Нещодавно у Брюсселі та Люксембурзі з робочим візитом побувала делегація Асоціації українських банків. Під час візиту відбулася низка знакових зустрічей на високому рівні з представниками Європейського парламенту, Єврокомісії, а також ключових фінансових інституцій ЄС. Обговорювали євроінтеграцію та стандарти банківського регулювання в ЄС.
Зустрічі проходили на тлі негативних новин: демаршу прем'єр-міністра Угорщини, який заблокував допомогу Україні на 90 млрд євро, затримання українських інкасаторів угорськими силовиками, а також війни, що посилилася на Близькому Сході.
Яким чином ці виклики впливають на ставлення ЄС до України? Чи готовий Євросоюз подолати вето Орбана та забезпечити Україні фінансову підтримку? Чи зможе цей кредит повністю закрити проблеми українського бюджету? І наскільки регулювання НБУ відповідає європейським стандартам? На ці та інші теми ми поговорили з учасницею делегації Галиною Хейло, президенткою Міжнародної платіжної асоціації (МПА), віце-президенткою Асоціації українських банків, головою Комітету з питань фінансів Польсько-української господарської палати (PUIG). Інсайди візиту — в ексклюзивному інтерв'ю UA.News.
Ключова тема візиту: євроінтеграція
Наша головна мета полягала в тому, щоб з перших вуст почути всю інформацію щодо інтеграції банківського та в цілому фінансового сектора до фінансової системи ЄС.
В українському фінансовому секторі, за даними НБУ, близько 85–87% законодавчих норм та підходів уже відповідають вимогам Євросоюзу. Для завершення адаптації залишилося небагато. На зустрічах у Брюсселі ми зазначали, що в українській фінансовій системі найчастіше діє овер-регулювання. Такого надлишкового рівня контролю, як в Україні, насправді немає навіть у Євросоюзі.
Ми провели зустріч із керівництвом Національного банку Бельгії та представниками Бельгійської фінансової асоціації, що об'єднує фінансовий сектор. Бельгійці зазначили, що функції фінмоніторингу, ризиків, комплаєнсу у них можуть об'єднуватися, а в деяких банках працює лише близько двадцяти осіб.
В Україні це, в принципі, неможливо. Відповідно до вимог Національного Банку, необхідно передбачити окремого співробітника, який відповідає за фінансовий моніторинг, окремого спеціаліста з ризиків, окремого — з комплаєнсу, також необхідний внутрішній аудитор, спеціаліст, який відповідає за СУІБ тощо. Також обов'язковим є створення Наглядової ради, що складається з незалежних членів. Загалом, це близько двадцяти осіб, діяльність яких пов'язана виключно з супровідними функціями і не стосується банківського бізнесу безпосередньо. Таким чином, існування банків із зовсім невеликою чисельністю персоналу в Україні виключено. Апріорі.
Щодо роботи платіжних компаній у Європейському Союзі, то їм потрібне обов'язкове отримання ліцензії. Без неї неможливо повноцінно функціонувати цьому ринку, що цілком очевидно. Проте варто враховувати, що навіть у рамках ЄС існує протекціонізм — країни захищають свої власні ринки.
Високий рівень зустрічей
Рівень робочих зустрічей із представниками європейської фінансової системи справді зашкалював. У Люксембурзі ми зустрілися з представниками Європейського інвестиційного банку (ЄІБ) та з Асоціацією люксембурзьких банків. Приємно відзначити, що у складі багатьох європейських організацій є українці.
Наприклад, у нас була зустріч із групою Європейського інвестиційного банку, яка безпосередньо займається українськими питаннями. Звичайно, у групі також були вихідці з України. В Асоціації люксембурзьких банків ми могли спілкуватися українською мовою, оскільки зустріч з нами проводив старший радник цієї Асоціації з питань цифрових технологій та інновацій, який також виявився українцем.
З представниками ЄІБ ми обговорювали можливість участі українських банків у їхніх програмах. Наразі таких банків дуже мало. Звичайно, у цьому процесі є складнощі: необхідно відповідати вимогам комплаєнсу, а також враховувати обмеження мінімальних позик, які банк може надавати. Для деяких невеликих банків ці умови недосяжні через рівень капіталу та інші чинники. Проте кількість банків, які співпрацюють з ЄІБ, хоч і повільно, але продовжує збільшуватися.
Резюмуючи обговорення щодо роботи банків та платіжних систем, я вкотре переконалася в тому, що в Україні функціонує овер-регулювання. Незважаючи на запевнення Національного банку, що це продиктовано міжнародними стандартами та обов'язково до впровадження, виявляється, що в країнах Європейського Союзу діють менш жорсткі стандарти, ніж в Україні.
Кредит на 90 млрд євро
У ті дні, коли наша делегація була у Брюсселі, на засіданні Європейської ради розглядалося питання щодо надання Україні кредиту на суму 90 млрд євро. Як уже відомо, через позицію лідера однієї з країн рішення про виділення раніше узгодженої фінансової допомоги так і не було затверджено. Хоча спочатку прогнози були переважно позитивними і обговорювалися можливості досягнення цієї мети, включаючи спроби знову вмовити Віктора Орбана хоча б «вийти каву попити». Але не склалося.
