Річниця Іловайської трагедії: підступність росіян та невивчені уроки війни
29 серпня Україна вшановує День пам’яті захисників і захисниць, які загинули за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Ця дата нерозривно пов’язана з одним із найтрагічніших епізодів російсько-української війни 2014 року — боями за Іловайськ, що отримали назву Іловайський котел.
Саме 29 серпня відбувся кривавий вихід українських підрозділів із оточення, коли колони військових були обстріляні російськими військами. За офіційними даними, загинули 366 українських воїнів, 429 були поранені, сотні потрапили в полон або зникли безвісти.
Бій вирував серед соняшникових полів, де українські військові намагалися прорватися з оточення. Саме тому символом пам’яті про полеглих став соняшник.
UA.News розповідає про Іловайську трагедію та пов'язані з нею наслідки для оборони України, про які учасники тих бойових дій застерігали ще понад десять років тому.
Шлях до звільнення Донецька
Влітку 2014 року українські сили поступово відвойовували території Донбасу. За даними Українського інституту національної пам’яті, у травні–серпні українські підрозділи провели понад 40 операцій і звільнили понад 100 населених пунктів. Наступ створював перспективу ізоляції угруповань проросійських сил у Донецьку, Макіївці, Горлівці та інших містах.
Іловайськ мав особливе значення через своє розташування та залізничні й автомобільні комунікації.
10 серпня штаб АТО спланував операцію з визволення окупованого терористами Іловайська. Йшлося не просто про взяття міста: контроль над ним мав дозволити блокувати угруповання бойовиків у Донецьку з південного напрямку та створити умови для подальшого звільнення обласного центру.
У звіті Офісу генпрокурора в офіційній хронології тих подій метою операції було «повне блокування міст Луганська, Донецька та Макіївки; звуження зовнішнього кола ізоляції та відновлення діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування» у звільнених районах. Звільнення Іловайська в цей період дозволило б здійснити повне блокування бойовиків із півдня та «сприяло б просуванню сил АТО у напрямку міста Зугрес, а також інших сил і засобів [оборони України] у напрямку Харцизьк — Зугрес з півночі, для повного блокування та звільнення Донецька».
Початкове завдання виглядало цілком конкретно: зачистити Іловайськ, закріпитися в ньому та перерізати важливі комунікації противника. Але ці плани зірвалися, коли сепаратистів посилили регулярні російські війська.
Добровольчі батальйони та нерівні сили під Іловайськом
В Іловайській операції брали участь підрозділи ЗСУ, Національної гвардії, МВС та добровольчі батальйони, зокрема підрозділи МВС України «Дніпро-1», «Шахтарськ», «Азов», «Миротворець», «Херсон», «Світязь», «Івано-Франківськ» та батальйон «Донбас» Нацгвардії України.
За планом командування, армія мала оточити місто, а добровольчі батальйони повинні були зайти та зачистити його. Тяжкі бої за Іловайськ точилися кілька тижнів. Під шквальним мінометним та артилерійським вогнем армії РФ утримувати позиції було надзвичайно складно.
Проти них воювали підрозділи так званих «ДНР» і «ЛНР», підтримані регулярною армією Російської Федерації.
За даними української розвідки, у районі Іловайська російське угруповання налічувало близько 4 тисяч військовослужбовців у складі чотирьох батальйонних тактичних груп, підсилених підрозділами спецпризначення. В інших оцінках української військової прокуратури йдеться про значно ширше угруповання російських сил, яке діяло на всьому напрямку.
За даними СБУ, розвідувальних органів та Об'єднаного штабу АТО, співвідношення сил у районі Іловайська було критичним для України: 1 до 18 за особовим складом, 1 до 11 за танками, 1 до 16 за бронетехнікою, 1 до 15 за артилерією і 1 до 24 за реактивними системами «Град».
