Декілька днів тому український фронт зазнав чергової болючої втрати за цей рік. 21 грудня Генеральний штаб Збройних Сил України офіційно оголосив про відхід з міста Сіверськ Донецької області та відведення підрозділів на попередньо підготовлені, вигідніші оборонні рубежі.
Це рішення, прийняте після місяців (а в широкому сенсі — років) запеклих боїв за цей ключовий форпост північного сходу Донеччини, стало логічним завершенням однієї з найтриваліших битв цієї війни. Втрата Сіверська — не просто черговий зсув на карті бойових дій, а важлива новина для всього донбаського фронту.
Яке значення мав Сіверськ, як проходила битва за місто і які наслідки цей відступ несе для подальшої динаміки фронту на східному напрямку? Політичний оглядач UA.News Микита Трачук разом із експертами розбирався в питанні.
Хроніки опору: трирічна битва за Сіверськ
Сіверськ — це невелике (12,5 км²) містечко у Бахмутському районі, на північному сході Донецької області поблизу адміністративного кордону з Луганщиною. До війни там проживало близько 15 тисяч мешканців. Станом на кінець 2025-го залишається не більше 500 осіб. Тим не менш, цей невеликий населений пункт відігравав важливу роль весь час повномасштабної війни.
Бої за Сіверськ ніколи не вщухали повністю з того моменту, як влітку 2022 року українські сили, стримуючи наступ ворога на Лиманському напрямку, закріпилися в місті. Сіверськ з того часу перетворився на потужний бастіон української оборони, «браму» перед шляхом на Краматорськ та Слов’янськ.
Місто, розташоване в низині на високому правому березі річки Сіверський Донець, за своєю природою є «фортецею». Тобто взяти населений пункт прямо «в лоб» дуже складно. Його захоплення для російських військ було неможливим без попереднього встановлення контролю над ключовими висотами на південь та північ від нього.
Перші штурми розпочалися влітку 2022 року. Потім вони продовжилися навесні 2023 року, після того як російські війська закріпилися у Бахмуті. Основним вектором атаки стала спроба обійти місто з півночі з метою вийти на тилові шляхи постачання ЗСУ. Тоді українським захисникам вдалося зупинити ворога, завдавши йому значних втрат у техніці та живій силі. Протягом 2023 та 2024 років Сіверськ перебував у напівоблозі. Місто постійно піддавалося артилерійським та авіаційним ударам, однак усі спроби штурму відбивалися.
Кардинальна зміна оперативної обстановки навколо Сіверська почалася влітку 2025 року, після падіння Часового Яру. Російському командуванню, зосередивши величезні ресурси, вдалося поступово здолати опір на флангах.
Це дозволило ворогу створити стабільний «коридор» для обстрілу останньої логістичної артерії, що вела до Сіверська — автошляху Сіверськ-Серебрянка. Місто опинилося в оперативному оточенні, перетворившись на так званий «вогневий мішок». Положення українських бійців ускладнювалося пануючими висотами навколо, які поступово перейшли під контроль противника, що дозволило йому коригувати артилерію та вести прицільний вогонь по позиціях.
У грудні 2025 року тиск досяг критичної точки. Російські війська, використовуючи перевагу в артилерії, FPV-дрони та важкі авіаційні бомби, почали методично зминати українську оборону в самому місті, просуваючись з півночі та сходу завдяки тактиці «інфільтрації» малими піхотними групами. Вже всередині грудня стало зрозуміло, що більша частина Сіверська контролюється росіянами.
Зважаючи на реальну загрозу повного оточення та знищення групування, українське командування прийняло складне, але єдино правильне рішення про організований відхід. Відступ провели без паніки та з мінімальними втратами. Підрозділи відійшли на підготовлені лінії західніше, закріпившись на нових рубежах. Самі військові кажуть, що висоти на заході від уже втраченого населеного пункту добре підходять для оборони та гарно оснащені в інженерному сенсі.
Стратегічне значення Сіверська
Важливість Сіверська виходила далеко за межі його відверто невеликої площі. По-перше, це була природна «фортеця» на шляху ворога. Контроль над висотами довкола міста давав ЗСУ можливість спостерігати та обстрілювати противника на десятки кілометрів на схід та південь, перешкоджаючи логістиці ворога в глибині окупованої території. Це були «очі» української оборони на цьому напрямку.
По-друге, Сіверськ був головним опорним пунктом так званої «Сіверської дуги». Поки місто трималося, російські війська не могли розпочати повноцінний наступ на ключові міста агломерації — Слов’янськ та Краматорськ — з цього напрямку. Сіверськ був їхнім передовим щитом та «брамою» перед цими містами.
По-третє, населений пункт мав і певне символічне значення. Його стійкість протягом всіх років повномасштабної війни була знаком незламності українських воїнів. За такою логікою, втрата міста є черговим негативним психологічним фактором як для бійців Сил оборони, так і для українського суспільства.
Однак важливо розуміти, що українські захисники виконали свою головну задачу: вони на роки сковали значні сили противника, завдавши йому колосальних втрат, і дали можливість побудувати нові оборонні лінії в глибині.