Наші обговорення були зосереджені на тому, як саме мають бути розподілені ці 90 млрд, хоч і макроекономічні прогнози теж торкалися. У ході зустрічей аналізували інструменти підтримки країн-кандидатів на вступ до Євросоюзу. Депутат Європарламенту Даміан Безелагер (Damian Boeselager), з яким зустрічалася наша делегація, зазначив, що раніше дефіцит українського бюджету складав близько 40 млрд. євро. З них — 20 млрд. покривали США, 20 млрд. — Євросоюз. Ще 40 млрд. забезпечували українські платники податків. У такий спосіб формувався загальний бюджет.
Ці суми згадувалися під час обговорення програми фінансування Ukraine Facility. Однак навіть тоді їх було недостатньо, оскільки значна частина їх йшла на обслуговування боргів. За поточних умов 90 млрд на два роки все одно не покривають потреб, адже війна триває. А де брати гроші на поновлення?
Євродепутат Даміан Безелагер зазначив, що у рамках багаторічного бюджету Євросоюзу на 7 років для України було передбачено 150 млрд євро. Якщо поділити цю суму на кілька років, то цього недостатньо. У разі приєднання України до ЄС у поточному бюджетному періоді необхідно буде повністю переглянути бюджет. Оскільки система розподілу коштів, особливо у аграрній сфері, суттєво зміниться. Неможливо просто додати Україну до існуючої структури — треба складати новий бюджет для Європи.
ЄС шукає варіанти фінансування України
На зустрічі з представниками директорату Єврокомісії говорили про те, що до підтримки у вигляді 90 млрд євро було передбачено допомогу країн G7 у формі кредитів ERA (Extraordinary Revenue Acceleration). Йшлося про пакет на суму 45–50 млрд євро. З них 18 млрд надавав Євросоюз. Ці кошти було повністю виплачено минулого року. І більшість допомоги від інших партнерів вже надійшла. Загалом — 38 млрд. Очікується, що 6 млрд ще буде виділено цього року. Залишиться лише невелика частина з боку Японії. Це була остання затримка, але загалом процес іде добре.
Що стосується виділення 90 млрд євро, то європейські лідери розглядають можливість задіяти бюджет ЄС як резервну гарантію. Однак процес ухвалення рішення зараз утруднений через блокування з боку Угорщини. Я так розумію, вони чекають 12 квітня, коли відбудуться вибори в Угорщині, і надалі вже діятимуть залежно від результатів голосування.
Також йшлося про те, що у 2022 році було кілька пакетів макрофінансової допомоги для України. Спочатку вони забезпечувалися звичайним резервуванням, передбаченим у Євросоюзі, коли близько 9% відкладалося на випадок ризиків. А зараз, враховуючи, що Євросоюз кредитує країну, яка перебуває у стані війни, де ризик для позичальника на ринку капіталу набагато вищий, норма резервування підвищена до 70%. Тому вони почали використати гарантії Євросоюзу. Це працює, але це незручно, тому що зобов'язує проходити процедури з кожною окремою державою-членом.
При цьому очікується, що допомога ЄС покриє лише близько двох третин видатків, які Україна не зможе самостійно фінансувати у 2026–2027 роках, залишаючи третину потреб незакритою. У зв'язку з цим Євросоюз активно веде переговори з іншими партнерами, щоб вони також підключалися.
Важливо відзначити попередній розподіл всього пакета: 60 млрд. передбачено на військові потреби, 30 млрд. — на бюджетну підтримку. Тому ЄС намагається співпрацювати з Україною у питаннях підвищення рівня мобілізації доходів, покращення стійкості та якості державних витрат, а також підвищення ефективності, прозорості та підзвітності у системі управління державними фінансами. Із цими питаннями в Україні біда.
Економічний союз та єдиний ринок
На зустрічі з депутатом Європарламенту Даміаном Безелагером ми піднімали питання: як правильніше діяти — спочатку надати Україні членство в ЄС, а потім адаптувати її до вимог, чи завершити процес адаптації ще до вступу? Він сказав, що не вірить у можливості часткового вступу до Євросоюзу, наголосивши, що ЄС — насамперед економічний союз та єдиний ринок. Без повної гармонізації законодавства досягти реального ефекту від політичного вступу неможливо.
Крім того, він наголосив, що чим швидше Україна стане членом ЄС, тим швидше вона зможе приєднатися до чинних оборонних механізмів Союзу. До речі, в оборонному секторі зараз спостерігається величезний інтерес інвесторів до дефенс-технологій, включаючи українські розробки, але реальних операцій мало.
Також наголошувалося, що головна проблема Європи – це інвестиційний розрив між фінансовими ресурсами та проєктами, в які можна інвестувати. Європейські інституції оцінюють його від 800 млрд. до 1,3 трильйона євро.
