Про олімпійський спокій та мотивацію у моменти невдач: ексклюзивне інтерв'ю Аліни Комащук, золотої медалістки Олімпіади у Парижі

У медальному заліку Олімпійських ігор у Парижі Україна посіла 22 місце, здобувши три золоті, п'ять срібних та чотири бронзові медалі. За кількістю "золота" Україна показала найкращий результат за 12 років.

Про феномен українських спортсменів, які досягли олімпійських вершин під час війни, про найважчі бої, продовження спортивної кар'єри та емоції, які залишилися за кадром олімпійського тріумфу, - в ексклюзивному інтерв'ю UA.News розповіла українська шаблістка та золота медалістка Олімпіади-2024 у Парижі Аліна Комащук.

 

Про феномен українських чемпіонів

Не у всіх українських спортсменів вийшло те, на що вони розраховували під час Олімпійських ігор у Парижі. У багатьох були складні підготовчі процеси, що зрозуміло у нинішній ситуації. У когось були проблеми з дорогою, фінансуванням. Мені та моїй команді дали змогу тренуватися в Італії. З нами працювали два тренери: українець Євген Стеценко та італієць Андреа Теренціо.

Під час тренувань нас налаштовували досягати результатів особисто для себе. Але, звісно, ми відчували велику відповідальність перед країною. Ми не могли боротися лише для себе, особливо у такий момент. Ми бачили, як за нас хвилюються тренери, вся наша команда і вболівальники, яких мотивують наші здобутки. Ми хотіли показати, що не даремно працюємо і викладаємося на всі сто.

Припускаю, що схожі відчуття були у всіх українських спортсменів. Хай там як, а ми хотіли довести, що будемо боротися до кінця і зробимо максимально для гарного результату. Навіть не зважаючи на те, що протидія нашої Федерації фехтування проти допуску російських спортсменів до міжнародних змагань негативно впливає на наше просування.

Фото Відділення НОК України в Одеській області

Про особисті враження від Олімпіади в Парижі

У Парижі Україну представляла велика команда, усі вболівали за нас. Була шалена підтримка трибун, коли ми боролися у фіналі. До речі, за нас вболівало багато французів (їхні фехтувальниці не дійшли до фіналу). Нам було приємно, що вони емоційно розділяли з нами цей момент. Я вже не кажу про те, скільки повідомлень ми отримували від українців. Ми - щасливі, що у нас вийшло дати трішки позитивних емоцій усім нашим прихильникам.

 

Про досвід різних Олімпіад

Олімпіада в Ріо 2016-го, де ми були другі, та Олімпіада у Парижі 2024-го – дві різні Олімпіади. Це були дві абсолютно різні підготовки, і дві різні Аліни.

До Парижу ми не їхали за «золотом», але дуже хотіли. Коли наш тренер казав про золоту медаль, ми боялися про це навіть думати, щоб потім не було боляче. Лише коли наш результат почав підніматися, почала виникати думка про медаль. Але напевно про «золото» ми не мріяли. Утім, ми зробили максимум, щоб гарно пройти до Олімпіади. Я не знаю як, але у нас це вийшло. Майже за рік з 17-го ми піднялися на 3-тє місце, прийшли третіми, що дуже складно. Доводилося змагатися із сильними суперниками і виборювати високий результат майже на всіх турнірах.

Фото Відділення НОК України в Одеській області

 

Про вирішальне у поєдинках

Наш тренер завжди акцентував на виступі. Казав: «Ваш перформенс – все що мені потрібно. Я хочу бачити не просто нанесені як-небудь удари. Покажіть, що ви вмієте, чого ви навчилися на доріжці. Тоді буде результат». У когось вийшло краще, у когось – гірше. Але, значить, тренер все зробив правильно і зірки на небі зійшлися, щоб ми змогли вибороти перемогу.

