувати персонал і роками підтримувати місцеві компанії державними замовленнями.

Навіть Франція, яка має розвинені автомобільну, авіаційну та оборонну галузі, лише зараз починає масштабувати випуск дешевших військових безпілотників. У серпні 2026 року Reuters повідомило про щонайменше шість партнерств між оборонними компаніями, автовиробниками та постачальниками автомобільних деталей.

Французька влада намагається використати досвід автомобільної промисловості для серійного виробництва електродвигунів, ударних дронів і систем боротьби з безпілотниками. Проте заплановані обсяги все ще значно поступаються масштабам, яких потребує Україна.

США обмежують Китай, але також залежать від нього

Сполучені Штати вже кілька років намагаються обмежити доступ Китаю до передових напівпровідників, обладнання для випуску мікросхем, систем штучного інтелекту та військових технологій.

Вашингтон також запроваджує вимоги до походження дронів і компонентів, які використовуються державними структурами та армією. У грудні 2025 року США заблокували імпорт нових моделей іноземних безпілотників, що насамперед зачепило китайських виробників.

Підставою стали ризики несанкціонованого доступу до даних, дистанційного втручання в роботу дронів і залежності від іноземного постачальника.

Однак створити повністю американський недорогий дрон виявилося непросто. Китайське походження можуть мати двигуни, контролери, радіосистеми, акумулятори, магніти, вуглецеве волокно та окремі мікросхеми.

Американські або європейські аналоги часто коштують у кілька разів дорожче. Для великого розвідувального безпілотника така різниця може бути прийнятною. Для одноразового FPV-дрона, який має випускатися сотнями тисяч, вона стає серйозною перешкодою.

Китай водночас має можливість відповідати власними обмеженнями. У серпні 2026 року Пекін посилив контроль над експортом дронів і пов’язаних технологій до США у відповідь на американські рішення щодо китайських компаній.

Так сформувалася технологічна санкційна війна: США обмежують доступ Китаю до передових мікросхем, а Китай використовує свою перевагу в серійному виробництві, сировині, магнітах і дронах.

Чи може Україна повністю відмовитися від китайських деталей

Технічно — так. Швидко й без зменшення виробництва — ні.

Україна вже виготовляє рами, антени, частину камер, контролерів, друкованих плат, систем зв’язку, пропелерів та двигунів. Окремі підприємства можуть демонструвати дрони з дуже високим рівнем локалізації.

Однак між виготовленням тисячі локалізованих апаратів і щомісячним виробництвом сотень тисяч дронів існує величезна різниця.

Для реальної незалежності потрібні десятки підприємств, які стабільно випускатимуть електроніку, камери, двигуни, батареї, радіосистеми та матеріали. Вони повинні мати довгострокові замовлення, доступне фінансування й гарантії попиту після завершення війни.

Поки цього немає, різка заборона китайських деталей могла б не посилити, а послабити українську армію. Випуск дронів скоротився б, ціни зросли, а військові отримували б менше апаратів.

Тому реалістична стратегія має складатися з двох паралельних процесів. Китайські компоненти потрібно використовувати там, де їм поки немає доступної заміни. Водночас держава та європейські партнери мають інвестувати в українські виробничі лінії, а не лише оплачувати імпорт.

Українські виробники вже шукають альтернативи в інших країнах Азії. У червні 2026 року Reuters писало, що компанії з України активніше співпрацюють із постачальниками з Тайваню та Японії, де виробляються камери, мікроелектроніка й інші важливі деталі.

Це не дозволить одномоментно замінити Китай, але може зменшити ризик повної зупинки виробництва через політичне рішення Пекіна.

Читай нас у Telegram та Sends