Справа сиплеться, а суспільству показують шоу: Броневицький про «Мідас», скандального Вербицького і кризу антикорупційних органів

Антикорупційна система в Україні працює, як інструмент політичного тиску, не як незалежний механізм боротьби з корупцією. Принаймні саме так її бачить колишній прокурор САП Станіслав Броневицький, який після звільнення почав публічно говорити про те, що відбувається всередині НАБУ, САП та інших антикорупційних органів. За його словами, справи можуть «морозити», підозри — використовувати як інструмент медійного впливу, а отримана в ході оперативних заходів інформація — перетворюватися на важелі політичного тиску.

У розмові з UA.NEWS юрист розбирає найбільш резонансні історії — від «Мідаса» і угод зі слідством до справи Одеського аеропорту та конкурсу на посаду директора НАБУ. Він стверджує, що в окремих випадках антикорупційні органи демонструють суспільству лише вигідну їм частину розслідування, замінюючи професійну роботу медійними шоу. І водночас визнає: сам він у справедливість уже не вірить.

Далі — пряма мова Станіслава Броневицького.

Чому справи НАБУ і САП у ВАКС можуть тривати роками

По-перше, дійсно дуже довго триває досудове розслідування. Щоб пояснити цей феномен, треба розуміти, яким чином організована робота у ВАКС. ВАКС розглядає справи, які скеровуються до суду по суті, і встановлює, винувата особа чи не винувата. У справах НАБУ і САП часто буває по три, чотири, п'ять, по шість фігурантів. У кожного з цих фігурантів відповідно до закону може бути не більше п'яти адвокатів. Як правило, це два-три захисники у процесі.

Якщо п'ять осіб притягаються до відповідальності, в кожного з них ще по два адвокати, то виходить 15 осіб тільки зі сторони захисту, присутніх під час судового розгляду. З боку прокуратури це завжди один прокурор. Неважливо, перед тобою один підсудний чи 15 — завжди один прокурор.

Далі, якщо особа обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачене покарання понад 10 років позбавлення волі, за клопотанням сторони захисту або взагалі сторін у кримінальному провадженні розгляд такої справи проводиться колегіально. Тобто це не один суддя, а троє. Як правило, сторона захисту користується таким правом.

І відповідно, уявіть: п'ять підсудних, десять адвокатів, один прокурор і три судді. Безумовно, що це впливає на тривалість процесу. Давайте відкинемо моменти про те, що сторона захисту може якимось чином затягувати процес. Уявімо собі процес, який іде планомірно, але кожен із цих суддів має свої справи. Кожен із цих суддів може бути ще в інших колегіях. Те саме стосується захисників та прокурора.

Плюс хтось може захворіти, піти у відпустку, може бути зайнятий в іншому процесі. І як наслідок те, що повинно розглядатися місяць, два, три чи п'ять, може розглядатися рік, два, три, п'ять. Як правило, так воно і відбувається.

Начебто для того, щоб не затягувати процес, було внесено зміни до чинного законодавства в контексті інституту угод у кримінальному провадженні. Угоди є двох видів. Є угода між підозрюваним і потерпілим. Наприклад, хтось когось вдарив, вони примирилися між собою. І є угода між підозрюваним і прокурором. Якщо ми говоримо в контексті САП, ВАКС і НАБУ, тут треба говорити про угоди про визнання винуватості. Така угода укладається між прокурором і підозрюваним. І от чому ці угоди стають об'єктом моєї критики:

«Рік умовно» за Одеський аеропорт: чому Броневицький критикує угоди зі слідством

І не тільки моєї, давайте так візьмемо, а й професійного середовища. Не завжди ці угоди співмірні з тим, що відбувалося у кримінальному провадженні. Красномовний тому приклад — особисто моя кримінальна справа щодо Одеського аеропорту. Люди, які заволоділи аеропортом, організували злочинну організацію в Одесі, спрямовану на те, щоб отримувати грошові кошти від усіх, хто хоче вирішити питання в Одеській міській раді. У результаті вони отримали рік умовно. Одеський аеропорт за результатами угоди залишився під їхнім контролем.

Тільки сьогодні прочитав про те, що один із районних судів Миколаєва засудив людину до 7,5 року позбавлення волі за те, що вона вкрала в магазині шоколадки на суму до 2 тисяч гривень. От скажіть, чи у простого обивателя не виникає питання справедливості, коли він дізнається про те, що людина, наприклад, у справі Грановського щодо організації заволодіння коштами Одеського припортового заводу обійшлася штрафом у 5100 гривень? А тут людина, яка вкрала декілька шоколадок отримує реальне покарання — 6,5 чи 7,5 року позбавлення волі. Насправді це не про справедливість.

До угод саме в САП взагалі дуже багато питань. Я вже назвав Одеський аеропорт. Це Кауфман, Борухович та низка інших. Там і злочинна організація, і заволодіння аеропортом, і заволодіння грошовими коштами під аеропортову діяльність — у результаті рік умовно. Ви скажете мені: дивіться, вони ж за умовами угоди повернули місту 450 мільйонів гривень. Я вам скажу: так, дійсно, таке було передбачене угодою. Але для того, щоб мати можливість укласти угоду, на стадії досудового розслідування був закритий епізод за фактом заволодіння коштами від аеропортової діяльності на суму 2,5 мільярда гривень.

В іншому випадку угоду не можна було б укласти. Ми б мали там іншу кваліфікацію, інші обставини і сума погашення була б значно більшою.

