«Реформи наближають наш вступ до ЄС, а війна змушує нас рухатися з безпрецедентною швидкістю», — стверджує Ксенія Улитовська, голова Хабу громадянського суспільства (Ukrainian Civil Society Hub) при Європейському парламенті. Нині у Брюсселі вона представляє Україну одразу на кількох інституційних платформах ЄС і добре знає внутрішню «кухню євроінтегарції».
Ксенія Улитовська — представниця Дніпропетровського регіону та координаторка офісу Дніпропетровської обласної асоціації органів місцевого самоврядування при Європейському комітеті регіонів, голова представництва Асоціації українських банків та представниця Федерації страхових обʼєднань України при Європейському економічному і соціальному комітеті, лобістка та громадська діячка.
В інтерв’ю UA.News Ксенія Улитовська розповідає про те, як українські регіони впливають на рішення ЄС, чому Києву варто вчитися не лише у Європи, а й ділитися власним досвідом, як працює європейський лобізм та чому післявоєнний економічний стрибок потрібно готувати вже зараз. Далі — її пряма мова.
Україна в європейських інституціях: від кандидата до партнера
Робота в європейських інституціях дає можливість нашим колегам бачити Україну не просто як державу-кандидата, а як партнера, який вже інтегрований у щоденну роботу європейських інституцій.
Європейський комітет регіонів — консультативний орган, який представляє голос регіонів, місцевого самоврядування, децентралізації та регіональної політики. У ньому я представляю Дніпропетровщину.
Європейський економічний і соціальний комітет — це простір для діалогу бізнесу, профспілок, громадянського суспільства та інституцій щодо економічної й соціальної політики.
У Європейському парламенті я працюю на політичному рівні, де формуються рамкові рішення щодо України, її майбутнього в ЄС, фінансових інструментів підтримки тощо. Фактично ми забезпечуємо інституційну присутність України.
В Економічному і соціальному комітеті йдеться про залучення інвестицій, фінансових інструментів, відновлення та модернізацію, підготовку до членства в ЄС і реальне наближення правил.
Я розумію, як працює Європа, її політична культура та ментальність, і намагаюся перекласти цю логіку на українські реалії. Європа мислить десятиліттями наперед, а ми часто змушені думати від сьогодні до завтра.
Моя задача — розуміти європейців і пояснювати їм, чого прагне Україна. Водночас я чую людей, які щодня перебувають під обстрілами. Коли їм кажуть: «Вам потрібно впровадити реформи, які дадуть результат, можливо, у 2030 році», вони відповідають: «Який 2030-й? Ми не знаємо, що буде завтра».
Саме в цьому і полягає баланс. Я пояснюю європейцям, чому певні процеси в Україні не можна оцінювати винятково через довгострокову перспективу. А українцям — що реформи все одно потрібно впроваджувати вже зараз. Бо інакше ми можемо втратити ринки, час і конкурентні можливості.
Євроінтеграція під час війни: Україна швидше рухається до ЄС
Євроінтеграція необхідна Україні. І, на мою думку, ми робимо це вчасно. Якби ми рухалися в мирних умовах, процес був би значно повільнішим. Зараз у нас є потужна підтримка і фінансові можливості для проведення реформ.
Наприклад, програма Ukraine Facility передбачена для України, хоча вона ще не є членом Європейського Союзу. Ми отримуємо значні переваги від цієї співпраці, впроваджуємо реформи й поступово наближаємося до стандартів ЄС.
Логіка така: впроваджуємо реформу — отримуємо фінансування. Саме так працює Європейський Союз: країни-члени виконують певні вимоги й отримують підтримку зі спільного бюджету. Але ця теза є вірна як загальний стратегічний принцип європейської фінансової допомоги та політичної логіки («послуга за послугу» у сфері верховенства права і стандартів), проте він не відображає всю складність бюрократичних і політичних механізмів прийняття рішень у Євросоюзі.
З Україною зараз відбувається схожий процес.
Реформи наближають наш вступ до ЄС, а війна водночас змушує нас рухатися з безпрецедентною швидкістю. Для України це показник того, що навіть у воєнному стані ми можемо швидко й професійно реагувати на виклики. Для Європи — також сигнал, що Україна здатна змінюватися.
Водночас реформування потрібне і самому Євросоюзу. Європа часто приходить до цього через багаторічний досвід.