 

Про найважчий бій на Олімпіаді-2024

Важко було фехтувати у фіналі. Було фізично тяжко. Видно, що під вечір я на доріжці ледве ходила. Але найважчий бій був за вихід у фінал. Це був бій з Японією. Суто морально, я розуміла, що краще бути у двійці. Тому що фехтувати з Францією чи Кореєю з двома дуже сильними командами за третє місце буде складно. Тому це був найважливіший бій на Олімпіаді – бій з Японією.

До цього ми з японками не фехтували майже рік, на командних змаганнях нас завжди відводило одне від одного. До того ж Японія виграла в Угорщини, яка має друге місце в рейтингу. Тож, ми не знали, чого очікувати від такого противника.

 

Про стиль бою

Звісно, коли ти їдеш на змагання, то обов’язково дивися, як фехтують твої суперники, спостерігаєш за ними. Я не дуже люблю так робити - я люблю фехтувати за власними відчуттями, а не думати, що робить суперник. Мені так легше. Бо коли надто аналізувати – починає стискати страх, це призводить до помилок, проявляються якісь безглузді речі, які заважають бою.

[caption id="attachment_939520" align="aligncenter" width="1000"] Фото Відділення НОК України в Одеській області

Взагалі, коли ти дуже хочеш виграти, бажання затьмарює розум. На Олімпійських іграх у Парижі ми вгамували ці емоції, трохи їх приглушили, щоб отримати задоволення від бою і показати все, що ми вміємо.

Звісно, у кожного своя школа фехтування і різні підходи. На когось треба більше йти в атаку, тактично по різному фехтувати. Під час змагань запам'ятовуєш помилки, ведеш нотатки, як краще з ким вести бій. Наприклад, з італійками ми часто фехтували, і я розуміла, як краще діяти, щоб перемогти. Як не з одного удару, то з другого або третього. І в мене це виходило. З японками було непередбачувано. Я тільки знала, що вони дуже швидкі. І все. Тому на них не було плану.

 

Про стримування емоцій під час Олімпіади

Це надзвичайно складна робота над собою. Цим Олімпіада відрізняється від усіх інших змагань, бо вона дуже важлива у житті спортсмена. До Олімпійських ігор йдуть 4 роки, і один день вирішує все, навіть не день, а хвилина. Через емоційну напругу ти можеш забути все, що вмів дуже добре до цього, страх забирає дуже багато.

Щиро кажучи, коли я переглядаю свої бої, півфінальний бій, я починаю здригатися, нібито мені треба знову виходити на олімпійську доріжку. Але дивлячись на себе, я розумію, що у той момент я була спокійною. Ми впоралися з емоціями дуже добре. Видно, що ми нервували, але тіло і розум були під контролем.

[caption id="attachment_939554" align="aligncenter" width="1024"] Фото Федерації фехтування України

 

Чому обрала фехтування

Я обрала цей вид спорту, тому що він цікавий. У нас, у Нетішині, звідки я родом, не так багато було гуртків, хоча спорт у місті розвинутий доволі непогано. Тренер наш був наполегливий, умів зацікавити дітей. І в нього вийшло - він навчив мене гарно фехтувати, думати, отримувати від цього задоволення.

 

Коли націлилася на олімпійське «золото»

Коли я почала фехтувати, і в мене почали з'являтися якісь мінімальні результати. У той же час дівчата виграли Олімпійські ігри, і тоді у Нетішин приїхало дві олімпійські медалі (фехтувальниці Галина Пундик та Ольга Жовнір здобули «золото» у Пекіні у 2008-му). Для мене це був знак, що стати олімпійською чемпіонкою можливо навіть, якщо ти з маленького міста. Я зрозуміла, що Олімпіада не так вже й далеко. Звісно, це складно і не факт, що вийде, але можна спробувати.

 

Про паузи у спортивній кар’єрі

Коли почалося повномасштабне вторгнення, я вирішила завершити спортивну кар'єру. Думала про це і раніше. Просто у 2022-му була така фінальна крапка, коли я вирішила, що треба щось змінювати, що спорт не на часі, скажімо так. Мої близькі подруги тоді сказали: «Ми даємо тобі час». Я ж була впевнена, що хочу все змінити, навчатися, працювати.