Другий момент: аеропортом заволодівали Кауфман і Борухович у 2011 році. Його вартість тоді в еквіваленті до долара США і його вартість зараз — це абсолютно різні гроші. І місто за увесь цей період часу, починаючи з 2019 року і закінчуючи 2025-м, коли була затверджена така угода, постійно втрачало.

Воно не контролювало ні аеропорт, ні аеропортову діяльність, ні пасажиропотік, ні отримання відповідного прибутку. Як наслідок, місто разом отримало 450 мільйонів гривень, але ці 450 мільйонів у співмірності з тим, яка насправді, на моє переконання, була заподіяна шкода громаді міста Одеси, — це в рази менше.

Далі будемо говорити про Одеський припортовий завод. Це справа колишнього народного депутата Грановського та інших осіб. Там взагалі, для того щоб мати совість укласти з ним угоду… Його дії перекваліфікували з організації заволодіння, на вплив на державного діяча. Йому залишили тільки вплив на прем'єр-міністра з метою призначення керівника Одеського припортового заводу. І він за це заплатив штраф 5100 гривень.

Скажіть будь ласка: з організації заволодіння коштами — коли людині інкримінували те, що вона організувала певну групу, розподілила відповідні ролі, поставила задачі кожному з виконавців, хто що має робити, запустила весь процес заволодіння коштами, в результаті отримала якісь незаконні прибутки, які були коштами Одеського припортового заводу, — і ми перекваліфіковуємо, для того щоб укласти угоду, в «вплив на державного діяча», за який передбачено штраф 5 тисяч гривень! Це справедливо чи ні? 

«Боржава»: як землі на мільярд гривень опинилися у пов’язаних із Льовочкіним людей

Наступна справа — Каськів і компанія. Це справа про «Боржаву», 460 гектарів землі в Івано-Франківській області. Як було встановлено під час досудового розслідування, Каськів та особи, наближені до колишнього керівника Адміністрації Президента Януковича Льовочкіна, залучили низку людей для заволодіння коштами за державними програмами. За ці гроші вони придбали великі земельні ділянки в Івано-Франківській області під гірськолижний курорт.

Минулого року з ними укладається угода, за якою ці землі передаються в АРМА для реалізації. Спочатку їх оцінювали більш ніж у мільярд гривень, але в результаті продали за 87 мільйонів тим самим людям, пов’язаним із Льовочкіним.

Я почав публічно звертати на це увагу, після чого питанням зайнялися журналісти та активісти. У результаті торги вдалося скасувати. За моєю інформацією, повторні торги наразі не проводилися, тобто землі ще не відчужені. За фактом махінацій під час торгів ДБР розслідує кримінальне провадження.

І таких угод можна назвати ще багато. До чого я підводжу? Інститут угод, на моє переконання, використовується керівництвом САП. Я розумію, як працює ця вертикаль, і можу чітко стверджувати: вона повністю орієнтована на пана Клименка.

Жодна угода не буде підписана прокурором без погодження з керівником. Я сам роками працював у цій системі й розумію її логіку: без вказівки або схвального кивка керівника не підписується жодна угода, у тому числі з несправедливими умовами.

«100 мільйонів на фонд Стерненка»: Броневицький ставить питання до угод САП

Зараз набуває широкого громадського розголосу питання перерахування величезних сум із кримінальних угод до приватних фондів начебто на закупівлю військового обладнання. І тут, знову ж таки, є дуже багато питань.

Я писав, що, за моєю інформацією, за умовами угоди з паном Пашинським передбачалося перерахування до фонду Стерненка 100 мільйонів гривень. Я поставив просте питання: чи справедливо це, коли наші підрозділи Збройних сил на передовій щодня записують відео про те, що їм не вистачає Mavic, автомобілів, обладнання, і починають збирати гроші? Кожен громадянин України донатить у межах своїх можливостей. А тут — 100 мільйонів гривень на фонд Стерненка.

Я також поставив собі питання, чи не пов'язано це з тим, що я особисто бачив, як пан Стерненко ходив на прийом до Клименка в кабінет. Після цього, за моєю інформацією, з'являється вказівка перераховувати кошти у фонд Стерненка. Як це співмірно?

Під час брифінгу керівників САП та НАБУ я підготував для журналістів перелік питань. На жаль, не було поставлено головного: яким чином обираються ці фонди і як контролюється використання коштів?

Як пан Клименко може пояснити, що кошти, які надходять до фондів, у межах визначеної законодавством частки можуть використовуватися на їхні операційні потреби? Якщо я не помиляюся, йдеться про 20%. При цьому з'являлася інформація, що дружина пана Стерненка отримує у його фонді близько 105 тисяч гривень зарплати щомісяця.

Я перепрошую, але якщо, наприклад, на фонд надходить 100 мільйонів, то до 20 мільйонів можуть піти на операційні потреби. Плюс зарплати та інші витрати. То виникає питання: ми спрямовуємо ці гроші на потреби Збройних сил України чи фактично частину коштів — на утримання самого фонду? Чому не перерахувати їх безпосередньо Збройним силам України? Я, коли був прокурором, у таких угодах прописував відкритий у Національному банку рахунок Збройних сил України. Він існує. Чому не перераховувати кошти напряму?