Наприклад, зараз ми разом із Федерацією страхових об’єднань України вивчаємо європейський досвід. Країни ЄС можуть працювати з певною реформою десятиліттями, а потім визнати, що вона не дієва.
Ми намагаємося використовувати цей досвід, щоб не впроваджувати механізми, які виявилися неефективними. Вивчаємо практику Бельгії, Німеччини, Франції, збираємо аргументи й документи, які можуть показати, як саме певні рішення працюють на практиці.
Для України важливо не просто копіювати європейські правила, а вчитися на досвіді ЄС і не повторювати його помилок.
Відмінність у ментальності: європейська бюрократія проти української швидкості
Ми проводимо Zoom-зустріч, де з одного боку будуть бельгійські чи інші європейські колеги, які мислять у межах місцевих правил, обмежень і бюрократичних процедур, а з іншого — українці, які працюють навіть під час обстрілів.
У нас люди можуть сказати: «У мене зараз зникне зв’язок, я перебіжу в інше місце — і продовжимо». І при цьому вони залишаються позитивними та надзвичайно працездатними.
Європейці мислять довгостроково. Наприклад, вони говорять про нормативні зміни, які Україна має запровадити до 2030 року. Я це розумію, тому що знаю, наскільки повільно в Європі можуть рухатися навіть прості процеси.
Але водночас ми повинні дивитися вперед. Наприклад, європейський Omnibus — великий пакет нормативних змін. Європейський бізнес сам заявив, що не готовий так швидко переходити на запропоновані стандарти, тому документ переглядали.
Україна має вже зараз готуватися до таких правил. Бо буде дуже боляче, якщо після вступу до ЄС ми виявимося не готовими до його стандартів.
Показовою є історія з пластиковими пляшками та прикріпленими до них кришечками. У Європі цей процес тривав близько 14 років. Частина компаній виступала проти змін, інші поступово готували виробництво до нових вимог.
Ті, хто почав готуватися заздалегідь, зрештою виграли. Компанії, які не модернізували виробництво і намагалися лише протидіяти змінам, у результаті втратили ринок.
Це хороший приклад для українського бізнесу: навіть якщо якась вимога здається далекою, до неї варто готуватися заздалегідь.
Банки та страховики: наскільки Україна готова до європейського ринку
Український банківський сектор уже працює за багатьма європейськими принципами. Банківська система, регулювання, нагляд і прозорість значною мірою відповідають європейській логіці. Він уже працює майже за європейськими стандартами.
Страховий ринок взагалі більш ніж на 90% готовий до вступу України в ЄС. Залишається, зокрема, імплементація директиви Solvency II.
Причому тут Україна вже може ділитися власним досвідом. Ми можемо показувати Європі, як вистояти у кризових умовах. Я постійно кажу європейським колегам: давайте розкажемо, як вистояла наша банківська система. Попри війну, відключення електроенергії та постійні атаки, вона продовжує працювати.
Нам є чим пишатися, і цим досвідом ми можемо ділитися з європейцями — зокрема щодо стійкості фінансової системи в кризових умовах.
Банківський сектор між регуляцією та воєнними ризиками
Одна з найбільших дискусій — це баланс між швидкістю відновлення та жорсткістю регулювання.
Українські банки намагаються відстояти передбачуваність регуляторної політики. Ми збираємо європейський досвід і шукаємо аргументи, які допоможуть переконати регулятора в необхідності більш збалансованого підходу. Адже від роботи банківського сектора залежить і робота всього бізнесу.
Друга надзвичайно болюча тема — воєнні ризики. Як працювати з активами, інвестиціями та страховими продуктами в умовах постійної загрози?
Я багато працюю з бізнесом та інвесторами. Деякі інвестори готові заходити в Україну, але не зараз. Головна причина — неможливість повноцінно застрахувати воєнні ризики.
Третя тема — доступ українських банків і компаній до європейських фінансових інструментів. Ми повинні бути не лише отримувачами допомоги, а й повноцінними учасниками європейського ринку.
Лобізм у ЄС: чому це не кулуарна домовленість
Коли я тільки приїхала до ЄС, у мене було певне ставлення до лобізму. В Україні це слово часто асоціюється з кулуарністю та корупцією, просуванням інтересів олігархів, депутатів чи окремих компаній.
Але в ЄС, США та інших країнах існує культура лобізму. Це прозорий, регульований і легальний механізм впливу на політику. У Європарламенті 720 депутатів, які спеціалізуються на різних напрямках. Закони ж ухвалюються всіма разом. Тому лобісти приходять до депутатів і пояснюють, чому певне рішення важливе для конкретної сфери.
