«Всі наші інкасаторські машини з дітьми були обстріляні»: як український бізнес рятував країну, розповідає Альона Шевцова, IBOX BANK

Марія Гелюх 23 Лютого 2023 10:38

Здається, що поєднувати управління великою фінтех-імперією з благодійністю, кіберспортом, зйомками фільму про війну, інвестиціями у крипту та материнством – видається чимось недосяжним. Однак, гостя каналу Антона Дьяченка про Бізнес і Інвестиції Альона Шевцова доводить зворотне.

Альона Шевцова – акціонер та голова Наглядової ради IBOX BANK, СЕО Міжнародної платіжної системи LEO, меценат і засновниця благодійного фонду LEO Foundation.

В інтерв’ю Антону Дьяченку Альона Шевцова розповідає про будні транзакційного і термінального бізнесу в умовах війни, перспективи крипти в Україні та NFT у світі, про благодійні проєкти, які щодня рятують життя українців та військових, та про співпрацю з Netflix щодо документального фільму, присвяченого трагічній сторінці в сучасній історії нашої країни – розв’язаній росією війні.

Антон Дьяченко: Як вдається все поєднувати? Сімʼя, проєкти, особисте життя?

Альона Шевцова: Спочатку я дівчина, потім дружина, а потім я мама. У нас багатодітна сімʼя – вдома четверо дітей. Тому я займаюся дітьми, сімʼєю, а потім бізнесом. Бізнес достатньо великий, багатогранний.

Займаюся професійною діяльністю, тим, на що я вчилася. Я банкір, фінансист, закінчила Інститут міжнародних відносин по спеціальності міжнароді економічні відносини. Володію чотирма іноземними мовами. Друга спеціальність – військовий перекладач. У цій війні мої послуги не потрібні, з мовою все ясно.

Банк є обʼєктом критичної інфраструктури. Насправді, це живий організм, до якого я ставлюся, як до своєї дитини. В цьому році банку 30 років. IBOX BANK змінив свою назву, раніше він був «Агрокомбанк», три роки тому це змінилося.

Особливість банку – бізнес-модель, в основі якої транзакційний бізнес. Ми є найбільшим транзакційним банком в Україні, згідно зі статистикою MasterCard, по кількості транзакцій в інтернет-аквайрингу картами MasterCard.

Альона Шевцова
голова Наглядової ради IBOX BANK

Що стосується термінальної мережі – IBOX BANK є №1, на другому місці по кількості терміналів в Україні – Приватбанк. У наступному році IBOX як термінальна мережа буде святкувати свої 10 років. Тому бізнес справді є величезним, з позитивною історією. І він 100% є українським, чим ми дуже сильно пишаємося.

Антон Дьяченко: Якщо говорити про історію: IBOX особисто в мене асоціюється з терміналами, як і у багатьох інших. Чому так вийшло? Чому цей продукт став усім відомий?

Альона Шевцова: Окрім терміналів і банку, я є акціонером платіжної системи, яка є величезною платіжною системою в Україні, займає третю позицію в рейтингу, згідно зі статистикою Національного банку України, і називається вона Міжнародна платіжна система LEO. У цьому році LEO Pay 12 років.

Для нас все починалося з LEO. І вже завдяки цій платіжній системі я стала акціонером банку. Мені здається, що цю роль я дуже гідно несу.

Антон Дьяченко: Як народилися термінали, за рахунок чого здобули на ринку таку популярність?

Альона Шевцова: Насправді, найголовніше в будь-якому бізнесі – якісно надавати послуги населенню. І та лінійка мерчантів, які представлені в термінальній мережі IBOX, з кожним днем, особливо до 24 лютого, розширювалася.

Ні в одному іншому терміналі України ви не поповните свою карту Monobank з комісією в нуль, а в нашому – поповните. Можна поповнити рахунок на 100 грн – і там буде 100 грн, а не 99 чи 95. Це є нашою основною фішкою, ми дуже цінуємо цей контракт. І ми все робимо для того, щоб цей контракт зберегти і продовжити.