Покажіть мені також офіційно затверджений керівником САП перелік фондів, із якого підозрюваний може обрати, куди саме перерахувати кошти. Вам його ніхто не покаже, бо, наскільки я розумію, такого переліку не існує. Тобто це відбувається у ручному режимі. Керівник каже: «100 мільйонів — на фонд Стерненка». І все.

За моєю інформацією, коли Пашинського запитали, чи розуміє він суть і зміст укладеної угоди, він нібито сказав: «Та все я прекрасно розумію. Давайте, нехай Стерненко купить собі новий Range Rover».

Ну яким чином це співмірно зі справедливістю, чесністю і прозорістю? І тут ми виходимо на ширше питання — кризу антикорупційної інфраструктури. Я працював прокурором САП із 2020 року до кінця 2024-го. І за весь цей час мені нічого не заважало працювати: були детективи, ми розслідували справи, притягали людей до відповідальності. Чому зараз антикорупційній інфраструктурі щось заважає — я не можу пояснити цього феномену.

САП має публічно показати, з якими фондами працює

Зверніть увагу, що у 2024 році запрацювала реформа, проголосована наприкінці 2023-го, яка дала САП інституційну незалежність. САП відділився від Генеральної прокуратури, має власну секретну частину, самостійно розпоряджається коштами і не залежить від вказівок Генерального прокурора. То що ще може заважати?

Тепер, виявляється, нам заважають строки давності, те, що ми не можемо розслідувати справи щодо народних депутатів. Тобто керівництво постійно вигадує якісь пояснення. Натомість ми бачимо темну — не від слова «темнота», а приховану від суспільства — частину діяльності САП, до якої є дуже серйозні питання. І не лише щодо організації роботи, а й щодо ймовірної кримінально караної діяльності.

Тут питання навіть не до самої особи Стерненка. Був би це Іваненко чи Петренко — неважливо. Якщо ви обираєте якийсь фонд, вийдіть і публічно скажіть: «САП співпрацює з 20 організаціями, ось вони». Опублікуйте список і скажіть: «Відтепер будь-яка особа, яка бажає укласти угоду, має право добровільно обрати один із цих 20 фондів і перерахувати туди кошти». Більше того, скажіть: «Ми контролюємо використання цих коштів». Щоб було зрозуміло, що ці гроші витрачені за призначенням і відповідне обладнання передане конкретним підрозділам.

Оце буде чесно, справедливо і прозоро. А не коли в ручному режимі генерується передача коштів від одного фонду до іншого і все це відбувається фактично закрито від суспільства. І я вам більше того скажу: якби Станіслав Броневицький не висвітлював це, мені видається, що багато хто взагалі не розумів би, що відбувається.

«Мідас» — це не лише про енергетику

Яскравий приклад цього — справа «Мідас». Тільки завдяки розголосу ми дізналися, що насправді ця справа — не лише про енергетику.

Пригадаємо собі розмову Умєрова з громадянином Ізраїлю паном Міндічем, під час якої Умєров, як виявляється, розголошував державні секрети, пов’язані з обороною країни, іноземному громадянину в нього в квартирі. І про це, як виявляється, було відомо керівництву САП і НАБУ. Друге — організація діяльності наглядової ради «Сенс Банку», коли дві приватні особи, які не мають жодного стосунку до «Сенс Банку», виявляється, займалися організацією роботи наглядової ради та формуванням її складу.

Давайте пригадаємо питання «Династії» і «чотирьох будиночків». Я свого часу писав у своїх питаннях: «А хто такий Вова? Хто такий R1?». Журналісти поставили це питання на пресконференції. І що ми почули? Абсолютну дурість: «Ми ці плівки не публікували, і ми не можемо сказати, хто там».

Тобто, САП і НАБУ отримують величезну частину закритої інформації, отриманої в межах оперативних заходів. І от питання: маючи такий обсяг інформації, чому ми дізнаємося про резонансні речі лише тоді, коли вони вже стають публічними?

У справі «Мідас» проблеми з доказами: що приховують антикорупційні органи 

САП і НАБУ в особі директора і керівника говорять про те, що вся справа «Мідас» — це справа про заволодіння коштами в енергетичній сфері. Але насправді це не так. Це обман суспільства. А інші епізоди?

Будемо відвертими: якби не громадський розголос, пов’язаний із публікацією і зачитуванням плівок Міндіча з екрана, навряд чи колишній керівник Офісу Президента пан Єрмак був би з підозрою. Цю «Династію» так би і приховували. А тепер наступне принципове питання. Виявляється, «Енергоатом» — не потерпілий у цій справі. «Енергоатому» збитків не завдано, тому що його кошти ніхто не привласнював. Якщо слідувати логіці, викладеній у публічній підозрі Міндічу та підозрі Галущенку, кошти отримувалися від контрагентів «Енергоатому». Я ще тоді сказав: підозру виписано таким чином, що складається враження, ніби йдеться про якийсь лобізм. Ну максимум — зловживання впливом у мікромасштабі.

У повідомленні про підозру Міндічу було написано, що керівник органів прокуратури був членом злочинної організації Міндіча і зливав інформацію детективів. Це було в листопаді. Ще за місяць до повідомлення про підозру детективи під час розслідування встановили, що на той час заступник Клименка Синюк контактував із людьми від Міндіча. Вони самі про це проговорювали. 

