Вранці 24 червня 2025 року було оголошене перемир’я між Іраном та Ізраїлем. Війна між цими країнами триває вже майже 2 тижні. Але буквально за півгодини чи годину обидві сторони продовжили завдавати ракетних ударів одна по одній. Тель-Авів звинуватив Тегеран у тому, що той порушує угоду, і пообіцяв відповідь.
Навіть якщо це припинення вогню спрацює на якийсь час — безліч експертів упевнені, що воно не стане тривалим. Зокрема, в самому Ізраїлі популярна думка, що Іран ще «не дотиснули» і війна ризикує розгорітися знову. У регіоні зберігається висока напруга, і експерти не дають великих шансів на тривале перемир'я.
На цьому фоні Росія, яка вже давно позиціонує себе як партнер і союзник Ірану, публічно пообіцяла «всебічну підтримку іранському народу». Зокрема, міністр закордонних справ Ірану нещодавно відвідав Москву, де провів зустріч з російським диктатором Володимиром Путіним. Саме останній, до того ж неодноразово, наголошував на необхідності підтримати Іран.
Але чи здатна Росія дійсно надати Ірану суттєву військову допомогу? І якщо так — то яку саме? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Як Іран перетворився на мішень
Загалом у цій війні перш за все дивує відверта слабкість Ісламської республіки. Іран, попри численні санкції, внутрішні проблеми, нестабільність та неефективність режиму аятол, залишається однією з найпотужніших у військовому сенсі країн регіону. І сама постановка питання про допомогу виглядає на перший погляд дивною.
Іранські збройні сили налічують понад 600 тисяч військовослужбовців тільки у регулярній армії. Ще близько 130 тисяч складають Корпус вартових ісламської революції (КВІР). До 300 тисяч людей налічується в батальйонах «Басіджи» — іранський аналог загонів територіальної оборони. Мобілізаційний резерв складає близько 10 мільйонів осіб.
Тегеран має розгалужену ракетну програму — від тактичних ракет до балістичних далекобійних систем, таких як «Шахаб» і «Саджіль». ППО країни включає як радянські зразки, так і модифіковані системи власного виробництва. І це вже не кажучи про ядерну програму, яка дозволяє в перспективі створити власну зброю масового ураження, що і непокоїло Ізраїль.
До того ж саме Іран у 2022-2023 роках надавав Росії військову допомогу. Зокрема, сумнозвісні безпілотники Shahed-131/136, які Москва активно використовує у терорі України. Іранці передавали також технології з виробництва дронів та ракет, включаючи копії китайських та північнокорейських зразків. Тож у цьому союзі двох автократій Іран тривалий час виступав не одержувачем допомоги, а навпаки — її донором.
Врешті, економіка Ісламської республіки, за наявності нормального управління та доступу до ринків, могла б стати однією з найуспішніших у світі. Все завдяки величезним запасам нафти, газу, кольорових металів і урану. Проте санкції та неефективне і корупційне правління режиму аятол призвели до того, що країна перебуває у тривалій економічній депресії.
Попри все це, Ізраїль разом із США впевнено демонструють повну технологічну та військову перевагу над Тегераном — якщо не сказати тотальну. Вочевидь, самому витягнути це протистояння Ірану буде дуже складно, якщо взагалі можливо. То чи справді Москва зможе йому допомогти?
Російська допомога: чого чекати не варто
Експрезидент РФ Дмитро Медведєв, який давно перетворився на головного «ядерного яструба» російської пропаганди, нещодавно натякнув на можливість передачі Ірану ядерної зброї. Але це більше схоже на інформаційний вкид, ніж на реальну перспективу.
Жодна ядерна держава, навіть така непередбачувана, як Росія, не ризикне напряму передати зброю масового ураження іншій країні. Тим паче, коли влада у цій країні належить радикальному теократичному шиїтському режиму, в ідеології якого, зокрема, існує таке поняття як «Ашура» — смерть у нерівному бою заради Аллаха, метафоричний Апокаліпсис, який дарує вічне життя у раю.
Тут виникають занадто великі ризики, включаючи справжню міжнародну ізоляцію, жорстокі санкції та навіть військову відповідь. Поки що навіть КНДР не зважилася на подібні речі— і малоймовірно, що РФ піде далі. Тож очікувати, що хтось «подарує» Тегерану ядерну бомбу, навряд чи варто.
Передача ракет і безпілотників Ірану також малоймовірна. По-перше, у самого Ірану загалом вистачає таких засобів. По-друге, Росія активно витрачає все, що виробляє, на терор України. Завантаженість російського ВПК сьогодні величезна, заводи працюють в 3-4 зміни, і навіть так для власних потреб озброєння не вистачає. Зайві постачання за кордон просто підірвуть російську обороноздатність. Тож цей сценарій залишається малоймовірним.
Варіант із введенням російських військ в Іран — теж щось з розряду фантастики. Вся боєздатна частина армії РФ сконцентрована в Україні. Кого і навіщо вводити, враховуючи, що за розміром іранські збройні сили як мінімум співпідставні з російськими? Врешті, операція проти Тегерану з боку США чи Ізраїлю у форматі наземного вторгнення навіть не розглядається. Тож і жодних підстав для розгортання контингенту не існує.
Є також варіант залучення флоту. Однак сучасна міжнародна ситуація робить і цей сценарій нереалістичним. Босфор для військових кораблів заблокований згідно з Конвенцією Монтре. Чорноморський флот РФ ледь не наполовину знищений Україною — країною, яка взагалі свого флоту не має. Балтійський та Каспійський флоти не зможуть ефективно діяти на Близькому Сході.