Антон Дьяченко: Ви активно просуваєте благодійні проєкти – розкажіть про них?

Альона Шевцова: Більшу частину доходу банк відправляє на ЗСУ, у всі благодійні організації. Коли почалася війна, нам подзвонили хлопці з тероборони і попросили броньовані автомобілі. Зрозуміло, що у банку є броньовані авто. Ми абсолютно всі інкасаторські автомобілі віддали на потреби ТРО. На них вивозили дітей і мам із Ірпеня.

На усіх інкасаторських машинах було написано «Діти». Вгадайте, яка кількість машин не була обстріляна? Всі були обстріляні. Але завдяки тому, що вони були броньовані, жодна дитина не загинула. Після того, як усіх дітей з Ірпеня вивезли на цих машинах, а самі машини були розбитими, ми зрозуміли, що про це треба розповідати багатьом міжнародним фондам, компаніям.

Ми все робимо для того, щоб наблизити час перемоги. Більше того, мій чоловік, багатодітний тато, зараз теж на фронті.

Антон Дьяченко: Як ви зараз переносите перебування чоловіка на фронті?

Альона Шевцова: Справа в тому, що мої батьки, мій тато, мій дідусь – всі були військові. Мій дідусь в радянському союзі був командувачем Південного округу військ срср і у всіх війнах союзу він брав участь. Тому для мене це природньо.

На початку війни ми з дітьми виїхали до Польщі, там вони закінчили навчання у Варшаві. Літом я прийняла рішення повернутися в Україну з дітьми і я про це не шкодую. Хоча всі дуже часто намагаються спровокувати мене відправити дітей назад до Польщі. У нас старші діти – хлопці. І вони теж будуть військовими. Є така професія – Батьківщину захищати.

Антон Дьяченко: Фінтех, салон краси і документальний фільм про війну. Чому фінансова компанія вирішує робити кіно?

Альона Шевцова: Це драматичні події, до яких не можна бути ніколи готовими на 100%. Ми, як і всі, прокинулися 24 лютого від вибухів. У нас 500 співробітників в банку, почали допомагати і робити релокацію бізнесу, шукати готелі на заході України. Кожний із нас думав, що це 2-3 дні, ну максимум тиждень.

Ми розуміли, що нам треба тиждень якимось чином прожити, зберегти сервери, щоб платежі працювали, щоб по терміналах вчасно проходила інкасація, щоб люди могли поповнити свої картки, зробити перекази близьким. Це була наша задача. Це були багато ситуацій і моментів, з якими ми зіткнулися. Ми все записували в наших групах.

Я зрозуміла, що нам потрібно це все структурувати, систематизувати, тому що воно забувається. А я вважаю, що це хронологія, по якій наші діти і внуки будуть знати, як це було і як ми це переживали, що відчували. Кіноплівка може це зберегти і передати крізь покоління.

Ми зараз в діалозі, відправили технічні характеристики для фільму. Наша команда зараз готує все для того, щоб фільм відповідав усім параметрам Netflix.

Згодом цей фільм може бути доступний для великої аудиторії на пʼяти мовах світу. Звичайно, у кожної другої нашої співробітниці чоловік або служить у ЗСУ або повʼязаний із військом, кожного ми одягали. В Україні спочатку майже нічого з цього не було, ми закуповували велику кількість всього в Польщі – починаючи з тепловізорів і закінуючи одягом, амуніцією.

Ми познайомилися з провідницею, неймовірної краси жінкою Ірою. Одного разу, коли я вчергове їхала потягом Хельм-Київ, вона в мене запитала: «Чому ви так часто їздите, чому ви стільки гуманітарки передаєте, ви волонтер?». Я кажу, що ми не волонтери, просто допомагаємо, у нас у всіх друзі, сімʼя, чоловіки на фронті. І тут вона каже: «А ви знаєте, у мене син в полоні». Від цієї фрази ти навіть не знаєш, як реагувати.