Синюк, не будучи прокурором у провадженні «Мідас», заходив у справу зі своєю флешкою. Як керівник він міг зайти фактично в будь-яке провадження і переглядав усіх осіб, які на той момент були потенційними фігурантами, бо підозр ще не було. Тобто всі розуміють, що мова про Синюка. І тільки один Клименко ходить і каже: «Дивіться, ми не з'ясували, хто це, ми не можемо встановити, хто ця людина». Але як це не з’ясували, якщо слідство вже встановило, хто заходив у справу?

Причому Синюк звільняється одразу після того, як, пам’ятаєте, журналісти зафіксували його з адвокатом Менєвим? А адвокат Менєв жив у будинку на вулиці Грушевського — у тому ж будинку, де була квартира Міндіча. Тому я хочу поставити просте питання: де підозра Синюку? Ви пишете, що він член злочинної організації. А де щодо нього стаття 255? Де підозра за злив інформації? Де взагалі Синюк? Куди він подівся? Чому ви ховаєте цю людину і всіляко її покриваєте?

При цьому Клименко на запитання на ТСК, коли його питали: «А що це за керівник прокурорського органу?», казав: «Я не знаю». Але виявляється, що він знав. Бо ще в жовтні було проведено слідчі дії і встановлено: саме Синюк заходив у справу «Мідас» і переглядав фігурантів. То що це тоді: розслідування чи дуже вибіркове розслідування? І я боюся навіть припустити, що там ще понаслуховували.

У нас більше питань, ніж ми чуємо звідти відповідей, і це ненормально. Я звертаюся, знову ж таки, опосередковано до керівників антикорупційних органів: ви не маєте права зараз мовчати і не давати відповідей суспільству. Тому що ви самі це вкинули суспільству! Ну так будьте ласкаві, тепер відповідайте, замість закритися «в будиночку» і прикриватися: «Ми не знаємо, ми розслідуємо. Ми не можемо нічого повідомити, ми нічого не анонсуємо, ми нічого не говоримо». Ви не маєте морального права так робити. 

Якщо Міндіча «водили», то як не побачили, що він виїхав за кордон

Я більше того скажу. Уже минуло дев’ять чи десять місяців від початку справи. Скоро закінчення досудового розслідування: кінцевий строк — 10 листопада, справу продовжили до 10 жовтня, тобто часу ще два місяці. А хто нам сьогодні відповів на просте питання: як, коли, яким чином, якими транспортними засобами і через які пункти пропуску Міндіч виїхав із Києва за кордон? Хто його проінформував — з урахуванням того, що Синюк переглядав справу і розумів, що діяльність Міндіча досліджується? Хто давав вказівки на кордон пропустити його машину? На якій машині він перетинав кордон? Чия це була машина? Які державні номери? Хто кому телефонував? З ким він перетинався за даними станцій стільникового зв’язку?

Я думаю, що там були керівники якихось державних органів. Інакше як детективи, які «водили» Міндіча, стежили за ним, упустили його перетин державного кордону?

А якщо не упустили, тоді чому не затримали, спостерігаючи, що він рухається в бік державного кордону? Невже детективам було невідомо, яким мобільним телефоном користується Міндіч, щоб відслідковувати його за станціями зв’язку, знаючи, що наступного дня має бути так звана реалізація — вручення підозр і проведення обшуків? Чому ми як суспільство, якому два тижні згодовували ці відео, до сьогодні не почули відповідей на жодне з цих питань? Тому що нам говорять, що це справа про енергетику. А виявляється, що там про енергетику взагалі нічого не доведено.

Це політика і велика політична гра, на моє переконання. Я можу тільки припускати. Але якщо розслідування такої надважливої і надсекретної справи, як «Мідас», зводиться до таких речей, можу зробити висновок: це розслідування явно не для того, щоб установити істину. На жаль.

І ще одне. Я кажу це з точки зору прокурора: у справі проблема з доказами. Якби мене запитали, чи взяв би я її і поніс до суду, — ні, я би не ризикнув. Вона складена з клаптиків, наче мозаїка. Здалеку — суцільна картинка, але вона не тримається купи. Тут щось зв’язали, там щось…

Я нікого не вигороджую. Кожен має відповідати в межах того, що встановлено в ході розслідування. Але коли ми говоримо про Галущенка, прокурор і детектив у повідомленні про підозру зазначили, що він вчинив злочин, передбачений статтею 255 — участь у злочинній організації. А далі, описуючи його дії, навіть не пояснили, що саме він зробив у межах цієї організації. І водночас замовчуються інші факти: Умєров, «Династія», «Сенс Банк»…І я боюся навіть припустити, що там ще понаслуховували.

Тому в мене виникає питання: НАБУ і САП як орган досудового розслідування і прокуратура — це інструменти та важелі політичного впливу на ситуацію в країні? Тому що ми з вами і всі інші можемо лише здогадуватися, яким чином, в чиїх інтересах і коли може бути використана інформація, отримана в ході оперативних заходів. Як елемент якогось певного політичного шантажу — чому ні?

САП і НАБУ — не об’єкти політичного тиску, а інструментарій цих дій

САП і НАБУ самі є інструментарієм політичного тиску. Приміром, отримується секретна інформація про незаконні дії міністра оборони (без прізвищ, умовно мова про оборонку), САП і НАБУ її отримали... І ці розмови ніде не фігурують, ніяк не кваліфікуються, ці епізоди ніхто не розслідує, але інформація приховується від суспільства.

