Нещодавно президент Володимир Зеленський заявив, що Росія змінює пріоритети у своїх масованих ударах. На вулиці відчутно потеплішало, тож залишити українців без опалення вже не вийде: при +16 за вікном такі дії просто не мають жодного сенсу. Натомість ворог планує зосередитися на знищенні систем водопостачання та водовідведення. За цими словами стоять не припущення, а розвіддані та, що головне — реальні удари, які вже відбулися.
Лютий 2026 року став місяцем, коли війна з інфраструктурою вийшла на новий рівень. Київщина, Одещина, Дніпропетровщина, Харківщина — скрізь фіксувалися не просто пошкодження електромереж, а системні атаки, що призводили до, серед іншого, зникнення води з кранів у мільйонів людей у розпал холодів.
Чому ж наразі ворог планує обрати саме воду в якості своїх цілей? Чому це може бути навіть небезпечніше, ніж удари по енергетиці? Чи справді весна та літо-2026 можуть стати періодом жорстких випробувань для українських водоканалів? Видання UA.News розбиралося в ситуації.
Удари по енергетиці та по воді: в чому різниця
Тривалий час (як мінімум з осені-2025) основною мішенню російських ракет та дронів була енергетична інфраструктура: від ТЕС і ТЕЦ до трансформаторних підстанцій. Все це призводило до блекаутів, призупиняло економіку та занурювало міста в темряву й холод. Але війна — це постійний пошук нових вразливостей противника, і Кремль, схоже, знайшов ще болючішу точку.
Сучасне місто — це дуже складна система, де все зав'язано одне на одному. Якщо відключення світла можна певний час компенсувати генераторами, павербанками, зарядними станціями та ліхтариками в темний час доби, то відключення води — це фактично колапс, який настає миттєво і впливає на життя безпосередньо, особливо якщо йдеться про воду в туалеті. Люди можуть сидіти в темряві тиждень, але без води не проживуть і кількох днів.
Системи централізованого водопостачання критично залежать від електрики. Насосні станції першого підйому, які забирають воду з Дніпра, Десни та артезіанських свердловин, потребують потужного електроживлення. Насосні станції другого та третього підйомів, які як би «штовхають» воду в багатоповерхівки, так само безсилі без напруги в мережі. Але найстрашніше — залишитися без системи водовідведення, тобто каналізації.
Каналізаційні насосні станції та очисні споруди — це потенційна «бомба сповільненої дії». Якщо вони зупиняються чи тим паче руйнуються, місто за лічені дні може в прямому сенсі потонути у власних нечистотах. Це вже не питання якогось комфорту — це питання екологічної та епідеміологічної катастрофи.
Удари по водоканалах — це удари по гігієні, по харчовій промисловості, по лікарнях, по соціалці. Без води не можуть працювати хірургічні відділення, пологові будинки, школи та садочки, підприємства, тощо. Водну інфраструктуру можна порівняти з «кровоносною системою» міста, і саме тому вона є такою пріоритетною ціллю для агресора.
Лютий-2026: репетиція майбутніх ударів
Заяви Зеленського, з яких і починається цей матеріал, не виникли на порожньому місці. Лютневі атаки 2026 року стали тим самим «дзвіночком», який змусив владу бити на сполох вже в березні.
В ніч на 12 лютого Росія завдала комбінованого удару по об'єктах генерації тепла в Києві, Одесі та Дніпрі. І якщо столиця, попри пошкодження ТЕЦ, все ж змогла втримати ситуацію з водопостачанням, то Одеса опинилася на межі гуманітарної катастрофи. Через знеструмлення, спричинене ударом, зупинилися насосні станції місцевого водоканалу. Близько 300 тисяч одеситів прокинулися вранці в квартирах, де не було не тільки тепла, але й будь-якої води. Місто було змушене в авральному режимі запускати резервні схеми живлення, перекидати дизель-генератори та латати систему.
Але найбільш показовим став удар 22 лютого. Це була одна з наймасованіших атак за всі місяці зими. Головною її особливістю стало те, що росіяни били не тільки по енергетиці. Цілями стали також об'єкти залізничної інфраструктури та безпосередньо водні об'єкти. Чи не вперше на офіційному рівні було заявлено, що росіяни атакують не абстрактну «критичну інфраструктуру», а конкретні вузли подачі води.
