Fintech in USSR: карта Горбачова, ошукані олімпійці, норовиста «Бєрьозка» і український першопроходець

Ілона Завальнюк 29 Березня 2021 16:53

Сьогодні український фінтех розвивається стрімко і динамічно, подекуди випереджаючи європейський і американський за низкою напрямків. Але так було не завжди. У СРСР, частиною якого була і Україна, фінансових технологій як таких не було, а комп'ютеризація і передові розробки торкнулися лише промисловості та оборонного сектору.

У попередньому матеріалі ми розповідали про становлення Fintech у світі, яке почалося ще у ХІХ столітті й до 1990-х років вийшло на якісно новий щабель. Сьогодні ми проаналізуємо, що відбувалося з фінтехом у Радянському Союзі, коли там з'явилися платіжні карти і як український кібернетик розробляв першу повноцінну платіжну систему СРСР.

Розвиток фінансових технологій у Радянському Союзі гальмувалося через низку причин - партійне керівництво не сприймало нові платіжні інструменти серйозно, палиці у колеса вставляв і тіньовий бізнес. Ситуацію погіршувала технологічна відсталість СРСР, який не міг самостійно виробляти ані сучасні платіжні карти, ані обладнання - необхідні були дорогі контракти з країнами Заходу.

Перші спроби впровадження карт міжнародних платіжних систем у Союзі роблять лише у 80-х, тоді ж український вчений Юрій Оприско у Сбєрбанку починає роботу над радянською платіжною системою. Хоч проект реалізувати не вдалося - не вистачило буквально 1 року, українець таки домігся угоди з Visa і випуску перших платіжних карт Сбєрбанку СРСР.

Фінтех без технологій

Як іноземці розраховувалися у СРСР: карти, чеки та фінський банк

Картки іноземних банків і платіжних систем приймалися у СРСР з 60-х років, коли у Союз зайшли American Express і Diners Club, а з 70-х і карти VISA (раніше Americard), EuroCard (MasterCard - Master Charge) і японська JCB International.

Готівку за картками іноземних емітентів могли видавати тільки відділення Внешторгбанку або Держбанку СРСР. Приймали іноземні карти магазини «Бєрьозка» (мережа фірмових роздрібних магазинів у СРСР, які реалізовували харчові продукти і товари народного споживання за іноземну валюту) і структури «Інтуриста» - готелі, бари, ресторани.

Засобів електронної авторизації платіжних карт у СРСР не було, використовувалися імпринтери, а усі сліпи (копії карт і рахунки) передавалися у Внєшторгбанк. Для прийому іноземних карт в торгових точках встановлювалися ліміти, і якщо покупка його перевищувала, процес оплати дуже затягувався. Продавець дзвонив в «Інтурист» або у банк, а ті зв'язувалися з міжнародними платіжними системами і підтверджували можливість платежу по кожній конкретній карті, розповідає начальник управління організації неторгових розрахунків Внєшторгбанку (надалі Внєшекономбанку СРСР) Володимир Хавронський.

*Володимир Хавронський*
*Начальник управління організації неторгових розрахунків Внєшторгбанку (з 1988 р. Внєшекномбанку СРСР)*

«Інтурист» мав право самостійно обслуговувати банківські карти, але виручка повинна була залишатися на його рахунках у Внєшторгбанку. Однак із 1987 року «Інтурист» передав права з обслуговування карт «Інтурсервісу», з тих пір усі валютні кошти від операцій з картами уже потрапляли у Внєшторгбанк, а у фінський OKO Bank, він же і обробляв самі операції - сліпи з СРСР відправляли до Фінляндії через провідників поїздів.

Крім платіжних карт у СРСР приймалися і комерційні та дорожні чеки компаній Thomas Cook, Midland Bank, Citicorp, American Express, Barclays Bank, Deutsche Bank. Якщо чеки були оформлені правильно і випущені банком-партнером Внєшторгбанка, його оплачували відразу. В інших випадках чек приймався на інкасо і вирушав до відповідного банку або банку, який співпрацює з банком-емітентом, що значно збільшувало час оплати.

Спроби впровадження платіжних карт і POS-терміналів

У 80-х Управління неторгових операцій Внєшторгбанка напрацювало проект організації прийому іноземних платіжних карт на території СРСР і планувало випустити картки міжнародних платіжних систем для деяких радянських громадян - співробітників посольств й інших осіб, які працювали за кордоном, наприклад, артистів. Хоч виїзних людей у Радянському союзі було небагато, обслуговування їх операцій було дуже витратним: доводилося купувати, інкасувати іноземну валюту, друкувати і організовувати оборот чеків Внєшпосилторга. А введення міжнародних платіжних карт дозволило б оптимізувати процес.

