Блокада українського кордону з Польщею триває уже три місяці, спершу протестували польські перевізники, а зараз - аграрії. Чому ці події є дуже поганим прецедентом, чому польська влада не зупинить протести, які уже вийшли за межі правового поля, та чи існують реальні шляхи врегулювання ситуації - в інтерв’ю медіа UA.NEWS розповів відомий український дипломат, колишній посол України в Угорщині, Республіці Корея та Словаччині Юрій Мушка. Інтерв’ю записувалось на івенті Європейської Бізнес Асоціації “Global Outlook”.
Які на сьогодні є дипломатичні механізми, щоб вирішити ситуацію із блокуванням кордону у Польщі?
Юрій Мушка: У нас є можливість розпочати механізм вирішення спорів з Європейським Союзом. Торговий представник України Тарас Качка ініціював його. Але поляки замахали руками і запропонували домовлятись. Ми завжди за діалог, тому нема проблем - давайте домовлятися.
Але, на жаль, характер процесів змінюється, а сама блокада залишається. Вчора були перевізники, сьогодні аграрії, завтра ще хтось. Це поганий приклад і поганий прецедент, який не варто продовжувати.
Ми можемо вести діалог. Ніде у демократичній Європі немає поняття блокування аеропорту, блокування атомних станцій, блокування автобанів чи пунктів пропуску на кордоні. Бо це може мати непередбачувані наслідки. І це заборонено законом.
Влада повинна вислухати мітингувальників, сказати згодна чи не згодна з їх вимогами. Далі парламент повинен сказати свою позицію, підтримати або не підтримати закон, запровадити чи скасувати якісь обмеження. Ось так працює механізм демократії.
Але наносити шкоду іншій державі…Не кажучи вже й про те, що ці протести у Польщі призвели до смерті трьох водіїв. Люди загинули і у мене питання, за що?
Тобто щоб припинити блокаду кордону має бути насамперед політична воля?
Юрій Мушка: Саме так. Нагадаю, що в Угорщині теж був страйк. Чи заблокували кордон в Угорщині? Ні. Хоч одну дорогу перекрили? Ні.
Хоча саме Угорщину найчастіше критикують за відсутність проукраїнської позиції…
Юрій Мушка: Тому що є порядок у державі і виконується закон. Мітингувальники висловились, влада взяла це до уваги. При чому протести були чітко з 9 до 13 годин і без жодних блокад.
В Угорщині жоден поліцейський не дозволить перекрити дорогу республіканського, державного значення. Це заборонено.
Якщо політичної волі щодо припинення блокади не буде?
Юрій Мушка: Ми не можемо починати економічну війну чи щось блокувати зі свого боку (у нас це теж заборонено, до речі). В Україні іде війна, тому це неможливо і веде у глухий кут. Це нонсенс, і між добрими сусідами такого не повинно бути. Й наші польські колеги це прекрасно розуміють.
Інша справа, що внутрішня політика впливає на ситуацію. Політики ж тримають хвіст за вітром, вловлюють настрої людей. Але це не повинно впливати на нас. Тому цю ситуацію польська влада повинна владнати сама. І повірте, якщо вона не буде мати до цього бажання, то ми їх не змусимо.
А ЄС зможе змусити?
Юрій Мушка: Поки він змусить, то черга з фур простягнеться до Житомира. Доки цей механізм розглянуть, доки вибудують спільну позицію… Європейський Союз - це не центральний комітет партії, який когось до чогось може примусити одразу.
Можливо, є якісь креативні рішення, які зможуть нам допомогти зупинити блокаду? Щоб український бізнес вів діалог із польським?
Юрій Мушка: Наші інформаційні джерела і інформаційна кампанія мають показати польському бізнесу, що його збитки від блокади навіть більші, ніж у нас. Хоча і наші збитки нам теж болять, тому що для України важливий кожен товар. Звісно, є товари, які йдуть без черги. Але ж є і багато інших речей, які наближають перемогу - від різних деталей і устаткування до медичних засобів, яких потребують наші воїни. Йдеться про життя людей. Мені все одно, дорожче будуть ті меблі чи дешевше - я або не куплю або заплачу. А як заплатити за життя нашого воїна? Ось чому це неприпустимо зараз.
Навіть більше, це непорядно з боку наших партнерів, навіть тих же селян (Польської селянської партії - ред.). Адже вони розуміють, що у нас війна. Якби були мирні часи, то повірте, діалог би був зовсім іншим. Але зараз у нас критичний період.
Сьогодні часто можна почути думку, що українські аграрії виграють у європейських у чесній конкуренції, навіть попри війну і обстріли. Чому взагалі склалась така ситуація?
Юрій Мушка: Бо різні умови. Не можна порівнювати сільське господарство Словаччини, Угорщини і України. Там товарне виробництво здійснюють на 30 - 40 гектарах. Десять тисяч гектарів - це ти вже дуже великий мільйонер і латифундист.
В Україні ж, якщо твій банк землі менше 100 тисяч гектарів, то з тобою ніхто й розмовляти не буде. Тобто в нас дешевше, тому що на більшій площі йде великотоварне виробництво. Крім того, у нас традиційно сільське господарство розвинуте, тобто в нас є культура до сільського господарства.
А дешевша робоча сила?
Юрій Мушка: Я б не сказав. Тому що у ЄС теж не найкращі зарплати у сільському господарстві.
Інша справа, що у нас є чорноземи. Тобто за усіх рівних можливостей, у нас все одно росте краще через природні умови - суто Богом дану річ.
І до дрібного товарного виробництва ми навряд чи повернемося, тому що це неможливо. Купувати трактор на 20 тисяч гектарів і купувати його на 100 гектарів - собівартість продукції буде різна. Хоча ці речі дотуються в ЄС, колись ті трактори давали за півціни, але це все рівно є невигідним. Тому комбайн, як правило, наймають. Він працює місяць чи два тижні, а утримувати його потрібно цілий рік. Але коли у тебе 100 тисяч гектарів, тоді уже треба свій комбайн. Ось в чому полягає різниця, і вона буде об’єктивно.
Чому у Європейському Союзі питання сільського господарства найбільш складне? Бо ви не знаєте скільки вродить і скільки Бог дасть на наступний рік. Це неможливо врегулювати, це природа. І тому тут завжди будуть проблеми.
Зараз аграріїв у ЄС часто порівнюють із шахтарями у Британії…
Юрій Мушка: Але потім Тетчер це припинила, ліквідувала їх як клас. Це по-перше.
А по-друге, сільське господарство - дуже важливо, але це 3% населення і 3% у ВВП, а кричать як 97%. Популізм. Я не кажу, що треба когось принижувати чи не поважати – жодним чином! Але три відсотки населення повинні висловлювати думку трьох відсотків населення, а не 40% чи 100%.