Під час вторгнення ми виїхали із сестрою та племінником в Іспанію. Там я максимально поринула у навчання в IT, щоб не накручувати себе емоційно. Мені було дуже тяжко, були моменти, коли я навіть плакала. Та все ж таки я здобула фах у сфері IT, ходила на співбесіди.

Увесь цей час мене мотивували повернутися у спорт, але остаточно це вдалося саме тренеру. Він мені зателефонував і переконав ризикнути, спробувати ще раз. Адже я 20 років фехтувала, а до Олімпіади тоді залишалося менше двох років. Він запитав: "Може ти все ж таки ще рік зможеш приділити спорту, а потім зміниш своє життя, якщо не вийде? Що означає 1 рік проти 20-ти, які ти провела у спорті? Це не так багато". І ці слова мене переконали.

Для мене насправді це був ризикований вибір. З одного боку – знайти нову роботу, працювати, ставати спеціалістом і набувати досвіду в IT. З іншого – повернутися у спорт і здійснити свою мрію. Щоправда, шансів на той момент у нас було дуже-дуже мало. Але було цікаво зробити щось неможливе. Крім того, я розуміла, що дівчата не мають четвертого номера в команді. Взагалі потрібна команда українцям, бо залишалося не так багато людей, і не всі були готові їхати на тренування в Італію. Багато факторів з'єдналися.

[caption id="attachment_939526" align="aligncenter" width="1024"] Фото Відділення НОК України в Одеській області

 

Про плани продовження спортивної кар'єри

Напевне не можу сказати. Я відновила тренування. Зараз ми повертаємо фізичну форму через різні види спорту. Наприклад сьогодні був бокс, кросфіт, просто функціональні тренування, пілатес – будь-що, але не фехтування. Це дає змогу змінити картинку і підтримувати форму. А вже з грудня, можливо, буде тренувальний збір, там вже буде фехтування. Тоді ж остаточно визначиться у яких змаганнях ми будемо брати участь.

 

Як мотивувати себе рухатися далі

Насамперед треба любити свою справу. Дуже важливо мати поруч хорошого тренера. Як би ти не хотів, але без наставника мало чого досягнеш, особливо у спорті. Ти не можеш збоку побачити та оцінити себе так, як тренер. Він знає, як правильно підібрати слова підтримки навіть у найскладніші моменти.

Головне - розуміти, що ти робиш це для себе, а не для когось іншого. Коли у тебе є ціль, звісно, програвати тяжко. Але назад шляху немає. Коли ми почали боротьбу за олімпійську ліцензію, які б не були моменти смутку, я розуміла, що шляху назад немає. Я знала, що назад не поїду, а буду далі тренуватися і робити це дуже класно. Я знала, що зроблю максимум на всі 100%, щоб потім не шкодувати про втрачену можливість.

Немає таких універсальних прийомів, які б могли вмотивувати надовго. Фраза або якийсь фільм можуть вмотивувати хіба що на тиждень. Просто ти від самого початку усвідомлюєш, що підготовка – це довго і неприємно, треба буде переборювати, вчитися, вдосконалювати свої навички щодня.

Так, слова підтримки сказані твоїм тренером, друзями або рідними, коли тобі сумно і складно, трішки підбадьорюють. Але далі ти сам підтягуєшся, збираєшся з силами. Немає універсальної пігулки, яка тобі допоможе. Я просто знаю, що і після завершення змагань, я знову буду шукати в собі сили і мотивацію. Все знову повториться…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 

До Олімпіади всі спортсмени готуються як до «останнього бою»: ексклюзивне інтерв’ю Парвіза Насібова, дворазового срібного призера Олімпійських ігор

Увесь інсайд та актуальна інформація на нашому Телеграм-каналі, а також бонуси та швидкі новини.