Однак керівництво банку не сприймало ці плани серйозно, противники новацій були і у радянському Мінфіні, який вже бракував ідею випуску чеків Внєшторгбанку з вільною конверсією для прийому за кордоном.

Програма часткового впровадження платіжних карт в СРСР передбачала створення єдиного розрахункового центру та інфраструктури прийому карток - усі валютні торгові точки планували оснастити не тільки імпринтерами, а й електронними терміналами. Були попередні домовленості з платіжною системою Eurocard і французьким банком Credit Mutuel про постачання обладнання в кредит.

Реалізація даного проекту оцінювалася Внєшторгбанком у 6 мільйонів доларів США. Таких коштів у радянської влади не було, вони ледь розраховувалися із зарубіжними імпортерами за поставки продовольства. Масове введення електронних терміналів вкрай негативно сприймали і керівники магазинів «Берізка».

Українець створює першу систему безготівкових розрахунків СРСР

До ідеї створення власних фінансових інструментів і технологій радянські банкіри дійшли наприкінці 1980-х років. Ключовими картковими проектами Ощадбанку СРСР опікувався український вчений і кібернетик Юрій Оприско.

Тоді в розробці Оприска були три взаємопов'язаних проекти:

Комплексна автоматизована система безготівкових розрахунків населення (КАСБР). Радянську систему безготівкових розрахунків планували зробити сумісною із міжнародними за кордоном, а у самому Союзі карти б діяли для внутрішніх транзакцій.

Випуск банківських карток для радянського населення. Тип карт вибрали із магнітною смугою оскільки вони були поширені у світі, до того ж, смарт-карти радянська промисловість випускати не могла.

Єдина обчислювальна система для автоматичної обробки транзакцій усіх банків країни - як державних так і комерційних (у 1988 році у СРСР був зареєстрований 41 комерційний і кооперативний банк, а у 1989 їх налічувалося уже 184).

Ці проекти передбачалося об'єднати - інтеграція дозволяла б обробляти як міжбанківські, так і роздрібні транзакції у режимі онлайн. Створення КАСБР могло значно поліпшити якість обслуговування населення, зупинити зростання тіньової економіки і знизити витрати на обробку готівки.

Український вчений розраховував, що кожен третій житель Радянського союзу отримає банківські карти - випустити хотіли 100 млн карт при населенні 260 млн осіб. Оприско сподівався і на розвиток рухомого радіозв'язку, що дозволило б встановити термінали для прийому карт навіть у найвіддаленіших куточках країни.

Реалізація карткових проектів українського кібернетика - впровадження платіжної системи, масова роздача карт населенню і установка терміналів по усій країні – вимагала близько 10 млрд рублів, але вони окупилися б усього за 1 рік за рахунок економії на витратах по організації готівкового обігу грошей, вважає Оприско.

Розробляти системну частину проекту мав український Інститут кібернетики ім. В.М.Глушкова АН УРСР. А пілотний запуск планували здійснити у Москві та Києві.

Вугілля і мазут в обмін на технології

Устаткування для радянської платіжної системи (для банківської автоматизації і організації прийому карт) спочатку повинні були випускати американці. Планувалося створити спільне підприємство ЮНІМАС. США навіть погодилися приймати вугілля, мазут й іншу сировину у якості розрахунку за свою продукцію.

Однак незабаром концепція КАСБР змінилася - її вирішили у першу чергу запускати в Естонії, Латвії та Литві. До проекту залучили дві компанії з США - Unisys і Diebold, а також одну з Франції - Electronique Serge Dassoult. Остання займалася банкоматами, POS-терміналами та технологіями для карткової роботи. У 1990 році у Франції було підписано відповідний контракт на 1 мільярд франків.

Після цього у СРСР спалахнув скандал – Оприска і банкірів звинуватили, що угоду уклали самовільно (насправді ні) і створення КАСБР поставили на паузу. Через кілька місяців Литва, Латвія і Естонія вийшли із СРСР, почався розпад держави і до платіжної системи вже нікому не було діла.

