Три кроки до нового життя: психолог Валентина Петренко розповіла про роботу з ПТСР

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) зустрічається приблизно у 4% людей у всьому світі. Однак набагато частіше від нього страждають ті, хто зіткнувся з жахіттями війни. Чи можливо після цього повернутися до нормального життя? Які методи психотерапії допомагають позбутися психотравм? Про це та багато іншого ми поговорили з Валентиною Петренко — магістром психології, членом міжнародних асоціацій ISST, EMDRia International Association та Української асоціації КПТ, авторкою наукових публікацій у міжнародних журналах, лауреаткою міжнародного ордена королеви Анни «Честь Вітчизни».

Ви багато працюєте з емігрантами, які втекли до США від війни. Чи будь-яка людина, що пережила подібний досвід, отримує психотравму?
 

Ні, ПТСР виникає не у всіх. Згідно з дослідженнями, ознаки посттравматичного розладу спостерігаються приблизно у третини біженців (близько 30%). Майже всі мої клієнти мають сильні стресові реакції на пережите горе: флешбеки, паніку, проблеми зі сном, емоційне заціпеніння, провину вцілілого, напруження в тілі. До цього додаються сором через рівень знання мови, втрата професії, зростання конфліктів у сім’ї та адаптація до нової культури.

Я працюю з вимушеними емігрантами, тому враховую правову невизначеність, втрату дому та розрив соціальних зв’язків. Ми вимірюємо прогрес у лікуванні за шкалами GAD-7, PHQ-9, PCL-5 та за загальними життєвими показниками: покращення сну, зменшення панічних атак, повернення до навчання або роботи. За шість років я провела понад 4000 індивідуальних сесій і більше 300 групових.

Які методи ви використовуєте у роботі з такими клієнтами?
 

Я поєдную методи EMDR (десенсибілізація та переробка за допомогою рухів очей), схема-терапію та КПТ (когнітивно-поведінкову терапію). Адаптую їх під травму переселення: використовую двомовні протоколи стабілізації (зокрема ASSYST), сценарії «першої психологічної допомоги» при тригерах, модуль «внутрішній критик еміграції», а також робочі зошити російською та українською мовами.

Результати ми відстежуємо системно: рівень тривожності та посттравматичні симптоми знижуються приблизно у 70% пацієнтів протягом 8–12 тижнів. У повсякденному житті це проявляється в покращенні сну, рідших панічних епізодах і флешбеках, поверненні до навчання чи роботи, зменшенні сімейних конфліктів.

Чи складно таким людям адаптуватися до життя у США?
 

Це складно, але можливо. Для цього ми робимо три кроки:

1. Стабілізуємо нервову систему (EMDR/схема-стабілізація, техніки саморегуляції);
    
2. Зміцнюємо побут і комунікації (сон, рутина, безпечна практика іноземної мови без стигми);
    
3. Інтегруємося в місцеве суспільство (навчання/робота, волонтерство, нові соціальні зв’язки).
    

У моїй практиці більшість клієнтів досягають стійкої адаптації за 3–12 місяців.

Чи можуть такі люди стати повноцінною частиною американського суспільства? Яку користь вони можуть принести?
 

Так, це можливо. Коли у емігранта стабілізований психоемоційний стан, налагоджений побут і відбувається інтеграція в суспільство, пережите поступово перетворюється на ресурс для особистісного зростання. Це корисно для всіх:

- Економічно: переселенці швидше повертаються до працевлаштування та підприємництва, заповнюючи дефіцит двомовних фахівців;

- Соціально: зменшується навантаження на відділення невідкладної допомоги та кризові служби, сім’ї стають міцнішими, дітям легше адаптуватися до навчання в школі;

- Громадянськи: з’являються двомовні лідери громад;

-У сфері інновацій: виникають НКО-проєкти, спрямовані на розвиток психічного здоров’я та просвітництво.

Моя роль полягає у двомовній адаптації емігрантів, наданні першої допомоги при виникненні тригерів, модулі «внутрішнього критика еміграції» та веденні робочих зошитів. Прогрес ми фіксуємо стандартизовано, рішення масштабуються і вже застосовуються НКО та іншими фахівцями, які працюють із емігрантами.

Як ви вважаєте, у чому полягає ваша унікальність у роботі з емігрантами, які пережили травматичний досвід?
 

Я розмовляю з людьми їхньою мовою — і в прямому, і в переносному сенсі. Для емігрантів дуже важливо відчувати, що їх розуміють без перекладу — не лише слова, а й досвід. Саме тому я адаптую доказові методи психотерапії під реалії переселення, щоб вони справді працювали у новій країні, іншій культурі та за нових обставин.

Результати я завжди підтверджую не лише цифрами (GAD-7, PHQ-9, PCL-5), а й «життєвими» змінами — коли людина знову спить, їсть, сміється, будує плани. Я працюю онлайн із людьми з різних країн і є членкинею міжнародних асоціацій ISST, EMDRIA International Association, а також Української асоціації КПТ та EMDR. У 2025 році мою роботу відзначено Міжнародним Орденом Королеви Анни «Честь Вітчизни» — за внесок у розвиток доказових методів терапії та створення програм, які роблять психологічну допомогу доступнішою.

Якщо коротко, я допомагаю людям пройти шлях від травми до нового життя — м’яко, надійно і зрозумілою для них мовою.