Говорячи про глобальну конкуренцію, Даміан Безелагер констатував, що Європа втратила доступ до дешевих ресурсів, стикається з конкурентним тиском з боку Китаю, тарифами США та низкою інших викликів. Для зміцнення своїх позицій необхідно зосередитись на інвестиціях в освіту, інноваційні технології, залученні талановитих фахівців, а також підвищувати рівень мобільності та знижувати бар'єри всередині ринку.
Особливості європейського парламентаризму
Щоразу, відвідуючи Європейський парламент, для мене залишається немислимою неспішність його бюрократичної системи. При кожному візиті від нас вимагають списки паспортних даних. Незважаючи на те, що ми організували безліч делегацій, жодного разу не вдалося пройти до будівлі з першої спроби. Вся делегація начебто заздалегідь зареєстрована у системі, але бейджі для входу не видаються. То всіх учасників врахували, а когось одного забули, і починається нескінченна паперова тяганина.
Без супроводу туди взагалі не потрапити. Наприклад, наша група прямувала на зустріч із євродепутатом, і нас зустрічав його помічник. У системі ми значилися, але чомусь бейджі нам так і не видали — довелося проходити додаткову акредитацію. Це зайняло у нас більше півгодини. Потім з'ясувалося, що помічник може провести щонайбільше дев'ять осіб, а нас було більше. І тут почалася нова епопея: довелося кликати супроводжуючих. Щоразу це ціле випробування та «біль» — потрапити до Європарламенту. А якщо заходити туди потрібно кілька днів поспіль, то це щоразу нова історія.
Я поцікавилася у помічниці одного з депутатів: «Якщо оформити пропуск делегації до Європарламенту є проблемою, то скільки часу зазвичай займає ухвалення законів?» Вона відповіла: «Якщо потрібно терміново затвердити документ, це можуть зробити. Але для парламентарів це відбувається, так би мовити, на межі можливого. А якщо йдеться про стандартну процедуру, то найшвидше — це близько півроку. Буває, що процес може затягнутися й до восьми років».
Я здивувалася: «Як таке можливо? Адже за вісім років змінюється практично все, включно зі складом Європарламенту».
Помічниця депутата пояснила, що це має свої плюси та мінуси. Іноді буває так, що поточне скликання Європарламенту не хоче ухвалювати певну ініціативу, а наступне може дати їй хід. Але буває й протилежна ситуація: нинішнє скликання готове затвердити документ, але не встигає. Тоді новий склад парламенту може вирішити, що ця ініціатива вже не є актуальною, і вона просто відкладається в довгу шухляду.
Якби я особисто цього не чула, то навряд чи могла б у таке повірити. Навіть без обговорення військових загроз є й інші виклики. Наприклад, європейські чиновники прагнуть діджиталізувати багато процесів, щоб зменшити бюрократію. Однак на той момент, коли вони завершать розробку та затвердять відповідні законодавчі акти, ці норми втратять свою актуальність. Вони будуть неактуальні від слова «зовсім». Мені це здається досить цікавим та показовим.
«Кочівна» система парламенту: Брюссель і Страсбург
Європарламент працює у двох основних містах: Брюсселі та Страсбурзі. Його діяльність влаштована таким чином, що кожного місяця один-два тижні депутати працюють у Брюсселі і стільки ж у Страсбурзі. Час, що залишився, вони проводять у своїх виборчих округах. Приблизно так виглядає їхній робочий графік.
Коли настає «страсбурзький тиждень», весь штат Європейського парламенту, включаючи депутатів, їхніх помічників та інший персонал, вирушає до Страсбурга на тиждень. Ви уявляєте розмір витрат? Я взагалі не розумію такої потреби.
Вони пояснюють це історичною складовою. На в'їзді до Страсбурга є напис: «Страсбург — столиця європейського парламентаризму». І місто не віддасть цього статусу. Для них це важливо, це —престиж, це — дохідна частина бюджету. Ясна річ, що Брюссель парламент Страсбургу теж не віддасть. Тому так вони і пересуватимуться нескінченно.
Тривога європейців
Європейські політики розуміють, що ситуація б'є по кишені споживачів, особливо через зростання цін на бензин. Трамп діє непередбачувано — його подальші кроки незрозумілі. Він звертався до Європи з проханням про військову підтримку, але отримав відмову. Європейці нагадали, що військова операція в Ірані не була з ними погоджена, тому брати участь вони не мають наміру. У Брюсселі важко прогнозувати, як розвиватимуться події на Близькому Сході в нинішніх умовах.
Те, що Дональд Трамп, можна сказати, заохочує Путіна, теж вже всіх стало напружувати в Європі. Зараз вони вже розуміють, що ці аванси дають Путіну серйозні переваги. Загалом я побачила, що Європа реально занепокоїлася і готується до війни.
Читайте також:
Дуже складно пояснити європейським платникам податків, чому їхні гроші осідають у кишенях українських чиновників: президентка МПА Галина Хейло про наслідки «Міндічгейту»