Можуть прийти представники бізнесу чи окремої галузі й аргументувати, чому певний закон потрібно підтримати. Інші лобісти можуть так само переконувати, чому цього робити не варто. Депутат аналізує аргументи й ухвалює рішення. При цьому зустрічі з лобістами офіційно декларуються.
Для України важливо створити такі ж прозорі правила гри. Ми вже рухаємося в цьому напрямку — зокрема, працює Реєстр лобістів, мусять також бути чіткі процедури взаємодії з органами влади; участь не лише бізнесу, а й громадянського суспільства та професійних асоціацій — щоб інтереси були збалансованими, а не монополізованими;
Асоціація українських банків уже присутня в цьому Реєстрі. Вона доносить позицію учасників ринку до законодавців і регулятора.
У ЄС лобістичний ринок значно масштабніший. Існують приватні лобістські компанії, які за великі кошти представляють інтереси бізнесу. Але це відбувається прозоро. Україні потрібна саме така культура відповідального та відкритого лобізму- коли просування інтересів означає не лише отримання вигоди, а й взяття зобов’язань щодо розвитку ринку, регіону, галузі.
Український хаб при Європарламенті: протидія російським наративам
Український хаб громадянського суспільства при Європейському парламенті працює з 2022 року. Після початку повномасштабної війни президентка Європарламенту Роберта Мецола надала нам приміщення.
За перші роки роботи ми провели понад 300 заходів. Їхня мета — популяризація України та протидія російським наративам.
Російська медійна пропаганда в Європі працює дуже агресивно, тому нам щодня доводиться пояснювати: «Ні, це неправда». Ми використовуємо для протидії різні формати. Це і громадські акції, і культурна дипломатія, і презентація української культури, і документальні фільми про наслідки війни.
Наприклад, до Європарламенту привозили фільм «Ромчик» — реальну історію українського хлопчика з Вінниці, який отримав тяжкі опіки унаслідок ракетного удару, а його мама загинула.
Хаб став своєрідною платформою для українських громадських організацій. Ми проводимо саміти, об’єднуємо українські ГО та діаспори з різних країн, організовуємо спільні заходи з німецькими, нідерландськими та іншими організаціями. Ми відкриті для всіх, але водночас ретельно перевіряємо організації, перш ніж рекомендувати їх Європейському парламенту для проведення спільних заходів.
Нам доводиться постійно змінювати формати, щоб український голос залишався почутим.
Що дає Україні Комітет регіонів
У Комітеті регіонів я представляю Дніпропетровщину. Це інструмент практичної роботи, який дає можливість регіонам впливати на європейську політику у сферах регіонального розвитку, відновлення інфраструктури, зеленого переходу та цифровізації.
Комітет також створює можливості для партнерства між українськими регіонами та країнами ЄС — від спільних проєктів до програм відновлення, допомоги й оздоровлення дітей.
Комітет формує політичні сигнали щодо підтримки України, її відновлення та майбутнього членства в ЄС. Ми створюємо робочі групи, готуємо пакети підтримки, проводимо конференції. Моя участь полягає в тому, щоб перекладати реальні потреби українських регіонів на мову європейської політики.
Ми працюємо не лише з Дніпропетровщиною, а й допомагаємо іншим українським регіонам — Харківщині, Одещині та іншим. Це питання безпеки громадян, інвестицій, промисловості, логістики, енергетики.
Якщо потрібна точкова допомога, ми виходимо на європейських депутатів і безпосередньо комунікуємо з ними. Я озвучую потреби, які необхідно вирішувати терміново: гуманітарну допомогу, генератори, програми оздоровлення дітей. Наприклад, Іспанія чи Греція можуть запропонувати допомогу з оздоровленням дітей. Минулого року ми також працювали з Верхньою Австрією.
Фактично це голос європейських регіонів і громад на найвищому інституційному рівні.
Українські громади під час війни: нова перша лінія управління
Під час війни громади фактично стали першою лінією управління кризою. Вони займаються евакуацією, укриттями, відновленням після ударів, допомогою переселенцям, підтримкою економічної активності, бізнесу та робочих місць.
Водночас громади стали комунікаторами з міжнародними партнерами й часто — безпосередніми бенефіціарами проєктів допомоги та відновлення.
Для мене громади сьогодні — справжні герої.
