Коли ЗМІ на днях повідомили про незапланований та неафішований візит директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви, першою реакцією багатьох аналітиків було здивування. Адже ще кілька місяців тому саме Реткліффа називали одним із головних архітекторів жорсткої лінії Вашингтона щодо Росії. Однак чим далі, тим очевиднішою стає причина цієї поїздки. Скоріше за все, голова американської розвідки прибув не торгуватися про долю України чи Ірану, а попереджати. Його місія — донести до керівництва Кремля просту думку: у Вашингтоні, схоже, виявили ознаки підготовки Росії до «перевірки НАТО на міцність». І найімовірнішим полігоном для цього геополітичного тесту можуть стати країни Балтії.
За даними американської розвідки, Росія розглядає сценарії, які з одного боку важко назвати повномасштабною війною, але з іншого — вони цілком можуть перерости у збройний конфлікт між Москвою та Альянсом. Це можуть бути і кібератаки, що паралізують критичну інфраструктуру балтійських держав, і таємні диверсійні операції під чужим прапором, і навіть обмежене наземне вторгнення з метою швидкого захоплення якогось клаптика території. Звучить майже абсурдно з огляду на всі класичні уявлення про раціональність. Але саме цей абсурд протягом всіх останніх років є нормою зовнішньої політики Володимира Путіна. І саме цей абсурд, схоже, намагався зупинити Джон Реткліфф.
Чи може Росія напасти на держави Балтії і яким саме чином може відбутися цей гіпотетичний конфлікт? Видання UA.News розбиралося в питанні.
Логіка ескалації: Кремль не бачить абсурду у війні з НАТО?
У звичній раціональній системі координат війна з НАТО є самогубством для Росії. Військова міць Альянсу сумарно переважає російську на порядок, а ядерний арсенал обох сторін гарантує взаємне знищення. Однак Москва вже давно діє в іншій системі координат — у логіці керованої ескалації, де будь-який ризик виправданий, якщо він дозволяє досягти політичного результату. Кремль неодноразово доводив, що здатен переходити «червоні лінії», які Захід вважав незаперечними: анексія Криму, вторгнення в Україну, викрадення, вбивства та диверсії на території країн НАТО, використання хімічної зброї за кордоном (кейс Скрипалів у 2018 році), масований заліт БПЛА у повітряний простір Альянсу, тощо. Щоразу світ начебто й казав «це вже занадто», але щоразу Росія робила крок далі.
Напад на Балтію в цій парадигмі виглядає не безумством, а цілком очікуваною стратегією. Москва спостерігає за тим, як Захід поступово виснажується війною в Україні, як Трамп у США ставить під сумнів надійність американських гарантій безпеки, як європейські армії стикаються з дефіцитом боєприпасів та особового складу. Для Кремля це сигнал, що зараз чи не найкращий момент для «тестування» п'ятої статті Вашингтонського договору. Ліпшого міжнародного моменту не буде. Якщо НАТО не зможе адекватно відповісти на обмежену агресію проти однієї зі своїх країн, альянс фактично перестане існувати як ефективний військовий блок — в ньому просто не буде сенсу. Саме це і є стратегічною метою Путіна, який постійно марить «ворожим НАТО».
Саме тому очільник ЦРУ Реткліфф, можливо, намагався пояснити росіянам, що Вашингтон бачить цю гру і готовий до відповіді. Але проблема в тому, що Кремль не вперше чує подібні попередження, за якими не слідує нічого. У 2021 році попередник Реткліффа Вільям Бернс також приїжджав до Москви з вимогою не нападати на Україну. Його зустріли ввічливо, але, на жаль, геть не послухали. За кілька місяців, як відомо, Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Тож сьогодні ключове — аби за словами стояли дії.
Нарва, Сувалкський коридор та інші сценарії: де може спалахнути конфлікт
Говорячи про ймовірні напрямки потенційного російського удару по НАТО, найперше на думку спадають дві географічні точки: місто Нарва на кордоні Естонії та Росії і Сувалкський коридор — смуга території між Польщею та Литвою, яка з'єднує Росію та Білорусь із Калінінградською областю.
Нарва приваблює Кремль тим, що має величезний відсоток російського населення, що створює зручний ґрунт для сценарію «захисту співвітчизників». 87% відсотків жителів Нарви — етнічні росіяни, це буквально «шматок» Росії в Естонії на самому кордоні з РФ. Швидке захоплення міста, яке розташоване за лічені кілометри від російського кордону, може бути здійснено силами спецназу за підтримки артилерії та навіть авіації без повномасштабного вторгнення. Далі — проголошення якоїсь «народної республіки» чи пряма анексія, а також вимога до НАТО не втручатися.
