В останні дні в українському інфопросторі розгорнулася кампанія, яку інакше як «зимовою тривогою» не назвеш. За якихось 7-10 днів днів ціла плеяда абсолютно різних спікерів — від очільників регіонів до міністрів, прем'єра, представників «Укренерго» та профільних експертів — практично в унісон заявила: зима 2026-2027 буде найскладнішою за весь час. Складнішою навіть за попередню жахливу зиму, яка виснажила мільйони українців.
Усі спікери, нехай і трохи різними словами, транслюють одне й те саме послання: готуйтеся до зими, буде ще гірше, ніж було, хто має змогу — виїжджайте з міст або з країни, тощо. Дивним чином ця хвиля «зимових погроз» збіглася в часі з початком протестів у різних куточках України. Можливо, це лише збіг обставин, а можливо, що й ні.
Так чи інакше, вся ця ситуація змушує поставити два принципових питання: навіщо нас постійно залякують замість того, щоб пропонувати й реалізовувати конкретні державні рішення, і якою ж насправді буде ця зима та як до неї підготуватися, окрім як панікувати? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
«Торговці страхом» замість «торговців надією»: кому вигідна паніка
Вищезгадані кейси змушують серйозно замислитися над природою публічних заяв, які лунають із владних кабінетів та експертних майданчиків. Те, що ми спостерігаємо зараз — це класичний феномен, який у політичній науці описується як протистояння двох рольових моделей: «торговців страхом» і «торговців надією».
Завдання останніх — продавати суспільству образ світлого та успішного майбутнього. Вони визнають: так, буде складно, будуть труднощі, але ми впораємося, ми все пройдемо, ми вистоїмо, а тому не треба панікувати та впадати у відчай. Це, по суті, і є одна з ключових функцій державних діячів, справжніх лідерів — бути частково психологами для свого народу, давати не просто факти чи інструкції, а надію. Давати розуміння того, що цей важкий шлях має сенс і що держава не кине громадянина напризволяще.
Але складається стійке враження, що в сучасній Україні «торговці надією» зникли як явище. Їхнє місце монопольно зайняли «торговці страхом». Вони наперебій змагаються у похмурих прогнозах, доводячи й без того виснажене війною та невизначеністю суспільство до стану ще більшої тривоги і паніки. Усі як один повторюють мантру про те, що зима буде надзвичайно страшною, надзвичайно важкою, що будуть масштабні обстріли, що якщо є можливість — краще виїхати кудись в село або взагалі за кордон.
Це звучить як відома фраза, яку приписують королеві Марії-Антуанетті, яка оригінальним чином прокоментувала голодні бунти французької черні: «у них немає хліба — ну то нехай їдять тістечка!». Тобто це виглядає як абсолютно відірвана від реальності порада, де геть не врахована реальність мільйонів українців.
Що робити тим, у кого немає можливості виїхати? Що робити мільйонам чоловіків, які через страх мобілізації буквально замкнені в чотирьох стінах і не можуть навіть вийти з квартири? Що робити тим, хто хворіє або не має грошей? Врешті, чи вистачить взагалі місця в селах, якщо всі 3,5 млн мешканців Києва та 1,5 млн мешканців Харкова раптово покинуть міста? А хто буде працювати, в тому числі на важливих оборонних підприємствах, в інфраструктурі, в енергетиці? Хто платитиме податки, на які існують міністри та депутати, що роздають дурні поради? І ще безліч риторичних питань.
У цьому полягає головна проблема: «торговці страхом» абсолютно неконструктивні. Вони не пропонують альтернатив і системних рішень: ні як захиститися від ворожих ударів, ні як побудувати розподілену генерацію, ні як завершити, врешті-решт, війну, через яку всі ці проблеми взагалі існують. Вони, звісно, не говорять прямо щось на кшталт «взимку всі ляжемо й помремо», але по суті їхні меседжі зводяться саме до цього відчуття безнадійності та відсутності перспектив. Їхня порада «готуйтеся» — це просто порожній звук.
Як саме готуватися? Чому пересічна людина мусить виключно власним коштом і власними силами закупити все необхідне, самотужки утеплити оселю, власноруч зібрати автономну систему подачі тепла, електроенергії та води? Це, на хвилинку, колосальні для населення бідної країни фінансові та фізичні витрати. А що робити тим, у кого немає ані матеріальної спроможності, ані фізичних сил, ані технічних знань для такої автономізації? Мамам без чоловіка з маленькими дітьми, пенсіонерам у багатоквартирних панельках, багатодітним родинам, людям з інвалідністю, тощо.
Тут ми підходимо до фундаментального питання про суспільний договір. Навіщо люди державі — зрозуміло: сплачувати податки та воювати. Але що люди отримують взамін, коли і чиновники, і представники громадянського суспільства не пропонують їм нічого, окрім зловісного «готуйтеся»? Це виглядає як відверте зняття з себе будь-якої відповідальності. Схема проста: «виживайте самі, хто зміг — молодець, хто ні — співчуваємо, ми ж попереджали». Це імітація управління на тлі тотального перекладання відповідальності з державних структур на плечі окремого громадянина.