Так само важливу роль відіграють громадські організації та волонтери. Але волонтерський ресурс поступово виснажується. Якщо у перші роки війни людей, готових допомагати, було дуже багато, то зараз залучати волонтерів значно складніше.
Релокація бізнесу: Дніпропетровщина залишається регіоном можливостей
Бізнес працює. І це, на мою думку, справді заслуговує на повагу. Я допомагаю підприємствам із релокацією, масштабуванням у Європі, пошуком партнерів. Частина компаній переміщується на захід України, частина масштабується.
Це об’єктивний процес, пов’язаний із безпекою, логістикою та інвестиційними ризиками. Дніпропетровщина сьогодні — прифронтовий регіон, тому інвестори природно дивляться також на безпечніші території.
Водночас активно працює Дніпропетровське інвестиційне агентство. Воно займається прозорістю, участю в тендерах, входженням у систему управління публічними інвестиціями DREAM.
Агентство сформувало інвестиційний паспорт області, презентує регіон європейським партнерам і працює з потенційними інвесторами.
Ми також представляємо область на європейських заходах, зокрема на Тижні регіонів та заходах Комітету регіонів.
Моя задача — донести європейським партнерам, що Дніпропетровщина — це не лише регіон ризику, а й регіон можливостей, який буде ключовим для післявоєнного відновлення України.
Нові моделі підтримки вже зараз — під час війни
Інвестори зацікавлені Україною. Але сьогодні першими питаннями, які вони ставлять, залишаються страхування воєнних ризиків і логістика.
Водночас Україна вже бачить нові моделі підтримки. Наприклад, Фінляндія виділяє кошти на відновлення інфраструктури Дніпропетровщини, а Європейська комісія пропонує механізми страхування воєнних ризиків.
Це показує, як європейські партнери адаптуються до умов війни: хтось виділяє кошти, хтось інвестує, хтось страхує ризики. Ми повинні готуватися до післявоєнного економічного стрибка вже зараз.
Допомога ЄС: чому Європі дедалі складніше підтримувати Україну
Заяви країн Балтії про додаткову допомогу ЄС для компенсації економічних та оборонних втрат від російської агресії, безумовно, дають європейським країнам стимул не послаблювати підтримку України.
Для України це позитивний сигнал. Але водночас потрібно розуміти, що Європа також має власні потреби у фінансуванні оборони.
Європейські країни значно збільшили оборонні видатки, перерозподіляючи кошти з інших сфер. Це викликає невдоволення частини громадян, коли скорочуються видатки на медицину чи освіту. І саме тут активно працюють російські наративи: мовляв, усі проблеми пов’язані з Україною, а допомогу Києву потрібно припинити.
Це замкнене коло: внутрішні проблеми Європи намагаються пов’язати з підтримкою України, а російська пропаганда використовує це для послаблення європейської солідарності.
Хоча зрештою європейці усвідомлюють, що так діяти не варто, і ось так працює цей механізм.
Інформаційна війна: чому Україні потрібно говорити з Європою не лише про війну
У Європі ми маємо ще один фронт роботи — інформаційну боротьбу.
Мені постійно доводиться пояснювати, що Україна та Європа — не конкуренти, а партнери. Україна — самодостатня країна, яка навіть під час війни продовжує розвивати економіку, фінансову систему та державні інституції.
Ми маємо показувати не лише руйнування, а й власні можливості, досвід стійкості, відновлення та модернізації.
Чи може змінитися політика ЄС щодо України
Я не думаю, що європейська політика щодо України залежить лише від настроїв окремих політиків. Процес євроінтеграції вже активно рухається.
Звичайно, політична ситуація може змінюватися, до влади можуть приходити політики з проросійськими поглядами. Такі люди були та залишаються у європейських інституціях.
Але загальні настрої в Європі залишаються проукраїнськими. Європейські політики бачать Україну як демократичну європейську державу з великим потенціалом.
Російські наративи про те, що після вступу до ЄС Україна нібито стане проблемою для Європи, стане «другою Грецією», розвалить ринок або повторить шлях інших країн, не відповідають реальності.
Я вважаю, що Україна має потужну підтримку Європейського Союзу. І мені хотілося б, щоб українці самі це усвідомлювали. Ми не додаток до ЄС. Ми не входимо до Європи як «нещасна країна», якій потрібно лише допомагати. Ми вже є частиною європейського політичного простору й активним його учасником.