Запитання: якщо ви її не розслідуєте, чому приховуєте від суспільства? Для чого? З якою метою? Що ви хочете робити з цією інформацією? А відтак я роблю висновок: якщо під час розслідування справи приховується інформація, а ці епізоди ніяк не розслідуються, то вона просто акумулюється і — можливо, це вже припущення — використовується як засіб тиску на когось.

І тут давайте пригадаємо ТСК, коли ще взимку, десь у лютому, на неї були викликані Клименко і Кривонос, щоб заслухати стан розслідування справ. На запитання голови ТСК Олексія Гончаренка обидва повідомили, що вони, виявляється, раз на місяць відвідують Офіс Президента. 

А що це за «незалежність» така? Для чого керівник центрального органу з такими повноваженнями, як НАБУ, і керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, яка має інституційну незалежність відповідно до реформи, ходять до Президента? Вам можуть розказати будь-що: «Ми обговорювали законопроекти» чи щось таке. Ні! Законопроекти в кабінеті Президента не обговорюються і ніколи не обговорювалися. То яка мета цих відвідувань? Чому щомісяця? Яка тематика цих зустрічей? Я можу тільки припускати, але це вже буде неперевірена інформація.

Запобіжний захід перетворили на елемент покарання й шоу: як активісти блокують вихід із СІЗО

Ще одна дуже нездорова тенденція. Що таке запобіжний захід? Це спосіб того, щоб людина ніяким чином не перешкоджала розслідуванню. У нас же — і в справі «Мідас», і в інших справах — усе перетворилося на шоу. Особливо у моменті, коли починають аналізувати, звідки кошти на заставу. Кошти можуть бути звернені в дохід держави, тільки якщо людина не виконує ті обов'язки, які на неї покладені — тобто не з'являється на виклик.

А тут окремі народні депутати, активісти піаряться, влазять в суть того, у що ніколи не влазили — починають аналізувати застави. Це дуже нездорова тенденція, тому що запобіжний захід завдяки таким діям перетворюється на елемент покарання, а не на елемент запобігання. Коли держава каже: «Дивись, ми тобі отакий запобіжний захід застосуємо, але цей запобіжний захід тільки для того, щоб ти не уникав слідства, не впливав на свідків, не втікав від нас і так далі, щоб ти себе нормально поводив». Саме для цього придуманий запобіжний захід. А завдяки таким горе-діячам, як деякі депутати це стає елементом публічного шоу, танці з бубнами навколо речей, які є абсолютно буденними в контексті розслідування справи.

Тобто обрали людині запобіжний захід, людина внесла гроші, вийшла й працює далі зі слідством. А не так, що людину посадили, всі кричать: «Ура, класно, посадили!», а потім роблять усе для того, щоб цю заставу неможливо було назбирати, бо розкладають на молекули тих, хто її вносить. В результаті ті, хто готовий був внести заставу, подумав: «Для чого мені, щоб телеграм-активісти мене возили у медійній площині. Я не хочу, щоб вони мене чіпали».

А підозрюваний тим часом не може вийти з СІЗО тільки тому, що ті, хто мають певні грошові активи, просто не хочуть бути під прицілом оцих всяких навіжених і божевільних активістів. Врахуйте, що суд може й виправдати людину. Що ж тоді робити, якщо людина стільки просиділа в СІЗО? Я зараз не про Галущенка чи Єрмака — взагалі, чисто теоретично. 

НАБУ і САП підміняють професійну роботу медійним шоу

Насправді кримінальний процес — це річ доволі непублічна у своїй основі. Непублічною повинна бути діяльність детектива, діяльність прокурора, діяльність сторони захисту. У листопаді 2025 року два тижні країна дивилася серіал, який зняли детективи НАБУ. Нам розказували про «Тенора», «Професора», «Ракету»…

А якби вдалося не збурювати суспільство, а досягнути практичного результату? Якби детективи без кіно, без нічого просто поїхали б на місцезнаходження людей, затримали їх, провели обшуки, повезли в суд, обрали запобіжний захід і далі б розслідували справу? Результат з процесуальної точки зору був би той самий. Але замість того ми мали шоу. Напруженому через обстріли, війну, складні зими, суспільству два тижні показували концерт. Порівняймо: аудиторські перевірки на якихось державних підприємствах. Ви бачили, щоб десь активісти пищали чи нардеп відео знімав? Ні, це абсолютно непублічний процес. За результатами складається відповідний висновок аудиту й нараховуються збитки — далі відбувається або притягнення до відповідальності, або погашення цих збитків.

Так само має працювати й кримінальне провадження: це не шоу. Замість того щоб це була тиха, адекватна робота розумних і професійних людей, у нас із кожного боку влаштовують вистави. Захист захищається як може, ці нападають... І виходить таке собі квазі-розслідування. Це не про професійність і не про адекватність — це щось відверто інше. На превеликий жаль.

Справа Вербицького — я не вірю, що вона взагалі дійде до суду

А тут позиція аналогічна із колишнім заступником Генерального прокурора паном Вербицьким. Два роки вони «морозять» цю справу, два роки! І зараз, буквально позавчора, коли була пресконференція чи пресбрифінг, згадуючи про цю справу, Кривонос каже, що він там якісь експертизи призначає. Ну я вас прошу! Ви знаєте, як розслідується незаконне збагачення? Які експертизи? Яке що?

Ховають цю справу! І я щиро сумніваюся, що вона взагалі колись побачить суд — і підозру, і суд. За моєю інформацією, там було особисте прохання тодішнього Генерального прокурора Костіна за свого заступника Вербицького, до Клименка. І Клименко дослухається цих — ну, давайте так — прохань чи вказівок.