В оточенні регулярних військ РФ
18 серпня розпочалася активна фаза боїв за місто. Українським силам вдалося зайняти частину Іловайська, однак повністю встановити контроль над ним не вдалося. Перелом настав у ніч із 23 на 24 серпня, коли Росія ввела на територію України регулярні військові підрозділи.
Російські сили вторгнення складалися з 9 батальйонно–тактичних груп: 3500 осіб особового складу; до 60 танків; до 320 БМД (БМП); до 60 гармат; до 45 мінометів; 5 ПТРК, які увійшли на територію України в районі населених пунктів Побєда – Берестове Старобешевського району Донецької області. Вони рушили в напрямку Іловайська, одночасно створюючи загрозу українським силам з кількох напрямків.
Щоб ввести в оману ЗСУ, на російській військовій техніці були завчасно зняті або замасковані тактичні знаки та нанесені розпізнавальні позначки українських підрозділів, що заборонено Женевською конвенцією.
Журналіст Юрій Бутусов у своєму матеріалі «Подвиг і трагедія Іловайська» (вересень 2014 року) написав, що багатоденний вогонь росіян і їхнє подальше вторгнення завдали важких втрат українським військам, які прикривали кордон у секторі «Д». Цим сектором керував генерал-лейтенант Петро Литвин, тоді як Іловайською операцією у сусідньому секторі «Б» — генерал-лейтенант Петро Хомчак.
Під постійними обстрілами втримали оборону від кордону на шляху до Іловайська не вдалося. До кінця дня 24 серпня у секторі «Д» було фактично втрачено управління військами. Відхід українських сил став неорганізованим. Бутусов зазначав, що загалом протягом 13−23 серпня з зони проведення АТО вийшли понад 1500 осіб. Сектор «Д» було ліквідовано: частину його підрозділів передали сектору «Б», іншу вивели з зони проведення АТО для відновлення боєздатності.
Надвечір 24 серпня окупаційна армія РФ перерізала рубіж Старобешево-Кутейникове, ключовий для утримання Іловайська, завдяки якому йшло постачання ЗСУ у місті. Українські підрозділи опинилися в оточенні. За даними Віктора Муженка, який в дні Іловайської трагедії керував Генштабом і був Головнокомандувачем ЗСУ, в котлі опинилися 1200−1300 українських військових.
До 28 серпня ситуація стала критичною. Боєприпаси та продовольство закінчувалися, техніка була пошкоджена, можливості для прориву скорочувалися. Українське командування почало переговори про вихід оточених військових.
«Зелений коридор»: домовленість, яка стала пасткою
26–28 серпня Віктор Муженко провів низку телефонних переговорів із представниками російського Генштабу, зокрема генералом Миколою Богдановським.
Росіяни постійно змінювали час та умови виходу з оточення. Як засвідчили подальші події, вони умисно затягували час для облаштування тактично вигідних вогневих позицій вздовж маршруту виходу сил АТО з оточення.
Врешті російська сторона заявила, що гарантуватиме безпечний вихід українських військових за погодженими маршрутами. Спочатку передбачалося, що війська вийдуть зі зброєю. Але ввечері 28 серпня Муженко отримав від російського Генштабу вимогу виходити беззбройними.
29 серпня українські колони почали рухатися з оточення «зеленим коридором» і потрапили під вогонь. Росіяни вели обстріл з танків, мінометів, гранатометів та стрілецької зброї.
Слідство встановило, що російські військові відкрили вогонь навіть по колонах, у складі яких перебували троє захоплених раніше російських десантників, яких планували передати російській стороні. Так «зелений коридор» перетворився на місце масового вбивства.
За офіційними даними, було вбито 366 українських воїнів, 429 — отримали поранення різного ступеня тяжкості, понад 300 — потрапили у полон, зникло безвісти більше 500 осіб (зникли безвісти, за різними даними, 93–158 осіб), Збройні Сили України понесли значні втрати озброєння і військової техніки на суму майже 300 млн. грн.