Тіньовий бізнес, недалекоглядність і технології на службі військових проти фінтеху

У системи безготівкового розрахунку у СРСР було багато противників - тіньовий бізнес, скептики і урядові структури (Міністерство торгівлі, Міністерство фінансів і Держбанк СРСР, який чинив найбільший опір).

Юрій Оприско
український кібернетик, заступник голови Сбєрбанку СРСР

Другою ключовою перешкодою для створення національної платіжної системи СРСР була відсутність технічної бази. Комп'ютеризація у Радянському союзі торкнулася лише промисловості та оборонки, але ніяк не фінансової сфери. Навіть магнітні банківські карти вирішили випускати не тільки через більшу поширеність усвіті, але і тому, що радянські підприємства просто були нездатні виробляти смарт-картки із чіпами. А захід ділитися з СРСР технологіями не планував. Доходило навіть до курйозів.

Як радянський академік вивозив із США «новітню» електронну плату

У 1989 році радянська делегація вирушила до США. Серед учасників був академік, інженер і конструктор Борис Бункін, який розробив зенітно-ракетну систему С-300. Він полетів до Штатів, щоб вивчити американський досвід виробництва складних електронних плат. У ході зустрічі з компаніями IBM, Unisys та Diebold, радянському вченому подарували одну з таких плат з правом на вивезення. Прикордонники США затримали академіка через американську розробку, хоч вона і не була останнього покоління. Пройти митницю радянському інженерові у результаті таки вдалося і американська плата була успішно доставлена до СРСР.

Карти, олімпійці, два банкомати

Довгоочікуваний прорив

Перші карти, випущені для СРСР, з'являються з кінця 80-х, коли у керівництво Внєшторгбанка приходить прогресивний банкір із західним досвідом Віктор Геращенко. Він і схвалив першу угоду з платіжною системою Eurocard щодо випуску карт.

Коли дійшло до узгодження з Мінфіном і ЦК банкірів знову звинуватили - тепер уже в спробах «влаштувати інфляцію», хоча карти хотіли випускати при повному забезпеченні платежу, під кошти на валютному рахунку власника. Зі скрипом угоду пропустили і у 1986 році французький Credit Mutuel емітував кілька перших карт для Внєшторгбанка.

А у 1988 після підписання угоди з Eurocard/MasterCard Внєштогбанк випускає карти уже зі своїм логотипом. Тоді карту отримав і Михайло Горбачов, який відразу здав її в музей. Керівництво банку також обзавелося картами, однак на практиці ними не користувалися. Реальним платіжним засобом ті карти були лише для радянських дипломатів й інших осіб, які працювали за кордоном.

Загалом до 1990 року у СРСР вийшло близько 800 карт Eurocard.

Паралельно СРСР вів переговори з Visa, яка була ключовим спонсором літніх Олімпійських ігор-1988 у Сеулі. Visa запропонувала Внєшекономбанку випустити карти для радянських олімпійців. Для цього радянський банк домовився із британським Barclays, який і виготовив карти Visa для олімпійської збірної СРСР, правда, до рук спортсменів вони так і не потрапили.

Французи допомагають Сбєрбанку СРСР випустити картки Visa

Сбєрбанк СРСР був прийнятий у міжнародну платіжну систему VISA у 1989 році завдяки зусиллям українського кібернетика Юрія Оприска, заступника глави Сбєрбанку. У тому ж році під його керівництвом була випущена перша карта Visa, яку представили у Москві у 1990-му.

У емісії карт VISA Сбєрбанку допомагала французька Imedi, очолювана вихідцем з Грузії. Вона шукала для Радянського Союзу постачальників обладнання та програмного забезпечення. У результаті основним постачальником технічних рішень вибрали французьку Serge Dassault.

Перші карти Visa від Сбєрбанку, як і в попередньому випадку, отримали Горбачов і його дружина, інші представники політбюро, а також банкіри. Незабаром у відділенні Сбєрбанку у Москві встановили банкомат, який видавав готівку, його відкриття навіть відвідав міністр торгівлі Франції. Відомо також, що банкомат для карт Visa поставили у Києві у 1991 році.

Однак у незалежній Україні перший банкомат з'явився лише у 1996, втім, інформації, де він був встановлений і ким, немає. Тоді ж в Україну заходить міжнародна платіжна система Visa, вона укладає контракти відразу з декількома українськими банками. Але це було потім. Як розвивався український фінтех - у нашому наступному матеріалі.

Автор: Ілона Завальнюк