Взагалі прохання стосувалося двох людей: Вербицького і Коваля. Коваль — це колишній голова Рівненської ОВА, керівник Фонду державного майна, який зараз звільнений. Щодо нього є цивільний позов у суді. Цей цивільний позов із такими боями проходив і все-таки нарешті перейшов у ВАКС, а там з ним знову ж таки відбуваються якісь незрозумілі речі.

Насправді такі справи показують зовсім інший бік так званих «антикорупціонерів».Мене часто запитують: «Скажи, будь ласка, чому ти не пишеш про ДБР, про СБУ, про інші правоохоронні органи?» Бо ці люди ніколи себе ангелами не називали. Вони не казали: «Ми — приклад того, як мають працювати незалежні, непідкупні правоохоронці». Виявляється, що все з точністю до навпаки: ті, хто називають себе незалежними і непідкупними, виявляються людьми навпаки.

Нездорові тенденції в усій антикорупційній інфраструктурі

Зараз це саме стосується і БЕБ. Я минулого року відверто і публічно висловив їм абсолютну підтримку, тому що вірив: хлопці прийдуть із НАБУ, щось поміняється, зміняться підходи, ставлення до певних речей, будуть якісь адекватні позиції.

А що ми бачимо зараз? Фіктивні конкурси, просування своїх людей на посади, повний провал за показниками діяльності БЕБ. Абсолютно якісь казкові речі відбуваються.І я маю моральне право про це писати. Бо якщо я буду мовчати… Є така приказка: «Мовчати про несправедливість — рівнозначно її чинити». Тому я вважаю, що маю моральне право висвітлювати їхні прогалини і проблеми в роботі. Бо це не просто проблема, а щось багато гірше. Нездорові тенденції. Я йшов працювати в антикорупційну інфраструктуру у 2020 році, попри весь свій вік і життєвий досвід, я вірив у світле і краще. І знаєте, завжди кажуть, що рожеві окуляри розбиваються скельцями всередину. Так само відбулося і в мене.

Коли я побачив, що там відбувається насправді, коли завдяки тому, що Арахамія бігає до Клименка, пробачають Кауфмана, коли відбуваються всі ті речі, про які ми сьогодні з вами говорили, в тому числі щодо угод, я зрозумів: до справедливості там насправді дуже далеко. Люди грають у свої ігри, думають про своє майбутнє. І ні про які чесні конкурси, у тому числі, мова не йде.

Давайте візьмемо керівника НАБУ. Я про це прямо кричу через свій Telegram-канал. Це, на моє переконання, загроза існуванню всієї інституції, коли людина з таким шлейфом призначається на цю посаду.

Я нагадаю: за моєю інформацією, ця людина притягувалася до відповідальності за підкуп виборців. Тобто людина керує антикорупційним органом, де хабар — це абсолютне зло, а сама, за твердженнями, підкуповувала людей, змінюючи їхнє волевиявлення. Коли цю справу направили до суду, він, бажаючи підпасти під тодішній закон про амністію, знайшов касирку в магазині, яка дозволила йому оформити фіктивне батьківство на її сина Максима. Він оформив дитину на себе. На той момент дитині був приблизно рік — вона 2008 року народження, а справу розглядали у 2009-му. Завдяки цій дитині він, як я розумію, уникнув реального покарання. Потім провів тест ДНК, установив відсутність батьківства — і все. Дивіться, яке шулерство!

Далі щодо нього в Обухові з’являється інформація про 2013 рік, коли в межах кримінального провадження щодо тодішнього голови однієї із сільрад Обухівського району проводили обшук в автомобілі, яким користувався Кривонос. У зв’язку з розголосом цих обставин у 2016 році, якщо я не помиляюся, Кривонос відмовився від посади. Він виграв конкурс на посаду керівника Одеського територіального управління, але відмовився від неї після того, як журналіст «Громадського» Дмитро Гнап зробив відеосюжет про Кривоноса. А потім Кривонос пішов на конкурс до Національного антикорупційного бюро. І зараз ми знову бачимо абсолютну підміну понять.

Під час розгляду клопотання про запобіжний захід щодо Стефанішиної були опубліковані її листування із заступником Миколою Кучерявенком. Кучерявенко був головою комісії, яка обирала Кривоноса. Із цієї переписки, як я її розумію, випливає, що Кучерявенко був людиною, підконтрольною Стефанішиній, і робив те, що вона казала.

Звісно, станом на грудень я можу лише припускати, що фаворитами влади на конкурсі були Сугак і Кириленко — теперішній керівник Антимонопольного комітету. Я, до речі, був у групі по його справі. Мені здається, що там дуже сильна справа і за доказами там взагалі вогонь. Але вони вибули на етапі тестів.

Тепер щодо самого просування Кривоноса. Усі знають, і це публічна інформація. Я скажу обережно, щоб не наразитися на якийсь позов: за моєю інформацією, до його просування на посаду були причетні Гізо Углава, тодішній перший заступник директора НАБУ, Поліна Лисенко, заступниця директора НАБУ, і Драго Кос, член конкурсної комісії. Кучерявенко, який ставив запитання Кривоносу, робив це, за моїм аналізом співбесіди, в абсолютно компліментарному стилі. Це робив він і ще один член комісії. Людина з таким шлейфом, на моє переконання, ніколи не пройшла б через жорна справді чесного і справедливого конкурсу. Тільки підконтрольна владі людина могла, як я це бачу, протягнути Кривоноса.

