У Польщі загострюється політичне протистояння між урядом Дональда Туска та президентом Каролем Навроцьким. Конфлікт прив’язують до майбутніх парламентських виборів 2027 року, де політичні коаліції Туска і Навроцького виступають головними опонентами.
Один із свіжих епізодів протистояння стався 17 вересня і зводився, по суті, до публічної перепалки. До річниці поразки Польщі на початку Другої світової війни, коли її окупували війська Вермахту та СРСР, Навроцький написав у соцмережі: «Ми є народом, який може втратити територію, але ніколи не втратить душі; може віддати територію – але ніколи не віддасть своєї Вітчизни». Туск одразу ж розкритикував це твердження: «Пане президенте, пропоную видалити цей допис. Ми не збираємося поступатися жодним клаптиком нашої території». Навроцький у відповідь заявив, що говорив саме про історичні події та рекомендував прем’єру не коментувати дописи, а «якнайшвидше звернути увагу на законопроєкт щодо зниження цін на пальне».
За два тижні до цього польські ЗМІ вже написали про нову фазу політичної боротьби між Президентським палацом та канцелярією прем'єр-міністра. Зауважуючи, що конфлікт не є результатом особистих рішень Туска чи Навроцького, а став постійним елементом внутрішньої політики. На жаль, велика увага у цьому протистоянні відводиться не внутрішнім питанням, а питанням історії, зокрема українській темі.
У якій точці напруги зараз перебуває політична боротьба у Польщі, а головне - як вона позначиться на відносинах з Україною видання UA.News запитало в українських експертів-міжнародників.
Євген Магда: Польща залишається для нас стратегічним партнером і тилом
«Політична ситуація в Польщі визначається тим, що з березня поточного року в країні фактично стартувала парламентська виборча кампанія. Її можна описати, якщо коротко, назвою відомого польського ще чорно-білого телесеріалу «Ставка більша за життя», — каже Євген Магда, директор Інституту світової політики.
«Річ у тім, що в Польщі сьогодні спостерігається «дуополь» - баланс між лівоцентристами і правими праворадикалами, приблизно 50/50. Про це свідчать і результати президентських виборів 2020-2025 року і нинішня політична ситуація. Але варто сказати, що в польській політичній культурі зараз обмін публічними випадами має, я б сказав, надзвичайно масштабний характер.
Парадокс ситуації полягає в тому, що голосування на парламентських виборах пройде аж восени 2027 року. Тобто, ще навіть екватор парламентської кампанії в Польщі не пройдено. І думаю, що різноманітних обопільних голок буде ще дуже і дуже багато.
Для України — це, з одного боку, виклик. Тому що українські громадяни, які перебувають як трудові або воєнні мігранти на території Польщі, є дуже помітними. Вони є помітним фактором, який впливає на суспільно-політичну ситуацію в державі.
З іншого боку, Польща залишається для нас стратегічним партнером і стратегічним тилом. Будь-які загострення, будь-які суперечки навколо Польщі для України створюють достатньо негативний фон. Тому Україна, напевне, не повинна брати жоден бік і робити якісь політичні реверанси, попри те, що зараз Дональд Туск, так би мовити, за посадою взяв участь у саміті Карпатської ініціативи в Буковелі.
Нам треба розуміти, що Польща для нас важлива, і намагатися вибудовувати парадигму спільної відповіді на ті проблеми, які виникають у польсько-українських відносинах. Це непросто. Це буде стикатися з опором з різних боків, але це, на мою думку, єдиний вихід на сьогоднішній момент».
Віталій Кулик: Екстремали будуть вимагати все більше поступок
«Українська тема є одним із елементів внутрішньополітичних розкладів Польщі та активно експлуатується. Навіть коли не згадується напряму Україна, вона передбачається. На антиукраїнській риториці гріють свої електоральні перспективи крайні праві, партія «Корона», наприклад. Вони намагаються так розіграти електоральну карту, щоб отримати дивіденди, провокуючи лінії розлому з Туском і центристами», — пояснює Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
«Деяким політикам у Польщі здається, що ця історія експлуатації електоральної ксенофобії та лінії розколу є контрольованою. Але насправді кажуть, що тільки-но камера вимикається, риторика щодо України змінюється: «Ми з вами готові говорити раціонально. Ми все підтримуємо. Ви будете отримувати допомогу. Мовляв, це лише на камеру для виборів, для політичних дивідендів».
Але насправді це розігріває польське суспільство. Ті, хто грається в це, сподіваються, що, отримавши голоси, вони потім будуть проводити власну політику, не оглядаючись на виборця з екстремальними радикальними поглядами. Але насправді саме екстремали будуть вимагати все більше поступок собі, якихось радикальних чітких червоних ліній, за які уряд не зможе виходити. І таким чином формувати вже не просто історичні непорозуміння між Польщею та Україною, а формувати цілі зони, де неможливе порозуміння, де неможливе зближення. Навіть на фоні спільного ворога чи спільної небезпеки. І, як на мене, це є небезпечним і для України, і для Польщі.
Варто зазначити асиметрію, яка є в україно-польських відносинах. Українське питання в польському суспільстві цікавить набагато більше людей, ніж польське питання в Україні. На кухнях звичайних пересічних поляків питання українців, питання не лише мігрантів, але й історичні образи хвилюють до 70% людей, які про це говорять, це перепроживають, про це читають і цікавляться.