Сувалкський коридор є стратегічно куди більш вразливим місцем з військової точки зору. Це вузька смуга близько 100 кілометрів шириною, захоплення якої дозволило б Росії з'єднати Білорусь з Калінінградом і фактично відрізати країни Балтії від решти Альянсу суходолом. Така операція вимагає значно більших ресурсів, ніж удар по Нарві, але вона й також має набагато більший військовий сенс. Росія могла б спробувати перерізати наземні комунікації НАТО і поставити Литву, Латвію та Естонію перед фактом блокади. І хоча подібний сценарій виглядає відверто авантюрним, варто згадати, що саме таку тактику Росія намагається реалізувати в Україні весь останній час.
Але найбільша небезпека полягає в тому, що Кремль може не обмежитися очевидними цілями. Російське командування розуміє, що Захід очікує удару саме по Нарві чи Сувалкському коридору: це занадто зчитується. Тому цілком може мати місце асиметричний хід: раптова кібератака на енергетичну інфраструктуру всієї Балтії одночасно з провокаціями на морі або в повітрі. Історія війни в Україні показала, що Росія вміє комбінувати всі види агресії одночасно: диверсії, ракетні удари, інформаційні кампанії та політичний шантаж. Саме такий гібридний напад найскладніше відбити, адже він не підпадає під класичне визначення війни, а отже, може й не запустити механізм п'ятої статті на автоматичному рівні.
Дипломатія останньої надії: що означає візит Реткліффа
Приїзд Джона Реткліффа до Москви в цьому контексті став не лише спробою попередити Кремль, але й демонстрацією того, що Вашингтон більше не покладається на звичайні дипломатичні канали. Коли розмовляти з Росією відправляють директора ЦРУ, це означає, що рівень загрози вважається надзвичайно високим. Білий дім, вочевидь, володіє конкретними розвідувальними даними, які свідчать про плани нападу на НАТО. І ці дані достатньо переконливі, щоб змусити одного з головних «яструбів» адміністрації Трампа сісти в літак і летіти в Москву.
Водночас сам факт візиту є тривожним сигналом для України. Якщо США настільки стурбовані ризиком війни з Росією в Балтії, що готові йти на прямі контакти з Кремлем, то питання української підтримки (яке і так не те щоби на часі) може відійти на третій план. Тому не виключено, що Реткліфф вів переговори про глобальну угоду, умовою якої може стати обмеження або припинення американської допомоги Києву. Такий сценарій став би катастрофою для України, але для адміністрації Трампа він може виглядати як прагматичний вихід із ситуації.
Не варто забувати і про іранський фактор. Росія активно підтримує Іран у протистоянні з Ізраїлем та США, і Вашингтон давно шукає способи розірвати цю «вісь зла». Реткліфф міг запропонувати Кремлю певні послаблення в обмін на зменшення військової співпраці з Тегераном. Якщо ця угода буде досягнута, Росія може виграти стратегічно, зберігши вплив на Близькому Сході та отримавши полегшення санкційного тиску. Для України це означало б подальшу ізоляцію, адже без іранської зброї Росія все одно зберігає потужний військовий потенціал, а от Україна без американської допомоги — ні.
Підбиваючи підсумки, історія має звичку повторюватися: і як трагедія, і як фарс. Восени 2021 року Вільям Бернс приїхав до Москви з попередженням про неприпустимість вторгнення в Україну. Через кілька місяців Росія розпочала найбільшу війну в Європі з часів Другої світової. Тепер, через п'ять років, Джон Реткліфф повторив цей візит з, можливо, попередженням про неприпустимість атаки на Балтію.
Чи означає це, що ми знову стоїмо на порозі війни? Не обов'язково. Але той факт, що голова ЦРУ терміново летить у Москву, свідчить про одне: американська розвідка вважає ту чи іншу загрозу реальною. І якщо Кремль знову не прислухається до попереджень, як це сталося з Бернсом, світ може прокинутися в новій реальності, де країни НАТО вже стають безпосередніми учасниками війни.
Логіка ескалації, якою керується Кремль, не передбачає зупинки на досягнутому. Кожен новий рубіж — лише сходинка до наступної «перемоги над Заходом». І якщо російське керівництво вирішить, що НАТО не наважиться застосувати п'яту статтю після загибелі кількох сотень солдатів у якомусь балтійському містечку, воно без вагань віддасть наказ про атаку. Питання лише в тому, чи вистачить у Заходу рішучості довести, що його гарантії безпеки — не порожні слова.
Цілком можливо, що Реткліфф спробував донести це до Кремля. Найближчий час покаже, чи почули його цього разу.