Залишається, в теорії, Тихоокеанський та Північний флоти, однак обхідні маршрути занадто дорогі, довгі й ризиковані. Та й ефективність класичного флоту у сучасній високотехнологічній війні перебуває під величезним питанням. Що чудово доведено ганебним для Росії напівзнищенням Чорноморського флоту, залишки якого взагалі довелося перебазовувати з Криму до Новоросійська.
Поставка батарей ППО, на кшталт досить сучасних С-400 чи повністю новітніх С-500 — ще один потенційний варіант. Але ці системи є штучним продуктом: їх виробляють у невеликих кількостях, вони коштують дуже дорого і кожен комплекс на вагу золота. З огляду на необхідність захисту Москви, Санкт-Петербурга, Криму та інших ключових для ворога регіонів, Росія навряд чи зможе дозволити собі подібну «щедрість» на експорт.
Що ж до гучно розпіареного російського комплексу «Орєшнік» — тут ситуація ще простіша. Серійне виробництво даного озброєння досі не розпочато. Навіть Путін нещодавно визнав, що воно перебуває лише «на етапі підготовки». Тобто навіть декілька зразків такої ракети явно не допоможуть іранському режиму вирівняти баланс сил.
Реальні варіанти допомоги РФ
Реальними залишаються три шляхи підтримки. Перший — матеріально-технічна допомога. Тобто Москва здатна допомогти іранському режиму банальними грошима або ресурсами.
Також Росія може передати Тегерану частину свого програмного забезпечення, досвід кіберборотьби, військові технології, аналітичні розробки, а також розпочати спільне виробництво окремих видів озброєння: наприклад, модернізацію дронів, виготовлення боєприпасів чи деталей для ракет.
Третій шлях— військові радники і фахівці. Кремль може відправити в Іран сотні офіцерів, які брали участь у війні в Україні. Це можуть бути інструктори з ведення боїв у міських умовах, оператори безпілотників, спеціалісти з РЕБ, сапери, артилеристи, тощо. Така «жива допомога» була б, мабуть, найкориснішою для Ірану в нинішній ситуації. Подібні моделі Москва вже відпрацьовувала в Сирії.
Загалом же, незважаючи на гучні обіцянки та демонстративну підтримку, Росія має обмежені можливості для реальної військової допомоги союзному режиму в Ірані. Ні ракети та дрони, ні флот, ні авіація, ні навіть ППО не можуть бути масово передані Тегерану без шкоди для самої РФ. Залишаються лише три реальні опції: гроші, технології та фахівці. Це — максимум, на який зараз спроможна Москва.
Думки експертів
Військовий експерт Олег Жданов упевнений: Росія сьогодні нічим не може допомогти Ірану. Таких можливостей станом на зараз Кремль просто фізично не має.
«Іран вже вимагає повернути ракети, які передав Росії, але не передав пускові установки. Тобто ці ракети вона ще не застосувала, і іранці вже просять їх повернути. Іранцям сьогодні перш за все потрібно те, чого в Росії немає у достатній кількості: системи ППО. Вони повністю знищені, ізраїльські літаки вільно літають над столицею — Тегераном, як це було у нас на початку 2022 року. А іранцям немає чим навіть їх полякати. Тож згідно з договором про стратегічне партнерство, Іран вимагатиме допомоги. Але нічим РФ допомогти не може. Та і конфлікт там скоріше дистанційний. Немає прямих бойових зіткнень. Тож допомога може бути у вигляді ракет, авіації або систем ППО. Всього цього Росія надати не зможе. З політичної ж точки зору Путін і так зробив все, що міг. Висловив стурбованість і словесну підтримку. Нічого більше сьогодні РФ зробити не в змозі», — зазначив Олег Жданов.
Військовий експерт, відставний полковник СБУ Олег Старіков вважає, що Росія не піде на пряму конфронтацію з Ізраїлем і США. Її мета і головний пріоритет — зберегти баланс інтересів у даному регіоні і не втягуватися в конфлікт. Тож особливої допомоги Ірану очікувати не варто.
«РФ і так втягнута в конфлікт з Україною по повній програмі. У новий вона втягуватися не стане. Згідно з військовою доктриною РФ, вона може вести півтори війни: одну регіональну і одну силами ядерної тріади. Регіональну в Україні вона вже веде. Росіяни можуть працювати з Іраном у напрямку військово-технічного співробітництва. Це перш за все системи ППО, літаки ВПС, РЕБ, можливо ядерні технології, економічне співробітництво, спільні проекти в логістиці. Звичайно, РФ може забезпечити і дипломатичну підтримку. Крім того, РФ здатна працювати геополітично. Наприклад, у Сирії — у контексті протидії Туреччині та Ізраїлю.
Але введення військ або щось таке — це навіть не малоймовірно. Це просто неймовірний сценарій. Зв'язуватися зі Штатами та Ізраїлем Росія не буде. Росія з ними швидше товаришує. Думаю, в майбутньому все піде на деескалацію. Спочатку сталася розрядка між Індією та Пакистаном. Потім — ірано-ізраїльська. Далі буде російсько-українська розрядка», — впевнений Олег Старіков.
Підсумовуючи, головна роль Кремля у сьогоднішній ситуації — більше інформаційна, ніж практична. РФ демонструє лояльність, створює враження «стратегічного братнього плеча», але при цьому вона навряд чи здатна військовим шляхом змінити хід конфлікту на Близькому Сході. Як і багато інших російських обіцянок, ця допомога залишається лише «цяцянкою», за якою стоїть радше політичний піар, аніж реальна стратегія підтримки союзника.