Для російської армії захоплення Сіверська — це, безсумнівно, важлива тактична перемога. Проте ця перемога була досягнута ціною величезних витрат часу, техніки та живої сили. Місто майже повністю зруйноване, а його захоплення не дає ефекту миттєвого оперативного прориву саме по собі. Тепер російським військам доведеться штурмувати нові, заздалегідь підготовлені українські позиції у висотах на захід від Сіверська, що стане для ворога не менш складною задачею.
Що чекає фронт після відходу з Сіверська?
Відхід з Сіверська знаменує завершення чергового етапу битви за Донбас і відкриває нову, не менш напружену фазу. Оперативна пауза, що триватиме найближчими тижнями, буде використана обома сторонами для перегрупування сил.
Для Збройних Сил України першим завданням є закріплення на нових рубежах. Ці позиції, за даними відкритих джерел, готувалися місяцями як частина загальної системи оборони Слов’янсько-Краматорської агломерації. Вони розташовані на не менш вигідних висотах і мають, як зазначається, гарне інженерне обладнання.
Російські війська, в свою чергу, тепер отримають можливість наступу в бік Слов'янська. Просування ворога рухається в східному боці, в бік Свято-Покровського та Різниківки. Втім, відстань від Сіверська до Слов'янська все ще складає приблизно 30 кілометрів. Для цієї війни це дуже довгий та непростий шлях.
Найважливішим наслідком падіння Сіверська є те, що фронт наблизився до останніх природних оборонних рубежів перед Слов’янськом та Краматорськом. Наступні кілька місяців визначать, чи вдасться українській обороні стабілізувати ситуацію, чи вже незабаром нас очікує велика битва за ключові міста Донбасу, які ще залишаються під контролем України.
Думки експертів
Військовий експерт, відставний полковник СБУ Олег Старіков зазначає: ситуація на всій лінії бойового зіткнення, починаючи з північного фронту і закінчуючи південним, характеризується як важка, але стабільна. Ніяких ознак того, що фронт може обвалитися, сьогодні немає.
«Сіверський напрямок, який вже перетворюється на Слов'янський, мав відволікаючий та другорядний характер. Однак у зв'язку з тим, що ситуація постійно змінюється, для ЗСУ вона не покращується, оскільки українська армія знаходиться в стратегічній обороні. Коли ти в обороні, обстановка не покращується в принципі… Сіверський напрямок з урахуванням його географічного положення сам по собі призводить до оперативно-тактичної кризи. Тепер вектор атак спрямовується на Слов'янськ. Небезпека в тому, що таким чином створюється оперативна можливість для ЗС РФ для формування тактичних плацдармів для вибудовування хороших позицій в контексті ведення бойових дій в бік Слов'янсько-Краматорського укріпрайону. Але важливо розуміти, що на війні буває все. Противник тисне, і було ухвалене рішення про відхід на заздалегідь підготовлені позиції. Стратегія «ні кроку назад», яку використовують ЗСУ — дуже спірна, РФ вже навчилися долати її», — впевнений експерт.
Олег Старіков додає: операція по захопленню Сіверська носила абсолютно класичний характер — так, як цьому вчать у військових академіях. Це охоплення з півночі, півдня та сходу, взяття під вогневий контроль усієї логістики, інфільтрація та, зрештою, окупація.
Військовий експерт Олег Жданов каже, що втрата територій навіть у невеликій кількості — це погано. Ми відступаємо, як би не хотілося зворотного.
«Це не дуже добре. Тим більше, що це деморалізує суспільство та особовий склад ЗСУ, даючи стимул російським окупантам. З точки зору військової втрата Сіверська — це результат роботи главкома і мобілізаційної системи. Нам просто не вистачає сил і засобів для утримання тих чи інших рубежів. Проблема Сіверська в тому, що росіяни з наскоку перестрибнули річку Бахмутку, яку ми сподівалися використати в плані рубежу оборони. Вона не стала природною перешкодою. Відповідно, іншого рубежу в місті не було. На деяких ділянках інфільтрація окупантів була дуже великою. А тому, щоб зберегти особовий склад та не втратити боєздатність підрозділів, було вирішено відійти. Сподіваюсь, рубежі відходу дійсно підготовлені гарно. Зазначу також, що Сіверськ знаходиться у низині, а за ним є панівні висоти. Це дійсно куди більш вигідна позиція. І є шанси влаштувати росіянам у Сіверську щось на кшталт «Чорнобаївки», коли їх там будуть просто перемелювати. Але загалом дуже прикро, що ми не можемо утримувати оборону та потроху відступаємо», — зазначив Олег Жданов.
Резюмуючи, інтенсивна та кривава битва за Донбас продовжується, важкі зіткнення тривають за кожну висоту та населений пункт. Падіння Сіверська — це серйозна оперативна втрата, але абсолютно не якась стратегічна поразка. Це просто черговий складний етап оборонної війни, під час якого стійкість українських захисників, своєчасне постачання та грамотне управління ресурсами будуть вирішальними факторами для утримання ключових міст Донбасу.
Так, сам Сіверськ уже окупований. Але битва за Схід продовжується на нових рубежах, підготовлених саме для такого розвитку подій.
