$ 38.08 € 41.49 zł 9.64
+9° Київ +12° Варшава +5° Вашингтон

Fintech in USSR: карта Горбачова, ошукані олімпійці, норовиста «Бєрьозка» і український першопроходець

Ілона Завальнюк 29 Березня 2021 16:53
Fintech in USSR: карта Горбачова, ошукані олімпійці, норовиста «Бєрьозка» і український першопроходець

Сьогодні український фінтех розвивається стрімко і динамічно, подекуди випереджаючи європейський і американський за низкою напрямків. Але так було не завжди. У СРСР, частиною якого була і Україна, фінансових технологій як таких не було, а комп'ютеризація і передові розробки торкнулися лише промисловості та оборонного сектору.

У попередньому матеріалі ми розповідали про становлення Fintech у світі, яке почалося ще у ХІХ столітті й до 1990-х років вийшло на якісно новий щабель. Сьогодні ми проаналізуємо, що відбувалося з фінтехом у Радянському Союзі, коли там з'явилися платіжні карти і як український кібернетик розробляв першу повноцінну платіжну систему СРСР.



 

Розвиток фінансових технологій у Радянському Союзі гальмувалося через низку причин - партійне керівництво не сприймало нові платіжні інструменти серйозно, палиці у колеса вставляв і тіньовий бізнес. Ситуацію погіршувала технологічна відсталість СРСР, який не міг самостійно виробляти ані сучасні платіжні карти, ані обладнання - необхідні були дорогі контракти з країнами Заходу.

Перші спроби впровадження карт міжнародних платіжних систем у Союзі роблять лише у 80-х, тоді ж український вчений Юрій Оприско у Сбєрбанку починає роботу над радянською платіжною системою. Хоч проект реалізувати не вдалося - не вистачило буквально 1 року, українець таки домігся угоди з Visa і випуску перших платіжних карт Сбєрбанку СРСР.

Фінтех без технологій

Як іноземці розраховувалися у СРСР: карти, чеки та фінський банк

Картки іноземних банків і платіжних систем приймалися у СРСР з 60-х років, коли у Союз зайшли American Express і Diners Club, а з 70-х і карти VISA (раніше Americard), EuroCard (MasterCard - Master Charge) і японська JCB International.

Готівку за картками іноземних емітентів могли видавати тільки відділення Внешторгбанку або Держбанку СРСР. Приймали іноземні карти магазини «Бєрьозка» (мережа фірмових роздрібних магазинів у СРСР, які реалізовували харчові продукти і товари народного споживання за іноземну валюту) і структури «Інтуриста» - готелі, бари, ресторани.



Засобів електронної авторизації платіжних карт у СРСР не було, використовувалися імпринтери, а усі сліпи (копії карт і рахунки) передавалися у Внєшторгбанк. Для прийому іноземних карт в торгових точках встановлювалися ліміти, і якщо покупка його перевищувала, процес оплати дуже затягувався. Продавець дзвонив в «Інтурист» або у банк, а ті зв'язувалися з міжнародними платіжними системами і підтверджували можливість платежу по кожній конкретній карті, розповідає начальник управління організації неторгових розрахунків Внєшторгбанку (надалі Внєшекономбанку СРСР) Володимир Хавронський.

«Найбільш зручною для нас виявилася робота з картами Eurocard-MasterCard. Visa поставила перед нами більш жорсткі умови: платіжна система вимагала автоматизації операцій, на що у нас просто не було коштів. А з картами Eurocard-MasterCard ми могли працювати в ручному режимі. Природно, для власників карток це, мабуть, виглядало дещо архаїчно і приносило їм деякі незручності»

Володимир Хавронський

Начальник управління організації неторгових розрахунків Внєшторгбанку (з 1988 р. Внєшекномбанку СРСР)


«Інтурист» мав право самостійно обслуговувати банківські карти, але виручка повинна була залишатися на його рахунках у Внєшторгбанку. Однак із 1987 року «Інтурист» передав права з обслуговування карт «Інтурсервісу», з тих пір усі валютні кошти від операцій з картами уже потрапляли у Внєшторгбанк, а у фінський OKO Bank, він же і обробляв самі операції - сліпи з СРСР відправляли до Фінляндії через провідників поїздів.

Крім платіжних карт у СРСР приймалися і комерційні та дорожні чеки компаній Thomas Cook, Midland Bank, Citicorp, American Express, Barclays Bank, Deutsche Bank. Якщо чеки були оформлені правильно і випущені банком-партнером Внєшторгбанка, його оплачували відразу. В інших випадках чек приймався на інкасо і вирушав до відповідного банку або банку, який співпрацює з банком-емітентом, що значно збільшувало час оплати.