Все це дуже скидається на продуману політичну технологію — ту саму «торгівлю страхом». Коли людям страшно, коли вони дезорієнтовані, знервовані та панікують, ними значно легше керувати. Вони стають більш вразливими до будь-яких наративів з телеекранів, більш керованими, менш схильними до критичного мислення. Зайняті виключно виживанням, вони навряд чи вийдуть протестувати. І так далі. Це ази політичних технологій, описані в будь-якому підручнику за перший-другий курс політології.
Однак навіть якщо відкинути конспірологічні теорії, залишається відкрите питання: де в цьому процесі держава? Де професійні управлінці, які мають брати на себе відповідальність? З яких пір виживання взимку стало виключно особистою справою кожної окремо взятої людини — ніби в цьому немає жодного державного інтересу? Питання, на жаль, риторичні.
Реальний прогноз на зиму 2026-2027: до чого варто готуватися
Не дивлячись на всі справедливі питання вище, все ж варто тверезо оцінювати реальний стан речей. За вікном — тепле літо, і думати про холодний сезон у спеку відверто не хочеться. Але час спливає швидко, і щоб не вийшло як у відомій байці про бабку та мураху, готуватися насправді потрібно вже сьогодні — за можливості спокійно і без паніки.
Почнемо з погоди. Передбачити її з високою точністю аж за півроку, звісно, неможливо. Але за попередніми оцінками синоптиків, у суто метеорологічному сенсі зима 2027 року не має бути такою ж аномально холодною, як попередня. Найімовірніше, нас чекає період температурних контрастів. Можливі короткочасні, але сильні морози, які змінюватимуться настільки ж відчутними потепліннями. Тривалих затяжних періодів екстремального холоду, за попередніми розрахунками, не очікується. Це, мабуть, єдина відносно позитивна новина.
Однак на цьому хороші новини, на жаль, вичерпуються. Ключовий фактор, про який забувати не можна — це війна. Росія, без жодного сумніву, продовжить і посилить удари по об’єктах енергетичної та газової інфраструктури. Вона не припиняє цих атак навіть зараз, але з настанням холодів інтенсивність обстрілів гарантовано зросте. Це частина свідомої тактики ворога на знищення будь-якого нормального життя в Україні.
При цьому українська енергосистема досі перебуває у вкрай складному, подекуди критичному стані. Не можна сказати, що не робиться нічого: ремонтні роботи тривають. Але їх недостатньо, і темпи відновлення серйозно відстають від графіків. Наприклад, у Києві, який зараз приймає на себе основні удари, відновлення окремих ТЕЦ суттєво затримується, і повністю відновити всі потужності до початку зими, як планувалося, вже точно не вдасться. У кращому разі йдеться про вихід на 50-70% від необхідного обсягу генерації. Схожа ситуація і в Одесі, і в інших містах.
Це означає, що відключення електроенергії будуть навіть за умови повної відсутності нових ракетних ударів. А ми чудово розуміємо, що сценарій без обстрілів сьогодні виглядає фантастичним. Найбільш енергодефіцитні міста можуть у найважчих сценаріях залишатися без світла на кілька діб поспіль.
Не менш напружена ситуація і з газом. Уже сьогодні прогнозується дефіцит на рівні не менше 2 млрд кубометрів. Це не катастрофа і не означає автоматичного колапсу всієї системи теплопостачання, але це все одно величезний дефіцит, який створює додаткові ризики для проходження опалювального сезону.
Як підготуватися до зими 2026-2027: практичний план дій
Переходимо до ключового питання — «що робити». Найпростіший і водночас найскладніший у реалізації варіант — дійсно хоча б на кілька місяців просто виїхати з країни. Але очевидно, що така можливість є, на жаль, далеко не у всіх. Для абсолютної більшості українців, які залишаються вдома, розраховувати передусім потрібно на себе та на власні сили.
Почати варто з критично важливого — енергетичної автономії. Павербанки великої ємності, портативні зарядні станції, генератори (якщо дозволяють умови та бюджет), ліхтарі на ємних акумуляторах, джерела безперебійного живлення — це той мінімум, який дозволить пережити навіть тривалі відключення світла. І тут є ще один дуже важливий нюанс: літо — ідеальний час для таких покупок. Зараз попит на ці товари мінімальний, тож вони коштують набагато дешевше. Як тільки почнуться холоди, ціни на ті самі зарядні станції та генератори гарантовано злетять на 20-40%, якщо не більше. Тож кращого моменту для інвестицій у власну енергобезпеку, ніж зараз, просто не існує.
Другий не менш важливий напрямок — утеплення житла. Тут важлива кожна дрібниця: вікна, вхідні та балконні двері, дах, горище, стіни. Чим менше тепла витікатиме з вашої квартири чи будинку, тим довше вдасться зберігати більш-менш прийнятну температуру під час вимкнень централізованого опалення. Якщо немає грошей на капітальне утеплення фасаду, варто звернути увагу на локальні рішення: ущільнювачі для вікон, тепловідбивні екрани та батареї, теплоізоляція труб опалення на відкритих ділянках — та навіть звичайні щільні штори вже зменшують тепловтрати.