Тому в мене просте питання: хіба таке минуле керівника не є прямою загрозою для самої інституції? Де у світі є така ситуація, коли керівником антикорупційного органу обирають людину, щодо якої є такі питання: підкуп виборців, історія з фіктивним батьківством, інформація про кримінальне провадження в Обухівському районі? Набував там земельні ділянки гектарами! Гектарами земельних ділянок! Там же була історія з квартирами, які йому купувала мама. Це також досліджував Дмитро Гнап.

Я про це теж писав і згадував його інтерв’ю. Його запитують про квартиру в Києві: мовляв, звідки у вас така квартира? Він відповідає: «Мені мама подарувала». А потім, за оприлюдненими даними, виявляється: він купив квартиру, подарував її мамі, а мама потім передарувала її йому. І після цього людина стає керівником НАБУ? Не може людина з таким шлейфом, на моє переконання, відсікати інших кандидатів, у яких набагато менше питань щодо доброчесності.

Більше того, про цю двояку позицію свідчать навіть дії самих активістів. Коли тривав конкурс, вони всіляко висвітлювали проблематику Кривоноса, говорили, що ця людина пов’язана з владою, оскільки він був підлеглим Чернишова. Я нагадаю: коли Кривоноса призначили керівником ДІАМ, Саакашвілі написав пост, у якому подякував Чернишову та Єрмаку за те, що вони пролобіювали Кривоноса на цю посаду.

За моєю інформацією зсередини бюро — дуже акуратно і толерантно кажучи — там зараз спостерігаються абсолютно відцентрові процеси. Люди не хочуть із ним працювати, люди масово звільняються. Я особисто знаю кількох детективів, з якими працював як прокурор. Класні, хороші хлопці — і вони йдуть.

Кауфман казав, що заплатить мільйон за звільнення детектива 

Я наведу гарячий приклад того, що стало нормою під час діяльності Кривоноса в бюро. Вигнали детективів, які розслідували справу Одеського аеропорту. Коли ми її розслідували, ми отримали інформацію щодо детектива Бравермана. Ми дізналися, що Кауфман у вузькому колі розповідав, нібито готовий заплатити мільйон доларів за те, щоб Бравермана вигнали з роботи, і три мільйони — щоб вигнали прокурора, тобто мене.

Браверман написав рапорт, у якому прямо вказав: «Дивіться, він готовий платити гроші». Цей рапорт є, він гуляє в мережі. А бюро не робить нічого. Паралельно ми отримуємо інформацію, що Кауфман казав: «Як тільки вирішиться моя справа, через два тижні Бравермана не буде на посаді». Це було у 2023 році.

І от приходить червень 2025 року. 12 червня ВАКС затверджує угоду з Кауфманом, відповідно до якої контроль за аеропортом залишається за ним. А через два тижні Бравермана звільняють. Через Раду громадського контролю.

Тут детективи фактично повстали. Вони спочатку підготували колективне звернення на ім’я директора НАБУ з проханням переглянути рішення про звільнення Бравермана, тому що підстав для цього, за їхньою оцінкою, не було. А далі на засіданні Ради громадського контролю деякі детективи вставали і прямо в очі керівникові РГК казали: «Друже, скільки ти взяв від Кауфмана грошей за те, щоб ухвалити таке рішення щодо Бравермана?»

А тепер подивімося, за що його звільнили. Під час розслідування була жінка, яка виступала свідком. У Бравермана з нею виникли романтичні стосунки. Але вона не була ключовим свідком. Взагалі не ключовим. Вона лише розповідала нам, який статок викачували за кордон. Не про сам злочин, не про заволодіння аеропортом. Вона до цього не мала жодного стосунку. Я готовий був узагалі відмовитися від неї як від свідка, тому що вона не свідчила про предмет розслідування. Це був далекий, умовно, 25-й свідок.

Більше того, Браверман знав, що за ним стежать люди Кауфмана. Через його адвоката вони подали до ВАКС офіційне клопотання про відсторонення Бравермана і додали диск зі спостереженням за детективом. Я бачив ці матеріали. Що там було? Браверман допомагає цій жінці сісти в автомобіль. Вони стоять на вулиці, розмовляють. Потім він допомагає їй сісти в машину, зачиняє двері, вона їде. Там немає нічого такого. Вибачте — навіть поцілунку в руку чи в щоку немає. Слідчий суддя розглянув це клопотання і відмовив у відводі Бравермана.

Але після того, як затвердили угоду з Кауфманом, Бравермана за цими самими підставами звільняють! Тобто суд каже: немає підстав вважати Бравермана упередженим. А бюро після цього бере ті самі обставини і звільняє його.

Саме такі речі сформували мене таким, яким я є зараз. Тому моя позиція достатньо жорстка і безкомпромісна. Бо якщо ви назвали себе «ангелами», «антикорупціонерами», якщо ви заявляєте, що є прикладом незалежності та доброчесності, — відповідайте цьому званню. Натомість ми бачимо абсолютно протилежне: подвійне дно і нещирість перед суспільством. Я вважаю, що такі люди не мають права керувати подібними структурами і перетворювати їх на інструменти в чужих руках замість того, чим вони повинні займатися насправді.