От у мене волосся довге, мені навіть здалося, що воно все встало дибки. Зрозуміло, що це одразу сльози. Емпатія з тебе рветься, хочеться обійняти, допомогти, дати грошей. Але ви ж розумієте, що це «нічого».

Ірина – мама Ореста, фотографа, який переміг у всіх конкурсах. Він знімав і відправляв фотографії з Азовсталі. Коли ми в черговий раз поверталися, відбулася трагедія в Оленівці. Це був жах, тому що ми не знали, він загинув чи ні: він був у той момент у полоні в Оленівці. Проте він вижив.

Зараз я вже можу сказати, що він знаходиться в безпеці, Україна обміняла його. Він проходить реабілітацію. Для нього була новина, що всі його роботи перемогли у всіх конкурсах фотографів. Він летить в Америку. Їх прийматимуть там у посольстві як героїв.

Його мама взяла участь у фільмі. Вона розповіла, як він потрапив у полон, як не було можливості звʼязатися з сином. Ірина розповідала, що вірила і відчувала: її син живий.

Дуже багато ми допомагали Одеському пологовому будинку. Його керівниця – Корольова Лілія Йосипівна. Цей пологовий в час війни став опорним, який приймав породіль з Миколаєва, Херсона. Лілія Йосипівна розказувала, як ночами возила породіль на останніх хвилинах. Дітей сповивали і возили в багажниках автомобілів на випадок, якщо розстрілюватимуть машини. Щоб хоч немовлята вижили. Саме Одеський пологовий дуже допомагав.

Наш Фонд Leo Foundation надсилає їм гроші, допомагає.

Історія пологового теж буде у фільмі. Це все важкі історії, хочеться плакати. Але плакати не можна. Тому ми вирішили зняти хроніку, задокументувати, щоб увесь світ бачив, з яким горем зіткнулася Україна.

Netflix нам не відмовив. Ми знайшли агента, який допомагає. Він переглядає картину. Якщо вона подобається – агент озвучує вимоги. Стрічка має відповідати всім технічним характеристикам і бути представлена на двох і більше іноземних мовах, а також із субтитрами.

Чи буде продовження фільму?

Альона Шевцова: Так, буде продовження, яке будемо знімати. Це буде про те, як ми, як країна, держава, відновлюється, як відроджуємо економіку.

Початок першого фільму починається з 11 лютого. В цей день Forbеs Україна проводило нагородження найбагатших людей України. І наша компанія була партнерами. На заході це була єдина нація, яка була впевнена: ніякої війни ніколи не буде, Україна займає перші позиції в рейтингах експорту металу, агро. Україна – це лідерство в індустріях, обираєте будь-яку сферу, і ми там є. Всі про це говорили.

Forbes обирало переможців. На той момент це була компанія Ajax.

Ми показуємо, якою багатою Україна була. Яким був курс долара, яке було ВВП. А потім почалася трагедія.

Стосовно платіжних систем. Це дуже складний бізнес, є багато проблем із регуляторами. Як вдося потрапити у топ-3?

Альона Шевцова: Дивимося пункт 1. Я ж з Одеси. Хто є кращим за нас? Попереду державна Укрпошта. Звичайно ж, там кількість транзакцій і обороти набагато вищі. На другому місці «Нова пошта». І ми на третьому. Згідно із НБУ, лише система NovaPay і ми виросли на 6%. І ми цим дуже пишаємося.

І в цей момент ми займаємося тим, що розставляємо термінальні мережі, термінальний бізнес у Варшаві. Для нас і для Варшави це блакитний океан, тому що такий бізнес взагалі не популярний у Польщі.

Але з іншого боку це пʼять мільйонів українців, які вимушено знаходяться в цій країні. І у всіх них є Monobank, Приватбанк та інші банки. І їм усім треба поповнювати свої рахунки, мобільні телефони, перераховувати гроші Україні. Для цього потрібен термінальний бізнес. Тому я дуже сподіваюся, що в той момент, коли ми повністю реалізуємо і відкриємо свою мережу в Польщі – ми станемо найбільшим оператором платіжних систем в коридорі Україна-Польща.