Спроби впровадження платіжних карт і POS-терміналів

У 80-х Управління неторгових операцій Внєшторгбанка напрацювало проект організації прийому іноземних платіжних карт на території СРСР і планувало випустити картки міжнародних платіжних систем для деяких радянських громадян - співробітників посольств й інших осіб, які працювали за кордоном, наприклад, артистів. Хоч виїзних людей у Радянському союзі було небагато, обслуговування їх операцій було дуже витратним: доводилося купувати, інкасувати іноземну валюту, друкувати і організовувати оборот чеків Внєшпосилторга. А введення міжнародних платіжних карт дозволило б оптимізувати процес.

Однак керівництво банку не сприймало ці плани серйозно, противники новацій були і у радянському Мінфіні, який вже бракував ідею випуску чеків Внєшторгбанку з вільною конверсією для прийому за кордоном.

Програма часткового впровадження платіжних карт в СРСР передбачала створення єдиного розрахункового центру та інфраструктури прийому карток - усі валютні торгові точки планували оснастити не тільки імпринтерами, а й електронними терміналами. Були попередні домовленості з платіжною системою Eurocard і французьким банком Credit Mutuel про постачання обладнання в кредит.

Реалізація даного проекту оцінювалася Внєшторгбанком у 6 мільйонів доларів США. Таких коштів у радянської влади не було, вони ледь розраховувалися із зарубіжними імпортерами за поставки продовольства. Масове введення електронних терміналів вкрай негативно сприймали і керівники магазинів «Берізка».

Українець створює першу систему безготівкових розрахунків СРСР

До ідеї створення власних фінансових інструментів і технологій радянські банкіри дійшли наприкінці 1980-х років. Ключовими картковими проектами Ощадбанку СРСР опікувався український вчений і кібернетик Юрій Оприско.



Тоді в розробці Оприска були три взаємопов'язаних проекти:

  • Комплексна автоматизована система безготівкових розрахунків населення (КАСБР). Радянську систему безготівкових розрахунків планували зробити сумісною із міжнародними за кордоном, а у самому Союзі карти б діяли для внутрішніх транзакцій.

  • Випуск банківських карток для радянського населення. Тип карт вибрали із магнітною смугою оскільки вони були поширені у світі, до того ж, смарт-карти радянська промисловість випускати не могла.

  • Єдина обчислювальна система для автоматичної обробки транзакцій усіх банків країни - як державних так і комерційних (у 1988 році у СРСР був зареєстрований 41 комерційний і кооперативний банк, а у 1989 їх налічувалося уже 184).


Ці проекти передбачалося об'єднати - інтеграція дозволяла б обробляти як міжбанківські, так і роздрібні транзакції у режимі онлайн. Створення КАСБР могло значно поліпшити якість обслуговування населення, зупинити зростання тіньової економіки і знизити витрати на обробку готівки.

Український вчений розраховував, що кожен третій житель Радянського союзу отримає банківські карти - випустити хотіли 100 млн карт при населенні 260 млн осіб. Оприско сподівався і на розвиток рухомого радіозв'язку, що дозволило б встановити термінали для прийому карт навіть у найвіддаленіших куточках країни.

Реалізація карткових проектів українського кібернетика - впровадження платіжної системи, масова роздача карт населенню і установка терміналів по усій країні – вимагала близько 10 млрд рублів, але вони окупилися б усього за 1 рік за рахунок економії на витратах по організації готівкового обігу грошей, вважає Оприско.

Розробляти системну частину проекту мав український Інститут кібернетики ім. В.М.Глушкова АН УРСР. А пілотний запуск планували здійснити у Москві та Києві.

Вугілля і мазут в обмін на технології

Устаткування для радянської платіжної системи (для банківської автоматизації і організації прийому карт) спочатку повинні були випускати американці. Планувалося створити спільне підприємство ЮНІМАС. США навіть погодилися приймати вугілля, мазут й іншу сировину у якості розрахунку за свою продукцію.

Однак незабаром концепція КАСБР змінилася - її вирішили у першу чергу запускати в Естонії, Латвії та Литві. До проекту залучили дві компанії з США - Unisys і Diebold, а також одну з Франції - Electronique Serge Dassoult. Остання займалася банкоматами, POS-терміналами та технологіями для карткової роботи. У 1990 році у Франції було підписано відповідний контракт на 1 мільярд франків.

Після цього у СРСР спалахнув скандал – Оприска і банкірів звинуватили, що угоду уклали самовільно (насправді ні) і створення КАСБР поставили на паузу. Через кілька місяців Литва, Латвія і Естонія вийшли із СРСР, почався розпад держави і до платіжної системи вже нікому не було діла.