І вінець усього цього — коли Клименко позавчора приходить на пресбрифінг і каже: «Топкорупція у нас зростає». Тобто, з 2015 року працює САП, з 2014-го — НАБУ, з 2019-го — ВАКС. І у нас далі зростає топкорупція? А ви для чого тоді?

При цьому ВАКС насправді дуже сильно завалений роботою. Кількість суддів обмежена, кримінальних проваджень надходить багато. Сторона захисту теж має право висловити свою позицію і підтримати заявлені клопотання. Ніхто не може це право обмежувати, тому що це захист. На кону в людини 10–12 років волі. Вона захищається як може, як уміє.

І замість того, щоб вирішувати проблему навантаження та організації кримінального процесу, що вони пропонують? «Давайте взагалі скасуємо строки давності». Тобто що таке строки давності? Вони існують в Україні і є в усьому світі. Кожна країна має свої строки: для когось більші, для когось менші. А Клименко каже: «Давайте з того моменту, коли справа потрапляє до суду, ми взагалі скасуємо строки давності». Тобто строків немає. Суд може розглядати справу 15 років, 20, навіть 30 років, тому що строків давності немає. Ну це ж нонсенс! 

А до рішення суду де має перебувати обвинувачений чи підозрюваний? Ви взагалі рахуєтеся з презумпцією невинуватості? Ви уявляєте масштаб цієї абсурдності, коли так говорить людина, яка керує прокуратурою і наглядає за розслідуванням справ про корупцію?

Тому, напевно, мій Telegram-канал і мій голос — це моя відповідь на все те, що я чую, бачу і спостерігаю. Я маю право про це говорити, тому що сам був частиною цієї вертикалі, сам був частиною розслідувань, сам направляв дуже багато кримінальних справ до суду. Я знаю, як це розслідується, знаю внутрішню кухню, знаю, як побудована система взаємозв’язків між САП, НАБУ і ВАКС. Так, моя позиція очевидно некомпліментарна. Але я не кажу, що все навколо чорне і все погано. Коли відбуваються якісь хороші, здорові речі, я про них чесно пишу. Просто тих речей, за які можна хвалити, чомусь менше, ніж тих, за які доводиться критикувати.

Я не вірю у справедливість

Тяжке питання. Дуже важке питання. Чи вірю я у справедливість? Напевно, що ні.

Але тоді виникає інше питання: якщо я не вірю у справедливість, на що я сподіваюся, ведучи свій Telegram-канал, говорячи про це голосно, звертаючи увагу на факти й порушення? Для чого я це роблю? У справедливість я не вірю. Але є закон, який каже, як треба робити. От я хоча б пробую поставити їх у ці законні рамки.Бо якщо ви зробили з розслідування піар-агенцію і медійно знищуєте людину ще до того, як отримали рішення суду, — це не правосуддя.

До речі, так само вчинили з Юлією Тимошенко. Реально людину медійно знищували ще до того, як стало відомо, коли буде рішення суду. А пам’ятаєте цю фотографію з грошима? Гроші ж їй повернули! Тобто ці гроші не були предметом злочину. А для чого ви тоді оприлюднювали фотографію з цими грошима перед нею? На моє переконання, тільки для того, щоб медійно очорнити людину і поставити між нею та хабарем знак дорівнює. А потім виявляється, що все зовсім не так, і в цій справі насправді є дуже серйозні проблеми. І тут мене цікавить ще одне — підкуп народних депутатів: а де пан Арахамія? Чому ми не чуємо його прізвища?

Ми можемо уявити, що кошти в найбільшій фракції парламенту роздаються централізовано без участі керівника цієї фракції? Він не знає і не розуміє, що відбувається у нього у фракції? Чи депутати, які пішли на співпрацю з НАБУ і САП, не можуть про це повідомити? Та дуже навіть можуть. І вони можуть повідомити набагато більше. А чому Арахамії немає? Арахамії, якому дозволяють приходити безпосередньо в кабінет Клименка? Я це бачив на власні очі. Чому щодо нього нічого не розслідують? Тільки тому, що він вхожий у кабінет керівника САП? Мабуть.

Якщо ці кошти йдуть на потреби фракції, вони, очевидно, мають проходити через її керівництво і централізовано роздаватися депутатам. Згадайте того ж Копитіна, який у розмові з Тимошенко каже: «Та у нас там існує система штрафів, бонусів» і так далі. А хто відповідає у фракції за систему штрафів і бонусів? Хто може вирішувати такі питання, крім керівника фракції в парламенті? То чому немає Арахамії, про якого медіа пишуть як про нового «господаря грошей» в Україні? Чи вірю я в такому випадку в розслідування підкупу народних депутатів? Ні, не вірю.

Але тоді давайте працювати в руслі закону. Якщо у вас є фракція, в якій підкуповують депутатів, ви повинні встановити не тільки тих, кому гроші дали. Ви повинні встановити, хто ці гроші давав, за які закони їх брали і за що депутати мали голосувати. Якщо це щомісячна премія — на яких умовах вона видавалася?

Я думаю, ні для кого не секрет, що народні депутати отримують щомісячну зарплату в конвертах. Які зобов’язання вони на себе беруть? Що вони повинні робити? Хто їм ці гроші видає? Де загальна підсумкова відомість — хто яку суму отримав і за що?

Ми цього не чуємо. Тому давайте, якщо ми говоримо про справедливість, говорити про закон. Бо по-іншому це не розслідування. Це відведення уваги від усіх тих, чиї інтереси там замішані. Чому ми всього цього не чуємо?