Грецький павільйон на Венеційській бієнале перетворює бієнале на гру втечі
Грецький павільйон на Венеційській бієнале 2026 перетворюється на інтерактивну гру, де глядач уже не спостерігач, а учасник. Проєкт «Кімната для втечі» змушує взаємодіяти з простором і власними реакціями, а не просто дивитися на мистецтво. Це спроба показати, як люди сьогодні шукають спосіб «втекти» від реальності, але насправді залишаються всередині неї, пише Супільне Культура.
Грецький павільйон на Венеційській бієнале цього року працює як велика інсталяція-гру, де мистецтво перестає бути статичним об’єктом і стає досвідом, у якому доводиться діяти. Проєкт «Кімната для втечі» художника Андреаса Ангелідакіса створює простір, який змінюється залежно від поведінки глядача, ніби реагуючи на кожен його крок і рішення.
Усередині павільйону немає звичного поділу на «твір» і «глядача» — кожен, хто заходить, опиняється в сценарії, який потрібно прожити. Простір побудований як інтерактивна система, де можна впливати на його структуру, але водночас неможливо вийти з гри повністю, не зіткнувшись із власною участю в ній.
Куратор Ґеорґ Бекіракіс і художник Андреас Ангелідакіс використовують цей формат не як розвагу, а як спосіб поговорити про втечу — не фізичну, а психологічну. Вони відштовхуються від ідеї, що сучасна людина постійно шукає «безпечний простір» подалі від війн, криз і політичної напруги, але навіть у таких умовах не може повністю відокремитися від реальності.
Саме тому «кімната для втечі» тут працює парадоксально: вона ніби дає можливість сховатися, але одночасно повертає до власних думок і реакцій. У цьому просторі втеча виявляється не виходом, а ще одним способом зіткнення з тим, від чого намагаєшся піти.
Венеційська бієнале 2026 ще офіційно не відкрилася, а вже стала однією з найбільш обговорюваних культурних подій року. Цього разу головна виставка говорить не про гучні маніфести чи політичний шум, а про емоції, тіло, пам’ять і здатність людини знову «чути» світ навколо себе.
Німецький павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року став не просто виставкою, а дуже особистою історією про пам’ять, війну та відповідальність. Проєкт «Ruin» («Руїна») готували художниці Генріке Науманн і Сун Тьєу разом із кураторкою Кетлін Реінгардт, але за кілька місяців до відкриття Науманн померла від раку.
Фінський павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року буквально живе за законами природи. Художниця Дженна Сутела створила проєкт Aeolian Suite, у якому головним «режисером» виступає вітер.
Сальвадор уперше в історії представить власний національний павільйон на 61-му Венеційському бієналі, і вже сам цей факт став важливою культурною подією. Проєкт «Картографуючи переміщення» пропонує подивитися на світ через досвід людей, які змушені залишати свої домівки, і через те, як ці історії формують сучасність.
Павільйон Чехії та Словаччини на 61-му Венеційському бієналі цього року повертається до тем, які довго залишалися поза прямою розмовою. Проєкт «Мовчання крота» пропонує дивитися на історію не через гучні події, а через те, що було замовчано після 1989 року і продовжує впливати на сьогодення.
Павільйон Нової Зеландії на 61-й Венеційській бієнале продовжує традицію звернення до корінної культури маорі та зв’язку людини з природою. Цьогорічний проєкт Фіони Пардінгтон «Taharaki Skyside» перетворює музейні образи птахів на складну розмову про пам’ять, духовність і колоніальну історію.
Канадський павільйон на 61-й Венеційській бієнале цього року став одним із найспокійніших і водночас найтривожніших просторів виставки. Художник Аббас Ахаван буквально відтворив зруйновані пам’ятки світової історії — але зробив це з матеріалів, які самі приречені на руйнування.
Павільйон Естонії на 61-й Венеційській бієнале цього року відмовляється від ідеї завершеної виставки і пропонує натомість живий процес, який триває просто на очах у глядачів. Проєкт «Будинок неба, що протікає» перетворює простір павільйону на відкриту студію, де мистецтво буквально народжується щодня.
Польський павільйон на 61-й Венеційській бієнале входить у виставку з високими очікуваннями після помітного попереднього проєкту, який задав дуже сильну планку. Цьогоріч Польща пропонує інший, але не менш амбітний жест — виставку «Рідкі язики», яка досліджує, як можна говорити без звичних слів.
Французький павільйон на 61-му Венеційському бієналі цього року став одним із найбільш тихих, але водночас найбільш емоційних просторів виставки. Після реконструкції Франція повернулася у свою історичну будівлю в Джардіні та довірила її художниці Іто Барраді.
Велика Британія на 61-му Венеційському бієналі представила павільйон, який говорить про пам’ять, колоніалізм і те, як історія змінюється залежно від того, хто її розповідає. Центральною фігурою проєкту стала художниця Лубайна Хімід — одна з найважливіших представниць британського сучасного мистецтва.
Україна на Венеційській бієналі 2026 говоритиме про війну не через плакати чи гучні лозунги, а через історії людей, міст і речей, які довелося рятувати буквально з-під обстрілів. Центральним образом українського павільйону став «Оригамі олень» — скульптура з Покровська, яку евакуювали після наближення фронту.
Австрійський павільйон на Венеційській бієналі-2026 став однією з головних тем ще до офіційного старту виставки. Художниця Флорентина Хольцингер перетворила простір на дивний мікс аквапарку, техно-перформансу та арт-експерименту. Найбільше обговорень викликали сцени з «живим дзвоном» і незвична система туалетів у дворі павільйону.
Понад 50 активістів Pussy Riot та учасниці руху FEMEN зайняли російський павільйон на Венеційській бієналі, влаштувавши масштабний виступ проти агресії рф.