Водні об'єкти: що саме може опинитися під прицілом
Щоб краще зрозуміти, до чого вже зараз потрібно готуватися, варто чітко окреслити коло об'єктів, які з великою ймовірністю можуть стати мішенями ворога найближчими місяцями навесні або влітку.
Перша категорія — це насосні станції водозабору. Зазвичай вони розташовані на відстані від житлових масивів, нерідко на берегах річок. Їхнє руйнування означатиме, що вода перестане надходити в систему взагалі. Це найбільш вразливі точки, які мають прикриватися системами ППО.
Друга категорія — підвищувальні насосні станції (ПНС) в житлових масивах. Це такі невеликі будівлі, які забезпечують тиск у висотних будинках. Навіть якщо магістральний водопровід цілий, без роботи цих станцій мешканці всіх поверхів вище п'ятого все одно залишаться без води. Знищити таку ціль — наприклад, одним дроном-камікадзе — значно простіше, ніж цілу ТЕЦ.
Третя категорія — найнебезпечніша — це каналізаційні насосні станції та очисні споруди. Руйнування колекторів призведе до витоків нечистот у ґрунт і водойми. Зупинка очисних споруд — до того, що місто скидатиме в річки технічно неочищену воду. Це може створити зону екологічного лиха на десятки кілометрів за течією.
Окремо варто згадати хлорні станції та склади реагентів. Для знезараження води використовуються небезпечні, токсичні хімічні речовини. Потенційне влучання в такі ємності загрожує хімічним зараженням місцевості. Це робить водоканали не просто вразливими об'єктами, а потенційними джерелами небезпеки воєнного часу.
Чого чекати навесні та влітку
Якщо ворог вирішить все ж реалізувати свою стратегію (а ніщо не вказує на зворотнє) і вона спрацює хоча б частково, Україна зіткнеться з викликами, до яких наразі не готова. Можна очікувати посилення міграції, коли люди тікатимуть не стільки від обстрілів, скільки від неможливості жити в місті. Якщо ніякої води у великому місті не буде бодай місяць, воно поступово спорожніє. Виїдуть всі, хто може це зробити. Це вплине і на економіку, і на тил, і зрештою на фронт.
Відновлення ж водної інфраструктури потребує специфічного обладнання: потужних насосів, труб великого діаметру, реагентів, тощо. Це не те, що можна швидко зробити тут і зараз. Все це доведеться купувати за кордоном, що означає необхідність продумування нових логістичних ланцюжків та програм допомоги.
Дуже великим залишається ризик епідемій. В умовах війни, коли медична інфраструктура і так перебуває в поганому стані через ворожі атаки, недофінансування і брак лікарів, спалах умовної холери, гепатиту чи просто масових кишкових розладів може привести систему до колапсу. Тож санітарна служба має бути готова до найгірших сценаріїв.
Врешті, не можна забувати і про психологічний тиск. Коли в людини є світло від генератора чи зарядної станції, її життя без електрики хоча і залишається дуже складним, та все ж не настільки безнадійним, як могло би. Коли ж немає води навіть аби приготувати їжу чи сходити по нужді — це сильно впливає на загальний моральний стан. Адже вода — це базове благо для нормальності життя. Ще давні римляни казали: «in aqua sanitas», що означає «у воді — здоров'я».
Тож влада повинна не тільки давати тривожні прогнози, ще сильніше травмуючи і жахаючи суспільство, а натомість терміново переглянути плани цивільного захисту. Захист водних об'єктів має стати пріоритетом — разом із захистом енергетики. Фізичний прикриття споруд, форсування розвитку резервного живлення, створення резервних точок водозабору, децентралізація інфраструктури — все це потрібно робити прямо зараз, а взагалі-то — ще «вчора».
Резюмуючи, попереду українців чекають весна та літо, які несуть з собою не лише тепло, сонце і надію, але й нові виклики та проблеми — на жаль. Всю зиму РФ робила так, аби українські міста перетворилися на замерзлі посеред снігів бетонні коробки. Тепер вона, вірогідніше все, намагатиметься перетворити населені пункти на пустелі з висотками без води.
Від того, наскільки швидко вдасться адаптувати систему захисту водоканалів та наскільки щільно прикриють насосні станції, залежатиме не просто комфорт, а фізичне виживання людей. Однак не варто забувати, що найкращий спосіб захиститися від чергових масованих атак, які руйнують життя мільйонів — це припинення війни та досягненн прогресу в дипломатичній сфері, тоді як в останні тижні мирний процес фактично повністю припинився навіть на технічному рівні.