В Україні, якщо 10% буде в тематиці польських відносин, це добре. І то через те, що в Польщі живуть їхні родичі, які виїхали під час війни. Або хтось зачепився оком за історію про побиття українця або якісь антиукраїнські погроми в Польщі. І все. Це не симетрично.
Навіть коли такі люди, як Лешек Міллер чи інші, нібито раціональні польські політики, розповідають про наявність в оточенні Зеленського антипольської партії, це виглядає достатньо дико для українського оглядача. Українці не живуть Польщею.
Українці цікавляться Польщею в контексті спільної взаємодії протиставлення російській загрозі або європейській інтеграції. Історичні протиріччя між Польщею та Україною цікавлять істориків та невеликий відсоток людей. Але у Польщі інша оптика.
Це лише поглиблює розкол і протиріччя, розгріває польське суспільство. Як наслідок, можуть бути ухвалені рішення. З часом або зараз, наприклад, отримають голоси люди, які не граються в антиукраїнську риторику, а щиро у ній живуть. Бо Гжегожа Брауна я не вважаю людиною, яка експлуатує антиукраїнську риторику. Я вважаю, що він безпосередньо цим живе — це його погляди.
Відповідно, такі люди є в Польщі, вони зараз рвуться у владу. Люди, яких раніше розглядали як епатажних фріків, які ходили в стерилізованій військовій формі 20-х років. Але насправді ці люди зараз мають популярність. Їхні ідеї «заходять» ультраправому електорату, який розширився. А там є і дружба з Росією — необхідно перегорнути сторінку, і треба вічний мир з Росією укласти, і наш ворог не Росія, а Німеччина, наприклад. Це все звідти. Це є небезпечним і для Польщі, і для України.
Тому Києву треба бути дуже уважним. Не створювати точок, якими можуть скористатися праві, той же Навроцький та інші в Польщі, для поглиблення антиукраїнських настроїв, і що може створити проблеми для Туска і центристів».
Іван Ус: Тактично Україна стає «заручником» електоральних змагань
«Загострення внутрішньополітичної боротьби в Польщі між правоконсервативним президентом Каролем Навроцьким та центристським прем'єр-міністром Дональдом Туском безпосередньо позначається на стабільності стратегічного партнерства з Україною. Хоча загальний консенсус польських еліт щодо необхідності підтримки Києва проти російської агресії зберігається, тактично Україна стає «заручником» електоральних змагань» , — вважає Іван Ус, головний консультант Центру зовнішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень
Основні вектори впливу цього протистояння на Україну:
1. Криза в історичній площині та дипломатичні демарші
Історична пам'ять стала головним інструментом Навроцького для залучення правого електорату;
• Скандали з нагородами: Рішення Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла через присвоєння підрозділу ССО імені Героїв УПА спровокувало глибоку дипломатичну кризу. Це призвело до ланцюгової реакції, коли провідні українські діячі (експрезиденти, міністри) масово відмовилися від польських відзнак;
• Блокування євроінтеграції: Існують ризики, що крило президента намагатиметься офіційно пов'язати подальший поступ України до ЄС із поступовими поступками Києва в історичних суперечках (ексгумація, трактування Волинської трагедії).
2. Подвійна риторика та розмивання міжнародної єдності
Через політичний розкол польська влада демонструє два різні підходи, що ускладнює комунікацію з Україною:
• Позиція Кароля Навроцького: Жорстка, безкомпромісна та прагматична за принципом «послуга за послугу», яка підтримується значною частиною польського суспільства. Політичні опоненти всередині Польщі звинувачують цей підхід у радикальному популізмі, який грає на руку Москві.
• Позиція Дональда Туска: Прем'єр намагається діяти більш гнучко, називаючи конфлікт «стратегічною помилкою», яка шокує союзників. Проте Туск також змушений зважати на внутрішні настрої і заявляти, що чекає кроків назустріч від Києва. Крім того, лідери постійно обмінюються шпильками — наприклад, нещодавня публічна суперечка Туска і Навроцького через висловлювання про «поступку територіями» у контексті річниці подій 1939 року.
3. Безпекові та військові ризики
Росія активно використовує внутрішньопольські чвари для посилення гібридних ударів.
• Гібридні загрози та провокації: На тлі російських обстрілів прикордонних українських станцій (наприклад, біля Ягодина) та загрози залітання дронів на територію НАТО, єдність силового блоку Польщі є критичною. Політичні суперечки послаблюють швидкість ухвалення рішень, хоча Туск запевняє, що Польща залишається непохитним союзником у межах Статті 5 НАТО.
• Радикалізація на місцях: Внутрішня напруга підживлює побутовий антиукраїнський популізм. Дональд Туск уже публічно закликав президента засудити випадки насильства проти українців у Польщі, наголошуючи, що агресивна риторика політиків легітимізує дії радикалів.
Підсумок для України: Боротьба між Туском та Навроцьким не зупинить постачання зброї чи закриття кордонів, оскільки безпека Польщі критично залежить від стійкості ЗСУ. Проте вона суттєво ускладнює дипломатичний трек, створює інформаційний шум, яким користується російська пропаганда, та сповільнює інтеграцію України до європейських інституцій.