Тому що будь-яка дохідність в Євросоюзі, яка є прибутковою – для них це супер-результат. Вони готові спілкуватися з будь-якою компанією, яка після річного аудиту показує свою маржинальність. Якщо вона ще й позитивна, то американські компанії готові вкладати свої інвестиції. Особливо, із початку війни багато компаній дивляться на проєкти, які розвиваються в Європі. Звичайно, це для них можливість інвестування.

Нагадаю, прибутковість облігацій всередині державного займу – це ледь 0,5% річних. В той час, як бізнес і фінтех в Європі – це близько 15% річних.

Антон Дьяченко: Платіжні системи спочатку задумувалися як окремий бізнес?

Альона Шевцова: Коли я 12 років тому реєструвала платіжну систему, я не могла подумати, що вона настільки виросте, тому що я її реєструвала, як частину продукту.

Коли я її реєструвала, була вагітною. І назвала систему в честь своєї дитини Лева. Як росте дитина – так і розвивається платіжна система.

Стосовно криптовалюти. Україна – одна з небагатьох країн, яка просуває крипту в маси. Які розглядаєте варіанти розвитку справи з криптовалютою?

Альона Шевцова: Звичайно ж, ті можливості, які надає зараз Україна, зокрема Міністерство цифри, своєю ініціативою, законом Про цифрові ініціативи – це величезні можливості для банків та фінансових інституцій в Україні розвивати крипту як альтернативний метод безготівкових платежів.

Ті можливості, які дає крипта в Україні – ми ніколи не зустрінемо на території Євросоюзу, Великої Британії. Мені здається, що саме завдяки криптовалюті, економічний ріст України після війни буде разючим. Тому що синонім України – це, можливо, буде крипта. Україна може стати криптовалютною столицею світу. Ми все для цього маємо – насамперед, розум.

Це все є прерогативою банківських інститутів в Україні. Усі ці продукти ми можемо віддавати фінансовим біржам, які відповідають вимогам закону України про криптоактиви.

Станом на сьогодні ми разом із міжнародною платіжною системою MasterCard активно розробляємо і обговорюємо крипто-карту. Я сподіваюся, що вона вийде у світ на початку 2023 року. Звичайно, ця крипто-карта стане основою для розвитку такого роду платежів, тому що вона буде, перш за все, відповідати українському законодавству і відповідати стандартам міжнародної платіжної системи MasterCard. Нагадаю, що Україна є унікальною країною, де більша частина еміссії платіжних карт є на користь MasterCard.

Це буде карта для фізособ. Вона буде для поповнення гривнею. Ви отримуєте баланс на карту, який буде еквівалентний крипто-активу.

Антон Дьяченко: Щодо кіберспорту і LEO – розкажіть про цей проєкт?

Альона Шевцова: У нас є своя кіберкоманда. Вона називається LeoGaming. Ми пишаємося тим, що наші кіберспортсмени займають уже перші позиції у спортивних досягненнях. Звичайно, після початку війни нашим учасникам потрібна була підтримка. Ми залучали психологів для роботи з ними. Психологічна криза пройдена і команда продовжує свої ігри згідно з графіком.

Антон Дьяченко: Рішення інвестувати в кіберспорт було стратегічним? Чи для того, щоб підкорювати нові ринки?

Альона Шевцова: Насправді, це було емоційне рішення, яке запропонував один із топ-менеджерів компанії. А в нашій компанії будь-яка ініціатива «карається».

Дарія Валеріївна запропонувала, тепер вона несе відповідальність за всю команду. Для неї це, можна сказати, її діти. Вона ідейний мотиватор, стратегіст, інфлюенсер для цієї команди. У неї все добре виходить, тому що вони перемагають у більшості своїх ігор.