Нарешті, третє — варто заздалегідь серйозно обміркувати систему автономного обігріву. Залежно від фінансових і технічних можливостей, це може бути твердопаливний котел, безпечна автономна газова система обігріву або ж зв'язка потужного генератора з електричними обігрівачами та тепловими акумуляторами. Якщо ж ви мешкаєте в багатоповерхівці, де встановити котел неможливо фізично, варто принаймні мати одне компактне та безпечне автономне джерело тепла на кшталт туристичного газового обігрівача (суворо дотримуючись правил безпеки та вентиляції!) та запас балонів до нього.
Крім того, якщо є хоч теоретична можливість, варто розглянути тимчасовий переїзд до невеликого населеного пункту або села подалі від великих міст. Там, як правило, простіше організувати автономний побут, мати власну піч або твердопаливний котел. І це дає ще один суттєвий бонус: обстрілів енергетичної інфраструктури та промислових об'єктів у віддаленій сільській місцевості буде або значно менше, або не буде взагалі.
Думки експертів
Народний депутат, перший заступник голови комітету ВР з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Олексій Кучеренко зазначає: дуже хороше запитання — а чому всі разом кинулися говорити про надважку зиму, яка нас очікує.
«Я сам над цим думаю — а що це таке і чому так синхронно? Це скоріше просто зняття з себе відповідальності. Всі розрекламовані «плани стійкості» — це маніпуляція, бо я не вірю, що можна захиститися повністю, особливо від ракет і всього такого. Це міф. Мабуть, тоді хотіли психологічно заспокоїти людей, але зараз розуміють, що нічого нового не відбулося, нічого кардинально не змінилося у сфері безпеки та підготовки до зимового сезону. Зараз шукатимуть крайнього — або Свириденко, або Кличко, тощо. Але в такий спосіб готують населення, щоб перевести стрілки і зняти з себе відповідальність. А що робити людям — я не знаю. От кажуть деякі: «їдьте з Києва». Але ж ми розуміємо, що такі поради просто не мають жодної практичної цінності», — впевнений Олексій Кучеренко.
Експерт в сфері енергетики, голова Спілки споживачів комунальних послуг Олег Попенко каже: влада заявляє, що на нас чекає важка зима — але влади в таких заявах немає.
«Будь-яка заява влади в стилі «готуйтеся до важкої зими» — це визнання своєї некомпетентності і неготовності. Як в дитинстві, коли «а мы в домике». Ви готуйтеся самі. Я абсолютно впевнений: влада має робити інші заяви та впроваджувати інші дії. Потрібно чітко артикулювати, куди людина повинна йти, що вона повинна робити, де взяти гроші на підготовку, чим влада буде людям допомагати — тоді це вже буде вже більш-менш нормальна історія. А поки що ми цього не бачимо. Замість заяв, які лунають, що буде знову найскладніша зима — в моєму розумінні, фраза має звучати так: «Ворог не перестає бомбити, але ми готуємося, ми готуємо ППО, готуємо опалювальний сезон, але розуміємо, що ворог підступний, тому ми пропонуємо громадянам такі-то й такі-то умови і варіанти». Ось і все.
Людина має розуміти, що їй робити на випадок ускладнення ситуації. Що потрібно робити в багатоквартирному будинку, в приватному будинку, де взяти на це кошти. Хоча би перші 5 основних кроків. Наприклад, в багатоповерхівці: перевірити стан енергосистеми, замінити щитки в щитових, перевірити стан каналізаційних і водопровідних мереж, тощо. Це буде вже нормальна порада від влади. І не тільки порада, а й готовність надати певні кошти на ці роботи, або безвідсотковий кредит. Але нічого такого ми не чуємо і не бачимо. А бачимо якісь заяви якихось чиновників. А що вони зробили?» — задається питанням Олег Попенко.
Резюмуючи, зима 2026-2027 справді обіцяє бути дуже складною — в черговий раз. Взагалі так можна сказати про будь-який період року: важко згадати, коли за останні роки в Україні було хоч щось легке та приємне. Але зациклюватися на паніці, яку нам намагаються нав'язати з усіх інформаційних «прасок» — це найбільш програшна стратегія. Розраховувати виключно на якийсь абстрактний сприятливий сценарій, за якого влада раптово почне рятувати всіх і кожного, теж не варто.
Сподіватися потрібно передусім на себе, на свої сили, на допомогу родини та близьких, а готуватися варто до найскладнішого з можливих сценаріїв. І робити це варто вже зараз, поки надворі тепло, ціни в магазинах не так кусаються, а до перших холодів лишається достатньо часу, щоб усе спланувати та реалізувати без поспіху. Холодна зима — це виклик, який можна зустріти тільки з холодною головою.