Розслідування трагедії та винуватці
Генеральна прокуратура України у 2017 році заявила, що 29 серпня 2014 року розстріл українських колон був здійснений регулярними російськими військовослужбовцями за наказом командування Генштабу ЗС РФ. Українське слідство кваліфікувало Іловайськ як наслідок прямого військового вторгнення Росії та подальших воєнних злочинів російських військових.
Водночас слідство зафіксувало й проблеми української армії: низький рівень боєготовності та боєздатності, факти дезертирства і самовільного залишення позицій, невиконання наказів, а також окремі помилки керівництва АТО під час планування операції.
У різні роки суспільство вимагало притягнути до відповідальності тодішніх керівників військового відомства та АТО, зокрема міністра оборони Валерія Гелетея, начальника Генштабу Віктора Муженка та керівника сектору «Б» Руслана Хомчака. Їхні дії аналізувалися слідством і парламентською тимчасовою слідчою комісією, але без конкретних наслідків.
Українське слідство пішло шляхом документування відповідальності російського військового керівництва. У 2017 році про підозру повідомили, зокрема, першого заступника начальника Генштабу ЗС РФ Миколу Богдановського. Йому інкримінували посягання на територіальну цілісність України, ведення агресивної війни та порушення законів і звичаїв війни, поєднане з умисним убивством.
А 4 серпня 2021 року Офіс генпрокурора повідомив про підозру ще двом генерал-полковникам ЗС РФ. За даними слідства, це були Сергій Істраков і Михайло Мізінцев. Їх підозрювали в організації вбивства українських військових під час виходу із «зеленого коридору».
Про Іловайську трагедію з новою силою заговорили з початком повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році. Військові 331-го парашутно-десантного Костромського полку ЗС РФ (98-ма повітряно-десантна дивізія), які брали участь у розстрілі сил ЗСУ в Іловайському котлі, вирушили у наступ на Київ. Навесні 2022 року цей полк з іншими підрозділами окупантів було розгромлено під час оборони Києва. А десантно-штурмовий батальйон 247-го полку, який також атакував сили ЗСУ, які проривалися біля Іловайська, зазнав величезних втрат у Херсонській області.
Невивчені уроки Іловайської трагедії
14 серпня 2017 року Генеральна прокуратура України оприлюднила результати розслідування подій в Іловайську. Єдиним винуватцем трагедії у тексті було названо окупаційну армію Російської Федерації. Проте учасники тих подій та сім'ї, чиї рідні загинули в Іловайському котлі та правозахисники заявили, що така відповідь — незадовільна, а розслідування — незакінчене.
Учасник бойових дій під Іловайськом у складі батальйону «Донбас» Олександр Дейнега тоді так прокоментував звіт прокуратури: «Врешті вони вирішили звинуватити у всьому Росію, а бездіяльність наших командирів та Генерального штабу Генпрокуратура ніяк не розглядала, — сказав Олександр Дейнега. — Командування ніяк не допомагало солдатам, які опинилися в оточенні, залишило їх без зв’язку та зрозумілих наказів, а натомість вело перемовини із керівництвом російської армії. Бездіяльність наших генералів має бути покарана».
«Ми втратили Іловайськ через відсутність боєкомплекту та продовольства. Крім того, загони української армії та добровольців виходили з оточення різними колонами. Пізніше я дізнався, що російські солдати отримали наказ пропускати армію та знищувати добровольців», — розповідав про ті події учасник бойових дій під Іловайськом у складі батальйону «Донбас» Ігор Байрак.
На думку правозахисників, які відстежували хід розслідування у 2017 році, звіт Генпрокуратури був спробою представити ситуацію так, що українська армія стикнулася з 18-кратно переважаючими силами противника, а отже, всякий спротив був приречений на поразку. Таким чином, прокурори намагалися сформувати громадську думку та представити персональну відповідальність як колективну. Представники Української Гельсінської Спілки з прав людини ще у 2017 році заявили, що справедливе розслідування Іловайської трагедії та захист прав потерпілих воїнів необхідні Україні, щоб посилити позиції для притягнення Росії до відповідальності за воєнні злочини.