Тіньовий бізнес, недалекоглядність і технології на службі військових проти фінтеху

У системи безготівкового розрахунку у СРСР було багато противників - тіньовий бізнес, скептики і урядові структури (Міністерство торгівлі, Міністерство фінансів і Держбанк СРСР, який чинив найбільший опір).

«Однією з найбільших проблем в Радянському Союзі було те, що його керівництво ніколи не хотіло заглядати вперед. Не було сумніву, що стануть більш відкритими кордони і населення буде все активніше їздити за кордон, де зможе використовувати платіжні інструменти на основі міжнародних карт»

Юрій Оприско

український кібернетик, заступник голови Сбєрбанку СРСР


Другою ключовою перешкодою для створення національної платіжної системи СРСР була відсутність технічної бази. Комп'ютеризація у Радянському союзі торкнулася лише промисловості та оборонки, але ніяк не фінансової сфери. Навіть магнітні банківські карти вирішили випускати не тільки через більшу поширеність усвіті, але і тому, що радянські підприємства просто були нездатні виробляти смарт-картки із чіпами. А захід ділитися з СРСР технологіями не планував. Доходило навіть до курйозів.

Як радянський академік вивозив із США «новітню» електронну плату

У 1989 році радянська делегація вирушила до США. Серед учасників був академік, інженер і конструктор Борис Бункін, який розробив зенітно-ракетну систему С-300. Він полетів до Штатів, щоб вивчити американський досвід виробництва складних електронних плат. У ході зустрічі з компаніями IBM, Unisys та Diebold, радянському вченому подарували одну з таких плат з правом на вивезення. Прикордонники США затримали академіка через американську розробку, хоч вона і не була останнього покоління. Пройти митницю радянському інженерові у результаті таки вдалося і американська плата була успішно доставлена ​​до СРСР.

Карти, олімпійці, два банкомати

Довгоочікуваний прорив    



Перші карти, випущені для СРСР, з'являються з кінця 80-х, коли у керівництво Внєшторгбанка приходить прогресивний банкір із західним досвідом Віктор Геращенко. Він і схвалив першу угоду з платіжною системою Eurocard щодо випуску карт. 

Коли дійшло до узгодження з Мінфіном і ЦК банкірів знову звинуватили - тепер уже в спробах «влаштувати інфляцію», хоча карти хотіли випускати при повному забезпеченні платежу, під кошти на валютному рахунку власника. Зі скрипом угоду пропустили і у 1986 році французький Credit Mutuel емітував кілька перших карт для Внєшторгбанка.

А у 1988 після підписання угоди з Eurocard/MasterCard Внєштогбанк випускає карти уже зі своїм логотипом. Тоді карту отримав і Михайло Горбачов, який відразу здав її в музей. Керівництво банку також обзавелося картами, однак на практиці ними не користувалися. Реальним платіжним засобом ті карти були лише для радянських дипломатів й інших осіб, які працювали за кордоном.



Загалом до 1990 року у СРСР вийшло близько 800 карт Eurocard.



Паралельно СРСР вів переговори з Visa, яка була ключовим спонсором літніх Олімпійських ігор-1988 у Сеулі. Visa запропонувала Внєшекономбанку випустити карти для радянських олімпійців. Для цього радянський банк домовився із британським Barclays, який і виготовив карти Visa для олімпійської збірної СРСР, правда, до рук спортсменів вони так і не потрапили.



Французи допомагають Сбєрбанку СРСР випустити картки Visa

Сбєрбанк СРСР був прийнятий у міжнародну платіжну систему VISA у 1989 році завдяки зусиллям українського кібернетика Юрія Оприска, заступника глави Сбєрбанку. У тому ж році під його керівництвом була випущена перша карта Visa, яку представили у Москві у 1990-му.

У емісії карт VISA Сбєрбанку допомагала французька Imedi, очолювана вихідцем з Грузії. Вона шукала для Радянського Союзу постачальників обладнання та програмного забезпечення. У результаті основним постачальником технічних рішень вибрали французьку Serge Dassault.

Перші карти Visa від Сбєрбанку, як і в попередньому випадку, отримали Горбачов і його дружина, інші представники політбюро, а також банкіри. Незабаром у відділенні Сбєрбанку у Москві встановили банкомат, який видавав готівку, його відкриття навіть відвідав міністр торгівлі Франції. Відомо також, що банкомат для карт Visa поставили у Києві у 1991 році.





Однак у незалежній Україні перший банкомат з'явився лише у 1996, втім, інформації, де він був встановлений і ким, немає. Тоді ж в Україну заходить міжнародна платіжна система Visa, вона укладає контракти відразу з декількома українськими банками. Але це було потім. Як розвивався український фінтех - у нашому наступному матеріалі.

Автор: Ілона Завальнюк