Ми всерйоз розглядаємо спонсорство з міжнародними компаніями, які виробляють технічне забезпечення, щоб в 2023 році хлопці представляли їхні бренди в ході ігор. А саме, це компанія Asus.

Антон Дьяченко: Ви розглядаєте сферу кіберспорту для інвестицій?

Альона Шевцова: Давайте глянемо на статистику. Кількість людей, які дивилися відкриття Олімпійських ігор – в два рази менше, ніж аудиторія, яка подивилася фінал Dota 2.

Світ змінився, ми його сприймаємо таким, який він є. Тепер ми переходимо в реальність кіберспортсменів, діджитал-інновацій.

Антон Дьяченко: Цікавить ваша думка щодо єГривні. Як думаєте, чого варто чекати від цього і наскільки це правильне рішення?

Альона Шевцова: єГривня – це проєкт, який існував ще до того, коли крипта з’явилась в житті кожного другого айтішника, програміста в Україні. Проєкт створений і тримається на основі ініціатив Національного банку України.

Коли проєкт буде популярний, вийде в життя і знайде свого споживача – я не знаю. Але можу сказати точно, що конкуренція з криптоактивами неймовірна. Які можливості і умови може дати єГривня для українця – це велике питання, щоб українець обміняв свої готівкові гривні не на користь PTC, а на користь єГривні, які мають бути «плюшки», ніхто не знає. Тому конкуренція дуже велика.

Вона буде. Це, як платіжна система «Простір». Здавалося б, менше 3% - але вона є. Це наша українська локальна платіжна система. Бюджетники отримують свої зарплати на карти «Простір». Це буде аналогом розвитку цієї платіжної системи.

Антон Дьяченко: Що думаєте стосовно розвитку NFT?

Альона Шевцова: Мені здається, що ми з вами зараз свідки того, як NFT стає все більш популярним, але все більше зарегульованим з боку американських спецслужб. І скандали, які виникають протягом останніх тижнів, повʼязані з NFT, з підозрою у відмиванні грошей через них, та з кримінальними справами, де залучені величезні крипто-біржі, роблять все можливе, щоб сам феномен NFT не отримав розвитку і популярність, не став обʼєктом інвестицій і альтернативою безготівковим платежам.

Тому що вашу інвестицію в NFT розглядатимуть як відмивання коштів. Ви ніколи не зможете довести, що цей NFT коштує стільки-то мільйонів доларів, скільки ви в нього вклали. По суті, це лише спекулятивна домовленість. А значить, це можна визначити, як фіктивну домовленість, як можливість ухилення від сплати податків.

Антон Дьяченко: Ви дуже прогресивні. І це один із ваших факторів успіху. Хто приймає ці рішення?

Альона Шевцова: Насправді, кадри, як і раніше, вирішують все. Я бережу кожного співробітника, який працює і довіряє своє життя, професію і карʼєру особисто мені, як керівнику. Мені здається, що з кожним із них я прожила якесь своє особисте життя. І всі наші працівники не обмежені.

Ми постійно обдумуємо поняття «думати ширше». Намагаємося знайти альтернативну думку і не боїмося йти по найважчій дорозі, тому що там ми не зустрінемо конкурентів. Так і сталося з Варшавою, з колекцією NFT. Ми робимо все найбільш непопулярне, що ніхто інший не робив. Я вважаю, що це сильна риса.

Також важливі факти: бажання вчитися, бажання бути кращими, ніж вчора, довіра, спільні життєві принципи, емпатія.

На жаль, війна забирає найкращих співробітників. 40 днів тому ми поховали чоловіка нашої колеги та подруги, життя обірвала ракета. Разом із ним загинули хлопці, які займалися IT на фронті – ракетники. Ми усі разом переживаємо цю трагедію, постійно підтримуємо нашу подругу. Говоримо, що це не її горе, а наша спільна трагедія. Так їй і нам легше. Ні в якому разі не можна лишати людину на самоті, яка втратила когось із рідних на фронті.